Читайте также:
|
Починаючи з ІХ ст. і закінчуючи приблизно ХІ ст., у Західній Європі завершується процес формування не тільки європейських держав: Франції, Англії, Германії та Італії, але й формування феодальних відносин та розділу суспільства на соціальні верстви. Феодальна держава – це суспільство з чіткою вертикальною ієрархією, в основі якої були васально-сеньйоральні відносини.
Своє місце у світі середньовічна людина уявляла, ґрунтуючись на такі принципи:
· по-перше, все людство ділилося на християн та язичників, останніх можна було вбивати – це не вважалося гріхом, їх треба було привертати до істинної віри – хрестити;
· по-друге, християни класифікувалися на католиків (“вірних” християн) і на “греків”, чия віра, з точки зору католиків Західної Європи, недалеко відійшла від язичників.
Але і західноєвропейське християнське суспільство мало свою структуру. Перша межа відокремлює світське суспільство від духовенства.
Духовенство – це не тільки верства, що мала велику владу (і духовну, і політичну), а й верства багатих людей: духовенство, яке було васалом королів, мало власних васалів-лицарів. Духовенство формує й найголовнішу в Середні віки релігійну культуру.
У світському суспільстві середньовічної Європи існували три головних соціальних верстви, належність до яких обумовлювалась походженням людини:
· дворянство;
· селяни;
· городяни.
Дворянство – друга головна верства середньовічного суспільства, яка мала монополію на військову справу. Дворяни були рицарями, тобто воїнами та шляхетними людьми.
Дворянство породило свою – куртуазну, або рицарську, культуру. “Куртуазний універсам” (тобто світ) – це система етичних та естетичних цінностей, що спиралися на уявлення про куртуазність як особливий кодекс поведінки благородної людини. З куртуазністю пов’язаний і рицарський кодекс честі, й культ рицарського служіння дамі.
Третьою великою соціальною верствою західноєвропейського середньовічного суспільства були селяни, які становили 85 % населення середньовічних європейських держав.Вони створюють свою – народну культуру, специфічну систему світосприйняття, де поєднуються фольклорне та християнське начала.
Замок, село, місто – три умовні “складових частини” середньовічного суспільства.
Різноманітність функцій середньовічного міста обумовила його особливе місце у структурі суспільства. Представники всіх верств населення Середньовічної Європи: селяни, феодали, монахи, єпископи жили в містах, які були центрами розвитку комерції, промисловості й культури. Дух підприємництва, що панував у середньовічному місті, сформував ту атмосферу свободи, яка дозволяла городянину відчувати себе залежним тільки від особистої вдачі та Бога. Цехова дисципліна, міська рада, яка обиралася з мешканців міста, а не призначалася королем, – всі ці ієрархічні структури, надаючи місту усталеності, не стримували особистої свободи громадянина в тій мірі, в якій сільська громада пригнічувала своїх членів.Однак і на вулицях міст, як і на шляхах середньовічної Європи, можна було побачити багато калік, хворих, жебраків, шахраїв.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 105 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |