Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Загальні та специфічні методи мікроекономічних досліджень

Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тобто певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати об'єкт дослі­дження. Цей метод являє собою сукупність взаємопов'язаних загальних та специфічних методів.

До загальних методів відносяться такі як спостереження, відбір фактів, статистичний та економічний аналіз. Із спостереження і відбору фактів починається будь-яке дослідження. Дуже важливо відібрати ключові фак­ти, які відображають процес, що вивчається. Факти дають доволі хаотичну інформацію. З метою її впорядкування використовують статистичний аналіз, який дозволяє виявити динаміку і тенденції розвитку досліджувано­го процесу. Мікроекономіка використовує статистичні дані, які публікуються урядом та окремими фірмами за тривалий період часу.

Економічний аналіз починається з абстрагування, тобто відкидання другорядних, несуттєвих елементів і виділення суттєвих. Таким чином фор­мується ідеальний образ, який не співпадає з реальним предметом, але дозво­ляє відстежити властивості та взаємозв'язки, характерні для даного процесу. Наприклад, коли вивчають поведінку фірми як виробника, то не зважають на такі її функції, як організаційна, соціально-економічна та інші, а досліджують лише виробничу функцію. Економічний аналіз дозволяє вивести певні логічні передбачення щодо поведінки споживачів чи фірм.

Аналіз також вимагає деяких припущень. Найчастіше застосовується припущення "за інших, рівних умов". Це припущення забезпечує "чис­тоту" аналізу. В реальному житті на розвиток будь-якого процесу впливають численні фактори, які діють одночасно і в різних напрямках. Завдання аналі­зу - виділити один фактор і відслідкувати його вплив за інших незмінних умов, а потім проаналізувати вплив іншого фактору. Такий прийом дозволяє більш виразно показати вплив кожного з досліджуваних факторів. Проте слід застерегти, що припущення "за інших рівних умов" може спричинити помил­ку, якщо непоміченим виявиться головний фактор, який, власне, і визначає провідну тенденцію.

Дослідник також повинен прийняти до уваги правило: "що є вірним для частини, не завжди справджується для цілого". Не можна застосовувати ви­сновки, одержані для окремого суб'єкта, до їх сукупності чи всього суспільс­тва. Це може призвести до так званої "помилки композиції". Наприклад, якщо один фермер виростить великий урожай, то він збільшить своє ба­гатство. Це цілком правильне твердження, однак, не можна застосовувати до всіх фермерів. Адже якщо врожайність підвищиться у всіх фермерських гос­подарствах, то величина доходу кожного з них може скоротитися внаслідок збільшення сукупного пропонування і зниження ринкових цін на сільського­сподарську продукцію.

В аналізі важливо також уникати логічної помилки "розі Нос" ("неми­нуче", "після цього, отже, внаслідок цього"). Це помилка причини і наслідку. Вона може виникнути, якщо, не врахувавши всіх важливих факторів, вважа­ти, що коли подія А передувала події Б, то саме подія А спричинила подію Б. Наприклад, уряд знизив ставки оподаткування, після чого податкові надхо­дження до бюджету почали зростати. На цій підставі не можна робити висно­вок, що зниження ставок оподаткування завжди призводить до збільшення податкових надходжень. Потрібно зважати й на інші обставини. Зростання суми податкових надходжень могло статись через те, що в цей час економіка перебувала у фазі піднесення, доходи населення зросли, розширилась база оподаткування. Наведені приклади показують важливість всебічного аналізу при вивченні економічних ситуацій.

.В економічних дослідженнях також можуть проводитись експерименти, але вони не такі поширені, як у фізиці чи інших природничих науках, і не завжди бажані, тому що негативні наслідки експерименту можуть мати вплив на багатьох людей.

До специфічних методів мікроекономіки належать граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.

Граничний аналіз - один з головних методів мікроекономіки - базу­ється на використанні математичного поняття границі функції для пояснення складної взаємодії різних факторів, що впливають на процес. Перші спроби граничного аналізу в економічній теорії були зроблені в середині XIX століт­тя французьким вченим А.Курно, німецькими вченими Й.Тюненом та Г.Госсеном, а в 70-х роках XIX століття цей метод інтенсивно розроблявся представниками математичної школи В.Джевонсом (Англія), Л.Вальрасом (Франція) і В.Парето (Італія). Як правило, всі фактори, за винятком одного, який досліджується, приймають як дані, незмінні і вивчають наслідки нескін­ченно малого приросту змінного фактора. У такий спосіб досліджуються зв'язки між змінними величинами певної економічної структури. Граничний аналіз складає основу моделювання поведінки споживача і виробника, рин­кового попиту і пропонування.

Економічне моделювання — це спрощений опис досліджуваної мі-кросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структу­ри. Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, об'єктів. Вона досить далека від реального життя, оскільки не відображає всього різноманіття впливів. Разом з тим, вона розкриває сутність пе­вної економічної реальності в цілому. Наприклад, модель поведінки спожи­вача дозволяє охарактеризувати чинники, які впливають на вибір споживачем тієї чи іншої кількості благ, їх комбінації в споживчому кошику, що важливо для прогнозування сукупного ринкового попиту на те чи інше благо.

Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми. Точка рівноваги відіграє особливу роль в мікроекономіці. У стані рівно­ваги суб'єкт цілком реалізує всі свої можливості, як правило, досягає опти­мального стану і не має жодних причин або стимулів змінювати своє поло­ження за незмінності інших умов. Щоправда, точка рівноваги не завжди мо­же бути ефективною. Так, фірма може перебувати у стані рівноваги і бути збитковою. Але в точці рівноваги фірма має можливість мінімізувати свої збитки, при відхиленні від неї ситуація буде гіршою.

За способами вираження розрізняють наступні види моделей: вербальні (словесне описання), математичні (виражені формулами), графічні, табличні, комп'ютерні, змішані.

Модель конструюється за певними правилами. Кожна модель повинна включати три елементи:

•. мет у,

• обмеження, І

• вибір рішення.

Економічне моделювання застосовується для різних рівнів аналізу, як у мікро -, так і у макроекономіці.

Для прикладу розглянемо модель виробничих можливостей за умови обмеженості ресурсів (рис. 1.1). Ця модель ілюструє практично всі поняття і припущення, охарактеризовані вище. Тут застосовується і граничний аналіз.

Припустимо, що фе­рмер вирощує дві куль­тури: пшеницю і карто­плю. Його мета - знайти ефективну комбінацію обсягів виробництва обох культур. Кожна культура вимагає певних витрат ресурсів. Нехай фермер використовує три види ресурсів: землю, працю і капітал. Для спрощення припускаємо, що вироб­ництво всіх культур має однакові витрати на до­даткову одиницю продукції (пропорційність витрат обсягові продукції). Згідно з цим припущенням виробничі можливості ресурсів відображають прямі, кожна з яких має свій нахил. Кожна лінія показує межу виробничих можливостей даного ресурсу. Всі точки, розташовані на лінії і під нею, показують, яку кількість обох про­дуктів можна виробити, застосовуючи даний ресурс. Сукупність комбінацій виробництва двох культур, доступних при використанні даного ресурсу, ста­новить множину виробничих можливостей. Лінія трансформації виробничих можливостей - це границя, вище якої виробництво неможливе, будь-яка точ­ка над лінією - поза межами можливого.

Оскільки виробництво вимагає сполучення всіх ресурсів, то множиною виробничих можливостей обох культур буде спільна частина ділянок, розта­шованих під усіма ресурсними лініями. На рисунку вона розташована між осями координат та потовщеною ламаною лінією. Ця лінія с границею трансформації виробничих можливостей для фермера. Рис. 1.1. показує, що на кожній з трьох ділянок обмеженням для виробництва виступає тільки один ресурс: на І - капітал, на 2 - праця, на 3 - земля.

Крива трансформації виробничих можливостей є опуклою спадною функцією. Це означає, що для виробництва кожної додаткової оди­ниці однієї культури фермер повинен відмовитись від виробництва певної кі­лькості іншої. Зростання абсолютної величини нахилу кривої виробничих можливостей показує, що для виробництва кожної додаткової одиниці карто­плі треба відмовитись від все більшої кількості пшениць

Технологічно ефективними будуть всі сполучення культур, які належать кривій трансформації виробничих можливостей. Тут ресурси будуть викори­стовуватись з найбільшою віддачею. Проте зміна структури виробництва су­проводжується зростанням величини альтернативної вартості. Закон зрос­таючої альтернативної вартості діє внаслідок недосконалої взаємозамін­ності ресурсів, коли ресурси, придатні для виробництва одного блага, стають все менш придатними для виробництва іншого.

Альтернативну вартість блага показує кутовий коефіцієнт кривої вироб­ничих можливостей (А/7 / АА"). Щоб досягти економічної ефективності, треба знайти таку точку на кривій трансформації виробничих можливостей, де альтернативні витрати будуть рівні відносним цінам (АР_К / АР_П) двох культур.

Описані закономірності вибору структури виробництва в умовах обмеже­ності ресурсів справедливі не тільки для окремого суб'єкта господарювання, але й для всього суспільства, для економіки в цілому. Рис. 1.2 ілюструє межу виробничих можливостей в узагальненому вигляді. Точки А,В,С і решта, розташованих на межі виробничих можливостей, є точками ефективного роз­поділу ресурсів.

Всі точки над нею (т. Н) є недосяжними за даного обсягу ресурсів і даної технології. Всі точки під межею виробничих можливостей (т. К) відповіда­ють неповному

використанню ресурсів, є неефективними.

Подальше розширення вироо-ництва можливе лише за рахунок науково-технічного прогресу або залучення додаткових ресурсів, знайдених у країні або за її межа­ми. У таких випадках межа вироб­ничих можливостей зміщується праворуч. Це означає, що відбува­ється економічне зростання.

Узагальнюючи розглянуті про­блеми, можна відзначити, що мікроекономіка виконує загально­теоретичну і практичну функції. Теоретичну (пізнавальну) функцію реалізує позитивний аналіз, який дає відповідь на запитання "що є", тобто вивчає реальний стан речей в економіці, з'ясовує

об'єктивні зв'язки між економічними явищами, формує наукові уявлення про принципи поведінки мікроекономічних суб'єктів.

Практичну функцію виконує нормативний аналіз. Він відповідає на запитання "що повинно бути", тобто представляє оцінкові судження про стан об'єкта чи суб'єкта згідно з певними економічними критеріями. Він включає рекомендації для менеджерів відносно прогнозування результатів економічної діяльності фірм, стану ринків ресурсів, наслідків втручання уря­ду в ринкові процеси, довгострокової перспективи одержання прибутку при виборі того чи іншого рішення. Оцінкові судження і рекомендації залежать від позиції вченого, його поглядів, прихильності до певних теоретичних кон­цепцій. Результати позитивного аналізу дозволяють визначити шляхи досяг­нення нормативних цілей.

Висновки:

Мікроекономіка є однією зі складових частин сучасної економіч­ної теорії - фундаментальної суспільної науки про вибір раціональ­них способів використання обмежених ресурсів для задоволення ма­теріальних потреб людини і суспільства в цілому.