Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Вимоги до особистості вчителя.

Читайте также:
  1. IІІ. Вимоги, пропоновані до водолазного складу.
  2. Quot;Поняття особистості визначає людського індивіда як члена суспільства, узагальнює інтегровані в ньому соціально значимі риси" (І. С.Кон).
  3. Активність - фундаментальна якість особистості.
  4. Активність особистості. Потреби як витоки активності
  5. Аналіз основних наукових підходів до дослідження гендерних характеристик особистості
  6. Біологічне та соціальне в структурі особистості.
  7. Вимоги безпеки до автоматичних лінй.
  8. Вимоги до АУВ
  9. Вимоги до вибору кольорів при оформленні презентації.
  10. Вимоги до вимови

Змістовий модуль №5.

Педагогічна діяльність і особистість педагога.

Тема 5.1. Педагогічна діяльність та її особливості.

Становлення і розвиток педагогічної професії.

Педагогічна діяльність та її особливості.

Система педагогічної діяльності.

Вимоги до особистості вчителя.

У Давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії "пайдагогос" найчастіше були жерці, а в Давній Греції — найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи, педотриби, дидаскали, педагоги. У Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре оволоділи науками, багато мандрували, знали мови, культуру і звичаї різних народів.

Першим педагогом, який отримував платню з імператорської казни Римської імперії, був учитель ораторів першого століття Марк Фабій Квінтіліан. Він відкрив у Римі власну школу риторики, яка згодом стала державною.

За часів середньовіччя педагогічною діяльністю займалися переважно священики, ченці, однак у міських школах та університетах — дедалі частіше люди зі спеціальною освітою.

У Київській Русі педагогів називали "майстрами". Упродовж багатьох століть тут не існувало спеціальних навчальних закладів для підготовки вчителів. Ними були і дяки з піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали — "школярі-книжники".

Історія української школи і педагогіки засвідчує, що багато видатних людей України були причетними до учительської діяльності і чесно служили педагогічній справі. Так, відома діячка народної освіти Христина Данилівна Алчевська (1841-1920) працювала в Харківській недільній школі для жінок, написала ряд методичних праць з питань навчання дорослих ("Книга для дорослих", "Що читати народові?" та ін.).

Понад 50 років життя віддав педагогічній діяльності Тимофій Григорович Лубенець (1855-1936), працюючи вчителем на Чернігівщині і Поділлі, а також у навчальних закладах Києва. Він написав і видав понад 30 підручників для учнів початкових шкіл і методичних посібників для вчителів.

Визначний український письменник Степан Васильович Васильченко (1870-1932) після закінчення в 1898 році Коростишівської гімназії учителював у Київській та Полтавській губерніях. У 20-30-х роках працював завідувачем і вихователем дитячого будинку в Києві, викладачем української мови і літератури в Київській середній школі імені І.Франка.

Не можна не згадати видатного педагога Антона Семеновича Макаренка (1888-1939), який увійшов у класику сучасної педагогіки як засновник теорії і методики виховання в дусі колективізму. Практичний досвід виховання неповнолітніх правопорушників в умовах спеціального виховного закладу яскраво описано в його художніх творах — "Прапори на баштах" і "Педагогічна поема".

З 1946 року до останніх днів свого життя працював директором Павлиської середньої школи на Кіровоградщині видатний український педагог Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970). Він написав багато книжок з проблем навчання та виховання учнів, а також художніх творів для дітей. Його праці, сповнені високого гуманізму, великої любові і поваги до учнів, знайшли широке визнання у світовій педагогічній теорії і практиці, стали неоціненним скарбом для української національної школи і педагогіки.

Праця — діяльність людини, спрямована на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, в результаті якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина. Процес праці складається з трудової діяльності, предмета праці і знарядь праці.

Кожен вид трудової діяльності вимагає від її виконавців відповідної професії (від лат. ргofessіо — спеціальність, офіційно визнане заняття). Для успішного виконання професійної діяльності необхідна певна підготовка — оволодіння професійними знаннями, уміннями, навичками, що здійснюється через відповідні професійні навчальні заклади.

Розглянуті загальні особливості праці властиві і трудовій діяльності педагога. Але вона вирізняється специфічними особливостями, які випливають з того, що педагог працює з живою істотою, формує її як особистість.

Педагогічна діяльність (праця)особливий вид суспільно корисної діяльності дорослих людей, свідомо спрямованої на підготовку підростаючого покоління до життя відповідно до економічних, політичних, моральних, естетичних цілей. Вона передбачає цілеспрямовану діяльність дорослих — батьків, учителів, школи та інших виховних установ, спрямовану на здійснення керівництва процесом виховання дітей.

Педагогічна діяльність включає в себе такі компоненти:

а) цілеспрямована діяльність — навчання і виховання підростаючого покоління, формування у нього певних людських якостей;

б) предмет праці людська істота з неповторними індивідуальнимиякостями;

в) засоби праці інструментом впливу на предмет праці є особистість
вчителя: його знання і вміння, його культура і моральне обличчя, його почуття
і воля. Суб'єкт праці і визначальний засіб педагогічного процесу зливаються.

Педагогічна діяльність може розглядатися як процес послідовного вирішення різноманітних навчально-виховних завдань. Вона складається із системи дій, спрямованих сукупно на реалізацію виховних завдань, і пов'язана з різними факторами педагогічного процесу, зокрема з діяльністю учнів і конкретними цілями та змістом навчання і виховання. Така діяльність здійснюється в умовах, які постійно змінюються, і конкретних ситуаціях з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей, що постійно розвиваються.

Педагогічна діяльність, як суспільна функція, здійснюється педагогами, спеціально підготовленими людьми. Багато дорослих, які беруть участь у виховному процесі, часто не усвідомлюють великого виховного значення своїх взаємовідносин з дітьми, нерідко діють всупереч педагогічним цілям, знижуючи ефективність виховного процесу в цілому.

Особливості педагогічної діяльності:

Педагогічна діяльність має, передусім, велике соціальне значення, бо йдеться про формування людської особистості. "Учитель, виховуючи підростаюче покоління, готуючи його до життя й праці, — пише Д. Ніколенко, — здійснює одну з найважливіших функцій суспільства. Навчаючи молодь творчо засвоювати здобуті людством знання, формуючи особистість як суб'єкта пізнання і праці, здатного рухати вперед науку, техніку і мистецтво, він пов'язує минуле з майбутнім. Розвиток продуктивних сил суспільства значною мірою залежить від здійснюваного школою і вчителем цілеспрямованого розвитку прогресивних творчих сил особистості".

Предметом педагогічного впливу є дитина, підліток, юнак, дівчина, які характеризуються певними задатками і потребами, нахилами й інтересами, розумом і волею, почуттями та іншими рисами особистості. Цей надто цінний "матеріал" педагогічної праці робить її особливо відповідальною.

Підкреслюючи високу відповідальність педагога за результати своєї праці, В.Сухомлинський писав, що "ні в якій справі помилки і невдачі не призводять до таких тяжких наслідків, як в учительській. Учитель зобов'язаний перед суспільством, перед твоїми батьками працювати тільки добре; кожна крихта твоєї людської краси — це його безсонні ночі, сивина, неповоротні хвилини його особистого щастя — так, учителеві часто буває ніколи подумати про себе, бо він змушений думати про інших, і це для нього не самопожертва, не покірне підкорення долі, а справжнє щастя особистого життя."

Важливою особливістю педагогічної діяльності є її динамічність, зумовлена тим, що об'єкт педагогічної праці, навчання і виховання — учень — постійно змінюється, розвивається. Зміни в навчальних можливостях учня, рівні його вихованості, стосунків з товаришами і вчителями вимагають від педагога вчасного виявлення цих змін і відповідного реагування на них.

Учительська професія поєднує в собі дві спеціальності. Кожен учитель є спеціалістом з того предмета, який він викладає, і, крім того, — педагогом-вихователем. Ці дві спеціальності у діяльності вчителя завжди виступають в єдності: навчаючи дітей своєму предмету, вчитель виховує їх; а виховуючи — домагається вищих успіхів у навчанні. Виконання функцій викладання і виховання — не рівнозначні. Навчитися виховувати дітей набагато складніше, ніж їх навчити.

Особливістю педагогічної діяльності є і те, що педагог виховує учнів не лише спеціально організованою позакласною виховною роботою, а насамперед змістом свого навчального предмета. Не випадково Л. Толстой рекомендував учителеві глибоко знати і любити свій предмет, щоб знаннями виховувати учнів. Знання чинять позитивний виховний вплив на учня тільки за певних умов: коли вчитель зуміє створити на уроці відповідний емоційний настрій, впливаючи не тільки на розум, а й на емоційну сферу учнів; коли учні усвідомлять необхідність у знаннях не тільки на сьогодні, а й для майбутнього; коли учнів спонукають до поглиблення і розширення знань, до їх вико­ристання для власного самовдосконалення.

Педагогічна діяльність вимагає безпосередніх контактів з учнями, нала­годження належного педагогічного спілкування. Під час цього безпосеред­нього контакту вчитель впливає на учнів не тільки своїми знаннями, а й власти­вими йому рисами характеру, виявом емоційно-вольової сфери, світоглядом тощо.

Особливість педагогічної праці полягає в тому, що вона включає в себе організацію самого учня як суб'єкта навчання і виховання, оскільки ефективний педагогічний вплив на особистість можливий тільки за умови, що вона сама буде активним учасником навчально-виховного процесу. Активність учня проявляється і в тому, що засвоєне ним використовується як засіб самовдосконалення. Така активність об'єкта праці (учня) може бути лише в педагогічній діяльності, і це потребує від вчителя великої майстерності — він повинен спрямовувати поведінку учня, в найширшому розумінні, у потрібне русло.

Важливою особливістю педагогічної діяльності є і те, що вчитель у нав­чально-виховному процесі має справу не тільки з окремими учнями, а й з колективом класу, який теж є не тільки об'єктом, а й суб'єктом виховання, засобом впливу на своїх членів. Для використання колективу як засобу навчан­ня і виховання від педагога вимагається здійснення процесу організації колективу.

Для педагогічної діяльності властиве поєднання в педагогові функцій виконавця і інструмента праці, що вимагає від нього високого рівня професійної майстерності, постійного її удосконалення. Головним інструментом, яким користується вчитель у навчально-виховній роботі, є мова і мовлення. К.Ушинський вказував, що рідна мова — цей чудовий, великий народний педагог—основа усякого розвитку і скарбниця всіх знань: з неї починається всяке розуміння, через неї проходить і до неї повертається. "Дитина входить у духовне життя людей, що її оточують, завдяки рідній мові, і, навпаки, світ, який оточує дитину відбивається в ній своєю духовною стороною тільки посередництвом того ж середовища — рідної мови... Вивчення кожного предмета передається дитині, засвоюється нею і завжди виявляється у формі слова". Слово є наймогутнішим засобом духовного контакту, морального впливу і переконання учнів.

Оскільки в навчально-виховному процесі учень піддається виховному впливу багатьох учителів, батьків, керівництва школи та інших виховних інституцій, педагогічна праця вчителя передбачає координацію виховних впливів усіх цих суб'єктів виховання. Організація такої взаємодії суб'єктів навчально-виховного процесу є важливим компонентом педагогічної праці.

Педагогічна діяльність характеризується і багатоплановістю. Учитель, виконуючи функції викладача й вихователя, може працювати у різних типах загальноосвітньої школи (ліцей, гімназія, вечірня школа, школа-інтернат) чи профтехучилищі або позашкільній установі. Окрім того, він може обіймати різні посади: учителя-предметника, учителя початкових класів, вихователя, організатора позакласної роботи, заступника директора школи, директора школи, чиновника-управлінця у відділах освіти.

Успіх педагогічної діяльності значною мірою залежить від суспільного оточення, його позитивного чи негативного впливу на вихованців. Педагог, на думку А.С. Макаренка, в інтересах виховання повинен активно впливати на це оточення, змінювати його на краще, у тому числі і за допомогою своїх учнів.

До особливостей педагогічної діяльності слід віднести і те, що її результати помітні не відразу, що може негативно позначатися на ставленні педагога до своєї праці. "Працю вчителя ні з чим не можна ні порівняти, ні зіставити, — писав В. Сухомлинський. — Ткач уже через годину бачить плоди своєї праці. Сталевар через кілька годин радіє з гарячого потоку металу — це вершина його мрії; хлібороб через кілька місяців милується колосками і жменею зерна, вирощеного в полі... А вчителеві треба працювати роки і роки, щоб побачити предмет свого творіння; буває, минають десятиріччя, і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив; ні в кого так часто не гостює почуття незадоволення, як в учителя..."

Діалектичний характер педагогічного процесу, постійний розвиток учнів, їх індивідуальні відмінності потребують від педагога творчості, врахування умов, які складаються щомиті у процесі праці. Творчо працюючий педагог перевіряє та аналізує власний досвід, вивчає і використовує все краще з чужого, шукає і знаходить нові, кращі, раціональні навчально-виховні технології.

Учитель, який працює творчо, спроможний повною мірою виявити і роз­винути здібності й задатки учнів, побачити в їх поведінці неординарність своїх дій. Відхід від традиційного в педагогічній діяльності орієнтування на "середнього" учня зумовлює зацікавлене, компетентне, активне ставлення педагога до творчих проявів кожного учня, повагу до його неповторної індивідуальності".

Творчо працюючий вчитель виступає і як дослідник. У своїй роботі він, спираючись на основні положення теорії навчання і виховання, постійно досліджує навчально-виховний процес, робить висновки, експериментує, придумує щось нове. Адже вчитель, який не підходить до праці, як дослідник, на думку А. Дістервега, неминуче потрапляє під владу механічності, рутинності.

В. Сухомлинський вважав, що "без наукового передбачення, без уміння закладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиріччя, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователь — у неграмотну няньку, педагогіка — у знахарство. Треба науково передбачати — в цьому суть культури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передба­чення, тим менше несподіваних нещасть".

Про значення діяльності вчителя для держави влучно виразився учитель німецьких учителів — німецький педагог А. Дістервег: "Що сталося б з народом, із суспільством, з державою без його тихої, скромної, працьовитої діяльності? Він один ще не в змозі зробити все, але він закладає основи всьому, і без нього відразу ж поширилося б серед нас варварство". А тому, на його думку, держава повинна відповідально ставитись до питання підготовки вчителя: "Хто бажає, щоб народ був щасливий і виховувався успішно, той повинен визнати як першу і неминучу умову досягнення цієї мети—виховання та освіту вчителів, а також таке їх становище, що відповідало б їхньому важли­вому обов'язку".

Систему педагогічної діяльності складають викладання, виховання, класне керівництво, діяльність із професійного самовдосконалення, управлінська, організаторська, методична, позашкільна, науково-дослідна. Ці види діяльності вирізняються за своїми цілями, змістом, методикою виконання.

Педагог у школі передусім — викладач певного навчального предмету, який глибоко і всебічно знає сучасний стан науки та інших галузей людської культури, що лежать в основі дисципліни, яку він викладає, володіє знанням психолого-педагогічних і методичних основ навчання та виховання і педаго­гічними уміннями та навичками. У процесі навчання вчитель озброює учнів системою знань, умінь та навичок, формує пізнавальні здібності і науковий світогляд школярів. Учитель керує роботою предметних гуртків, організовує конкурси, олімпіади, екскурсії у природу, на виробництво, в музеї, проводить індивідуальну роботу з відстаючими і найбільш підготовленими учнями.

Крім того, як вихователь, учитель всебічно розвиває учнів, піклується про їх розумове, моральне, правове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Це завдання вирішується у системі всієї його навчально-виховної роботи в ролі вчителя-предметника і класного керівника.

Класне керівництво — це здійснення учителем поряд із викладанням загальної роботи з об'єднання зусиль учителів, що пра­цюють в тому чи іншому класі, координації їхніх вимог і зусиль для досягнення найкращих результатів у виховній і навчальній роботі з учнями класу. Класний керівник повинен добре знати умови життя учнів, вивчати їхні інтереси, запити та індивідуальні особливості. Він працює у тісному контакті з учителями класу, батьками, домагається єдності педагогічних вимог до учнів з боку школи й родини.

Учитель бере участь в організації позакласної роботи в школі як складо­вої навчально-виховної роботи, однієї з форм організації дозвілля дітей. Він допомагає дитячому самоврядуванню у проведенні цієї роботи в позаурочний час.

Позашкільна робота проводиться педагогами у позашкільних освітньо-виховних закладах — державних й громадських організаційно — та інструк­тивно-методичних установах із позашкільної роботи з дітьми та підлітками. Є позашкільні заклади загального типу (палаци й будинки школярів, дитячі парки) і спеціалізовані (дитячі бібліотеки, театри, спортивні школи, станції юних натура­лістів, техніків, туристів, дитячі залізниці, морські та річкові пароплавства, лісництва).

Професійним обов'язком вчителя є постійне підвищення кваліфікації. Це — головна умова творчої діяльності і зростання педагогічної майстерності. Основи для формування професійної майстерності педагогів закладаються під час їх підготовки у вищому педагогічному закладі освіти. Завершується формування педагога-майстра у процесі самостійної практичної діяльності. Це передбачає як засвоєння нових досягнень психолого-педагогічної науки у процесі самоосвіти, так і аналіз та осмислення власного досвіду роботи і досві­ду колег. Не випадково видатні педагоги минулого підкреслювали, що учитель залишається вчителем, поки сам постійно вчиться.

У процесі методичної роботи підвищується науковий рівень вчителя; покращується його підготовка до засвоєння змісту нових програм і технологій, їх реалізації; відбувається постійне ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічних наук і методик викладання навчальних дисциплін, вивчення та впровадження у шкільну практику передового педагогічного досвіду; контро­люється творче виконання перевірених рекомендацій, збагачення новими, прогресивними й досконалими методами і засобами навчання; удоскона­люються навички самоосвітньої роботи вчителя; надається кваліфікована допомога з теорії та практичної діяльності.

Педагогічна наука може розвиватися лише за умови збагачення її новими фактами, здобутими у процесі пошуково-дослідницької роботи, тобто здій­снення наукових досліджень. Хороший учитель, щоб краще й глибше оволодіти своїм навчальним предметом, знайомиться з новою науковою літературою у своїй галузі, слідкує за розвитком даної науки за кордоном, аналізує основну методичну літературу, уважно опрацьовує науково-методичні журнали зі свого предмета, вивчає досвід навчально-виховної роботи своїх колег за фахом, експериментально перевіряє доцільність запровадження у власну практику педагогічних новацій. Працюючи над науковим матеріалом, вчитель завжди намагається педагогічно його переосмислити, виявити те, що саме і як він змо­же застосувати у школі для вдосконалення своєї навчально-виховної діяльності, для пробудження і поглиблення інтересу учнів до навчального предмета.

Успішне здійснення навчально-виховного процесу в школі залежить насам­перед від якості керівництва педагогічним колективом, яке здійснюється директором школи, його заступником з навчальної роботи і організатором позакласної та позашкільної роботи. Щоб успішно управляти педагогічним і учнівським колективом, організовувати їх на виконання завдань, які вирішує сучасна школа, керівникам треба знати не тільки психологію дітей і дорослих та педагогіку, а й програму дій працівників школи. Вони повинні мати, передусім, організаторські здібності та бути взірцем для своїх колег-учителів. Визначальними якостями керівника педагогічного колективу є також нетер­пимість до проявів зазнайства і самозаспокоєння, відчуття нового, творчий підхід до шкільних проблем. Успішна робота керівництва школи забезпечується повсякденною підтримкою кожного творчого починання і педагогічних шукань. Кращим керівникам шкіл властиві висока професійна майстерність та глибока компетентність серед вчителів у питаннях педагогічної теорії і прак­тики, почуття поваги до колективу, непохитна віра в його творчі можливості, уміння захопити своїм прикладом.

 




Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 76 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | <== 6 ==> | 7 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав