Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Вимоги до особистості вчителя.

Розглянуті вище особливості педагогічної діяльності ставлять певні вимоги до особистості вчителя.

Учитель української національної школи має, передусім, палко любити рідну землю, український народ, свою Батьківщину — Україну. Він повинен усвідомлювати свій високий громадянський обов'язок — виховання гідних громадян вільної і незалежної України. У такому разі вчитель виховуватиме підростаюче покоління власним прикладом служіння справі, Вітчизні.

"Хоч би які були докладні і точні інструкції щодо викладання та вихо­вання, — писав К. Ушинський, — вони ніколи не можуть замінити собою відсутність переконань у викладача... Найголовнішим шляхом людського виховання є переконання, а на переконання можна вплинути тільки переконан­ням. Всяка програма викладання, всякий метод виховання, хоч би який він був хороший, не ставши переконанням вихователя, залишається мертвою буквою, що в дійсності не має ніякої сили". І далі: "Вже сам собою поганий той захисник ідеї, який береться за її втілення тільки тому, що про неї сказано у статуті, — і який так само візьметься втілювати іншу, коли статут зміниться. З такими захисниками і провідниками ідея далеко не піде. Чи не демонструє це виразно: коли у світі фінансовому або адміністративному можна діяти наказами й розпо­рядженнями, не цікавлячись тим, чи подобається їхня ідея тим, хто буде її виконувати, то у світі громадського виховання немає іншого засобу втілити ідею, крім одверто висловленого і одверто прийнятого переконання?"

Однією з важливих рис вчителя має бути його педагогічна вираженість, яка проявляється не тільки в його педагогічній діяльності, але й у різних жит­тєвих ситуаціях. Педагогічна вираженість особистості — своєрідна установка на педагогічну діяльність і психологічну готовність до неї. Вона виявляється у спрямованості думок і прагнень до навчання і виховання дітей, в манері розмовляти, у поведінці тощо. Завдяки такій рисі педагог стає педагогічно чутливим і спостережливим до психічного життя учнів, здатним інтуїтивно виділяти з навколишнього середовища різноманітні навчально-виховні факти і відповідно педагогічно їх інтерпретувати.

Підкреслюючи значення педагогічної вираженості для вчителя, Л. Толстой писав, що "...не той учитель, хто здобув виховання й освіту вчителя, а той, хто внутрішньо переконаний у тому, що він є, повинен бути і не може бути іншим."

Важливою морально-психологічною рисою вчителя має бути розумна любов до дітей, прагнення віддати їм своє серце, почуття прив'язаності до них, що, на думку В. Сухомлинського, є визначальною рисою педагогічної культури. Л.Толстой писав, що досконалий вчитель поєднує в собі любов до знань, до своєї справи з любов'ю до дітей.

А.Макаренко вважав, що розумна любов виключає безпринципне і поб­лажливе ставлення до дитини, потурання її слабкостям. На його думку, ви­могливість не суперечить любові і повазі до дитини — саме у вимогливості до людини і полягає повага до неї.

Важливою вимогою до педагога є знання ним свого предмета. Досвід переконує, що успішно навчає і виховує учнів той вчитель, який глибоко знає свій предмет. Опитування учнів засвідчують, що серед характерних рис улюблених ними вчителів вони, передусім, вказують на їх знання. Але знання педагога можуть стати могутнім засобом навчання і виховання учнів за умови, що він не просто викладає їх, а використовує як матеріал науки для розумового розвитку дітей, їх морального виховання.

Вчитель має глибоко і всебічно знати свій предмет на сучасному науковому рівні. А. Макаренко відзначав, що учні вибачать своїм учителям і суворість, і сухість, і навіть прискіпливість, але не вибачать поганого знання справи.

Окрім досконалого знання свого предмета, вчитель повинен знати і су­міжні предмети. Так, викладачеві літератури не можна викладати свій предмет без знання історії, викладачам фізики і хімії — без знання математики.

Для вчителя важливе не тільки знання свого предмета, але й уміння пере­давати ці знання іншим: учням, яких навчає, батькам, педагогічну культуру яких підвищує, колегам, з якими ділиться власним досвідом роботи. Така пере­дача знань можлива за умови володіння методикою навчання: вміння складне робити простим, доступним, враховуючи при цьому вікові та індивідуальні особливості учнів і дорослих; вміння зацікавити пропонованою інформацією, викликати захоплення нею і бажання поповнювати свої знання.

Важливою вимогою до вчителя національної школи є володіння ним державною українською мовою. К. Ушинський вважав, що рідна мова є основою всякого розвитку і скарбницею усіх знань, що знання з кожного предмета пере­даються дитині і засвоюються нею завжди у формі слова, тому лексичний склад мови вчителя, знання ним граматики і володіння стилем мови має величезне значення для успішного навчання дітей та виховного впливу на них.

Педагог має бути різнобічно ерудованою людиною. Окрім глибоких знань зі свого предмета, він повинен володіти ґрунтовними знаннями з питань політики, філософії, мистецтва, літератури, сучасних досягнень науки і техніки. Така енциклопедичність знань допоможе педагогу працювати з батьками учнів, які мають освіту з різних галузей знань, відповідати учням на запитання, що виникають у зв'язку з інформацією, яку вони одержують з радіо, телебачення, газет та журналів. Важливе значення ерудиції вчителя і в організації позакласної виховної роботи, де широта інтересів вчителя дає можливість підказувати учням цікаві справи, допомагати їм у їх проведенні.

В. Сухомлинський вважав, що "фундамент, на якому стоїть школа і будуєть­ся все, що робиться в школі, — це різносторонні знання, багате розумове життя, широта кругозору, постійне інтелектуальне зростання кожного вчителя. Через три-п'ять років після закінчення вузу вчитель повинен знати в три, в п'ять, в десять разів більше, ніж знав він у перший рік своєї роботи. Якщо цього нема, учні будуть приречені на нудне зубріння і отупіння, тому що викладання, не зігріте і не осяяне прагненням учителя до знань, перетворюється для нього у важку повинність, у тягар, а в дитини відбиває всяку охоту до знань і губить її інтелектуальні задатки й здібності."

Школа готує підростаюче покоління до життя у майбутньому, тому повин­на прогнозувати поведінку своїх вихованців на далеку перспективу, в тих соціально-економічних умовах, які будуть у майбутньому у зв'язку із суспіль­ним і науково-технічним прогресом. Вирішувати таке завдання може вчитель, який постійно вчиться. К. Ушинський говорив, що вчитель у вчителеві живе лише до тих пір, поки він вчиться. Як тільки перестає вчитися, вчитель у ньому вмирає. Окрім того, слід мати на увазі, що вихованці отримують широку інформацію і за межами школи (радіо, телебачення, книжки, журнали, газети, спілкування з оточуючими) і де в чому можуть навіть випередити вчителя, який несистематично поповнює свої знання, не цікавиться новинами науки, техніки, культури, політичними подіями. У такому разі вчитель втрачає авто­ритет у своїх вихованців, зменшується його виховний вплив на них.

Серед критеріїв оцінювання особистості вчителя особливе місце займають його моральні якості. У моральному плані педагог повинен бути тим, ким він хоче зробити вихованця. М.Добролюбов вважав, що моральні переконання вчителя мають витримуватися навіть у дрібницях: "Найнещасніші стосунки між учителем і учнями — ті, коли в учня закрадається сумнів щодо знань учителя. Але ще нещасніший стан учителя тоді, коли цей сумнів дітей торкається його моральних достоїнств."

Підкреслюючи важливість моральності вчителя, Я. Коменський писав: "Учителями повинні бути люди... чесні, діяльні і працьовиті; не тільки для годиться, а й насправді вони повинні бути живими взірцями чеснот, що їх вони мають прищепити іншим. (Ніщо удаване не може бути тривалим.)"

У діяльності вчителя особлива роль належить його вмінню володіти своєю емоційно-вольовою сферою. "Справжній вихователь, - підкреслює В.Сухомлинський, — людина широкого емоційного діапазону, що глибоко переживає радість і засмучення, прикрощі й тривогу, обурення і гнів."

Підкреслюючи важливість для педагога володіння своїми почуттями, В.Сухомлинський писав, що "настрій діє блискавично, думка ж плентає десь позаду... — ось що часто вибиває у нас з рук тонкий інструмент влади. Ми зможемо користуватися цим інструментом мудро й обачно тоді, коли блискавично діятиме наша думка і настрій наш гармонійно звучатиме у злагодженому оркестрі з нею. Величезною мірою педагогічна мудрість залежить від того, наскільки уміло ми володіємо своїми почуттями."

Емоції педагога проявляються, передусім, у наперед продуманій поведінці, відповідних емоціях "мажорного" чи "мінорного" характеру. Таке "перевтілен­ня" вчителем здійснюється для того, щоб вплинути на учня, змусивши його пережити ту чи іншу ситуацію. Окрім того, вчителю необхідно виявляти емо­ції у несподіваних ситуаціях педагогічного процесу. Таке виявлення емоцій потребує розвинутого педагогічного самовладання, витримки, вміння момен­тально вибирати шляхи адекватного реагування на ситуацію, правильно її ви­рішувати.

Для успішної роботи з дітьми вчителю потрібні такі вольові якості, як цілеспрямованість, ініціативність, дисциплінованість, самовладання, вимогли­вість до себе та інших. Особливо важливі для педагога витримка, здатність до гальмування у поєднанні зі швидкою реакцією і винахідливістю, емоційною рівновагою, умінням володіти своїми почуттями.

Професія вчителя вимагає великого нервового і фізичного напруження, а тому ставить певні вимоги до його здоров'я. Праця педагога передбачає розвиток голосу, добрий зір, вміння довго стояти, багато ходити, вільно і легко рухатись тощо.

Для ефективної діяльності вчителю потрібна така риса, як педагогічна спостережливість. Спостерігаючи за учнями на всіх етапах уроку і в усіх видах їх діяльності, вчитель отримує інформацію про вікові та індивідуальні особливості учнів, їхнє розуміння навчального матеріалу, ставлення до навчан­ня і вчителів, стосунки між учнями та їх поведінку, настрої і психічні стани дітей, їх реагування на зауваження та оцінку успіхів у навчанні й поведінці. Спостережливий учитель виховує спостережливість в учнів. А це, на думку К. Ушинського, сприяє розумовому розвитку дітей.

Для ефективної організації навчально-виховної діяльності вчитель має бути уважним. Так, під час уроку йому необхідно тримати в полі зору всіх учнів класу, особливо тих, кому властива підвищена рухливість і недостатній рівень уваги; концентрувати свого увагу на розвитку теми, зміні різних видів навчаль­них завдань і засобів; зосереджувати свою увагу на написаному, щоб не допус­тити помилок у словах, формулах, обчисленнях тощо. Ф.Гоноболін вважає, що "увага вчителя до роботи і внутрішнього світу учнів, зазвичай, переростає в уважність як моральну рису особистості".

Педагогічні здібності відносяться до спеціальних розумових здібностей і спрямовані на формування особистості, на навчання і виховання дітей і дорос­лих. У педагогічних здібностях загальним є те, що виявляється в нахилах осо­бистості до педагогічної діяльності, у своєрідних позиціях розуму, емоційно-вольової сфери, характерологічних особливостях особистості, які виявляються в її життєвій спрямованості на виховання інших (ці загальні педагогічні здібності притаманні всім, кому довірено керівництво людьми, їх виховання). Здібності людини до певного виду діяльності перебувають у тісному зв'язку з відповідними знаннями, уміннями і навичками. Без знань та умінь працювати не можна, але глибина знань та майстерність спеціаліста, у свою чергу, зумовлюються відповідними здібностями

Майбутньому вчителеві важливо з перших днів навчання у вищому закладі освіти виробляти в себе установку на оволодіння педагогічним мисленням. Для цього важливо вчитися не відкидати важкопояснюване, а спокійно і напо­легливо шукати підходи до розуміння складного педагогічного явища, глибоко осмислювати його, перевіряти істинність оцінок і висновків практикою і колек­тивним обговоренням.

Невід'ємною рисою сучасного вчителя має бути його оптимізм. Він впли­ває на ефективність навчання школярів, викликає у них позитивні емоції: доб­рий настрій, зацікавленість і захопленість справою, активність, рішучість, упев­неність у своїх силах.

Важливою рисою вчителя є педагогічний такт. Це — професійна, психолого-педагогічна особливість поведінки вчителя у взаємовідносинах з учнями, яка відповідає цілям і завданням виховання і проявляється у творчій, педагогічно виправданій його діяльності. Педагогічний такт передбачає відповідне ставлен­ня до учнів, уміння в кожному конкретному випадку знаходити правильну лінію поведінки. Він потрібен вчителю у системі його виховного впливу як на учнівський колектив, так і на кожного учня зокрема.

Особисті якості вчителя в їх сукупності становлять його авторитет..Авто­ритет учителя — загальновизнана учнями та їхніми батьками значущість достоїнств учителя й заснована на цьому сила його виховного впливу на дітей. До таких достоїнств належать висока духовність, культура, інтелігентність, ерудиція, високі моральні якості, педагогічна майстерність.

Учні вважають авторитетним того вчителя, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить дітей, відчуває їхні наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них.

Український письменник Ю. Збанацький, сам педагог, у повісті "Малиновий дзвін" так описує вибір педагогічної професії героєм твору Тарасом Демидовичем: "З самого дитинства я звик дивитися на вчителя як на щось виняткове, як на людину особливої природи. Мій перший учитель був для мене святинею... У своїх дитячих мріях я плекав у собі народного вчителя. Мені хотілося бути в усьому схожим на свого вихователя... Для мене навіть звання "учитель" містило в собі незвичайний, неосяжний зміст. Учитель, Людина, яка знає все, бачить все, розуміє все. Учитель не для себе живе — для народу. То ж якою треба бути людиною, щоб заслужити всенародну пошану! І коли я сам став учителем, то вже ніколи не забував того, як на мене дивляться учні, їхні батьки..."

Серед вимог до сучасного вчителя не останнє місце займає і його зовнішній вигляд. У дитячому віці, вважав К. Ушинський, зовнішнє і внутрішнє, форма і суть зміщуються дуже легко. І неохайна, задушна шкільна кімната, подертий, заяложений, погано надрукований підручник майже так само відбивають у дітей бажання вчитися, як, наприклад, неприваблива, непристойна зовнішність учителя. Педагог повинен бути особливо вимогливим до свого одягу і прикрас. "Тому я, — казав А. Макаренко про себе, — жодного разу не вийшов з не почищеними чобітьми або без пояса".

Особистість вчителя має таке важливе значення у вихованні дітей тому, що він постійно перебуває у сфері психічних явищ дитини. Той, хто виховує дітей, є інженером їхніх душ у повному розумінні цього слова. Школа і вчитель, спираючись на довколишнє суспільне життя, на дитячий колектив, планують розвиток дитини, викорінюють зайве, шкідливе і прищеплюють корисне від­повідно до завдань національного виховання.

Особисті якості вчителя є для учня і взірцем, і засобом виховного впливу на нього. Учень, наслідуючи вчителя, переймає його знання, вміння, манери, звичку працювати і поводитися. Знання вчителя, його кращі моральні й вольові якості — важливий засіб переконання і впливу на учня. Духовні якості учня формуються за допомогою духовних якостей інших людей і, насамперед, вчителя.