Читайте также:
|
Матеріальні блага розподіляються суспільством на користь держави для виконання останньою властивих їй функцій – оборони, охорони правопорядку, підтримки соціальної рівноваги тощо. Таким чином, сутність податків полягає в обов’язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Особливістю податків є їх примусовий, обов’язковий характер, який не потребує зустрічної індивідуальної оплатності з боку держави.
До основних термінів оподаткування відносяться:
1. Податок (збір, внесок до державного цільового фонду) – в Україні це обов’язковий платіж до бюджетів різних рівнів або державних цільових фондів, що здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавством України щодо оподаткування.
2. Суб`єкт, або платник податків, зборів та обов’язкових платежів – це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов’язки:
а) сплачувати податки, збори та обов’язкові платежі;
б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов’язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.
Платник податків може визнаватись суб’єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов’язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов’язання.
Суб’єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до податкового законодавства України покладено обов’язки щодо нарахування податків, зборів та обов’язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.
Суб’єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов’язкових платежів є юридичні або фізичні особи, банки, бюджетні організації, міжнародні об’єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов’язкові платежі.
Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб’єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов’язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу.
3. Об`єкт оподаткування – юридично обумовлений факт або подія, після настання яких у суб’єкта виникає обов’язок сплатити податок; з економічної точки зору об’єктом оподаткування можуть виступати доход, прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання.
Кожен податок, збір та обов’язковий платіж має самостійний об’єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством.
Об’єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.
4. Предмет оподаткування – фізична, якісна характеристика об’єкту, яка виступає еквівалентом об’єкту з метою оподаткування.
5. Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування. Наприклад, оцінка земельної ділянки при оподаткуванні проводиться в гектарах, сотих гектара і т. ін. Чим більші розміри об`єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосереднім – при оцінці доходів і опосередкованим – при оцінці тієї ж земельної ділянки (за ринковою чи нормативною ціною), майна і т. ін.
6. Джерело сплати оподаткування – дохід платника податку, збору та обов’язкового платежу, з якого він сплачує податок, збір та обов’язковий платіж.
7. Податкова ставка – законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:
- універсальний (для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка);
- диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок).
За побудовою ставки бувають:
- тверді (встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні). Вони бувають:
а) фіксовані – встановлені конкретних сум;
б) відносні – визначені відносно до певної величини (наприклад., у процентах до мінімальної заробітної плати).
- процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:
а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;
б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування:;
в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.
8. Податкова квота – це частка податку платника, яка може бути визначена як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.
9. Податковий оклад - остаточна сума, що підлягає сплаті до бюджету; в більшості податків визначається як добуток бази оподаткування на ставку оподаткування.
10. Джерело сплати податку – фінансовий фонд суб’єкта оподаткування, за рахунок якого відбувається сплата податку. Як правило, джерелом можуть виступати прибуток, валовий доход, чистий доход фізичної особи тощо.
11. Податкова пільга – законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків. зборів та інших обов’язкових платежів.
Практика і зміст системи оподаткування, які існують з появою держави, впродовж довгого часу залишалися досить інтуїтивними. Систематизовані концепції оподаткування, які відобразилися в податковій теорії, з’явилися у середині ХVI століття в умовах достатньо високого рівня розвитку державності, що відбувався одночасно з розвитком різних напрямів економічної думки. Причому кожна концепція відповідала сутності та проблемам економічної і фінансової систем держави, а тому змінювалася залежно від її економічної політики. Зважаючи, що процес оподаткування здійснюється державою, саме під впливом розвитку вчення про державу змінювалось уявлення про економічну сутність податків.
Спочатку податкова теорія була створена (і довгий час панувала) у рамках класичної економічної школи (А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей та ін.), в основі якої знаходилась концепція пріоритету пропозиції як фактора, що визначає попит через стан ринку ресурсів. Для цієї школи характерне твердження про автономний характер ринкової рівноваги, яка встановлюється автоматично, шляхом переміщення виробників у галузі національного господарства і незадоволеним попитом (недостатньою пропозицією). Ставлення класичної школи до ринку як універсального та єдино ефективного регулятора економічних процесів мало наслідком ставлення до держави лише як до носія управлінської і військової функцій, ігноруючи її соціальну та економічну роль. Оподаткування при цьому розглядалося винятково як спосіб створення фінансової бази для виконання цих двох функцій. Д. Рікардо вважав, що податки повинні використовуватись лише у фіскальних цілях, оскільки вони перешкоджають процесу утворення і накопичення капіталу, а тому найкращим податком є найменший.
Згідно з теорією А. Сміта, податки необхідні для забезпечення таких суспільних благ, як оборона, забезпечення безпеки громадян, їх майна, освіти. І лише в окремих випадках – для забезпечення виконання контрактів. При такому підході податки вважалися джерелом доходів держави, а в рамках теорії досліджувалася проблема принципів оподаткування, які б не вступали в суперечність з нормальним функціонуванням економічно вільного підприємництва. Зміст принципів
А. Сміта переконує, що всі вони спрямовані на створення для господарюючих суб’єктів максимально ефективних, незважаючи на стягнення у них частки доходів, умов функціонування як самостійних структурних одиниць складної соціально-економічної системи. Такий підхід актуальний у будь-яких історичних умовах, при будь-якій складності та рівні розвитку. Ускладнення (відносно періоду формування класичної школи) соціально-економічної структури суспільства, яке визначає виникнення нових закономірностей здійснення економічних процесів, зумовило розвиток теорії оподаткування з урахуванням посилення соціальної та економічної діяльності держави.
Згідно з поглядами представників неокласичної теорії (Р. Солоу, М. Фрідмен, Г. Хезліт, Д. Роббінсон, Дж. Мід), яка базується на концепції податкової нейтральності, сучасна (для їх часу) економіка самоналаштовується, а державне втручання допускається лише в певних межах. Податкова політика повинна допомагати збалансувати зростання виробництва, попит і пропозицію, підпорядковуючись ринковому господарству. Так, Дж. Мід, який побудував неокласичну модель, відводив державі лише непряму роль у регулюванні економічних процесів. У неокласичній теорії широкого розвитку набули два напрями: теорія пропозиції та монетаризм. Теоретики “економіки пропозиції” (А. Лаффер, Р. Мандаль, Дж. Гільдер, М. Фелдстайн, Г. Шмольдерс, М. Бернс, Г. Стайн та ін.) поділяли думку про негативний вплив державного втручання в економіку. На їх погляд, систематичне втручання держави у господарське життя, її політика доходів, зайнятості, соціального забезпечення справляють руйнівний вплив на економіку. Таке втручання відкидається, а роль держави обмежується здійсненням політики, що сприяє вільній господарській діяльності, а також підтримці необхідного рівня грошової маси, проведенню кредитних заходів, обмеженню соціальних витрат. Прихильники теорії пропозиції категорично відкидають ідею нарощування бюджетних витрат для стабілізації або формування попиту, кваліфікуючи її як чинник дестабілізації економіки і стимулювання інфляції. Не сприймаючи політику бюджетної експансії, вони виступають за збалансований бюджет, оздоровлення фінансів. Автори теорії пропозиції заперечують ідею використання податків як засобу антициклічної дії на економіку. Прогресивно зростаючий податок на доходи окремих осіб і корпорацій розглядається як перешкода для зростання збережень, а отже, і нових капітальних вкладень, нарощування ділової активності, стійкого економічного зростання. При цьому висувається вимога щодо радикального зниження граничних податків і ставок, скорочення ступеня прогресивності оподаткування доходів. Тільки через стихійний ринковий механізм і всіляке підвищення пропозиції, за твердженням прибічників цієї теорії, можна забезпечити ефективне використання ресурсів і стимулювати попит на продукцію. Будь-яке збільшення бюджетних витрат на ці цілі відкидається, як і підвищення витрат на соціальні потреби. Бюджетний дефіцит як один із негативних показників стану економіки пропонувалось усунути. Теорія “економіки пропозиції” за допомогою одночасного скорочення податків і державних витрат мала намір вирішити головне завдання: зменшити державне втручання в економіку, уповільнити інфляцію і збільшити темпи економічного зростання. Для боротьби з інфляцією передбачалось використати ще один метод – контроль за зростанням маси грошей в обігу за допомогою політики високого процента. Механізм регулювання економічних процесів, запропонований теоретиками “економіки пропозиції” – складний і суперечливий. Не завжди скорочення податків і державних витрат при наявності великого бюджетного дефіциту сприятиме оздоровленню державних фінансів. У цій теорії недостатньо розроблені питання, пов’язані з нестачею доходів, проблемами соціальної політики, витратами на воєнні цілі, зростанням безробіття, спадом темпів економічного зростання.
Повністю покладалися на механізм ринкового саморегулювання економіки і теоретики “раціональних очікувань” (Р. Лукас, Дж. Мут, Р. Берроу, Н. Уоллес, Т. Саржет та ін.). Ця концепція передбачає, що в ході конкуренції вводяться в дію всі важелі саморегулювання, які ефективно самоналаштовують економічну систему і забезпечують її рівновагу. Автори даної теорії не припускали можливості циклічних коливань виробництва. Однак, ігноруючи справжню основу циклічних коливань, вони розглядали їх як результат помилок, що допускаються економічними суб’єктами протягом короткострокового періоду. Причиною можливих помилок вважалась неякісна, викривлена інформація, що заважає правильно оцінити кон’юнктуру і виробити реальні прогнози. Прибічники концепції раціональних очікувань відкидали державне регулювання економіки, а заходи економічної політики вважали неефективними і безперспективними. Вони орієнтувалися на крайній ступінь абстрагування від реального економічного процесу, про що свідчать рафіновані математичні моделі, побудовані на основі їх концепції. Відхиляючи роль держави в регулюванні економічних процесів, теоретики “раціональних очікувань”, як і прихильники теорії “економіки пропозиції”, обстоюють необхідність надання максимально можливої свободи ринковим регуляторам для впливу на напрями й перерозподіл потоків капіталу.
Представники маржиналістської теорії (Г. Госсен, І. Джевонс, Л. Вольрас), застосувавши метод аналітичної геометрії для визначення стимулюючого впливу підвищеної оцінки благ і, отже, зростання податків на виробництво, прийшли до висновку, що внаслідок позбавлення платника податку деякої кількості виробленої ним продукції вигода, одержана від граничного блага, буде більшою, ніж витрати на його виробництво, тому виробництво продовжуватиметься доти, доки обидві ці величини (вигода і витрати) не урівноважаться, причому кількість вироблених продуктів зросте. Таким чином, керуючись наведеною схемою, треба визнати, що примусове вилучення у платника податку деякої кількості благ без спеціального еквівалента створює у нього стимул для підвищення продуктивності праці і тягне за собою збільшення виробництва, оскільки воно не може перекладатися на інших осіб.
Концепція кейнсіанської теорії заснована на понятті “ефективного попиту”, тобто попиту, рівень якого забезпечує максимально повну відповідність пропозиції. На противагу класичній школі кейнсіанство припускає, що сукупний попит створює сукупна пропозиція. Такий підхід до визначення пріоритетів, базуючись на великому та переконливому статистичному матеріалі, супроводжується висновком про те, що вільна ринкова економіка не має у своєму розпорядженні механізму, який би забезпечив рівновагу попиту і пропозиції на рівні повного використання ресурсів. Це може бути досягнуте у будь-якому, у тому числі й кризовому, стані економіки. Термін “ефективний попит” означає, що останній може забезпечуватися лише за участі держави шляхом постійного та цілеспрямованого регулювання економіки різними засобами, у тому числі й через систему оподаткування. Регулювання попиту через оподаткування в теорії Кейнса базується на положенні про те, що збільшення податків призводить до скорочення попиту через зменшення розмірів доходу і одночасно через споживчі витрати та збереження пропорції, яка визначається відношенням максимальної вартості до споживання і максимальної вартості до збережень. Підвищення рівня оподаткування скорочує приватні сукупні витрати на величину, меншу порівняно з обсягом приросту податків, та призводить до зменшення величини рівноважного національного доходу (ефективного попиту). Кейнсіанська теорія державних фінансів відкинула догмат збалансованого бюджету, легалізуючи бюджетні дефіцити для стимулювання економіки. Так, в умовах кризи або депресії держава повинна скорочувати податки і збільшувати витрати державного бюджету, допускаючи бюджетний дефіцит, і, таким чином, створювати додатковий попит у стагнуючій економіці. При високій кон’юнктурі фінансова політика повинна стримувати попит шляхом підвищення податків і обмеження витрат. Бюджетні дефіцити могли зберігатись і при зростаючому виробництві для стимулювання економіки, досягнення найбільших темпів зростання. Спираючись на результати, досягнуті різними науковими напрямами та школами, важливо дати цілісну характеристику руху різноманітних відносин, які складаються у сфері оподаткування, розглянути їх в аспектах протиріч, взаємних перетворень, загального зв’язку з конкретними вітчизняними економічними відносинами. У цьому лежить шлях до пізнання базисних процесів, які мають становити основу концепції реформування податкової системи України.
Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 53 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |