Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Галузі традиційного господарства українців та їх економічний поступ

Читайте также:
  1. i готельного господарства
  2. MZB - Маргинальная зона селезенки. Не рециркулируют. Участвуют в гуморальном иммунном ответе на возбудителей, поступающих в кровоток
  3. А — Мое поведение и мои поступки отличались бы следующим.
  4. Аналитическая справка об обращениях граждан, поступивших в управу района Солнцево в 2014 году
  5. Благо может поступать потребление людей бесплатно (например, прослушивание песен по радио) или за плату (благо принимает форму товара).
  6. Больной, 55 лет, поступил в клинику с жалобами на боли в левой стопе
  7. Больной, 55 лет, поступил в клинику с жалобами на боли в левой стопе, ее почернение.
  8. будь-якої галузі знання.
  9. В кассу поступил остаток денежных средств от подотчетного лица- 2 000 т.р.
  10. В Сочи в этом году должно поступить максимальное количество генеральных грузов

Лекція 4. Економічний розвиток і соціальні відносини в Україні наприкінці ХVІІІ – у середині ХІХ ст.

ПЛАН

1. Галузі традиційного господарства українців та їх економічний поступ.

2. Зміни у соціальних відносинах в українському селі.

3. Антикріпосницька боротьба українського селянства, її форми і методи, регіональні особливості

4. Міста в українських землях, їх національний та соціальний склад. Міський спосіб життя і побут.

5. Стан дрібнотоварного ремесла і мануфактур. Галузі промислового виробництва і торгівля. Початок промислового перевороту.

6. Формування промислово-торгівельної буржуазії та робітництва. Зародження соціального протесту пролетарів.

 

Джерела:

Зародження робітничого класу на Україні (середина ХУІІІ ст. – 1861 р.): Зб. докум. і матер. Сед.кол.: Ф. Є. Лось (відп. ред.) - К.: Наук. думка, 1982. – 496 с.

Класова боротьба селянства Східної Галичини (1772-1849): Докум. і матер. –К.: Наук. думка, 1974. – 596 с.

Крестьянское движение в России в 1796 – 1825 гг.: сб. док. – М.:Соцэкгиз, 1961. – 1048 с.

Крестьянское движение в России в 1826 – 1849 гг.: сб. док. – М.: Соцэкгиз, 1961. – 984 с.

Крестьянское движение в России в 1850-1856 гг.: сб. док. – М.: Соцэкгиз, 1962. – 828 с.

Селянський рух на Буковині в 40-х роках ХІХ ст.: зб. докум. – К.: Держполітвидав УРСР, 1949. – 299 с.

Селянський рух на Україні (середина ХУІІІ – перша чверть ХІХ ст.): зб. докум. і матер. / Ред.кол.: М. Н. Лещенко (відп. ред.).- К.: Наук.думка, 1978. – 534 с.

Селянський рух на Україні (1850-1861 рр.): Зб. докум. і матер. / ред. кол.: М. Н. Лещенко (відп. ред.). – К.: Наук.думка, 1988. – 448 с.

 

Література:

Александров В.А. Сельская община в России (ХУІІ – начало ХХ вв.). – М.: Наука, 1976. – 323 с.

Верига Василь. Нариси з історії України (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.). – Л.: Світ, 1996. – 448 с.

Герасименко М. П.. Аграрні відносини в Галиччині в період кризи панщинного господарства. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. – 304 с.

Гордуновський О. М. Розвиток промислового виробництва у поміщицьких господарствах Правобережної України першої половини ХІХ ст. // Укр. іст. журн. – 2000. – № 1. – С. 61 – 71.

Грабовецький В. В. Антифеодальна боротьба карпатського опришківства. ХУІ – ХІХ ст. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1966. – 252 с.

Гуржій І. О. Боротьба селян і робітників України проти феодально-кріпосницького гніту (З 80-х років ХУІІІ ст. до 1861р.). – К.: Рад. школа, 1958. – 168 с.

Гуржій І. О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кінця ХУІІ ст. до 1861 р.). – К.: Вид-во АН УРСР, 1962. – 207 с.

Гуржій І. О. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини ХІХ ст. – К.:

Держполітвидав УРСР, 1954.- 452 с.

Дерев’янкін Т. І. Промисловий переворот на Україні. Питання теорії та історії. – К.: Наук. думка, 1975. - 279 с.

Дружинина Е. И. Южная Украина в 1800 – 1825 гг. – М.: Наука, 1970. – 383 с.

Линков Я. И. Очерки истории крестьянского движения в Росии в 1825 – 1861 гг. – М.: 1952. – 278 с.

Мельник Л. Г. Технічний переворот на Україні у ХІХ ст. – К.: Вид-во Київ, ун-ту, 1972. – 240 с.

Сарбей В. Г. Національне відродження України. – К., 1999. – 336 с.

Стеблій Ф. І. Боротьба селян Східної Галичини проти феодального гніту в першій половині ХІХ ст. – К.: Вид-во АН УРСР, 1961. – 184 с.

Шевченко Ф. П. Лук’ян Кобилиця. З історії антифеодальної боротьби селянства Буковини в першій половині ХІХ ст.. – К.: Вид-во АН УРСР, 1958. – 205 с.

Шульга І. Г. Соціально-економічні відносини і класова боротьба на Закарпатті в кінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст.. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1965. – 266 с.

Галузі традиційного господарства українців та їх економічний поступ

 

Українці з давнини займалися хліборобством. Наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст. ця галузь традиційного господарства залишалася провідною. Колонізаційні процеси на Півдні і поширення землеробської традиції переселенцями з Лівобережжя і Правобекрежжя, потреби розвитку кріпосницьких відносин вшир за умов екстенсивного господарювання і водночас поступ нових, ринкових засад, розвиток торгівельного обміну і підвищення в регіоні товарного попиту на землеробську продукцію, в тому числі через необхідність власної сировини для винокуріння – все це диктувало помітне розширення посівних площ, які тільки в південному регіоні зросли в 25 разів. При цьому зростають площі під озиму пшеницю – основну товарну культуру, а також під овес та ячмінь.

Поряд з цим в сільському господарстві набувають розвитку галузі, пов’язані з технічними культурами. На Полтавщині зросли посіви тютюну, на Чернігівщині – коноплі, на Півдні – льону, на Правобережжі – буряку. В зазначений період у землеробстві поступово вдосконалюються знаряддя праці, ширше застосовуються машини. Показово, що з 1824 до 1860 р. імпорт сільськогосподарської техніки зріс в 73 рази. Але все ж таки низька організація праці, традиційна система землеробства, рутинний стан техніки, малоземелля не сприяли підвищенню врожайності. З 1799 р. до 1856 р. у Східній Україні було зафіксовано 28 повних або часткових неврожайних роки.

Російський уряд сприяв подальшому зростанню землеробства через надання пільг землеробським господарствам, закріплення земель у довічну власність.

Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. з рільництвом, особливо на Півдні конкурувало тваринництво, яке в цьому регіоні залишалося провідною галуззю сільського господарства до середини ХІХ ст. Цьому сприяли такі чинники, як значна частина незалучених до землеробства земель, невелика щільність населення, природні умови краю, наявність сірої степової породи ВРХ, попит на продукти скотарства на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Розвинутими галузями тваринництва були конярство, вирощування великої рогатої худоби та вівчарство. Цьому сприяла достатня кількість земель під пасовиська, особливо в поміщицьких маєтках, за величезної нестачі робочих рук. При цьому скотарство носило екстенсивний характер. Наявність невибагливої сірої породи великої рогатої худоби спричинило переважання м’ясного напряму скотарства в зимівниках і на хуторах, Поступово розширювалося використання молочних порід, які завозилися німецькими колоністами і розводилися через скотарські заводи південних поміщиків, які почали зростати.

Наприкінці 1820 – на початку 1830-х рр. тільки в Катеринославській та Херсонській губерніях налічувалося не менше 660 кінних заводів і 1768 ферм великої рогатої худоби. Тваринництво Наддніпрянщини набувало все більш товарного характеру. Десятки тисяч великої рогатої худоби перегонялися до російських столичних міст – Москви та Санкт-Петербурга.

У ряді сіл Правобережжя, на Полтавщині, Харківщині, в Херсонській і Таврійській губерніях помітно розвинулося торгово-промислове садівництво. Фрукти маринували, сушили й вивозили до Москви та Санкт-Петербурга.

Помітне місце в господарстві українців посідали промисли. Давнюю традицію мав рибний промисел. Величезні рибні запаси зберігалися в землях колишніх Запорозьких Вольностей по Дніпру, Орелі, Самарі та Південному Бугу. Тут рибалки ловили т. зв. чорну рибу, насправді червону, – білугу, осетрів, севрюгу, а також стерлядь, сомів, коропів, судаків. Самару з її рибними запасами називали Святою річкою. Одним із найбагатших рибних угідь Були Дніпровські пороги. По Дніпровському та Бузькому лиманах, Азовському та Чорноморському узбережжю вели промисел скумбрії, марени, оселедців та камбали. До кінця ХVІІІ ст. у Прогноях та косах Чорного моря чорноморські козаки ловили велику кількість крошиці, червоної риби, що мала червоні плями на боках, але з будівництвом флоту її популяція стала доволі рідкою. Взагалі на початку ХІХ ст. нараховувалося 115 промислових порід південного краю. Для переробки білої та червоної риби існували «рибні заводи» запорожців, своєрідний вид мануфактури, де на господарів працювали наймані робітники. Риба булла основною їжею не тільки населення Запорозьких Вольностей, а й усієї України, продавалася на місці, так і на ярмарках та базарах.

Одним з найприбутковіших серед них залишався чумацький. Слово чумаки походить від татарського “чум”, під яким розуміється візник.Чумаки збирались у валки, які могли об’єднувати від 10 до 150 возів. На валку обирався отаман – один з найдосвідченіших у справі чумакування, якому беззастережно підкорялись. Обирався й похідний кашовар.

Догляд за худобою і возами чумаки виконували по черзі. У вози були запряжені сиві або чорні воли. Залежно від розмірів воза (мажі) могли впрягатися і одна, і дві, і навіть три пари волів. Вози були виготовлені лише з дерева (дуб, в’яз, граб), бо сіль швидко роз’їдала металеві частини. У дорогу брали як запасні колеса, так і осі. Позаду воза приторочували великі дерев’яні відра (мазниці) з дьогтем. З харчів на одного чумака брали 26 кг пшона, 2,5 пуди сухарів, 10 фунтів сала, по 20 фунтів гречаного, пшеничного борошна, 1,5 пуда печеного хліба. Роль побудника виконував півень, який був обов’язковим атрибутом чумацької валки.

Чумаки везли на продаж смушки, сап’ян, вовну, шовк, волоські горіхи, вино, а їхали за сіллю. За літні місяці (а саме в цю пору й відбувалося чумакування) чумаки встигали з’їздити по сіль двічі – тричі. Сіль в озерах осідала вже у травні, і до жовтня її можна було вибирати. Найбагатшими на сіль були Перекопські озера й озера поблизу сучасного міста Одеси та Коломиї.

Чумаки самі добували, сушили й завантажували сіль. Вози із сіллю вкривали шкірами, і валка вирушала у зворотну путь. У середньому за день парокінна підвода з вантажем 20 пудів долала 30 верст, а пароволова (35 пудів) – 20 верст. Наставала мить, коли всі клопоти й тривоги залишалися позаду – чумаки досягали рідного краю.

Основним напрямом мандрівок чумацьких валок був шлях з півночі на південь, до чорноморського узбережжя, до природних продуктів чумацтва – риби і солі. В чумацбку промисловість було втянуто багато різних станів – козаків, міщан та посполитих. Після ліквідації Запорозької Січі, з 1775 р. до 1789 р. наступив новий етап розвитку чумацтва, який стимулювався бурхливим розвоєм чорноморської російської торгівлі, будівництвом південних міст і присутністю великої кількості військових підрозділів, які потребували фуражу та провіанту. Третій період чумацтва тривав з початку 1790-х рр. до 1815 р. і характеризувався початком занепаду, що спричинився зовнішньополітичними подіями та обмеженням хлібної торгівлі з Францією. Четвертий етап історії цього промислу розпочався з другого десятиліття ХІХ ст. і вирізнявся поступовим занепадом унаслідок суб’єктивних чинників – падежу худоби та появи альтернативних засобів доставки товарів.

Особливу роль чумацький промисел відігравав на Півдні України, де за даними географічних і топографічних описів, мемуарних оповідей ним було охоплено майже 80 % дорослого населення. Так, за матеріалами топографічного опису 1821 р. в Катеринославському повіті налічувалося 95 чумацьких валок, у Новомосковському – 136, у Павлоградському – 400, Олександрівському – 155.

Радянська історіогрфія акцентувала на ролі чумацтва в процесі первісного нагромадження капіталу і не можна заперечувати цей чинник для розвитку капіталізму. Водночас сучасний запорозький дослідник В. К. Козирєв вважає, що основною функцією чумацтва була передача культурної спадщини і тим самим дуже близько підходить до погляду М. І. Костомарова «щодо чумацтва як перехідного періоду від козакування до землеробства».

Стельмахи займалися деревообробним промислом. Вони розпарювали деревину в парнях – землянках із подвійними, засипаними піском стінами і піччю, над якою встановлювали чан з водою, димарі. Стельмахи виготовляли вози, колеса, сані, полоззя, дуги. Традиційними ремеслами були гончарне, ковальське. Дари природи здобували й заготовляли рибалки, грибники, пасічники. Лоцмани проводили річкові суда серед Дніпровські пороги.




Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 30 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

<== 1 ==> | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав