Читайте также:
|
Галузь — сукупність підприємств, які виготовляють однорідну продукцію або надають однорідні послуги. У галузевій структурі господарства виділяють дві сфери -виробничу і невиробничу. Виробнича сфера забезпечує країну різноманітними товарами, невиробнича сфера - послугами матеріального і нематеріальноо характеру.В економіці, галузь означає сукупність підприємств і організацій, що характеризуються спільністю ознак виробничо-господарської діяльності.
Географі́чний детерміні́зм — це форма натуралістичних вчень, які приписували провідну роль у розвитку суспільства і народів їхньому географічному положенню; один з різновидів детермінізму. Найяскравішим представником цієї ідеї виступав французький філософ XVIII ст. Ш. Монтеск'є, який зробив спробу вивести з географічних умов, що обумовлені географічним положенням, характер і звичаї народів, їх господарський і політичний устрій.На близьких до Е. Реклю позиціях стояв його соратник Л. Мечников. У праці «Цивілізація і великі історичні ріки» ним запропоновано «географічну теорію прогресу й соціального розвитку», в якій головним фактором прогресу названо географічне середовище. Вирішальну роль у розвитку суспільства і поширенні цивілізацій він відводив річкам, морям, океанам. Відповідно до цього, всю історію людського суспільства він поділяв на три етапи: річкова цивілізація, середземноморська цивілізація, океанічна цивілізація.Патріархом напрямку географічного детермінізму вважають німецького географа, основоположника політичної географії кінця XIX ст. Ф. Ратцеля. Головна його заслуга в тому, що він намагався пов'язати між собою політику і географію, вивчити політику тієї чи іншої країни, виходячи з її географічного положення у певному просторі. У своїй книзі «Політична географія» (1897), зокрема у четвертому розділі він акцентує увагу на політико-географічному положенні держави.
Геоекологічний моніторинг довкілля в Україні — сучасна форма реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації. Геоекологічний моніторинг забезпечує регулярне оцінювання та прогнозування стану середовища, життєдіяльності суспільства й умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.
Геосферний моніторинг – оцінка стану і прогноз змін в літосфері, гідросфері та атмосфері;
геохімічний моніторинг – моніторинг, що включає дослідження й інвентаризацію джерел забруднення, встановлення об’ємів викидів і скидів, вивчення хімічного складу повітря, опадів, ґрунтів, наземної і водної рослинності, поверхневих і підземних вод, донних відкладів та ін.;
гірничо-металургійний комплекс - багатовекторне виробництво надзвичайної складності, до якого входять: гірничорудна промисловість, що забезпечує потреби металургійних підприємств в сировині, одночасно забезпечує постачання продукції на експорт; марганцеворудна промисловість; феросплавне виробництво; коксохімічне виробництво; виробництво флюсів; вогнетривке виробництво; аглодоменне виробництво; сталеплавильне виробництво; прокатне виробництво; трубне виробництво; метизне виробництво; кольорова металургія.
господарський комплекс - ц е сукупність усіх організацій, установ, закладів, підприємств країни, які об'єднуються в одне ціле не лише спільною територією, але й тісними та постійними господарськими зв'язками.
Державна програмарозвитку регіонів — комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, спрямованих на розв'язання найважливіших проблем розвитку регіону, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням
Державна регіональна економічна політика — це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку і розміщення продуктивних сил окремих регіонів, раціональне використання природного, виробничого і трудового потенціалу, створення нормальних (здорових) умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.
Екологічний моніторинг – це інформаційна система спостережень, оцінки і прогнозу змін у стані навколишнього середовища, створена з метою виділення антропогенних складових цих змін на тлі природних процесів.Моніторинг може здійснюватися такими засобами:фізичними;хімічними;біологічними;авіаційними;космічними.
Економіка природокори́стування — це наука про раціональне та ефективне використання природних ресурсів, наука про організацію дійової системи охорони навколишнього середовища. Предметекономіки природокористування — це виробничі відносини людей в галузі використання, відтворення природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, а у вужчому розумінні специфічні прояви економічних законів, а також закономірностей і тенденції розвитку цих відносин в аспекті причинно-наслідкових зв'язків суспільства і природи)
Економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів та послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо.
Економічна зона - Ві́льна економі́чна зо́на (ВЕЗ) частина національної території, на якій встановлюється особливий правовий режим економічної діяльності, а також використання і дії національного зако-нодавства. Спеціа́льна економі́чна зо́на (СЕЗ) в Україні — територія, в межах якої відповідним законом України встановлюється і діє спеціальний правовий режим господарської діяльності та спеціальний порядок застосування і дії законодавства України Виняткова (морська) економічна зона — прилеглідо територіальнихвод прибережної держави території моря і континентального шельфу, максимальною шириною до 200 морських миль від найближчої точки берегової лінії, в межах яких держава має виключні права на розвідку, добування і керівництво всіма природними ресурсамиданого регіону, створення і використання штучних островів, безпечних для довкілля установок і споруд, а також проведення наукових досліджень і зобов'язана охороняти і підтримувати екологічний баланс і порядок у цій зоні.
Економі́чне районува́ння — територіальний поділ народного господарства країни, блоку чи світу на економічно збалансовані частини, які відзначаються фізико-географічним, історичним, технічним, соціально-демографічною і, в першу чергу, економічною вигідною спільністю і сталістю структури головного комплексу внутрішніх і зовнішніх міжгалузевих зв'язків, внутрішньою кооперацією, інтеграцією, зовнішньою спеціалізацією та порівняльним рівнем розвитку
Економічні інструменти (заходи, методи, важелі) екологічної (природоохоронної) політики — заходи, що використовують ринкові механізми для досягнення поставлених цілей, призначені для направлення діяльності економічних суб'єктів в екологічно сприятливому напрямку шляхом впливу на витрати і вигоди наявних в їх розпорядженні різних альтернатив поведінки.
Екосисте́ма — це сукупність живих організмів, які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування, утворюючи з ним єдине ціле
Єврорегіо́н — організаційна юридично закріплена форма транскордонного регіонального співробітництва між територіальними громадами та/або органами державної влади прикордонних регіонів кількох держав зі спільним кордоном. Утворення єврорегіону є засобом активізації транскордонного діалогу держав-сусідів, формою пошуку ефективних шляхів співпраці самоврядних одиниць по різні боки кордонів. Перший єврорегіон «Гронау» було створено 1958 року на німецько-нідерландському кордоні. Правові засади розвитку єврорегіонів визначені в Європейській рамковій конвенції про транскордонне співробітництво територіальних утворень та їх органів урядування(Мадрид, 1980). Україна приєдналася до Конвенції в 1993 році. Транскордонне співробітництво регулюється також Європейською хартією місцевого самоврядування1985 року (ратифікована Верховною Радою України 1997).
за галузевим принципом: внутрішньогалузеве й міжгалузеве; Внутрішньогалузеве кооперування — це кооперування підприємств у межах однієї галузі. Міжгалузеве кооперування — це кооперування між підприємствами різних галузей.
за територіальним принципом: внутрішньорайонне й міжрайонне. Внутрішньорайонне кооперування — це виробничі зв'язки між підприємствами, які розташовані в межах одного крупного економічного району, наприклад, Центрального району України. Міжрайонне кооперування — встановлення виробничих зв'язків між підприємствами, розташованими в різних економічних районах.
Закон економії часу – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між зменшенням суспільне необхідного робочого часу на виробництво одиниці товару та послуги у процесі розвитку продуктивних сил та зростання вільного часу працівників. Складові закону економії часу: економія робочого часу, економія неробочого часу, економія вільного часу.
Закон концентрації виробництва – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (відповідних законів), внаслідок дії якої поступово відбувається зосередження факторів виробництва (речових і особистих) на крупних підприємствах. Двома відносно відокремленими формами його вияву є зосередження на крупних підприємствах речових факторів виробництва і відносно самостійний процес зосередження на них особистого фактора виробництва. Ця особливість – наслідок зростання технічної будови капіталу, коливання кон'юнктури, цін та ін.
Закон суспільного поділу праці— закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і об'єктивно неминучим поглибленням процесу поділу праці в різних формах, зокрема спеціалізації виробництва й праці, та зростанням на цій основі продуктивності праці.
Залежно від виду спеціалізації розрізняють три види кооперування:агрегатне;подетальне;технологічне.
За́соби виробни́цтва — сукупність предметів та засобів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ і послуг. Засоби виробництва і праця людини нерозривно пов'язані і взаємообумовлені. Засоби виробництва і люди, що володіють певним виробничим досвідом, навичками до праці і приводять ці засоби виробництва в дію, становлять продуктивні сили. Присвоєння засобів виробництва породжує особливі суспільні взаємини між людьми — виробничі відносини.
Іннова́ція — нововведення в галузі техніки, технології, організації праці або управління, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду; кінцевий результат інноваційної діяльності.
Інтегрована господарська система — єдиний регіональний економічний простір, що формується на основі тісних економічних взаємозв’язків між усіма елементами господарського комплексу.
Інтелектуальний потенціал — це частина суспільства, діяльність якої спрямована на розв'язання теоретичних і практичних проблем розбудови держави, розвитку народного господарства та підвищення рівня життєдіяльності населення.
Кластер - групи фірм у межах однієї галузі, розміщені в одній географічній області
Комбінат (від лат. Combinatus - з'єднаний; com- і bini - по двоє) - об'єднання промислових підприємств суміжних галузей, в якому продукція одного підприємства служить сировиною або матеріалом для іншого, а також об'єднання дрібних виробництв, спрямованих на комплексне обслуговування
Комбінування виробництва (англ. combine – комбінувати) – модель організації виробництва, за якою на одному підприємстві поєднуються і функціонують різні виробництва, продукція яких є сировиною, напівфабрикатами, допоміжними матеріалами для інших виробництв.
контрурбанізація (контр... і урбанізація) теоретичні концепції та практичні заходи, направлені на обмеження урбанізаційних процесів.
Концентрація виробництва — процес зростаючого зосередження працівників, засобів виробництва, наукових досліджень, Інформаційних систем тощо на великих підприємствах, а отже, складніших техніко-економічних відносин.
Кооперування — виробничі зв'язки між підприємствами, які спільно виготовляють кінцеву продукцію.Форми кооперування:
Макрорайони - великі економічні райони, лісорослинних зон тощо, які використовуються в якості основи для перспективних планів розвитку лісового господарства в тісному зв'язку з народногосподарським плануванням в цілому.
Маловідходна технологія – це такий спосіб виробництва продукції, приякому шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує рівень, щодопускається санітарно-гігієнічними нормами, а відходи направляються натривале збереження чи переробку
Машинобудівний комплекс — це сукупність галузей промисловості, що виробляють машини й устаткування для всіх ланок народного господарства.
Машинобудуванн я — провідна галузь промисловості України. В майбутньому вона набуде значення "галузі-організатора", здатної вдосконалювати економіку країни. Машинобудування в нашій країні є органічною складовою майже кожного більш-менш значного промислового комплексу. Це одна з територіально найбільш поширених галузей господарства України.
Мезорайони - Райони, що виділяються в межах економічних районів, країв і областей при розробці регіональних систем і генеральних схем (планів) розвитку господарства.
Механізм реалізації регіональної економічної політики — це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію продуктивних сил, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, удосконалюється структура їх господарського комплексу.
Міжгалузевий комплекс – система економічно взаємопов’язаних галузей матеріального і нематеріального виробництва. Формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємства, організацій, установ та галузей.Вони бувають:Родові – в яких компонентами є лише великі сфери людської діяльності без поглибленого їх галузевого членування (наприклад, науково-виробничі МГК).,Видові – сукупність галузей однієї сфери господарства, але різних секторів (наприклад: АПК – виробництво с/г продукції + промислова переробка + реалізація; індустріально-будівельний МГК).,Підвидові – кілька галузей певного сектора економіки – промисловості, с/г, транспорту тощо (наприклад: виноробна, молокопереробна тощо)
Міжнаро́дні економі́чні зв’язки — відносини, які виникають та існують між людьми з різних країн із приводу виробництва, обміну і споживання товарів, послуг та ідейна основі міжнародного поділу праці, в умовах безмежності людських потреб і обмеженості ресурсів.
Міжнародні науково-виробничі об’єднання можуть бути такі: міжнародні науково-дослідні організації;міжнародні науково-дослідні інститути (МАГАТЕ інститут ядерних досліджень в Дубліні);міжнародні науково-технічні лабораторії (лабораторія сильних полів у Варшаві);міжнародні науково-технічні центри (центр по електрозварюванню – інститут ім. Патона).
Міжнародні науково-технічні відносини – це відносини між суб’єктами світового господарства, пов’язані з розвитком і використанням світових досягнень науки та техніки.
Міжнародні науково-технічні відносини відображають зв’язки по:спільному проведенню науково-дослідних робіт;спільній розробці і використанню науково-технічних нормативів і стандартів;обміну результатами наукових робіт;проведенню спільних досліджень (НД, ДКР);впровадженню та використанню спільних науково-технічних програм. В організаційно-виробничому аспекті міжнародні науково-технічні відносини можна класифікувати на: обмін загальною науково-технічною інформацією;укладання та реалізацію контрактних угод щодо проведення НД ДКР;здійснення міжнародних науково-технічних програм по спеціальних проблемах (біотехнологія, генна інженерія і т.д.);спеціалізація в галузі науково-технічних робіт;кооперування в галузі науково-технічних робіт (об’єднання зусиль партнерів з метою спеціального розв’язання науково-технічних задач);міжнародні науково-виробничі об’єднання.
мікрорайони —райони, що утворені з урахуванням особливостей місцевих економічних,природних, соціальних умов.
Міське розселення - форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких пов'язаних з розміщенням промислових підприємств, об'єктів будівництва та з постіндустріальними видами діяльності. Міське населення характеризується високою щільністю населення, високою інтенсивністю внутрішніх та зовнішніх розселенських зв'язків, різноманітністю видів господарської діяльності, ускладненням форм розселення.
Моніторинг (англ. monitoring, нім. Monitoring n) — комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших засобів, які забезпечують систематичнийконтроль (стеження) за станом та тенденціями розвитку природних, техногенних та суспільних процесів.
Наро́джуваність — процес дітородження в сукупності людей, що складають покоління (генерацію) або в сукупності поколінь —населення (людність). Народжуваність взаємодіє із смертністю, що утворює відтворення населення. Як демографічно-статистична категорія, народжуваність — це кількісний показник, що відображає загальне число новонароджених протягом певного періоду на конкретно визначеній території. Народжуваність вимірюється кількістю новонароджених на 1000 жителів регіону за 1 рік.
Населений пункт — населене місце (оселище, селище, поселення), первинна одиниця розселення людей у межах однієї забудованої земельної межі (городище (град),місто, містечко, селище міського типу, село, хутір, станиця та ін.). Входять в міські чи сільські поселення.
Населення або народонаселення — це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та ін.).
Науко́во-техні́чний прогре́с — це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи; це об'єктивна, постійно діюча закономірність розвиткуматеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технологіїта організації виробництва, підвищення його ефективності.
Ноосфе́ра (в значенні «розум») — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Частина планети і навколопланетного простору зі слідами діяльності людини. Термін ноосфера запропонував французький математик Едуард Леруа.
Політико-географічне положення — геопросторове відношення об'єкту земної поверхні до політичних даностей, що знаходяться зовні і впливають на нього. Історична категорія, що змінюється з часом під впливом різноманітних факторів.
Портово-промисловий комплекс (ППК) — це форма територіальної організації морського господарства й прилеглого примор'я, взаємопов'язане й взаємообумовлене, планомірно сформоване об'єднання морських портів, промислових підприємств, приморських селищ, соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у береговій зоні викликано експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченням зовнішньоекономічних та інших зв'язків. Внаслідок такого поєднання маємо додатковий соціально-економічний ефект за рахунок групування морських портів і промислових підприємств згідно з їхнім транспортним та економіко-географічним розташуванням у приморській зоні; тривалістю міжгалузевих зв'язків; скороченням транспортних витрат; комплексним використанням усіх ресурсів; раціональним поєднанням територіально-галузевої та програмно-цільової засад керування. Основні типи ППК:— океанічний, зорієнтований переважно на природно-ресурсний потенціал Світового океану (наприклад, океанічне рибальство, добування залізо-марганцевих конкрецій тощо) та зовнішньоекономічні морські торгевельні зв'язки;— морський (прибережний), пов'язаний з освоєнням природно-ресурсного потенціалу континентального шельфу (морський нафто- й газовидобуток, прибережне рибальство, морекультура);— приморський, зорієнтований переважно на освоєння нових територій морським шляхом (у Росії це — освоєння Крайньої Півночі вздовж Північного морського шляху;
Принципи розміщення продуктивних сил — керівні положення, сформульовані суспільством, які визначають об'єктивні потреби та умови суспільного розвитку і котрі воно реалізує в процесі своєї практичної діяльності. Принципи визначають потреби суспільства на певному історичному етапі.Найважливішими принципами розміщення продуктивних сил є: - наближення матеріало-, водомістких, енергоємних виробництв до джерел сировини, палива і води;— наближення трудомістких виробництв до регіонів з високим рівнем забезпечення трудовими ресурсами;— наближення виробництв, що продукують товари масового споживання, до районів високої концентрації населення;— врахування під час розміщення продуктивних сил наявності транспортних комунікацій;— обмеження надмірної концентрації промислових об'єктів у великих містах;— забезпечення збалансованого розміщення підприємств матеріального виробництва невиробничої сфери, галузей спеціалізації та обслуговуючих галузей;— зміцнення національної безпеки держави;— охорона навколишнього середовища і раціональне комплексне використання природних ресурсів, забезпечення здорових умов життя і праці.Пріоритетність певних принципів визначається стратегією і завданнями, що конкретизовані у відповідній концепції. Сьогодні в Україні пріоритетними принципами є ті, що забезпечують соціальний розвиток суспільства, підвищення рівня життя населення, енергетичну, продовольчу, екологічну безпеку держави.
Природні ресурси — сукупність об'єктів і систем живої і неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини і суспільства.
Природні ресурси класифікують за різними критеріями: приналежністю до тих чи інших компонентів природи (мінеральні, кліматичні, лісові, водні тощо); можливістю відтворення в процесі використання — на вичерпні (поновлювальні й непоновлювальні П.р.) і невичерпні та ін. До Природних ресурсів входять сонячна енергія, атмосфера, гідросфера, наземна рослинність, ґрунт, тваринний світ, ландшафт, корисні копалини.
Природні умови — сукупність живих організмів, тіл і явищ природи, які впливають на життєдіяльність і господарську роботу суспільства, але не залучені в матеріальне і виробниче використання, виробничу і невиробничу діяльність людей (клімат).
Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.
Природокористува́ння (рос. природопользование, англ. natural resource management; нім. Naturbenutzung f) — сфера виробничої та наукової діяльності, вся сукупність засобів, які застосовує суспільство задля комплексного вивчення, освоєння, використання, відновлення, поліпшення й охорони природного середовища та природних ресурсів з метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини. Сукупність усіх впливів людства на природу, яка включає заходи з її освоєння, перетворення і охорони.
Природоохоронні заходи (у вузькому значені) – це види господарської діяльності, які безпосередньо спрямовані на вирішення певних природоохоронних завдань. Як правило, подібні заходи мають одно-цільову спрямованість, тобто призначені для досягнення однієї конкретної природоохоронної мети, вирішення одного завдання. Це може бути: будівництво очисних споруд і пристроїв; переробка і утилізація відходів; рекультивація земель; заходи щодо боротьби з ерозією ґрунтів та ін..
Природоохоронні заходи (у широкому значенні) – заходи, до яких можна віднести всі види господарської діяльності, що прямо і побічно сприяють зниженню або ліквідації негативного впливу людини на довкілля. До екологічно спрямованих дій у широкому значенні належать ті, які так чи інакше підвищують загальну ефективність функціонування економічних систем
Продукти́вні си́ли (англ. produce — виробляти) — засоб виробництва (знаряддя праці та предмети праці), за допомогою яких виробляють матеріальні блага (здійснюють матеріальне виробництво), а також люди, що здатні до праці, мають певні навички й знання і приводять у дію ці засоби та вдосконалюють їх.
Промисловий вузол — територіально-виробничий комплекс, розташований у декількох промислових центрах і пунктах, що знаходяться в територіальній близькості та об'єднані спільністю територіальної спеціалізації, матеріально-технічною базою та виробничо-технічними зв'язками.
Промисловий пункт — невелике поселення з одним малим промисловим підприємством.
Промисловий район або ж промисловий регіон — територія з чітко вираженою індустріально-виробничою спеціалізацією. Промислові райони звичайно складаються стихійно, хоч є спроби регулювання їх розвитку, тож іноді формуються планомірно. В будь-якому випадку промислові регіони формуються під впливом вже існуючої індустрії, територіального поділу праці, родовищ корисних копалин, наявного населення та його кваліфікації тощо. Промислові райони спеціалізуються на характерних для кожного з них галузях, для розвитку яких є всі основні ресурси і можливості, що дає змогу випускати продукцію з меншими затратами засобів виробництва і праці, ніж в інших регіонах.
Промисловий центр — місто або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств однієї чи різних галузей не поєднаних між собою виробничими зв'язками і в якому населення зайнято переважно в промисловост
Раціона́льне природокори́стування — використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізацію взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.
Регіон — велика індивідуальна територіальна одиниця (наприклад, природна, економічна, політична тощо), дещо відмінна від існуючого політичного абоадміністративного поділу.
Регіональна економіка — це галузь економічної науки, яка вивчає територіальну організацію виробництва. Вона описує економічні процеси та явища, які пов'язані з ринковим розвитком господарства різних регіонів та їх включення у єдиний економічний простір. Регіональна економіка виникла в Сполучених Штатах Америки в 50-х роках 20-го сторіччя на межі поєднання економіки та економічної географії. Засновником цієї науки вважеється Уолтер Айзард. (Головним завданням регіональної економіки є наукове обгрунтування раціонального розміщення підприємств народного господарства.)
Регіональна наука- напрям науки що вивчає регіони як цілісні системи, використовуючи методи різних наук (1.Метод аналізу внутрішньорайонних і міжрайонних економічних зв'язків стосовно «витрати – випуск».2. Використання коефіцієнтів локалізації, спеціалізації, диверсифікації.3. Методи графічного та статистичного вивчення розміщення виробництва.4. Методи моделювання просторового розміщення господарства і населення тощо)
Рекреаційний комплекс РК (синонім Територіальний рекреаційний комплекс - ТРК) -особлива форма територіальної організації господарства, що формується у процесі взаємозалежного розвитку рекреаційного й іншого видів господарської діяльності на компактній території, яка має специфічні соціально-економічні й природні характеристики.
Ресурси - все, що потрібно для задоволення потреб людини. Включають природні і людські ресурси. Також ресурсами вважають інвестиції і інфраструктуру(бувають:Природні(повітря, вода і тд), Матеріальні(засоби виробництва), Фінансові (грошові ресурси),Трудові ресурси)
Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів
Розмі́щення продукти́вних сил — розподіл продуктивних сил територією відповідно до природних, соціальних і економічних умов її окремих частин і районів, що визначається особливостями суспільного й територіального поділу праці. Галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів. Об'єктом вивчення є продуктивні сили, а предметом — їх територіальний стан і розвиток.
Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає: охорону здоров'я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв'язок, культуру, мистецтво та ін.
Спеціалізований агропромисловий район — територіальне зосередження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне виробництво)..
Сталий ро́звиток (англ. Sustainable development) — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.
Супутні галузі регіону – галузі, покликані здійснювати дивер-сифікованість головних виробництв на основі паралельної або наступної переробки сировини, відходів виробництва, а також для досягнення технологічної завершеності й повноти основ-них циклів виробництва й послуг.
Суспільне виробництво — сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер: матеріальне і нематеріальне.(Матеріальне виробництво включає в себе галузі, які займаються виробництвом матеріальних благ і наданням матеріальних послуг (промисловість, сільське господарство, зв'язок, транспорт, побутове обслуговування тощо).До нематеріального виробництва відносяться галузі, які займаються виробництвом духовних цінностей і наданням нематеріальних послуг (роздрібна торгівля, освіта, охорона здоров'я, мистецтво, культура і т. д.))
Теорії спеціалізації регіональної економіки:Географічний детермінізм (напрям наукової думки, що пояснює розбіжності економічного розвитку регіонів лише природними відмінностями та ресурсами), Теорія абсолютних переваг А. Сміта (Розвиток території залежить від рівня розвитку виробництва за рахунок поділу праці й кооперації.Регіон експортує товари, що виробляються із найменшими витратами при умові вільної конкуренції та невтручання держави в економіку), Теорія порівняльних переваг Д. Рікардо ( Кожна країна має порівняльні переваги у виробництві будь-якого товару й отримує вигоду, торгуючи ним в обмін на інші товари.Регіони повинні спеціалізуватися на товарах, які виробляються з мінімальними витратами порівняно з іншими регіонами.) Сучасна теорія порівняльних витрат Е. Хекшера і Б.Оліна (Країна та регіони експортують товари інтенсивного використання надлишкових факторів і імпортують товари інтенсивного використання дефіцитних факторів) теорія просторової економічної рівноваги (локалізація кожного підприємства передбачає максимально можливі переваги для споживачів і виробників; розташування виробництва забезпечує повне використання території; існує рівновага цін і витрат; усі ринкові зони мають мінімальний розмір (шестикутників)) Теорія ринків збуту (ареал ринку розраховується за формулою: 
n 
)
Теритóрія (лат. territorium — область, територія; від terra — земля) — регіон, обмежена частина земної поверхні в природних, державних, адміністративних або умовних межах: визначається протяжністю, як специфічним видом «просторового» ресурсу, площею, географічним розташуванням, природними умовами, господарською освоєністю[1]. Територія є об'єктом конкретної діяльності.
Територіальна спеціалізація – це участь промислових центрів, вузлів, районів тощо в територіальному поділі праці певними видами продукції і послуг. Технопо́ліс (рос. технополис, англ. technopolis, нім. Technopolis f) — центр впровадження досягнень науки й техніки. Це, як правило, нове місто, в якому запроваджуються у виробництво нові розробки, а також проживає населення.
Територіальний поділ праці — це об'єктивний необротний процес розвитку продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих виробничих одиниць, обмін між ними продуктами своєї діяльності. Ця просторова форма поділу праці означає закріплення певних видів виробництва за територіями (районами, країнами), що має на меті досягнення економічних вигод шляхом найефективнішого використання природних, трудових і економічних ресурсів. Територіально-виробничі комплекси (ТВК) — це поєднання підприємств (та установ), для яких територіальна спільність їхніх компонентів — додатковий фактор підвищення економічної ефективності за рахунок значної стабільності взаємних зв'язків (у тому числі інформаційних) і ритмічності виробничого процесу, скорочення транспортних витрат; раціонального використання всіх видів місцевих ресурсів та сприятливих умов маневрування ними. Промислові (ПЕК, Гірничовидобувний, Металургійний, Машинобудівний, Хімічний, Лісопромисловий, Будівельно- індустріальний) агропромислові (Приміські,Регіональні(спеціалізовані),Ареальні (зони, райони) Агропромислова територіальна система) рекреаційні (Змішані, Промислово- оздоровчі, Туристично- пізнавальні, Курортно- туристичні, Курортно- оздоровчі) Технополіс- науково-технічний центр, що забезпечує створення та впровадження нових наукових розробок і складається із взаємодіючих науково-дослідних інститутів, вузів та наукомістких промислових підприємств
Транспортна інфраструктура – економічно збалансована сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління і зв’язку, що забезпечує роботу всіх видів транспорту (В. Корж, 1990 р.).
Транспортна система(мережа) — це система взаємопов’язаних складових (людей, які задіяні в транспортному процесі; інфраструктури; транспортних засобів тощо), яка призначена для транспортування будь-кого (будь-чого).
Тра́нспортний ву́зол - комплекс транспортних пристроїв у пункті стику декількох видів транспорту, що спільно виконують операції з обслуговування транзитних, місцевих і міських перевезень вантажів і пасажирів.
Транспортний вузол (як система) — сукупність транспортних процесів і засобів для їхньої реалізації в місцях стикування двох або декількох магістральних видів транспорту. У транспортній системі вузли мають функцію регулюючих клапанів. Збій у роботі одного такого клапана може привести до проблем для всієї системи.
Трансфер - це доставка та перевезення вантажів й організація завантаження вантажу і вивантаження в точках перебування та відправлення цього вантажу.
Трудові ресурси - це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.
Урбаніза́ція (від лат. urbanus — міський) — це зростання ролі міст в розвитку суспільства, яке супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в країні, регіоні, світі.
Фа́ктори виробни́цтва (англ. factors of production) — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (наявні, вироблені засобивиробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємництво, яке об'єднує попередні три фактори.
Фактори РПС – це об’єктивно дані обставини (явища, процеси), які певним чином впливають на розміщення елементів продуктивних сил – сприяють доцільному і поступальному їх розвитку або гальмують його. (географічне розташування,природно-ресурсний фактор, екологогічний фактор.техніко-економічні фактори,соціально-економічні фактори).
Фактори, або чинникирозміщення виробництва – це природні, економічні і соціальні умови певної території, які визначають доцільність розміщення саме тут певних підприємств, установ, тощо.
Ферма - приватне сільськогосподарське підприємство, що займається виробництвом сільськогосподарської продукції.
Хутір — вид сільського поселення, господарство (подвір'я) з належною до нього землею; мале сільське, часто однодвірне поселенняпоза селом.
цільове фінансування-- виділення фінансо-вих ресурсів цільовим призначенням для досягнення певної мети, вирішення кон-кретної соціально-економічної проблеми, будівництва конкретного об'єкта, реалізації конкретної програми.
ціни на ресурси, по-перше, визначають грошові доходи домогосподарств, що впливає на їхній споживацький вибір. По-друге, співвідношення цін на різні види ресурсів формує структуру доходів та відповідно структуру попиту на кінцеві товари. По-третє, для фірми рівень цін на ресурси визначає розмір їх витрат та вибір обсягу виробництва
Штандортна теорія – теорія оптимального розміщення виробництва з погляду найменших витрат. Запропонована А. Вебером. Основна ціль – визначити головні фактори розміщення виробництва й закономірності, по яких вони діють, у математичній формі. Основне припущення: задана господарсько відособлена територіальна область, що не має яких-небудь зв'язків з іншими територіями; відсутні риси господарства, успадковані від минулих епох; задано: розміщення сировинної бази, центри споживання промислової продукції й обсяги попиту; рівні зарплати й інтенсивності праці фіксуються й залишаються постійними, що приводить до сталості питомих витрат на оплату праці в кожному місці; трудові ресурси не мобільні, але необмежені.Розглянуто єдиний вид транспорту – залізничний; виробництво розглядається як єдиний процес, не розділений на окремі стадії, і не явно використані положення економічної рівноваги. Після аналізу сукупності факторів розміщення (витрати на землю, основний капітал, сировина й енергоресурси, праця, транспорт, відсоток на позиковий капітал й амортизацію) Вебер виділив 2 основи фактору – транспортні витрати (транспортна орієнтація) і витрати на робочу силу (орієнтація на трудові ресурси). Похідний 3-й фактор, що враховує регіональні сили, – агломерація.Для моделювання штандортної теорії як основний був узятий транспортний фактор, що визначає формування вихідної схеми оптимального розміщення виробництва; тоді розходження у витратах на працю будуть представляти перше відхилення від оптимального по транспортних витратах розміщення, а сукупність агломераційних факторів – друге, що також порушує вихідну схему. В аналізі транспортних витрат важливу роль зіграло поділ ресурсів на локалізовані матеріали і матеріали повсюдного розміщення. Штандортна теорія стала однією з найважливіших частин у класичній теорії розміщення виробництва.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 84 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |