Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Політичні вчення в Середньовіччі

Падіння Римської імперії (476 р.) завершило період історії Старо­давнього світу і поклало початок історії середніх віків. Тоді розвиток політичної думки пішов у двох напрямах: по-перше, розгортається фор­мування авторитарної королівської влади на територіях західних про­вінцій колишньої Римської імперії і складаються її нормативні регла­ментації. Поступово утворюється Іранське королівство, виникають самостійні держави в Середній Азії, Закавказзі, пізніше почався про­цес становлення національних держав - Франції, Англії та ін. По-дру­ге, формуються абсолютистські монархії (деспотії) східного типу, що виникають на територіях східних провінцій. Соціально-політичне жит­тя в країнах Середньої Азії і Закавказзя в III-V стст. і в країнах Арабсь­кого Сходу в VII ст. характеризується становленням і розвитком фео­дальних відносин, різким розшаруванням суспільства на феодалів і феодально залежних землеробів, скотарів, виноградарів та ін. Значна частина Середньої Азії і Закавказзя перебували тоді під владою Пер­сії, потім зазнавали нашестя і завоювання арабів, а в XIII ст. - нашестя монголів. Сильний, в ряді регіонів визначальний вилив на розвиток політичних вчень мало виникнення нової світової релігії - ісламу і створення Арабського халіфату. Після об'єднання арабських племен (20—30-і роки VII ст.) наступники Мухамеда - халіфа почали завою­вання навколишніх країн і уже в середині VIII ст. поширили володін­ня на Північну Африку, Сірію, Палестину, Ірак, Іран, Піренейський півострів, Закавказзя і Середню Азію. Духовна і світська влади в ісла­мі теоретично неподільні, а головна функція влади - дотримання божественних законів. Ідеал ісламської держави ~ теократія.

Політична думка Середньовіччя пронизана піклуванням про по­шук основ стійкого порядку, поміркованих форм правління, вимогам законопослухання. В Середньовіччя влада осмислюється як здійснен­ня божого промислу. Покірність державній владі - одна з основних вимог християнської моралі. В основі вимог лежить заповідь Хрис­та в лояльності і покірності владі: «Віддайте кесарю (царю) кесаре­ве (цареве), а Богу Богове». Раннєхристиянські апологети (Афіно-гор, Тертулліан та ін.) закликали християн покоритися державній владі. В Арабському Сході, Середній Азії, Закавказзі та інших регіо­нах різні вчення виправдували іслам і закликали населення покоря­тися владі, бо влада це воля Аллаха. В Х-ХІ стст. в працях відомих філософів Середньої Азії відображались політичні ідеї і концепції про державу і державний устрій. Так, в працях філософа аль-Фарабі (870-950 pp.) є спроба викласти проекти ідеального суспільства (міс-та-держави), що суперечило ідеям Корану про божественну перед-визначеність: «все у владі бога». Мусульманське духовенство сприй­няло ідеї аль-Фарабі як посягання на порядок, установлений Аллахом. Але аль-Фарабі взагалі відкидав теологічні вчення про по­ходження держави і стверджував, що держава - результат об'єднан­ня людей для задоволення життєвих потреб, в добровільних містах-державах суспільне життя будується на принципах високої моральності людей, взаємодопомоги, рішуче відкидав неосвіченість, неуцтво, свавілля та насилля.

Великий вклад у розвиток середньовікової політичної думки вніс і філософ, вчений, поет Абу-Абг Ібн-Сіна- Авіценна (980-1037pp.). В творах Ібн-Сіна викладено проект розумного (ідеального) суспіль­ства і держави, де панують соціальна рівність, справедливість, сво­бода та гуманізм. Пізніше, в XII ст. значний вклад у розвиток полі­тичної думки в країнах Закавказзя вніс азербайджанець Нізамі Гаджіев (1141-1202 pp.), який виступив борцем за інтереси приг­ноблених людей, бачив причину всіх нещасть і лиха в суспільному і політичному ладі. Ідею сильної централізованої держави на тери­торії Грузії обґрунтовує відомий поет Шота Руставелі. В XIV ст. своє­рідну концепцію розвитку держави розробляє відомий арабський історик Ібн-Хальдун (1332-1406 pp.). В праці «Велика історія» Ібн-Хальдун викладає ідеї про державу, суспільство, прагне виявити їх співідносини і закономірності розвитку. Через нездатність однієї людини для задоволення всіх потреб в їжі, одязі, збереженні.житла та ін. люди і створюють спільність для спільного добування засобів ДО життя. Поділ праці - перший фактор об'єднання. Ібн-Хальдун ви­діляє два етапи суспільства: примітивний землеробський, коли лю­ди займаються тільки землеробством та скотарством, і цивілізова­ний - міський, коли розвиваються ремесла, торгівля, наука, мистецтво та ін. Розвиток поділу праці і об'єднання зусиль багатьох людей створюють надлишки виробництва, що породжує розкіш, пишноту. Виробництво надлишку і розкіш ведуть до виникнення спільностей людей, заснованій на нерівності і примусу, встановлен­ня влади. Жодна людина володарювати не спроможна, а тому люди створюють сильні спільності, здатні управляти державою, суспіль­ством. Спираючись на таку спільність, володар підкоряє підданих, збирає податки в казну. Податки і побори утворюють основу держа­ви. Держава відривається від основи, на якій виникла, правителі відходять від простого народу, а всі, хто прагне перешкодити владі володаря, усуваються. Потім створюються загони стражів, слуги вла­дики. Володар прагне розширити вплив, завойовує з допомогою набра­них воїнів інші землі, встановлює скрізь свою владу, втручається в тор­гівлю тощо. Все це вбиває надії підданих, підриває стимули до праці. Руйнування економіки послаблює державу: держава - форма суспіль­ства - з необхідністю приходить до занепаду, якщо ж прийшла в за­непад економіка. Ібн-Хальдун робить висновок про неминучість за­гибелі держави. Посилаючись на історію арабів, персів і берберів, Ібн-Хальдун пише, що створивши нову державу, завойовники «вда­ються до самовиснаження» і виснажують суспільство. Рано чи пізно неминуче настає дряхлість імперій, що як і люди, ростуть, досягають зрілості, а потім схиляються до занепаду.

Звичайно ж, розвиток політичної думки в феодальних державах кра­їн Арабського Сходу, Середньої Азії і Закавказзя йшло з тими ж законо­мірностями, що і в країнах феодальної Європи. Панівне становище в політичній думці тоді займали найпоширеніші релігії - іслам, христи­янство та ін., що виражають інтереси і прагнення класів, що борються. Поруч з панівним теологічним світоглядом, і нерідко всупереч з ним, в країнах Сходу тривало вивчення і розвиток спадщини античної філосо­фії, спроби сформулювати вчення про державу на основі розуму і досві­ду. Проривом в теологічному тлумаченні держави і права стали концеп­ції Аль-Фарабі, Ібн-Сіна, Іон-Хальдуна та ін. Саме через арабів праці Арістотеля потрапили в Європу. В країнах західної Європи періоду раннього Середньовіччя (V-X1 стст.) формувався феодальний лад. Се­лянство потрапило в залежність від власників землі, обтяжене багать­ма феодальними повинностями, зазнавало позаекономічного примусу. До IX- X стст. феодальні відносини сформувались остаточно.