Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 2: Поняття і особливості цивільного правовідношення.

1. Поняття і особливості цивільного правовідношення.

2. Елементи цивільного правовідношення.

3. Класифікація цивільних правовідношень.

4. Підстави виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин.

Здійснюючи різного роду діяльність як окремі індивіди, так і організації цих індивідів вступають між собою в різні відносини, які в силу їх суспільного характеру отримали назву суспільних відносин.

Деякі з цих відносин регулюються не правом, а іншими соціальними нормами: нормами моралі, етичними нормами. Але якщо суспільне відношення врегульовано нормами права, воно називається правовідношенням. Цивільне правовідношення представляє собою суспільне відношення врегульоване цивільним правом. Таким чином, цивільно-правові відносини – це та форма завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті.

Частіше всього цивільне правовідношення визначають як засноване на нормах цивільного закону правовідношення, що складається з приводу матеріальних і нематеріальних благ, учасники якого володія правовою автономією і майновими уособленнями, виступають в якості юридично рівних носіїв прав і обов’язків. В самому цьому визначенні вже закладені основні ознаки цивільного правовідношення. Будучи одним з видів правовідносин, цивільні правовідносини володіють і такими ознаками, як суспільний і вольовий характер цих відносин, їх заснованність на законі. Але існує також ряд специфічних моментів, які відрізняє цивільні правовідносини від інших. До таких моментів відносяться:

· Широке коло учасників цивільних правовідносин. Їми можуть бути різні суб’єкти права: фізичні особи, юридичні особи і держава.

· Юридична рівність учасників цивільних правовідносин по відношенню один до одного, їх організаційно-правова і майнова уособленність.

· Ініциатива і диспозитивність учасників у встановлені і реалізації цивільних правовідносин. Це означає, що основна частина цивільних правовідносин виникає і реалізується по волі їх учасників, які як правило, володіють значною самостійністю у читанні про встановлення змісту цих правовідносин. Своєрідним вираженням ініциативи і диспозитивності учасників є цивільно-правовий договір.

· Багато самих різноманітних об’єктів цивільних правовідносин.

· Специфіка мір і особливий позовний порядок захисту цивільних прав, а також характер цивільно-правової відповідальності.

· Різноманітність підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин, що називаються юридичними фактами. Цивільні правовідносини виникають не лише з підстав, що передбачені законом і іншими актами, але з дій громадян і юридичних осіб, які хоча і не передбачені законом або такими актами, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Цивільно-правові відносини регулюються специфічним, характерним лише для них та їх похідних, методом рівності сторін.

Учасникам цивільно-правових відносин притаманна властивість мати певне коло цивільних прав та обов’язків, здіснення яких забезпечується засобами державного примусу. При реалізації захисту цивільно-правових інтересів сторін також реалізується принцип рівності сторін.

Учасники цивільних правовідносин характеризується як юридичною рівністю сторін, так і майновою відокремленністю їх, що зумовлює деякі інші специфічні риси цивільно-правових відносин.

Для цивільно-правових відносин характерна ініціатива сторін. Воля і ініціатива сторін необхідна як на етапі формування відносин (чи вступати в договірні відносини, з ким саме, який вид договору обрати тощо), так і на етапі реалізації цивільно-правової відповідальності (лише від суб’єкта права залежить, застосовувати передбачені законом методи примусового впливу на контрагента чи ні).

Суб’єктивні права та суб’єктивні обов’язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.

Найпоширенішою підставою виникнення правовідносин для цивільного права є договір. Найсуттєвішою рисою цих правовідносин є те, що сторони рівні при реалізації своїх прав, незалежні одна від одної, жодна з них не має і не може мати переваг перед іншою або нав’язувати свої умови при укладенні або виконанні договору. Кредитор вправі вимагати від боржника певної поведінки, але боржник добровільно взяв на себе обов’язок і несе відповідальність перед законом у силу закону, а не в силу особливого положення боржника. Рівність сторін реалізується не лише в договірних відносинах, а й у позадоговірних. Так, коли правовідношення виникає поза вольовою поведінкою осіб, тоді сторони також абсолютно рівні в реалізації своїх прав і обов’язків, вони підкоряються лише волі закону, а не одна одній. Якщо мають місце майнові правовідносини, які є предметом цивільного права, але міняється метод правового регулювання, то йтиметься вже про іншу галузь права.

Підстави виникнення цивільних правовідносин:

Взагалі, приблизний перелік підстав виникнення цивільних правовідношень, які звичайно іменуються юридичними фактами і визначаються ст. 11 ЦК України.

Юридичні факти у цивільному праві – це факти обставини, з якими норми цивільного права пов’язують встановлення, зміну, припинення, поновлення тощо цивільних прав і обов’язків. Від юридичних фактів слід відрізняти так звані “юридичні умови” – обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов’язані з ними не прямо, а через проміжні ланки. Наприклад, підставою цивільно-правової відповідальності є правопорушення. Але умовами її застосування вважають протиправність дій, наявність шкоди, вину і т.д.

Для настання юридичних наслідків досить наявності й одного юридичного факту. Однак у дійсності частіше маємо справу з комплексом фактів, поміж яких розрізняють:

1) групу юридичних фактів – кілька фактичних обставин, кожна з яких викликає або може викликати один і той же наслідок;

2) юридичну (фактичну) сукупність – систему юридичних фактів, пов’язаних між собою так, що правові наслідки наступають лише за наявності всіх елементів цієї сукупності.

Як правило, група юридичних фактів закріплюється в одній нормі і є явищем одного порядку. Наприклад, ст. 229 – 231 ЦК передбачають, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинено під впливом омани, насильства, загрози і т.п. у цьому випадку ми маємо справу з групою юридичних фактів. Кожен з них нарізно спричиняє визнання правочину недійсним.

Юридична (фактична) сукупність містить взаємопов’язані елементи, які окремо можуть взагалі не мати правового значення або породжують не ті наслідки, яких прагнули суб’єкти права. Наприклад, для виникнення права на жиле приміщення в будинках державного або громадського фонду необхідна наявність юридичної сукупності: рішення про надання житла, видача ордера, укладення договору найма жилого приміщення. Взяті нарізно, вказані обставини не породжують правовідносин користування житлом, а є лише етапом на шляху до їхнього виникнення.

Поміж різних видів юридичної сукупності виокремлюють акти цивільного стану, тобто обставини, що характеризується відносною стабільністю і тривалістю ткрміну існування, протягом яких вони можуть неодноразово (у поєднанні з іншими фактами) спричиняти певні юридичні наслідки. Це, наприклад, перебування у шдюбі.

Принципово важливим у ст. 11 є правило, згідно з яким цивільні права та обов’язки можуть виникати із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Таке рішення є характерним для приватного права і має основою його засадний принцип: “Можна все, що не заборонено законом”.

Також у ст. 11 підкреслюється відсутність вичерпного переліку підстав виникнення цивільних прав та обов’язків. Тут наголошується, що цивільні права та обов’язки виникають (припиняються, змінюються тощо) не тільки за роямо вказаних обставин, а й “з інших юридичних фактів”.

Частина 2 ст. 11 ЦК містить у цілому достатньо традиційну схему юридичних фактів, схожу на ту, що була прийнята свого часу у ст. 4 ЦК 1963 р. Разом з тим, акценти дещо зміщені і наголошується на тому, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, передусім, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Правочини (різновидом яких є договори) – основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності є правомірними юридичними вчинками, котрі породжують цивільно-правові наслідки незалежно від волі особи, що здійснила цей юридичний вчинок, створити своїми діями цивільні права і обов’язки. При цьому відкриття, винаходи, промислові зразки тощо набувають значення підстави виникнення цивільних прав і обов’язків за умови їх належного оформлення у відповідних органах. Створення творів науки, літератури, мистецтва породжує цивільні правовідносини вже внаслідок їхнього існування і надання доступної для сприйняття форми. У додаткових діях по оформленню вказаних творів (легітимації) з метою надання їм юридичного значення тут потреби немає.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є протиправною дією (деліктом). Такі дії тягнуть виникнення зобов’язань унаслідок заподіяння шкоди, змістом яких є право (потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов’язок особи, яка завдала шкоду, відшкодувати її. Делікти як юридичнний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути тільки такими, що створюють правовідносини, у деяких випадках – такими, що змінюють їх, але ніколи не бувають такими, що припиняють або поновлюють правовідносинию

Поняття “інші юридичні факти” охоплює такі різні категорії, як правомірні дії (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо) та неправомірні дії, що не підпадають під поняття завдання шкоди (безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо). При застосуванні цієї норми слід мати на увазі, що перелік підстав виникнення цивільних правовідносин є лише орієнтовним і доповнюється конкретними нормами ЦК (глави 79, 80, 81 ЦК, присвячені згаданим вище веденню справ, рятуванню життя, здоров’я або майна, створенню загрози завдання шкоди тощо).

Стаття 11 спеціально вказує, що юридичними фактами, є акти цивільного законодавства. Прикладом можуть бути положення ст. 1220 ЦК, яким передбачено, що смерть спадкодавця породжує спадкові правовідносини. Власне, у цьому випадку має місце сукупність юридичних фактів: цивільно-правова норма (акт цивільного законодавства) і смерть особи. Але вирішальним юридичним фактом можна визнати положення акта цивільного законодавства.

Специфічним видом правомірних дій, що породжують цивільні правовідносини, є адміністративні акти (акти управління), які видаються органами влади або місцевого самоврядування, котрі тут діють як суб’єкти публічного, а не приватного права. Акт управління породжує адміністративні правовідносини між органом, що видав акт, і особами, яким цей акт адресований. Цивільні відносини, засновані на цьому акті, складаються між особами, яким цей акт адресований. Так, розпорядження відпоівдного державного органу про передачу майна іншій організації, породжує цивільні правовідносини між організаціями.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду. Прикладом такого юридичного факту може бути рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК), оголошення її померлою (ст. 46 ЦК) тощо. Рішення суду може бути правовстановлюючим (визнання права власності за особою), правоприпиняючими (визнання правочину недійсним), правозмінюючим (рішення про примусовий обмін жилого приміщення), правопоновлюючим (скасування рішення про визнання особи недієздатною).

Будь-яке цивільне правовідношення є складним правовим явищем, що складається з трьох необхідних елементів:

– суб’єкти правовідносин

– об’єкти правовідносин

– зміст правовідносин.