Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Суб’єкти цивільних правовідносин.

Під суб'єктним складом цивільних правовідносин розуміють учасників цивільних правовідносин, які іменуються особами або суб'єктами правовідносин.

Згідно зі ст. 2 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК) учасниками цивільних відносин можуть бути люди (фізичні особи), організації (юридичні особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права (соціально-публічні утворення, які відповідно до концепції ЦК не є «особами»).

У ЦК розрізняються два види суб’єктів цивільних відносин: особи приватного права (фізичні та юридичні особи) та особи публічного права (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави тощо), які визнаються учасниками цивільних відносин, але участь у цивільних відносинах для останніх не є головним призначенням, а лише зумовлена певною ситуацією.

Отже, суб'єктами приватного (цивільного права) – учасниками цивільних правовідносин можуть бути:

1) фізичні особи – громадяни України, а також іноземні громадяни і особи без громадянства, що користуються однаковими з громадянами України майновими та особистими немайновими правами (крім випадків, передбачених чинним законодавством);

2) юридичні особи – вітчизняні підприємства будь-яких форм власності, об’єднання, громадські організації, кооперативи, господарські товариства, підприємства іноземні, спільні, вітчизняні з іноземними інвестиціями тощо;

3) суб’єкти публічного права - держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші соціально-публічні утворення.

В кожному правововідношенні бере участь не менше двох суб'єктів, в іншому разі немає суспільних відносин, а отже, не може бути і правовідносин. Одні учасники правовідносин мають права і є уповноваженими особами, інші несуть обов’язки і є зобов'язаними особами, однак у більшості випадків вони одночасно мають і права, і обов’язки, тобто виступають одночасно і як уповноважені, і як зобов'язані суб’єкти. Як уповноваженою, так і зобов'язаною стороною може бути один або декілька суб’єктів. У деяких цивільних правовідносинах уповноваженій стороні може протистояти невизначена кількість зобов'язаних осіб (наприклад, у правовідносинах власності суб'єктивному праву власника протистоїть обов'язок кожної особи утримуватися від порушення цього права).

У деяких цивільних правовідносинах суб'єкти мають спеціальну назву. Наприклад, в зобов'язальному правовідношенні наділеного правами суб'єкта називають кредитором, а іншого, що має обов'язки (зобов'язаного) боржником або дебітором.. В цивільному правовідношенні боржник і кредитор протистоять один одному і не можуть співіснувати одинбез одного. Особа, що заподіяла шкоду, завжди є зобов’язаною особою (обов’язок порушника відшкодувати заподіяну шкоду).

Необхідною умовою участі особи в цивільних правовідносинах є наявність у неї цивільної правоздатності – абстрактної, загальної здатності особи мати передбачені законом права і нести обов'язки. У ЦК загальне визначення правоздатності відсутнє, однак містяться окремі визначення правоздатності фізичних осіб (ст. 25 ЦК) і юридичних осіб (ст. 91 ЦК), які фактично тотожні.

Для того, щоб своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки, суб'єкти цивільних правовідносин повинні мати дієздатність.

Окремі автори, в тому числі Харітонов Є.О., до складу дієздатності фізичної особи відносять:

Ø правочиноздатність – здатність здійснювати правомірні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов’язків;

Ø деліктоздатність – здатність нести відповідальність за вчинене цивільне правопорушення;

Ø трансдієздатність – здатність бути представником (здатність своїми діями створювати для інших суб’єктів права і обов’язки) та тим, кого представляють (здатність приймати на себе права та обов’язки, що виникають внаслідок дій інших осіб);

Ø бізнесдієздатність – здатність займатися підприємницькою діяльністю;

Ø тестаментоздатність – здатність особи складати заповіт і бути спадкоємцем;

Ø сімейна дієздатність – здатність виступати самостійним учасником сімейних відносин та вчиняти в цій сфері з відповідними правовими наслідками.

Стосовно правосуб’єктності юридичних осіб відзначають:

Ø правочиноздатність;

Ø деліктоздатність;

Ø трансдієздатність;

Ø бізнесдієздатність.

Спостерігається різниця між загальним цивільно-правовим статусом фізичної і юридичної особи, згідно зі ст. 91 ЦК юридична особа може мати такі ж права та обов’язки, як і особа фізична, за винятком тих, що можуть належати лише людини (здатність спадкувати і бути учасником сімейних відносин і є прикладом природних властивостей людини). До того ж, юридичні особи мають спеціальну правоздатність, а держава може бути учасником не всіх цивільно-правових відносин (вона, наприклад, не може бути спадкодавцем).

Іноді в науковій літературі правоздатність і дієздатність поєднуються в єдиному понятті «правосуб'єктність», що, у свою чергу, визначається як соціально-правова можливість (здатність) особи бути учасником цивільних правовідносин.

Склад учасників конкретного цивільного правового відношення може мінятися внаслідок правонаступництва.