Читайте также:
|
Опанувавши раціонально-аналітичний метод Аристотеля, діячі антіохійської школи застосували цей метод і до дослідження священного писання, тобто Біблії. При цьому вони на перше місце свого дослідження ставили буквальне розуміння біблійного тексту. З точки зору антіохійців, зокрема Блаженного Феодорита, алегоричний метод тлумачення слова божого є порожнім фантазерством, позбавленим будь-якого змісту. Всі алегоричні міркування, які нібито виходять з тексту святого писання - це, заявляє Феодорит, «міфи», «марення бабусь, що напилися», «байки нерозумних», «вигадки», «безглузді сновидіння».
Для розкриття істинного сенсу священного писання антіохійці вживали історико-граматичний метод дослідження. При цьому вони звертали увагу на контекст мови, привід до висловлювання автора священного тексту, розглядали синтаксис побудови мови, їх логічну послідовність, усували сумнівність і двозначність значень слів; визначали сенс писання з дидактичних, граматичних, лексичних, етимологічних, риторичних та логічних елементів. Ось зразок тлумачення антіохійцями священного писання: «Не сказано в слові божому те-то і те-то, але так-то і так-то, а тому...». Такі зразки тлумачення священного писання часто-густо використовують авторитетні і нині в церковному середовищі антіохійці: Євстафій Антіохійський, Феодор Мопсуетскій, Іоанн Златоуст та інші.
Розумний підхід до розуміння священного писання призводив до того, що антіохійці нерідко відкидали таємничий, містико-пророчий сенс біблійного тексту, не визнавали не тільки богонатхненності ряду відверто міфічних біблійних оповідань, а й цілих книг. Так, наприклад, Феодор Мопсуетскій заперечував канонічну гідність і містико-пророчий сенс біблійної книги «Пісня Пісень». «Не треба хвалити цю книгу, - писав він, - яка наче б то містить в собі пророче зображення блаженства Церкви, але має знати, що книга «Пісня Пісень» - шлюбного змісту, що вона є застільна пісня, подібно до того як Платон згодом написав діалог святу любові... Вона, книга, є домашній шлюбний піснеспів на бенкеті Соломона». Книга Іова, за словами того ж Феодора Мопсуетского, не тільки не богонатхненна, але навіть і не юдейського походження: «цю книгу написала людина, мудруючи по-поганському». Якщо в деяких текстах Біблії і є таємниче прихований зміст, то «відшукання цього сенсу повинно здійснюватися не шляхом довільного тлумачення тексту Писання, як це роблять алегорісти, а через ретельне дослідження тексту, логічного зв'язку і паралельних місць».
Згодом церковники змушені були віддати належне олександрійським богословам, які поклали початок справді науковому вивченню Біблійних текстів. Вже згадуваний нами церковний історик П. Гур'єв пише: «Не кому іншому, як тільки антіохійцям біблійна герменевтика була зобов'язана введенням у неї наукового методу дослідження історико-граматичного змісту за допомогою різного роду допоміжних засобів і методів... Численні коментарі антіохійців до священного писання постійно служили і досі продовжують служити для екзегетів найпрекраснішим керівництвом до пояснення тексту Біблії».
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 92 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |