Читайте также:
|
Родоначальником німецької класичної філософії вважається І.Кант. В його творчості виділяють два періоди: докритичний та критичний. У першому періоді увага приділяється природничим наукам. А другий період присвячений вивченню походження пізнавальноі діяльності, її закономірностей та меж.На його думку філософія повинна дати відповібь на 3 питання: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я мушу сподіватись?
Сутність, на його думку, полягає в обгрунтуванні сутності добра і краси. Кант намагається подолати однобоке тлумачення джерел істини, а саме в межах емпіризму і раціоналізму. Пізнання – це синтез чуттєвого та раціонального. Наші знання – це щось невідоме. Річь сама по собі діюча на наші органи сприйняття породжує потік почуттів, які упорядковуються за допомогою таких форм споглядання як категорії простору і часу. Завдяки цьому виникає предмет сприйняття, який носить індивідуальний і суб`єктивний характер. Щоб це знання перетворилось в об`єктивне, потрібна участь мислення. Саме воно конструює предмет пізнання. Людина пізнає те, що фактично сама створює. Тобто людина не тільки пасивно споглядає, а й активно творить світ. В своій пізнавальній діяльності людина керується цілями, які задає розум. Наше пізнання спрямоване на пізнання ідеї душі, світу і бога. Усі ці ідеї виконують регулятивну функцію, роль надзавдання, виконати яке повинна кожна людина. Кант робить висновок, що скільки б ми не проникали в сутність речей, наше знання ніколи не буде абсолютно повним, тобто сутність речей буде завждм поза межама нашого пізнання.Але головною для Канта є проблема людини, тому він будує теорію моральної поведінки людини. Головною рисою практичного розуму є його самозаконність. Людина керуеться тими законами, які вона сама встановила. Людина – це істота автономна, вона належить до чуттєвого та духовного світу. Правила поведінки Кант поділив на: гіпотетичні та категоричні імперативи. Гіпотетичні – ті, що спрямовані на досягнення прагматичних цілей. Категоричні – не мають на меті досягнення зовн. цілей. Вони лежать в основі моральної поведінки людини. Він виступає проти погляду на людину як на засіб досягнення якихось цілей. «Стався до іншого так, як би ти хотів, щоб ставились до тебе.» Не можна виправдовувати злачин. Ніколи не називай свій поганий вчинок моральним, якщо створений за для якогось добра. Мораль не повинна мати виключень. Найбільш міцною опорою моральності є безумовне виконання обов`язку. «Виконуй свій обов`язок і хай буде, що буде.» Вавжає, що на допомогу бога спиратись не варто, бо не можна сподіватись на те, існівання чого ми не можемо безумовно довести. Треба сподіватись на власні вчинки. Але віра в бога необхідна, т.я. страх перед богом стримує людину. Запорукою моралі ще є право, країною повинні правити не люди, а закони і кожна з гілок влади не повинна переступати своїх повноважень.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 87 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |