Читайте также:
|
Попередній розгляд людського буття збагатив нас на два висновки щодо самої людини: 1. Людина є щось більше, ніж те, що вона знає про себе. 2. Людина є щось більше, ніж вона є. Ця друга думка, яка щойно почала мерехтіти, коли йшлося про життя та смерть, потребує свого послідовного розгортання й стане для нас провідною у цьому параграфі.
Буття людини у світі не є чимось спостережуваним, речовинним, принципово вимірюваним. За словами Хайдеггера, це самоочевидність, яку саму по собі бачити не можна. Це щось на зразок світла: ми бачимо за допомоги світла, але не саме світло. Отже, за своїми характеристиками людське буття не може не перевищувати звичну для нас просторово-часову метрику. Вже сполученість його з небуттям означає набуття ним нових вимірів, знаменує його подальше смислове розгортання й зростання.
Ми далеко не завжди беремо до уваги те, що за буття нами править не тільки наявне, але й відсутнє. Причому саме відсутність є для нас більш відчутною. Вона, як правило, пов'язана з негативними емоціями: відсутність їжі, чистого повітря, належного житла; а для когось — відсутність питва, модної речі й таке інше. Це спонукає нас до активного витіснення з нашого буття відсутності, заміни її на наявність. Здійснюється це насамперед способом "трудового господарювання" (С.Булгаков) і похідними від нього способами. Але
хоч би якими вони були, відсутність — це представництво небуття в бутті — завжди лишається з нами. Вгамована на якийсь час, вона знову й знову, послідовно й настирливо засвідчує свою присутність у нашому бутті. Отже, присутність відсутності в людському бутті є певною формою буттєвості. Це — потреби. Різноманітні за своїми джерелами та спрямованістю, потреби пронизують усе людське буття. Вони складають один з його найсуттєвіших вимірів — "вимір нестачі". Чи не це мав на думці Ортега-і-Гассет, називаючи людину "суцільною недостатністю"?
Наявність потреб — необхідний параметр людського буття, їх відсутність (тобто відсутність буттєвого засвідчення нестачі чогось, засвідчення неповноти буття) є ненормальним явищем. Та воно ніколи повністю й не здійснюється. Просто за деяких умов одна потреба чи група потреб може перекривати інші, деформуючи при цьому буття людини. Так буває у наркоманів, алкоголіків, у тих, у кого, наприклад, матеріальні потреби значно перевищують і гальмують потреби духовні. Коли ж людина перебуває в стані знеохочення, збайдужіння, то це переживається й осмислюється як одне з найважчих людських страждань. Пригадайте Шевченкове: "...світом нудить".
Потреба існує у складі людського буття, підтримує певний рівень його інтенсивності, якщо має перспективу на своє задоволення. Інакше вона згасає, випадає з буття, часом разом із своїм носієм. Не маючи можливості задовольнити потребу в їжі, людина гине як організм; не маючи можливості задовольняти свої моральні потреби, людина гине як моральний суб'єкт і таке інше. Отже, для потреби найсуттєвішою характеристикою є можливість її задоволення. Тим самим відкривається вихід у новий вимір людського буття — можливісний.
Що ж у бутті людини є таке, що уможливлює задоволення її потреб? Це засоби й здатності. Відштовхуючися від наявного (від потреб та умов), вони прилучають людину до можливого — до того, чого немає в дійсності, але що може бути. При цьому повноправним представником світу можливостей виступають саме здатності, а засоби задоволення потреб, власне, тільки опосередковують їх пов'язаність з потребами. Справді, оцей конкретний кусень хліба може задовольнити лишень оцю, теперішню потребу в їжі. А здатність добувати "хліб наш насущний" уможливлює задоволення потреби в їжі впродовж усього життя.
Саме як носій небувалих у природі здатностей людина й являє собою особливий рівень буття. За висловом Ясперса, це самобуття. Саме здійснення людського буття уможливлене органічним поєднанням суто людських здатностей — здатності до праці, до мислення, до спілкування, до творчості, до свободи тощо. Докладний аналіз людських здатностей і засобів їх реалізації — це справа філософської антропології й праксеології, теорії людської діяльності. Для нас же важливо зазначити, що буття людини у світі суттєво визначається можливісним виміром, що це постійно здійснюване буття можливості.
Але людина не могла б бути дійсним утіленням можливого, якби можливе не сягало своїм корінням буття як такого. Ще Арістотель відкрив потенційне (дослівно — "можливісне") буття. Замислившися над тим, як відбувається виникнення нового, він змушений був дійти висновку, який набув у нього вигляду антиномії: "Нове не може виникнути ні з існуючого, ні з неіснуючого". Арістотель подолав це протиріччя, припустивши, що нове виникає з особливого стану буття — з можливості.
В кожній речі міститься, точніше, є можливість її зміни, в кожному процесі — можливість його згасання або перетворення на інший процес Причому можливості набагато менше пов'язані з конкретними властивостями речі або процесу, ніж їхні дійсні якості. Тому кожна річ має "більше" можливостей, ніж реальних ознак- Тому й саме буття з боку своїх можливостей є значно багатшим, стверджуване у своїх дійсних формах. Через це здійснювання буття йде шляхом відбору й подальшої реалізації певних можливостей. "Відібрані" можливості, реа-лізуючись, немовби перебирають на себе енергію тих, які лишилися "непоміченими". Перетворені на дійсність можливості виявляють зростання буття, досягнення ним нового щабля. Показово, що найбільш яскраві вияви самозростання буття є водночас і специфічними механізмами "конденсації" й "випромінення" можливостей. Йдеться, звичайно ж, про життя та людину. Особливо важливою була ця думка для Ортеги-і-Гассета. "Життя, — пише він, — перемогло на планеті не тому, що сперлося на необхідність, а тому, що втопило, розчинило її в надлишку можливостей, дозволивши будь-якій з них у випадку краху стати містком до перемоги іншої"21.
З появою людини буття збагатилося на абсолютну можливість — можливість відкривати, підсилювати й реалізо-
вувати будь-які можливості. Якщо ця можливість справді абсолютна, то в ній є місце й позитивному, й негативному. Скажімо, винайдення колеса було реалізацією можливостей, яким було відмовлено в здійсненні в межах самої природи. Можливо, саме з цього почалося накопичення негативних можливостей, які набули сьогодні всі разом вигляду реальної можливості небуття людства.
Тепер можна вточнити думку, з якої розпочато цей параграф.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 28 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |