Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Етапи проведення мозкової атаки

1. Організатори формулюють проблему та завдання для кожного відділу банку.

2. Кожен відділ пропонує свої ідеї-рішення (мінімум 3 ідеї від кожної команди), які записуються на ватмані.

3. Обговорення ідей. Кожна команда обґрунтовує свої ідеї та можливості їхнього впровадження в життя.

4. Відбір ідей голосуванням. Кожен учасник має право вибрати 3 ідеї із загального переліку. Учасники підходять до ватману й проти ідеї, яка їм найбільше сподобалася, ставлять крапку маркером (1 крапка — 1 голос).

5. Для прийняття остаточного рішення організатори підраховують кількість голосів за кожну ідею. Після цього проводиться ранжирування результатів — студенти обирають декілька ідей (2—3 ідеї), які отримали найбільшу кількість голосів і являють собою найефективніші напрями діяльності комерційного банку. Ці ідеї обговорюються всіма учасниками, а після обговорення визначаються способи їхньої реалізації.

Чорний ящик. Цей ігровий прийом є різновидом мозкової атаки й може бути використаний як складова пізнавальної діяльності під час традиційних занять чи активних методів навчання.

Головною ознакою прийому є несподіваність у завданні, яке потрібно виконати, у ролі, яку необхідно зіграти, у ситуації, у якій слід зорієнтуватися. Неодмінними умовами проведення прийому є такі:

1. Добра теоретична підготовленість у питанні, яке розглядається.

2. Відповідність використання прийому загальній ситуації на занятті.

3. Наявність реквізиту: жеребки — картки із завданнями чи ролями і сам «чорний ящик».

4. Довіра до керівника заняття, його авторитетність і взаємоповага студентів.

5. Зацікавленість студентів у розв’язанні проблеми.

* * *
Чорний ящик:
тренінг-вправа «Опонент»

Мета: навчитися виступати з промовою у швидкозмінних і непередбачуваних обставинах; висловлюватися стосовно питань, які мають багатоаспектний характер; тренувати ораторські вміння.

Учасники: студенти третього курсу — промовці, двоє студентів виступають у ролі критиків (один — позитивний, другий — негативний).

Реквізит: картки із завданнями — усього відповідно до кількості студентів у групі.

Час: 40—60 хв.

Алгоритм гри

ВСТУП. Пояснення студентам суті роботи.

Крок 1. Отримання завдань на картках. Студенти одночасно підходять до столу викладача й дістають картку з «чорного ящика». На цьому етапі кожен з них переживає очікування невідомості й легке потрясіння від завдання. На кожній картці написано номер і тезу. На іншій картці під таким самим номером написано анитезу — з нею буде виступати «опонент». Для підготовки виступів дається небагато часу — близько 5 хв.

Крок 2. Виступи опонентів. Студенти, які одержали картки з однаковим номером, одночасно виходять «на публіку» і представляють свої виступи відповідно до завдання у формі почергових монологів або діалогів. Час для кожного 1-2 хв. Головне при цьому — виступати впевнено, аргументовано й не посваритися з опонентом.

Крок 3. Виступи критиків, які мають проаналізувати позитивні й негативні сторони роботи.

Підсумки викладача, який ще раз пояснює, що було зроблено, що вдалося. На цьому етапі доцільно також запропонувати студентам висловити свої враження.

Приклади записів на картках

1 — Головне в житті — це гроші.

— Гроші негативно впливають на людські стосунки й характер.

2 — Економічна культура є основою для достойного життя.

— Багаті люди мало думають про економічну культуру.

3 — Економічне мислення потрібно розвивати з дитинства.

— Дітей не можна перевантажувати економічними питаннями.

4 — Гроші й культура несумісні.

— Досягнення й успіхи можливі лише за умов високої культури людини.

5 — Головне в економічній освіті — теорія.

— Головне в економічній освіті — практика бізнесу.

6 — В університеті головне — найбільше вивчити.

— В університеті головне — весело провести час, а життя всього навчить.

* * *
Мозкова атака
«Шляхи подолання бідності в Україні» [41]

Мета:

· Розглянути сутність проблеми бідності та знайти якомога більше шляхів розв’язання цієї проблеми.

· Розробити програму дій щодо розв’язання проблеми бідності в Україні.

Алгоритм роботи

Перший етап

Крок 1: Вступ. Ведучі вітаються з аудиторією, пояснюють суть і правила проведення мозкової атаки (див. дод. 1 до мозкової атаки).

Крок 2: Формулювання проблеми.

Ведучі наводять статистичні дані[42], які характеризують стан бідності в Україні:

кількість населення — 49 036 500 осіб;

природний приріст — (–7,5) осіб на 1000 населення або — 373 000 осіб;

механічний приріст — (–46,6) тис. осіб;

кількість зареєстрованих безробітних — 1155 тис. осіб;

кількість безробітних у віці від 15 до 70 років — 2 707 600 осіб;

середньомісячна заробітна плата — 230 грн;

до бідних в Україні належить 27,8 % населення або 13,7 млн осіб;

до злидарів — 14,2 % (див. дод. 7 до мозкової атаки).

Ведучі дають визначення поняття «бідність» і наводять причини її виникнення:

Соціологічні словники дають таке визначення бідності:

Бідність — відсутність матеріальних і культурних ресурсів для підтримання здорового існування людини.

Абсолютна бідність — брак основних необхідних умов для підтримання фізичного життя — харчування й житла.

Відносна бідність визначається не тільки за рівнем задоволення фізичними потреб, а й порівняно з нормами та сподіваннями суспільства.

Причини бідності:

1. Здібності та вміння: люди мають різні фізичні, розумові здібності, темперамент.

2. Інтенсивність праці: люди працюють з різною інтенсивністю. Наприклад, трудоголік може працювати до 70 годин на тиждень.

3. Відмінності в різновидах занять.

4. Різниця в освіті.

5. Дискримінація.

6. Нерівність майнових доходів.

7. Спадщина.

8. Заощадження та ризикування.

Крок 3: Постановка завдань.

Ведучі дають завдання студентам висловити свої судження в письмовій формі на карточках. На одній карточці записується одна думка, кількість карточок необмежена. На це відводиться 5—7 хв.

Ведучі прикріплюють карточки на дошку, групуючи їх за напрямками розв’язання:

1. Зміна психології людини, її ставлення до роботи.

2. Реформування економіки, створення нових робочих місць.

3. Підвищення заробітної плати.

4. Розвиток освіти, реформування медицини.

5. Податкова реформа.

6. Соціальна допомога тим, хто її потребує.

Другий етап

Крок 4: Обґрунтування ідей.

Кожний студент лаконічно обґрунтовує свої пропозиції.

Крок 5: Дискусія навколо висловлених ідей.

Студенти обговорюють правильність, реальність, оригінальність пропозицій, розглядають усі «за» і «прoти».

Крoк 6: Вибір найкращої ідеї.

Ведучі пропонують студентам проголосувати і в такий спосіб визначити першочерговість проведення вказаних заходів.

1. Розвиток освіти,
реформування медицини

1. Інвестування в освіту.

2. Підвищення рівня освіченості.

3. Уведення безкоштовних тренінгів і перекваліфікації для безробітних.

4. Запровадження безкоштовної перекваліфікації.

5. Треба вчитися!

6. Покращити якість освіти й зробити її доступнішою.

7. Поліпшити освіту, піднявши заробітну плату вчителям, щоб припинити «відплив умів».

8. Доступність отримання освіти.

9. Підвищення рівня освіченості населення.

10. Удосконалити систему освіти (вільний доступ усім).

11. Недостатній рівень освіти, невідповідність його з ринковою економікою.

12. Медицина — платна. Пенсія — вища. Соціальні виплати іншого характеру скасувати.

13. Запровадити медичне страхування.

14. Зробити єдине медичне страхування, таким чином збільшити видатки на медицину.

2. Реформування економіки,
створення нових робочих місць

1. Створення робочих місць.

2. Створити нові робочі місця.

3. Створення нових робочих місць.

4. Збільшити кількість робочих місць для студентів та людей без досвіду роботи.

5. Організувати працевлаштування безробітних.

6. Працевлаштування та стимулювання молодих спеціалістів.

7. Створити додаткові робочі місця залученням іноземних інвестицій.

8. Реструктуризація економіки.

9. Приватизація державного сектору → зростання виробництва → більше робочих місць.

10. Вище керівництво неефективне! Відсутність контролю.

11. Кредитування малого бізнесу.

12. Сприяти малому бізнесу.

13. Зміна законодавства (для виведення з «тіні» заробітної плати).

14. Ужити заходів щодо виводу капіталу з «тіні».

15. Використовувати західний досвід, ураховуючи специфіку України.

3. Податкова реформа

1. Реформувати податкову систему.

2. Податкова реформа.

3. Поліпшити оподаткування → зростання виробництва, фірм → зростання кількості зайнятих.

4. Чесний та справедливий розподіл ВВП.

5. Ефективний та дієвий податковий механізм → стимул працювати.

6. Зниження податків.

7. Знизити податки для стимулювання малого бізнесу.

8. Збільшити податки для мільйонерів.

4. Підвищення заробітної плати

1. Підвищити середню заробітну плату.

2. Підвищення зарплати.

3. Доведення мінімальної зарплати до відповідного рівня згід­но з реальним станом економіки.

4. Справедлива оплата праці.

5. Питання бідності в Україні відносне. Адже багато хто отримує основну частину зарплати в конвертах.

6. Підвищити прожитковий мінімум.

7. Реформа пенсійної системи.

8. Підвищити пенсії.

9. Зупинити «відплив умів».

5. Зміна психології людини,
її ставлення до роботи

1. Врешті-решт, бідна людина чи ні, залежить від неї самої!

2. Люди звикли бути бідними, це закріпилося на рівні підсвідомості.

3. Змінити ставлення до себе, до інших, до країни.

4. Наша проблема — менталітет!

5. Люди звикли, що про них у будь-якому випадку піклується держава.

6. Змінити себе!

7. Усі повинні працювати, ледарям не потрібна допомога.

8. Брак патріотизму.

9. Не цуратись будь-якої роботи, яка не суперечить чинному в Україні законодавству.

10. З бідністю не слід миритися.

11. Створення середнього прошарку населення.

12. Переконати населення тримати вільні кошти в банках.

6. Соціальна допомога тим,
хто її потребує

1. Субсидії тільки тим, хто дійсно цього потребує.

2. Підтримка матерів-одиначок і працюючих матерів.

3. Розширити, збільшити соціальну допомогу особам, які не можуть працювати в повному обсязі.

4. Соціальна допомога родинам зі скрутним становищем.

5. Надання кредитів і соціальних пільг молоді та бідним.

6. Соціальна допомога тим верствам населення, які потребують підтримки найбільше.

7. Ліквідувати олігархію і розподілити гроші через соціальні фонди.

8. Заощадження населення неможливо повернути без значних втрат.

9. Заохочувати допомогу бідним з боку багатих.

10. Удосконалити шляхи отримання допомоги з-за кордону.

11. Не будувати пам’ятники, а допомагати бідним!

Крок 7: Підбиття підсумків заняття.

Після проведеного голосування одержали такі результати:

1. Розвиток освіти, реформування медицини — 21.

2. Реформування економіки, створення нових робочих місць — 15.

3. Податкова реформа — 12.

4. Зміна психології людини, її ставлення до роботи — 5.

5. Соціальна допомога тим, хто її потребує — 4.

Ведучі роблять висновки по проведеному заняттю: тема бідності є актуальною та злободенною для України на даному етапі розвитку, оскільки відсоток бідних є високим, і вище керівництво держави повинно робити все можливе, щоб зменшити рівень бідності та підвищити загальний рівень життя населення. Можна сказати, що заняття було плідним, бо студенти висловили багато цікавих і оригінальних ідей, які можна втілити на практиці. Ідеї мали різне спрямування: від податкової реформи до змін у психології людини.

ЛІТЕРАТУРА

Гончарук Н. Подолання бідності — запорука стабільності розвитку держвави та зростання добробуту її громадян // Праця і зарплата. — 2002. — № 15.

Кабмін і бідність // http:// www.unian.net/ukr/news/news -182.html.

Латік В., Підлужна Н. Подолання бідності — першочергове невідкладне завдання // Праця і зарплата. — 2002. — № 39.

Семюельсон Пол А., Вільям Д. Нордгауз. Мікроекономіка / Пер. з англ. С. Панчишина: — К.: Основи, 1998. — 676 с.

Семкович В. Ложная идея // Киев. ведомости. — 2002. — 23 окт.

Симоненко П., Сіренко В. Бідність в Україні: хто винний і що робити? // Голос України. — 2002. — 5 берез.

Статистичний щорічник за 2000 рік.

ДОДАТКИ ДО МОЗКОВОЇ АТАКИ «ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ В УКРАЇНІ»

Додаток 1

ОСНОВНІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ¹

^х — трлн крб.

^хх — млн крб.

^ххх — дані не можна зіставляти з попередніми роками через зміни у методології обліку.

_________

[1] Державний комітет статистики України. Статистичний щорічник України за 2000 рік.

Додаток 2

КОЕФІЦІЄНТИ НАРОДЖУВАНОСТІ, СМЕРТНОСТІ ТА ПРИРОДНОГО
ПРИРОСТУ НАСЕЛЕННЯ у 2000 р. [43]

Додаток 3

МІГРАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ ПО РЕГІОНАХ за 2000 р. [44]

Додаток 4

КІЛЬКІСТЬ БЕЗРОБІТНИХ [45]

_________

^х — кількість безробітних, зареєстрованих у Державній службі зайнятості на кінець року; у 2000 р. — 115.

Додаток 5

ІНДЕКСИ ВАЛОВОГО ВНУТРІШНЬОГО ПРОДУКТУ [46]

_________

^х — У 1999 р. — 59.

^хх — У 1999 р. — 41.

Додаток 6

Бідність в Україні: хто винний і що робити? [47]

Десятки мільйонів людей в Україні не з власної волі не мають найнеобхіднішого: житла, їжі, одягу, можливості забезпечити охорону здоров’я, навчання та інші життєві потреби. Бідність в Україні так розрослася, уразила всі шари суспільства, її глибина за десять років реформ стала такою очевидною, що приховати це суспільне явище вже неможливо.

У «Посланні Президента України до Верховної Ради України» є чималий розділ, де Президент не тільки визначає проблему бідності, а й наголошує, що бідність «…перетворилася на один із найважливіших чинників формування соціальної напруги й соціальної нестабільності в суспільстві, стрімкого зниження народжуваності, зростання обсягів еміграції, включаючи нелегальну, погіршання стану здоров’я та зростання смертності, посилення процесів депопуляції».

За даними Послання…: «До категорії бідних Україні в 2000 р. належало 27,8 % населення (13,7 млн осіб), до злидарів — 14,2%. Є тенденція до збільшення й поглиблення рівня бідності (у 1999 р. — 27,4 %, у 2000 р. — 28,5 %). Бідні стають біднішими, а багаті — багатшими, і ринок — інструмент для поглиблення й розширення бідності».

У Посланні… також зазначається, що значна частина населення вважає реальною перспективу виникнення конфліктів між багатими й бідними. А коли зважати, що, за даними соціологів, протягом 1994—2000 років близько трьох четвертих населення України оцінювали свій рівень життя нижчим за середній, то ми маємо не тільки сумну картину бідності нашого народу, а й неминуче виникнення таких запитань: «хто винен?» і «що робити?»

Додаток 7

Подолання бідності — першочергове
невідкладне завдання [48]

17 жовтня в усьому світі відзначається Міжнародний день боротьби з бідністю. Це ще одна нагода нагадати про актуальність, гостроту цієї проблеми, яка стосується життя й мільйонів наших співвітчизників.

Бідність, як результат економічної нерівності, існує в будь-якій країні, розрізняються лише її форми й масштаби. Україна належить до країн із високим рівнем бідності. Тому вирішення проблеми бідності — головне й першочергове соціальне завдання українського суспільства та неодмінна умова його консолідації. В основі розв’язання цієї проблеми лежить принцип соціальної справедливості, тобто встановлення гарантій рівності гро­мадян перед законом, забезпечення рівних можливостей екологічного, соціального й матеріального добробуту.

Додаток 8

10 жовтня 2002 р. стараннями уряду й безпосередньо Міністерства праці та соціальної політики було затверджено Програму подолання бідності, що складається (як і Стратегія) з трьох етапів: перший етап —зменшення крайньої бідності й глибини
бідності населення, другий —власне подолання бідності, третій —запобігання цьому, просто-таки ганебному для нормальної країни, явищу.

Реалізацію першого етапу розраховано на 2001—2002 роки. Зокрема, передбачається максимальне вирішення проблеми зай­нятості населення, особливо його «надто бідної» частини, підвищення зарплати як такої, адже сьогодні значна частина населення України отримує платню, меншу за прийнятий у країні прожитковий мінімум.

Протягом реалізації першого етапу Програми планується також підвищити розмір пенсій — мінімум на 12 %. Це має статися в першій половині 2002 р. Крім того, уряд має намір скасувати «верхню планку» пенсій і в такий спосіб відновити «соціальну справедливість».

На першому етапі Програми Кабміном заплановано підвищити цифру, що визначає сукупний прибуток на одного члена сім’ї, що дає право на отримання державної допомоги, — від 65 до 80 грн.

Усе це повинно дати позитивні зміни в структурі споживання в Україні, оскільки сьогодні ця структура є «надто непривабливою»: 65,3 % свого бюджету українська сім’я витрачає на харчування, 19 % — на придбання непродовольчих товарів і лише 15 % — на оплату послуг. Проте загальновідомо, що чим благополучніша країна, тим меншою є частка витрат на харчування і більшою — на придбання різних послуг.

Щоб усі названі заходи не були декларативними, прем’єр-міністр доручив урядові «уточнити деякі показники», щоб їх мож­на було закласти в держбюджет на 2003 р.

Поки що, за даними міністра праці, до категорії бідних з місячним прибутком меншим за 153 грн належить кожен четвертий українець. Причому 12 % — люди, які перебувають у «крайній бідності», вони мають не більше 120 грн у місяць. І що найголовніше, ніяким макроекономічним показникам, які останнім часом зросли, вплинути на ситуацію з бідністю не вдається[49].

Додаток 9

Помилкова ідея [50]

Британські вчені розкритикували Соціальну політику свого уряду — за матеріальну підтримку бідних. Професор соціології Пол Спікер (за даними Бі-Бі-Сі) виявив у результаті досліджень, що більшість людей з бідних сімей зробили свої успіхи в житті завдяки власним зусиллям, а не системі держдопомоги. Учений вважає помилковою думку про те, що бідність передається спадково, що діти бідних батьків також приречені на бідність.

У Великобританії, за урядовими показниками, за межею бідності перебувають більше 14 млн осіб, а сама межа бідності становить менше 60% від середнього рівня доходів у країні.

За рецептом англійського професора, головне завдання держави — створити рівні стартові умови для всіх громадян. На його думку, бідним більшу користь принесе загальне покращання систем освіти й охорони здоров’я, ніж постійні соціальні подачки.

Додаток 10

В Україні найбільше бідних серед:

багатодітних сімей — 58,7 %;

сімей з дітьми — 34,2 %;

сімей, у яких безробітні — 27,5 %;

сімей пенсіонерів — 17,9—23,9 %.

2.2.4. АНАЛІЗ КОНКРЕТНИХ СИТУАЦІЙ
(CASE METHOD)

Аналіз конкретних ситуацій — один з методів активного навчання, який дає змогу наблизити процес навчання до реальної практичної діяльності спеціалістів. Метод ситуацій — основа методології навчання в Гарвардській школі бізнесу, де з 1908 р. опрацьовано сотні ситуацій щодо різних аспектів управління. Такий підхід характерний і для емпіричної школи в управлінні, де досвіду надається більше значення, ніж науковим методам. Цей метод передбачає розгляд виробничих, управлінських та інших ситуацій, складних конфліктних випадків, проблемних ситуацій, інцидентів у процесі вивчення навчального матеріалу[51].

Проблемна ситуація — усвідомлена людиною ситуація існування протиріччя між поставленою метою й можливістю її досягнення. Головна мета навчальної проблемної ситуації — викликати пізнавальний інтерес у студентів, спрямувати їхню розу­мову діяльність. Проблемна ситуація може бути надана на початку розгляду навчальної теми й використовуватися як основа для вивчення матеріалу. У процесі пояснення матеріалу можна запропонувати студентам логічні запитання, відповісти на які потрібно під час роботи або після самостійного опрацювання. Проб­лемну ситуацію можна також розглянути після вивчення окре­мого питання або цілої теми. У такому разі це сприятиме узагаль­ненню та систематизації матеріалу.

Використання методу аналізу конкретних ситуацій рекомендується для поглиблення знань із теми, установлення зв’язку теорії та практики, формування вмінь слухачів аналізувати ситуацію, робити висновки, приймати відповідні рішення, вести конкретну продуктивну діяльність у нетипових або непередбачуваних ситуаціях.

Алгоритм проведення занять із застосуванням методу конкрет­них ситуацій:

Вступ

— Підготовка (підбір ситуації викладачем).

— Усний переказ опису ситуації студентам для ознайомлення з його змістом удома.

— Аналіз опису ситуації студентами в позааудиторний час.