Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Ігри симуляційні

Симуляція — це подання вибраного фрагменту конкретної ситуації в спрощеному вигляді та розігрування студентами в ролях функцій (посадових обов’язків) її учасників. Сутність стимуляційної гри полягає у відтворенні тими, хто навчається, складних ситуацій, які «…колись для когось були проблемою, причому хід рішень, вироблених учнями, порівнюється з фактичними рішеннями»[62].

Симуляційна гра характеризується тим, що:

1) базується на конкретній ситуації;

2) містить спробу аналізу цієї ситуації на основі її моделювання (наприклад, історичних фактів чи виробничих умов) через розігрування ролей;

3) змушує до розгляду в моделі симуляції зв’язків, ходу, умов подій, що в ній містяться, відірвано від соціально-економічного контексту;

4) рішення та висновки, зроблені в грі колективно, не змінюють стану ситуації й не впливають на модель системи;

5) в умовах конфлікту не приймаються рішення, і це вимагає компромісу між різними рольовими цілями.

Існує величезна кількість симуляційних ігор, спрощена структура реалізації яких може бути такою:

Вступ

— Представлення загального плану дій або програми для гри.

— Визначення завдань або уточнення програми.

— Окреслення умов гри.

Етап 1

— Симуляція (репрезентування моделі ситуації).

— Ігрова діяльність. Аналіз зв’язків і підпорядкованості між елементами моделі.

Етап 2

— Порівняння умов ходу симуляції з фактичними розв’язками на основі висновків, зроблених учнями самостійно.

— Оцінка умов симуляції.

Прикладами симуляційних можуть бути такі ігри: «Робінзон», «Тренування екіпажу», «Дії в аварійній ситуації», «Важкий клієнт», «Звільнення» та ін. У розвинених країнах поширена практика обміну групами учнів між представництвами фірми. Вони мають можливість протягом кількох місяців працювати в умовах, наближених до реальної ситуації діяльності, що змушує їх діяти практично. У професійній освіті це найефективніший спосіб фор­мування вмінь.

Управлінські (організаційно-діяльнісні) ігри

Управлінські ігри виникли як один з методів розвитку вмінь керівників приймати оптимальні рішення. Раніше цей метод застосовувався для підвищення кваліфікації працівників, а нині він адаптований до процесу навчання в різних закладах.

Особливістю названого методу є те, що ігри використовуються для формування або вдосконалення вмінь приймати рішення за відносно короткий час і в умовах конкуренції гравців, які мають різні рольові цілі. Командам пропонуються для аналізу ситуації, які потребують складних управлінських рішень, що стосуються всіх сфер життєдіяльності підприємства — маркетингу, фінансів, виробництва, персоналу тощо.

Цей метод вимагає від учасників визначення цілей заняття, передбачення розвитку ситуації, вибору стратегії дій, прийняття кількох оперативних рішень. В управлінських іграх ситуація, що розглядається, відбувається не в одному проміжку часу, а в її очікуваному розвитку.

Сутність управлінських ігор полягає у виконанні учасниками ролей (наприклад, директора підприємства, головного бухгалтера тощо). Воно базується не на «зазубреному» тексті, а на презентації власної думки, суджень з урахуванням умов, що виникають у даній ситуації. Характеристики цих умов залежать від базових знань учасників гри, їхніх інтелектуальних можливостей та професійної рефлексії. У підсумку гри потрібно прийняти рішення стосвоно подальшої стратегії діяльності, а також кілька оперативних рішень.

Проведення занять методом управлінських ігор охоплює такі етапи:

Вступ

Формулювання проблеми викладачем.

Опис викладачем умов ситуації.

Визначення ролей для учасників та визначення умов ситуації.

Етап 1

Ознайомлення учасників з умовами гри відповідно до умов ситуації.

Обговорення учасників, аналіз аргументів, презентація ідей розв’язання проблем відповідно до компетенції ситуаційних ролей, які виконуються в грі.

Етап 2

Прийняття рішення відносно подальшої стратегії діяльності.

Прийняття кількох оперативних рішень щодо реалізації стратегії.

Етап 3

Оцінка викладачем умов, дій і рішень, прийнятих у процесі гри.

* * *
Управлінська гра «Банківські кредитні картки» [63]

з дисципліни «Банківські операції»

Мета: навчитись на практиці застосовувати отримані знання, дати змогу студентам проявити творчість, винахідливість у вирішенні поставлених завдань, розробити тарифну політику й дизайн картки.

Учасники:

1) два банки, кожний з яких має такі підрозділи: відділ дизайну та розроблення; відділ техніко-економічного обґрунтування;

2) рада експертів.

Завдання

· Відділу дизайну та розробки:

1. Розробити дизайн та рівні захисту кредитної та електронної карток.

2. Визначити, з якого матеріалу ви будете виготовляти картку, якщо:

— спеціальний папір на 1000 карток коштує $1000; картка може функціонувати 6 місяців;

— пластик на 1000 карток коштує $5000, картка може функціо­нувати 5 років;

— спеціальний метал на 1000 карток коштує $15000, картка може функціонувати 10 років.

3. Визначити: ваша картка буде діяти тільки в Україні чи по всьому світу.

4. Виявити, на які верстви населення розраховано вашу картку.

5. Обґрунтувати, які пільги ви плануєте надати своїм клі­єнтам.

· Відділу техніко-економічного обґрунтування:

1. Визначити, з якого матеріалу буде виготовлено картку (дані відділу дизайну та розробки вашого банку), ураховуючи такі дані:

— закупівля спеціального обладнання коштує $25 000;

— програмне забезпечення коштує $120 000;

2. Розрахувати, за скільки років ви зможете окупити карткову програму та скільки карток вам необхідно випустити. Залучені на депозит гроші ви можете покласти в банк під 17 % річних.

3. Розробити тарифні ставки за картковою програмою (на основі показників 1—13, як показано в прикладі заповнення картки.