Читайте также:
|
У філософській системі Гегеля, а значить і в його поглядах на пізнання, місце що першенствує займає його діалектичний метод вирішення філософських проблем. «Метод, - писав він, - є не зовнішня форма, а душа й поняття змісту, від якого він відрізняється лише остільки, оскільки моменти поняття також і в собі самих приходять у своїй визначеності до того, щоб виявитися як тотальність поняття», тобто, оскільки крім методу важливі ще й проміжні результати, отримані з його допомогою (том 1, §243).
У цілому, метод філософствування Гегеля строго дедуктивний. Він бере поняття, категорію, «розвертає» її таким чином, щоб з неї дедуктивним методом іти далі й приходити до нових істин. У нього одні поняття породжують інші більш змістовні поняття. Але тут перед ним виникає проблема: із чого ж такого безсумнівного й логічно доказового почати, щоб усі наступні строго дедуктивні висновки були вірогідно дійсними. Очевидно, для нього повинне існувати якесь первинне поняття, категорія, з якої можна було б послідовно вивести всі інші категорії і яка в той же час сама вже не була б опосередкована, визначена нічим іншим. Такою категорією для Гегеля є буття. Ні вірогідність, ні абсолютна істина й ніякі інші подібні «форми» не можуть виступати в якості початку філософії, оскільки вони припускають зіставлення чогось із чимсь іншим, у той час як початок повинний бути єдиним й залежати тільки від самого себе. Початок не може мати визначень, тому що ще немає нічого, через що його можна було б визначити, немає ніякого іншого. Це повна відсутність визначень, «чиста думка» — абсолютна абстракція, «сукупність усіх реальностей», абстрагування від усього, із втратою всілякого конкретного, особливого — це і є те, що розуміється під чистим буттям (§86). Із чистого буття, фактично з порожнечі (перше ж рух думки виявляє, що чисте буття є ніщо) Гегель починає рух свого методу, у процесі якого буде послідовно породжене все багатство філософської теорії й, ширше квітуче різноманіття усього універсума.
Як вам уже відомо, дедуктивні умовиводи звужують обсяг і розбавляють, розріджують, зміст вихідних логічних посилок. Але в Гегеля все йде навпаки: починаючи з порожніх, хоча й всеосяжних, понять/категорій зміст філософської думки усе більш і більш збагачується змістом, істина стає усе більш і більш конкретною. Це досягається завдяки методу діалектичної логіки, яка, практично, створена Гегелем. Він говорить, що діалектика — це частина (точніше, момент) логіки, яка полягає в «знятті... кінцевими визначеннями самих себе і їх переході у свою протилежність» (§81). У цій якості діалектика Гегеля протиставляється розумовому мисленню, заснованому на формальній, аристотелевській, логіці, але результати цього заперечення закріплюються все-таки спекуляцією; саме спекуляція «осягає єдність визначень у їхній протилежності, то стверджувальне, яке втримується в їхньому дозволі й переході» (§82). Незважаючи на це, гегелівський метод може бути названий і діалектичним методом, як це звичайно й робиться, тому що діалектика є ядром спекуляції, тим, що становить у ній крок уперед у порівнянні з формальною логікою.
Першоджерело гегелівської діалектики — буття — абсолютно чисте від яких-небудь визначень. Однак, воно ж у силу своєї природи містить у собі неявно всі можливі визначення. Виявлення, розкриття окремих моментів буття, а потім і тих категорій, які будуть із нього отримані, положення цих моментів як самостійних понять становить рушійну пружину гегелівського методу: «Увесь рух філософії як методичний, тобто необхідний, рух, є не що інше, як положення того, що вже втримується в понятті» (§88). Не тільки будь-який реально існуючий предмет, але й практично будь-яке логічне поняття являє собою тотальність, те, що може бути адекватно виражене тільки сумою нескінченного числа визначень, і як таке воно здатне, розкриваючи свій зміст, самозаглиблюючись, породити нескінченне різноманіття інших понять.
Своїй Логіці, діалектичному методу філософствування, Гегель надає чітку систематичну форму, визначаючи, що породження понять повинне будуватися за принципом тріади. У кожному предметі виділяються три моменти: перший — безпосередня, суцільна єдність розглянутого об'єкта (предмет у собі); другий — об'єкт як складність, як безліч, розчленованість, як рефлексія (предмет для себе); третій — відтворена єдність, у якій не губляться внутрішні відмінності, виявлена істина (предмет у собі й для себе). Кожний із цих моментів (тезис – аналіз – синтез) покладається в якості самостійного поняття (предмет у собі), у процесі «діалектичного руху» проходить через результат проміжного аналізу (предмет для себе) і завершується результатом завершальним (предмет у собі й для себе, синтез). Потім цей же предмет у собі й для себе, синтез, покладається предметом у собі (тезисом) і знову зазнає тріадичному дослідженню й збагаченню змістом.
У ході свого дослідження Гегель відкриває ряд основних принципів (співвідношення сутності і явища, форми й змісту, абстрактного й конкретного, необхідності й випадковості, можливості й дійсності, історичного й логічного й інші) і законів діалектики, серед яких наступною філософською думкою виділили три: 1. Закон єдності й боротьби протилежностей; 2. Закон переходу кількісних змін у якісні й навпаки; 3. Закон заперечення заперечення. Гегель показав, що ці принципи й закони діють у всіх сферах дійсності: у природі, у суспільстві й у думці.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 33 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |