Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Основні ідеї християнського світогляду і середньовічна філософія. Теоцентризм філософії А. Августина.

Читайте также:
  1. The capital stock -основний капітал/основні виробничі фонди.
  2. Антична філософія.
  3. Антропологічний принцип філософії Л. Фейербаха
  4. Антропологічний принцип філософії Л.Фейербаха
  5. Арабська, середньоазіатська й єврейська філософія.
  6. Буття Бога, світу та людини у філософії доби Середньовіччя та Відродження
  7. Буття людини як центральна проблема філософії М. Ґайдеггера "Буття і час".
  8. В чому полягає відмінність підходів логіки, психології і філософії до вивчення мислення?
  9. ВАРІАНТИ БІЛЕТІВ З ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ.
  10. Виділіть основні відмінності протестантизму від католицизму та православ‘я.

Неоплатонізму, стає однією із найважливіших вихідних точок середньовічної філософії і теології. Процес відкидання і прийняття античної філософії припадає насамперед на період патристики, який можна поділити на два підперіоди: перший – апологетичний, коли закладаються основи християнської догматики з утворенням єдиної церкви (до 325 р., коли відбувся Нікейський собор), і другий – систематичний, коли розробляються догматика і філософія (до VIII ст.). Тертулліан (апологет). “Апологетикум” (“Захист”).Основна теза – несумісність філософії і релігійної віри. Відкидав античну філософію, протиставляв моральність – чуттєвості, релігію – філософії.Божиста мудрість безмежно досконала, тоді як людський розум обмежений і недосконалий. “Вірю, тому що це абсурдно”.

Зближення християнства з філософією Тит Флавій Климент – засновник християнської богословської школи в Александрії (ІІІ ст.), метою якої був захист християнства. Наступник Климента Оріґен пішов ще далі в поєднанні християнства з платонізмом. Його думка полягала в тому, що еллінська філософія є вступом до християнства, а християнство є її завершенням. Після затвердження догм церкви. Афанасій, який усунув зі школи філософське спрямування, що утвердилося в ній за Климента та Оріґена, і це призвело до її збіднення та занепаду. Боротьба переноситься зі школи на вселенські та помісні собори.

Систематизатори. Григорій із Нісси, переконаний у можливості погодження між Об’явом і філософією, розглядаючи філософію як засіб пояснення істин догматики, а розум – як знаряддя християнської віри. Виходив із неоплатонізму, за яким існує три основні субстанції: Єдине, Розум і Світова Душа. Бог через своє Слово (Розум) творить світ.

Великим християнським мислителем періоду патристики і найвидатнішим із отців церкви був Аврелій Авґустин. Зупинився на неоплатонізмі. Трактує Бога як центр філософського мислення, стоячи на позиції теоцентризму. Виходячи з принципу, що Бог первинний, Авґустин робить висновок про вищість душі над тілом, волі і чуттів над розумом, що є основоположним для всього вчення мислителя. Авґустин відкидає деїзм, згідно з яким колись створений світ розвивається далі сам. У Богові захований ідеальний зразок реального світу. Богові належить вічність та всепроникність (безмежність), а світові – час і простір, тобто просторово-часова обмеженість.

Авґустин висуває і докази існування Бога. Окремі істини можуть існувати тільки тому, що вони “причетні” до ідеї істини – істини як такої, тобто загальної. Отже, загальне буття як істина – це Бог. По-друге, Авґустин доводить буття Бога онтологічним шляхом: із поняття вседосконалої істоти випливає її існування. Бог є метою пізнання, бо містить у собі істину, є найвищим Благом. Авґустин заперечує чуттєве пізнання, бо воно посилює скептицизм.

Про час. На думку Авґустина, дійсне існування притаманне лише теперішньому й тільки за його допомогою щось можна мислити як минуле чи як майбутнє. Минуле пов’язане з пам’яттю, а майбутнє – з надією. Не визнає пізнавальні права розуму. Першість віри над розумом.

Етика. Світ як витвір Бога не може бути недобрим. Але існування зла не підлягає сумніву. Немає абсолютного зла, абсолютне лише добро. Зло є там, де не твориться добро. Зло – це відвернення від добра, від вищих цілей, це або погорда, або пожадливість. Зло – це відсутність добра, і походить воно від людини, тоді як добро – від Бога як Божа ласка. Людина відповідає за зло, а не за добро. Божисту благодать (ласку) і божисте призначення (предестинація): Бог передвизначив одних людей до добра, спасіння і блаженства, а інших – до зла, загибелі і мук. Людина сама, за власною волею здійснює свободу вибору, за що несе відповідальність перед Богом і перед собою.

Соціально-політична доктрина Авґустина уосновлена на ідеї нерівності, яка визначається вічним і незмінним принципом суспільного життя. Земна ієрархія – відображення небесної ієрархії, на чолі якої стоїть Бог. Усі люди рівні лише перед Богом як своїм праотцем.

Авґустин розробляє концепцію всесвітньо-історичного процесу, намагаючись пов’язати історію людства з планами й намірами Бога у творі “Про град Божий”. На думку Авґустина, людство складає в історичному процесі два “гради”: світську державу – царство зла і християнську церкву – царство Боже на землі. Світське царство (держава) також від Бога, але не має привілейованого становища, як церква, що посідає вище становище, і їй світська держава має служити.

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 42 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-П. Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм". | Консервативні концепції суспільного розвитку України: П. Куліш, В. Липинський. | Кореспондентна та когерентна концепції істини; інструменталістська інтерпретація істини. | Культура і цивілізація. Філософські підходи до аналізу культури. | Л. Вітгенштайн та його місце у філософії XX ст. | Міфологічний світогляд та його риси. Функції міфології. Міфотворчість у XX ст. | Наука як соціальний інститут і чинник розвитку суспільства. | Некласична парадигма науки. Критичний раціоналізм К. Поппера. | Обґрунтування експериментально-досвідного походження знання у гносеології Нового часу. Ф. Бекон "Новий Органон". | Онтологічна проблематика схоластичної філософії: дискусії про універсалії. |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав