Читайте также:
|
Спільнота – це сукупність людей об’єднаних історичними і соціальними звязками, що володіє рядом спільних ознак, котрі надають їй неповторності. Спільнота характеризується звязком між людьми, основа якого є обєктивна – тип діяльності, спільність економічних інтересів, територія та ін. Спільноти виникають і діють через об’єктивні закони. Крім того ознаками соціальної спільноти є фактори свідомості – мова, традиції. Ідеологічні установки.
Соціальна спільність — реально існуюча сукупність індивідів, що емпірично фіксується, відрізняється відносною цілісністю і є самостійним суб'єктом соціальної дії. Так, за кількісним складом коливаються від взаємодії діад (двох людей) до багатомільйонних політичних, екологічних, економічних рухів. За часом тривалості існування — від кількох годин (пасажири конкретного автобусного рейсу, аудиторія конкретного видовищного заходу) до тисячоліть, протягом яких проживають етноси, нації тощо. З огляду на базову системоутворюючу ознаку соціальні спільноти можуть бути розподілені на територіальні, етнічні, демографічні, культурні та ін. Складна сукупність ознак дає підстави всі спільності поділити на два найзагальніші види: аморфні (нестійкі) та групові (стійкі).
Соціальна група — обмежена в розмірах спільність людей, виокремлених із соціального цілого на основі специфіки діяльності, соціальної належності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки, що склались у межах історично визначеного суспільства.
Залежно від компактності, форми зв'язків і кількості учасників у соціальних групах прийнято виділяти внутрішні утворення: за розміром — мікросоціальні (малі)(сім’я, бригада, група ровесників), локальні (середні)(виробничі, громадські, навчальні, політичні, військові, культурно-спортивні), макросоціальні (великі) (класи, нації); за соціальним статусом — формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні); за безпосередністю зв'язків — реальні (контактні) та умовні тощо.
Суспільство виступає як система соціальних взаємодій індивідів, кожний з яких прагне до реалізації власних цілей. Дії окремих індивідів кооперуються, на основі чого утворюються асоціації (групи, суспільство). Попри егоїзм, люди діють спільно, оскільки їх дії осмислені, раціональні, вони розуміють, що індивідуальних цілей найлегше досягти спільними зусиллями. Таке розуміння породжене тим, що в процесі суспільної практики відкидаються непотрібні зразки поведінки і залишаються лише ті, що піддаються передбаченню, розрахунку, приносять користь за найменшого ризику. Завдяки цьому, наголошував Вебер, осмислена поведінка, наслідком якої є досягнута індивідуальна мета, сприяє тому, що людина діє як соціальна істота в асоціаціях з іншими людьми, забезпечуючи значний прогрес у взаємодії з навколишнім середовищем.
Нація – одна з найважливіших соціально-етнічних спільнот – вища у порівнянні з народністю форма спільності людей. Формування її є чітко повязане з розвитком культури, а попередній розвиток суспільства є передосновою для її утворення. Ознаки нації: 1) спільність території (в т.ч.природні умови: клімат, ландшафт); 2) спільність мови; 3) спільність економічного життя, 4) загальні риси психологічного складу, закріплені в культурі даного народу; 5) національна самосвідомість – відокремлення себе від осіб інших національностей та усвідомлення звязку здолею свого етносу. Жодна з ознак окремо не є достатньою для існування нації.
1915 р. й Е. Дюркгейм: «Нація — це людська спільнота, члени якої з етнічних або історичних причин хочуть жити під спільними законами, створивши єдину державу».
Нація (лат. natio — народ) — духовно-соціальний різновид стійкої людської спільності, що склалась історично на певній території і характеризується глибоким внутрішнім відчуттям, самоусвідомленням власної належності до певної етнічної групи та спільністю мови, культури, побуту й звичаїв, історичних переживань, психічного складу, антропологічних особливостей, економічних інтересів у творенні матеріальних цінностей, території («життєвого простору).
У кожному сучасному сусп. надзвичайно важливою формою суспільної свідомості є національна свідомість. Нац. свідомість є відображенням нац. відносин, національно-політичної діяльності, що відбувається в сусп.. Вона є сукупністю ідей, поглядів, національних установок, методів, з допомогою яких обгрунтовуються і втілюються в життя нац. інтереси суб’єктів нац. процесів. Включає в себе ідеологічний і психологічний аспекти. Перший аспект пов’язаний з нац. ідеологією як системою поглядів, ідей,що відображають інтереси певних соціальних спільностей. Другий аспект безпосередньо пов’язаний з нац. психологією, що грунтується на несистематизованих поглядах, почуттях, настроях певних суб’єктів політичних відносин. Нац. свідомість виникає як результат виникнення держави. Нац. інтереси - об’єктивні і тому зачіпають кожну людину(маючу відкрито виражену або приховану форму). Існують різні погляди на суть нації: 1) національний дух як єдина ознака нації; 2)безсвідома психологічна спільність; 3)спільність заснована на “голосі крові”; 4)спільність культури національного характеру; 5)психічне явище, яке виникає як відбиття історичного досвіду; 6)національне притаманне людині від народження.
Нація без держави, як і держава без нації, неможлива.
Слід визнати, що страх перед поняттям “націоналізм”, прищеплений комуністичною пропагандою, рівно як і його спотворений образ, поволі зникає з свідомості людей безвідносно до місця проживання. Друге невеличке зауваження стосується тих. хто хоче підмінити поняття “націоналізм” поняттям “патріотизм”, ототожнити їх. Це неправочинно. Патріотизм — це любов до землі предків, до батьківщини. Але кожен любить в батьківщині те, що йому більше до вподоби: природу, клімат, звичаї, національну кухню тощо. Тобто патріотизм мо же бути доволі вибірковим. Звичайно, коли він є всеохоплюючим (втім, це теж погано, бо треба мати мужність не миритися з вадами своєї країни), або, говорячи точніше, коли патріотизм є достатньо і розумно широким, а головне, коли ця любов дає наснагу до жертовного служіння батьківщині, можна сказати, що він зближується з націоналізмом.
52.Соціально-філософські погляди І. Франка. "Що таке поступ?"
Філософські погляди І. Франка мають екзистенціально-художній характер, він зосереджує увагу на етико-антропологічному розумінні філософських проблем. Основна ідея -- ідея героя, особистості, індивідуальності, вільної в громаді, але не вільної від громади. Покликання героя -- присвятити себе прокладанню шляху народові в щасливе майбутнє, герой є носієм духу. Ф. розробляв тему "особистість і народ" у різних аспектах: конфлікт громадського і особистого; ідеал відданості народові, самопожертва задля його щастя. Поетично-філософським підсумком стала його поема "Мойсей".Підкреслював роль праці в житті народу, його самовизначенні. Прагнення до щастя людина може реалізувати тільки через спільноту (родину, громаду, націю). Історія є історією масових рухів і перемін. Етнос перетворюється на націю, якщо індивідів об'єднує ідеал розвитку нації, який має силу віри. Покликання інтелігенції -- пробудити інертну масу, дати їй цю віру. Активність будителя зустрічає опір мас, тому подвиг може коштувати йому навіть життя. Естетику вважає наукою, об'єктом вивчення якої є все в житті, що викликає благородні почуття.
Погляд на історію як на процес поступу викладений у праці "Що таке поступ?". Все на світі міняється, але на краще чи на гірше? Не все людство поступає наперед, поступ не йде рівно, а хвилями в часі і просторі. Головний рушій -- поділ праці, який приводить до появи нерівності в суспільстві. Ф. критикує різні погляди на вирішення проблеми поступу і ліквідації нерівності -- романтизму (повернення до природного стану, заперечення поступу), дарвінізму (який стверджував, що нерівність - природний стан речей, рушій поступу - боротьба за виживання), анархізму (ліквідація влади, федералістичний устрій), комунізму (ліквідація приватної власності), соціалізму (ліквідація власності на знаряддя праці, домінуюча роль держави в суспільстві). Стверджує, що всі ці ідеї, які розглядалися як єдиний засіб вирішення проблем, не ведуть до бажаного результату, бо єдиного засобу не існує. Поступ суспільства -- надто складний для вирішення одним махом, ним неможливо керувати, потрібно вивчати його закономірності і наближатися до ідеалу. Повного щастя досягти неможливо, але можна наближатися до нього, борючись з конкретними проблемами. Висновок -- поступ науки і організації суспільства сам по собі не приносить щастя, якщо не поєднаний з поступом у духовному житті суспільства, з розвитком почуття любові, братерства в родині, громаді, народі -- це підвалина поступу, який веде до добра для людей. Щасливим можна бути лише у співжитті з іншими людьми. Нація становить невід’ємну складову історичного процесу. Хто заперечує це або прикривають змагання до панування одної нації над іншими, або прикриває духовне відчуження від іншої.
Розглядаючи тенденцію розвитку суспільства схиляється до думки, що її визначають природні закони еволюції.
Якими словами закінчується праця «Що таке поступ?»
«Голод – се значить матеріальні і духовні потреби чоловіка, а любов – се те чуття, що здружує чоловіка з іншими людьми. Людського розуму в числі тих кондукторів нема і, певно, ще довго не буде». Таке може запитати на іспиті проф. Пашук.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 103 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |