Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

і:. і Методи оцінки якості продуктових інновацій

Можливі наслідки: розробка неконкурентного товару, запіз­нення з виходом на ринок, розробка конструкції, яка не відповідає вимогам ринку.

Чинники ризику: недостатній досвід і кваліфікація конструкторів, недостатня чи неправильна, інформованість конструкторів про ідею товару, неузгодженість в роботі конструкторів із працівника­ми виробничих, маркетингових і збутових підрозділів.

Аналіз цільового ринку, розробка стратегії маркетингу по виве­денню товару на ринок і подальшій його реалізації.

Сутність ризику, невідповідність фактичної структури, розмірів і поведінки цільового ринку прогнозованим, неадекватна марке­тингова стратегія виходу на ринок.

Можливі наслідки: товар не знаходить споживача, характерис­тики товару не відповідають потребам споживача^ перевищення наміченого бюджету маркетингових заходів.

Чинники ризику: неправильний вибір принципів і факторів сег­ментації, неправильне позиціонування товару, недооцінка конку­рентів, ігнорування місцевих умов і традицій у регіонах споживача.

Аналіз можливостей виробництва і збуту.

Сутність ризику, недооцінка можливостей виробництва, немож­ливість доведення товарів до цільових споживачів, труднощі зі збутом.

Чинники ризику, помилки у формуванні системи розподілу і товароруху, недооцінка чи переоцінка можливостей виробництва.

Виготовлення товару.

Сутність ризику, порушення термінів виготовлення дослідного зразка і освоєння виробництва, невідповідність реального товару ідеї конструкторського задуму за технічними, економічними, якіс­ними та іншими параметрами.

Можливі наслідки: випуск неконкурентної продукції, випуск продукції, що не відповідає вимогам ринку.

Чинники ризику: недостатня кваліфікація кадрів, низька трудова дисципліна, не відповідне <за своїми параметрами техно­логічне обладнання.

Випробування товару в ринкових умовах.

Сутність ризику: неадекватна оцінка результатів випробу­вань; помилка у виборі сегментів ринку для випробувань (помил­ка репрезентативності) і, як наслідок, неправильна оцінка резуль­татів випробувань.

Чинники ризику: необ'єктивність аналізу іспитів; порушення термінів і методики випробувань; вибір для випробувань товару, сегментів ринку (груп споживачів, регіонів, галузей іт. д.)* які не відповідають складу і структурі цільового ринку збуту.

Розгортання комерційного виробництва товару.

Сутність ризику: не сприйняття товару ринком; затримки з розгортанням комерційного виробництва чи неможливість його розгортання.

Можливі наслідки: недоодержання прибутку чи банкрутство підприємства.

Чинники ризику: різка зміна економічної і (чи) суспільно-полі­тичної ситуації, зміна податкового і митного законодавств і т, д., що відбулися перед (чи) в ході розгортання комерційного вироб­ництва; поява нових товарів, що задовольняють ті самі потреби, що й товари аналізованого підприємства; неправильно визначе­ний час початку розгортання комерційного виробництва; неефе­ктивна реклама і недостатні зусилля по просуванню товару; завищена ціна; дії конкурентів; невирішені виробничі проблеми; помилки, допущені на попередніх етапах.

Отже, виділено комплекс елементарних ризиків (ризики окремих етапів) та основні їх чинники.

Оскільки, аналіз ризику ведеться на момент початку розроб­лення нового товару (тобто в умовах неповної визначеності), то провести його кількісну оцінку можна тільки у вигляді ймовірніс­них прогнозів. Кожний з елементарних ризиків на етапах розроб­лення нового товару подають у вигляді структури, яка поєднує чинники ризику (атрибути структури) і можливі наслідки впливу їх різних комбінацій.

• потреби ринку,; попит споживача;

• конкурентна боротьба на ринку, бажання одержати Конку­рентні переваги та максимізувати прибуток;

• підвищення престижу підприємства;

• пошук вирішення проблем, які виникають під час діяльності фірми;;

• наслідування іншим організаціям, які впроваджують нову технологію;

»• бажання виконавців поліпшити свою майстерність у конкрет­ній діяльності; «щ реалізація знань творчої особистості;» ^

• поради консультантів у будь-який період реорганізації фірми;

• наукові відкриття, інтернаціоналізація науки; мш винахідництво;

• інтуїтивне уявлення про те, що нововведення може поліпши­ти діяльність організації.

Розглянемо основні з зазначених причин детальніше. На думку аналітиків, однією з головних причин і одночасно джерелом інноваційних ідей є потреби ринку: Так, Т. Коно ствер­джує, що 72 % усіх ідей, які успішно втілюються на ринку, сти­мулюються саме попитом. Вибагливі споживачі змушують виро­бника не тільки підвищувати стандарти якості виробів, послуг, а й змінювати моделі, удосконалювати їх конструкцію, створювати нові. Результат» цілої низки економічних досліджень підтвер­джують, що в середньому із 100 успішно реалізованих нововве­день близько 75 і це відповідь на потреби споживача (ринок, замовлення від уряду, виробничі потреби самого виробника)! тільки 25 нововведень є результатом упровадження нових техніч­них ідей, які виникли в процесі проведення НДіПКР. Спону­кальним мотивом для інновацій є зміни зовнішнього середовища, які ведуть до появи нових потреб або нових засобів задоволення вже існуючих потреб [27]. Тут доречно навести в якості прикладу наступні факти.

П

2УС

ХАЯ-7ш<П»ЕС

Підхід до побудови такої структури з метою прогнозування ризику й оцінки можливих наслідків його прояву розглянемо на прикладі одного з виділених вище етапів процесу розробки і виве­дення на ринок нового товару «Розроблення конструкторського задуму товару».

Створення структури починається з виявлення чинників ризику, які використовуються для складання прогнозів (у нашому випадку чинники ризику вже виділено вище), і виявлення можли­вих негативних наслідків впливу різноманітних комбінацій чин­ників ризику на результати робіт. Кожний чинник ризику впливає на збільшення чи зменшення ймовірності настання негативного наслідку (залежно від конкретної ситуації). Імовірності можливо­го впливу конкретних чинників ризику на результат є різні.

Імовірність настання негативного результату, яка враховує вплив усього комплексу виділених чинників ризику (незалежних свідчень), визначаємо за методом Байєса. Згідно з ним, ступінь невизначеності кожної події оцінюється імовірністю (0—1). Вихід­ними даними для застосування методу Байєса можуть бути не тільки імовірності, а й коефіцієнти впевненості, на підставі яких можна обчислити імовірності.

За методом Байєса можна визначати відносну правдоподіб­ність висновків (у даному випадку висновків про можливий нега­тивний результат розробки і виведення нового товару на ринок) залежно від наявності чи відсутності свідчень (чинників ризику):

Р[Е/Н)Р(Н)

Р(Е) Р(Е / Н)Р(Н)

Р(Е / Н)Р(Н)+Р(Е / неН) з Р(Н)

де Р (Е/Н) — апостеріорна імовірність висновку Н за наявності свідчення Е (тобто ймовірність висновку Я за умови, що відо­мий факт існування £)р -

Р (Н) — апріорна ймовірність висновку Я за відсутності (будь- яких додаткових свідчень; Р (Е) — імовірність свідчення Е\

Р (Е/Н) — імовірність того, що свідчення Е має місце, якщо істинний висновок Я;

Р(Е/неН) — імовірність того, що свідчення £ має місце, якщо висновок Я хибний.

Згідно з формулою (3.1);, отримання нових свідчень дозволяє збільшити чи зменшити ймовірність висновку.

Також необхідно розрахувати можливі втрати у разі несприят­ливого завершення робіт етапу, що аналізується. Оскільки розгля­нуті вище ситуації ризику незалежні і можуть настати одночасно, то сумарний ризик любого етапу робіт Я, (У = 1,2,..., т) необхід­но розраховувати за формулою:

(3.2)

де В, ггг очікуване значення можливих втрат (збитку) у випадку настання і-оіі небажаної події;

Р (Н/Е)_і — загальна ймовірність настання /-ої несприятливої події, що визначена з урахуванням впливу комплексу чинни­ків ризику.

Аналогічний аналіз та розрахунок можливих втрат проводить­ся для кожного з етапів проекту з розробки товару і його виведен­ня на ринок.

Ризик (очікуване значення можливих втрат) усього проекту в цілому визначають за формулою:

п

а шл

де Я,ризик /^го етайу робіт із загйльНдї їх кількосИ *

;(3і йнйвауноітхвс

ХАЙ-ТЕКПРЕС

Розглянутий підхід дозволяє прогнозувати і кількісно оціню­вати ризик розроблення нового товару і його виведення на ринок з урахуванням впливу всього комплексу чинників в умовах непов­ної визначеності, а також відстежувати вплив кожного окремого чинника ризику на кожному з етапів робіт; Результати поетапного аналізу дають можливість обгрунтовано розробляти комплекс заходів щодо зниження ризику, підвищуючи тим самим шанси на успіх проекту в цілому.

Цей підхід також може бути використаний при розробці екс­пертних систем* які призначені для прогнозування й економіч­ного оцінювання наслідків розробки нових товарів і виведення їх на ринок.

3.3. Визначення якості товарів та послуг

Конкурентна боротьба має наслідком те, що з двох однакових товарів купують дешевший, а за однакових цін — якісніший. Зро­зуміло, що якість завжди була і залишається важливою ринковою характеристикою товару, а оцінка якості товарів споживачами завжди визначатиме стратегію конкуренції промислових фірм. Відомий американський фахівець у галузі якості А. Фейгенбаум у своїх публікаціях неодноразово підкреслював, що 80-ті роки XX сторіччя стали періодом безпрецедентного зростання значення якості. Уже наприкінці минулого століття для 80 % покупців про­мислових та споживчих товарів якість стала так само або навіть більш важливою ніж ціна. Для порівняння: у 70-х роках минулого століття такої думки дотримувалося лише 30 % покупців. Тому в підприємців ринкової економіки склалося стійке розуміння того, що найефективніший спосіб швидше продати товари та послуги — це поліпшити їхню якість.

Підвищення якості продукції — один із визначальних чинни­ків інтенсифікації розвитку перехідної економіки. Поліпшення

ХАЯ-ТЕКГРЕС

якості сировини, матеріалів, обладнання сприяє ефективнішо­му забезпеченню потреб за рахунок економії ресурсів. Нині якість товарів має вирішальне значення для забезпечення їх конкурентоспроможності на зовнішньому ринку. Висока якість експортованої продукції сприяє зовнішньополітичним і тор­гово-економічним успіхам України, свідчить про зростання господарської і науково-технічної потужності держави, її обо­ронної спроможності. Якість продукції служить найточнішим індикатором рівня застосування досягнень науково-технічного прогресу в економіці, ефективності функціонування всіх її складових.

Водночас сутність поняття «якість» на ринку покупця (тобто на ринку, насиченому товарами) у кожний період суспільного розвитку визначається по-різному. Нині в країнах розвинутої ринкової економіки найбільш поширене розуміння змісту і скла­дових категорії якості зафіксоване в спеціальному термінологіч­ному стандарті Міжнародної організації зі стандартизації (180), яка є всесвітньою федерацією національних органів стандартиза­ції. Терміни «якість» і «продукція» треба розглядати у взаємному поєднанні. У звичайному розумінні продукція це матеріалі­зований або не матеріалізований результат певної діяльності чи пебйоґо процесу. До перших, наприклад, належать тканини, те­левізори, книжки та інші подібні товари, до других — програми дЛя обчислювальної техніки, розроблені проекти, інструкції ^ експлуатації. З продукцією в багатьох випадках ототожнюють та­кож і власне діяльність або процес, наприклад: догляд за дітьми, виконання окремого виробничого процесу тощо. Нагадаємо, що І9 суто маркетингових позицій продукцією (товаром) можна вва­жати все, що здатне задовольнити потреби споживача. Однак, у повсякденній діяльності продукцію здебільшого класифікують як матеріальні товари (годинники, телевізори, автомобілі,тазові турбіни) та товари-послуги (медичні та банківські послуги, різні види страхування); '

ХАЯ-ТНКПРВС

Кожний вид продукції має набір певних об'єктивних особли­востей, що виявляються в процесі її створення та використання. Такі особливості становлять властивості продукції.

Властивості продукції, які задовольняють споживачів за її використання, називають споживчими. Якість — це сукупність властивостей і характеристик продукції, що дають їй можливість задовольняти обумовлені або передбачені потреби. Заздалегідь визначені потреби фіксуються під час укладання контракту через посилання на відповідні технічні умови або інші нормативно-тех­нічні документи. Як правило, це стосується таких Показників, як функціональна придатність, експлуатаційна готовність, безпека, ремонтопридатність, екологічні чинники. Зв'язок якості з пе­редбачуваними потребами визначає необхідність системних мар­кетингових досліджень ринку. Першочерговість і взагалі необхід­ність маркетингового підходу до вивчення ринку саме і пояснюють­ся тим, що сучасне уявлення про якість товарів і послуг передусім пов'язане з можливостями найбільшого задоволення вимог та бажань споживачів. Споживачами виробу чи послуги можуть бути як окремі індивідууми, так і групи людей (підприємства, організації, сус­пільство в цілому). Потреби завжди пов'язані з рисам характеру людини як особистості й багато в чому визначаються її психікою. Людська психіка — це дуже складне і ще далеко не вивчене явище, а тому вичерпної теорії потреб людини немає: існують лише більш- менш вдалі спроби класифікації видів і взаємовідносин потреб, на підставі яких розробник інноваційних продуктових проектів може діяти достатньо впевнено і досягати бажаного ефекту, Найпоширені­шою є нині теорія побудови ієрархії потреб англійського вченого Абрахама Маслоу (рис. 3.1). На його думку, усі потреби поділяються на п'ять ієрархічних груп, які створюють так звану піраміду. Першу і основну з них становлять фізіологічні потреби — голод, спрага, секс, одяг, притулок. Якщо ці потреби тривалий час не задовольняються, вони стають домінуючими. їхня тотожність із самою можливістю виживання людини дає підстави вважати такі потреби базисними;

У суспільстві, де фізіологіч­ні потреби задоволено, перева­жають потреби вищого рівня. Наприклад, до другого рівня відносять потреби в безпеці і впевненість у майбутньому. Вони передбачають бажання ін­дивіда бачити порядок, ста­лість, стабільність, передбачу­ваність і визначеність. Іншими словами, можна сказати, що по- Рис. 3.1. Роль якості товарів треби другого рівня — це: (послуг) у задоволені потреб за А. Мас-

• бажання почуватись захи- лоу [27, с. 117] щеним від «примх долі»,

спричинених хворобами, інвалідністю, утратою роботи; - % впевненість людини, що вона матиме їжу, одяг і дах над голо­вою не тільки сьогодні чи завтра, а й післязавтра і взагалі до кінця життя.

Третій рівень становлять соціальні (громадські) потреби, що, як правило, задовольняються через участь у різних асоціаціях, громадських об'єднаннях, клубах. Саме цей рівень створює певні соціальні гарантії для другого рівня і забезпечує прагнення людей до взаємного спілкування, моральної близькості, теплих дружніх відносин з іншими людьми. З четвертим рівнем потреб пов'язують пошану та повагу до людини, які ототожнюють із почесними зван­нями та відзнаками, службовою кар'єрою тощо. Зовнішнім виявом задоволення цих потреб є престиж, репутація, соціальний стан, громадське визнання.

На найвищому щаблі умовної піраміди стоять потреби в са- мореалізації, тобто прагнення індивіда до саморозвитку, бажання повністю використати свій потенціал.

ХАЙ-ТЕК ГЗРЄС

Нині вторинні потреби мають тенденцію до випереджання первинних. Де пояснюється особливостями розвитку психіки

Розділ 3. техніко-економічні показники доетоди оцінки якості продуктових інновацій

сучасної людини, коли потреби більш високого рівня стають важ­ливішими ніж попереднього, а перехід від одного рівня до іншого не обов'язково здійснюється за абсолютного (100 %) задоволення попередніх потреб.

Саме якість виробу, яка визначається його властивостями і часто ототожнюється з ними, служить задоволенню потреб індиві­дуума. Мірою якості (за суто маркетингового підходу) слід вважа­ти рівень задоволення споживача товаром чи послугою, що, у свою чергу, визначається співвідношенням їх вартості і цінності (споживчої вартості). Отже:

Якість = Задоволенню споживана = Цінність {Вартість).

Треба звернути увагу ще на чотири суттєві моменти у визна­ченні якості.

По-перше, ототожнювання якості з властивостями продукції дає змогу розглядати її як найскладнішу властивість. Інакше кажучи, якість можна уявити як вершину ієрархічної структури — впорядко­ваної сукупності функціонально-корисних властивостей продукції.

По-друге, якість як певна цілісність і завершеність споживчої вартості існує лише за існування потреби в продукції. Якщо потреби Немає, тоді й продукція незалежно від рівня її технічної доскона­лості й техноЛопчногб виконання не матиме якості у тому розу­мінні, що ніхто на неї не звертатиме уваги. Щоправда, в процесі історичного розвитку людина відкриває нові властивості природ­них речовин та продуктів своєї праці. Відкриття нЬвйх, сформова­них природою або дбданих працею корисних властивостей Того чи іншого матеріального блага може привернути увагу до його якості. Наприклад, майже до сереіийн XIX с^:'^;люд<ЇЙо не відчувало потреби в нафті, а відповідно й не цікавилося її якістю! У міру розвитку науки і виробництва якість нафти Почали оцінювати за можливістю ЇЇ використання для задоволення енергетичних, ТехнолоГічгіих та інших потреб.

По-третє, не всі властивості продукції визначають її якість. Беруть до уваги лище ті з них, які є функціонально-корисними, впливають на призначення матеріального блага, їх здатність задо­вольняти потреби — особисті чи виробничі.

Корисні властивості продукції формуються як природою, так і працею. До останніх належать різноманітні конструктивні та тех­нологічні особливості виробу, їх пристосованість до взаємодії з людиною, для технічного обслуговування, ремонту, збереження тощо. Підвищення якості здійснюється за рахунок поліпшення не всіх, а лише корисних властивостей продукції, котрі забезпечують виконання або розширення основних її функцій.

По-четверте, використання продукції має відповідати її при­значенню. За неправильного використання навіть високоякісна продукція не дає бажаного ефекту. Інакше кажучи, якість, як упо­рядковану сукупність властивостей, можна повністю реалізувати лише за умови відповідності застосування продукції її цільовому призначенню.

Поняття «клас (гатунок)* — це показник категорії або розря­ду, що також належать до властивостей чи характеристик товару (послуги). Цей показник відображає передбачену чи визнану різ­ницю у вимогах до продукції. Основу такої,різниці становить фун­кціональна взаємозалежність між вартістю та ефективністю вико­ристання. Проте така взаємозалежність ніколи не є абсолютною, а лише відносною. Наприклад, обслуговування може бути незадові­льним в готелі «Люкс» і відповідати високим вимогам у готелі нижчого розряду. За числового позначення класу або ґатунку вищим звичайно є перший, а нижчими — другий, третій і т_лід. Зворотній порядок застосовують, використовуючи різні знащ та символи. Так, найвищий клас готелю позначають і найбільшою кількістю зірочок.

Якість треба постійно співвідносити зі змінами в технології виробництва та вимогами споживачів. Цікавими щодо цього є дослідження вимог споживачів до телевізорів на різних етапах

розвитку телевізійного виробництва. На першому етапі якість телевізора як сукупності багатьох властивостей ототожнювалась новизною самої функції, шо виконувалась цим виробом. Новизна телевізора як технічного пристрою виходила на перше місце, і на недоліки зображення споживач у ті часи звертав меншу увагу.

На другому етапі, коли телевізор перестав бути «технічним дивом» покупець став більш «перебірливим». Відповідно і промис­ловці почали ретельно розробляти дизайн корпусів, працювати над відтворенням кольору. Привабливість і зовнішній вигляд виробу стали базовими для прийняття рішення про придбання те­левізора. На наступному етапі телевізор стає невід'ємною части­ною побуту, а тому суттєву роль у рішенні його придбати почали відігравати безвідмовна робота і зручність використання. Нині те­левізор є звичним товаром широкого вжитку і тому пріоритетне значення мають такі показники його якості, як надійність, безпеч­ність, економічність.

Японські вчені також вважають споживачів головною рушій­ною силою системи забезпечення якості. Всесвітньо відомий учений К. Ісікава підкреслює важливість «ненастирливого залу­чення» споживача до всіх етапів розробки та виробництва продук­ції. Згідно з його концепцією, діяльність усіх підрозділів фірми має бути спрямована на те, щоб звести до мінімуму відхилення від вимог покупців. Стандарти та іншу технічну документацію необ­хідно оперативно пристосовувати до зміни вимог споживачів. Завдяки цьому потреби покупців інтегруються у цикл «конструю­вання—виробництво», а сумління робітників —? у розробку стандартів фірми, що забезпечують відповідну якість. Поряд із цим суттєву роль відіграє також культура обслуговування, що супроводжує придбання товарів або послуг (час обслуговування, ввічливість продавців тощо).

Взагалі японська концепція оцінювання та управління якістю передбачає чотири рівні якості. З першим рівнем ототожнюють від­повідність властивостей товару вимогам стандартів. Визначення відповідності фактичних показників якості нормативним досяга­ється за допомогою статистичних методів контролю якості. Цьому сприяє також ефективна організаційна структура виробництва.

Другий рівень пов'язують з умовою відповідності використан­ню, тобто продукція має не тільки Відповідати вимогам стандарту, а й задовольняти експлуатаційні вимоги. Тільки за поєднання цих складових товар користуватиметься попитом.

Третій рівень передбачає відповідність продукції фактичним вимогам ринку. Здебільшого цей рівень зумовлює високу якість про­дукції за достатньо низьких цін. Головною умовою досягнення низь­кої вартості продукції та високої якості є бездефектне виробництво.

Четвертий рівень якості — це відповідність потайним (ла­тентним) потребам. У цьому разі перевагу матимуть товари, які відповідають тим потребам, що про них споживач може і не здо­гадуватися.

Можливість товару або послуги задовольняти обумовлені або пе­редбачувані потреби покупця визначається за допомогою спеціальних показників якості. Показник якості — це кількісна характеристика од­ні© або кількох властивостей продукції за певних умов її створення, експлуатації або споживання. Отож, якість — це здатність сукупних характеристик продукції задовольнити вимоги споживача.

Характеристикою якості вважається будь-яка відмітна власти­вість. Вона може бути власною чи заданою, якісною чи кількісною і належати до різних класів.

Існують такі класи характеристик:» фізичні ^ механічні, електричні, Мімічні, біологічні;;

• органолептичні Ц» пов'язані з нюхом, дотиком, смаком, зором, слухом;

• поведінкові — ввічливість, чесність, правдивість;

• часові — пунктуальність, безвідмовність, готовність;

• ергономічні та функціональні — пристосованість до фізіо­логічних особливостей людини, швидкість, ємність, вантажо­місткість тощо.

хая-тікпрк:

1. Літо в Японії жарке і вологе, квартири невеликі. Були потрібні побутові кондиціонери невеликих розмірів, компактні і безшумні. Це підштовхнуло японські фірми першими впровадити економічні роторні компресори в кондиціонерах.

2. Англійці обожнюють займатися садівництвом. Для задово­лення цієї потреби англійські фірми випускають найкращий у світі садово-городній інвентар.

3. Вимоги суспільства щодо захисту навколишнього середовища зумовлюють розроблення електромобілів, нових типів па­кувальних матеріалів, які можна повністю переробити для подальшого використання.

4. Загальна тенденція до старіння населення надихає на розроб­ку нових концепцій оздоровлення людини, ведення домаш­нього господарства, індустрії розваг. Японська фірма «ТОТО» запропонувала «розумний туалет», у якому використовуються біосенсорика і мікропроцесори з метою одержання даних для медичної діагностики.

5. Фірма «5опу» випустила на ринок відеоприлад, за допомогою якого діти можуть малювати кольорові картинки прямо на ек­рані телевізора. З погляду функціональних характеристик прилад має можливості комп'ютерної графіки.

Аналіз закордонного досвіду показує, що у 80-ті роки XX ст. в конкурентній боротьбі за світові ринки досягли успіху компанії (в основному японські), які виробляли традиційну, добре відому продукцію, але таку, що мала перевагу в якості товарів і собіварто­сті:їх виробництва. У XXI ст. перемогу в конкуренції здобудуть ті фірми, які зможуть фундаментально освоїти виробництво нової продукції, перспективні технології, нові методи роботи з ринком. Фірми дедалі більше застосовують нові технології, які використо­вуються як «наступальна зброя» для завоювання ринку. Окрім цього слід зазначити, що на сучасному ринку різко змінилися попит і психологія споживача.

Однак у маркетинговій діяльності слід зважати на різницю між визначеннями «параметр продукції» і «показник якості продукції*. Параметр кількісно визначає будь-яку властивість продукції, а показник якості — лише показники функціонально-корисні, що формують якість. Залежно від кількості властивостей, що характе­ризуються, розрізняють одиничні і комплексні показники якості.

Одиничний показник відображує одну з функціонально-корис­них властивостей. Це, наприклад, маса виробу, колорійність пали­ва, ресурс двигуна. За допомогою комплексного показника якості Одночасно оцінюють Кілька властивостей продукції в їхньому взаємозв'язку. Наприклад, комплексний показник зручності управління технічно складним виробом одночасно визначає кіль­ка властивостей комфортності використання побутової техніки і контролю за її роботою. Розрахунки комплексних показників якос­ті є достатньо складними, оскільки передбачають необхідність ура­хування різнобічних взаємозв'язків якості і глибинних економічних процесів, що не завжди піддається кількісному оцінюванню.

У маркетинговій діяльності якість продукції, як правило, оці­нюють одним показником: якість трактора 4* потужністю, цемен­ту — маркою тощо. Показник, за яким оцінюють якість продукції, вважають визначальним.

Числові значення показників якості знаходять за допомогою об'єктивних та суб'єктивних методів. Об'єктивними є вимірю­вальний, реєстраційний і розрахунковий методи. Ці методи базу­ються на застосуванні технічних вимірювальних пристроїв, реєст­рації та підрахунку настання тих чи тих подій, виконанні різних систематичних розрахунків. Суб'єктивними є органолептичний, соціологічний та експертний методи. В їх основу покладається аналіз якості за допомогою органів чуття людини, збирання і вивчення різних думок щодо продукції, а також рішення фахівців- експертів.

Для науково обгрунтованою й системного управління якістю про­дукції номенклатура її показників має бути однаковою. Це забезпечує

ХАЯ-ТЕ< ПРЕС

єдність методичного підходу до оцінки якості різних виробів, ма­теріалів, речовин, готових товарів. Показники якості повинні бути стабільними, ураховувати сучасні технологічні досягнення, тен­денції та перспективи розвитку науки і техніки.

У нормативних документах, на які посилаються при укладан­ні угод та контрактів, показники якості продукції поєднуються в окремі групи і класифікуються:

1) за властивостя ми;

2) способом відображення (у натуральних чи вартісних одиницях);

3) кількістю властивостей, що характеризуються (одиничні, комплексні);

4) і і; важливістю для оцінювання (відносні та базові);

5) етапом обчислення значень (прогнозні, проектні, виробничі, експлуатаційні).

У маркетинговій діяльності, особливо при здійсненні програ­ми просування товару, найчастіше застосовуються показники якос­ті, що характеризують окремі властивості продукції. Вони систе­матизовані, зведені в окремі групи і визначають найважливіші і найзастосовуваніші функціонально-корисні властивості товарів. До них відносять наступні групи показників.

Показники призначення. З допомогою цих показників оціню­ються властивості, що визначають головне споживче призначення продукції та зумовлюють сферу її можливого застосування. До цієї групи належать такі підгрупи показників якості: класифікаційні, функціональні, конструктивні, показники складу і структури.

Класифікаційні показники встановлюють належність виробів до певної класифікаційної групи продукції. Це, наприклад, потужність електродвигунів, місткість ковша екскаватора, вміст вуглецю в сталі тощо.

Функціональні показники разом із даними щодо технічної ефе­ктивності продукції визначають користь від експлуатації виробів, рівень прогресивності закладених у них рішень. Коли оцінюються складні технічні об'єкти, ці показники вважають експлуатаційними (продуктивність агрегату, точність приладу, питома енергоємність виробу), 4 ч'лГ'.

Конструктивні показники дають точне уявлення про головні проектно-конструкторські рішення виробів, визначають зручність їх встановлювання та монтажу. До них відносять дані про габарит­ні розміри продукції, наявність у Ній додаткових пристроїв; коефі­цієнт блочності (рівень використання готових блоків), показники ефективності, взаємозамінності. Поміж конструктивних показни­ків якості особливе значення має коефіцієнт використання гото­вих блоків (коефіцієнт блочності). Він дає уявлення про віднос­ний вміст в конструкції виробу елементів, об'єднаних в самостійні блоки. Оскільки при виготовленні продукції використання блоків зменшує собівартість робіт, а в уже виготовленій — забезпечує простоту і зручність використання і обслуговування, збільшення коефіцієнта блочності сприяє підвищенню конкурентоспромож­ності продуктової інновації.

Показники складу і структури визначають вміст у продукції хімічних елементів, їхніх сполук і структурних груп. Як приклад таких показників можна назвати відсоток вмісту потрібних домі­шок у легованій сталі, сірки — в коксі і т. п.

Показники призначення характеризують корисну роботу, яка виконується безпосередньо виробом, або рівень універсальності й можливу ефективність споживання матеріальних ресурсів. Стосо­вно технічно складних виробів можливий корисний ефект вико­ристання, що має числовий вираз і безпосередньо виноситься в назві продукції. Наприклад, оперативна пам'ять комп'ютера в мегабайтах, величина діагоналі кінескопа в дюймах або сантимет­рах тощо.

Показники надійності оцінюють споживчі властивості виробів, що зумовлюють збереження основних параметрів функціонування в межах відповідного часу і за відповідних умов використання. Розробник, проектуючи продукцію, виходить з того, що буде додер- жано належних умов та режимів експлуатації виробу, нормативних

ХАЯ-ТЕКГРЕС

правил його збереження, транспортування і ремонту. Надійність виробу — складна властивість. Вона закладається в проектуванні, забезпечується виробництвом, підтримується і підтверджується експлуатацією. Залежно від призначення 'нового товару і умов його використання надійність визначається сполученням і взає­модією чотирьох властивостей: безвідмовністю, довговічністю, ремонтопридатністю, пристосованістю до тривалого зберігання. Значущість кожної з цих властивостей залежить від особливостей призначення, виготовлення і реального застосування продукції.

Безвідмовність характеризує здатність виробу постійно збе­рігати працездатність протягом певного часу або до досягнення певних показників напрацювання. До показників безвідмовності належать:

• час безвідмовної експлуатації; і г я сш

• середнє напрацювання до першої відмови виробу. При цьому відмовою вважається будь-яка подія, що призводить до пору­шення працездатності виробу.

Підвищення безвідмовності сучасної техніки забезпечується комплексом робіт на стадії проектування. Це моделювання і ма­кетування, прискорені випробування, а також випробування з відтворенням умов експлуатації і наступним доопрацюванням виробу залежно від отриманих результатів.

Показники довговічності визначають властивість виробу збері­гати працездатність до граничного стану з необхідними перервами для технічного обслуговування та ремонту. Граничним вважають такий стан технічних засобів, за якого подальше використання їх неможливе або економічно недоцільне. За показники довговічно­сті беруть, наприклад, середній ресурс і термін служби машини між черговими ремонтами, середню тривалість експлуатації об­ладнання до вилучення його з виробництва.

За показниками надійності визначають гарантійні терміни експлуатації продукції. Залежно від властивостей, призначення і особливостей використання продукції виробник може встановлювати

ХАЯ-ТВСГРЕС

гарантійні терміни експлуатації, напрацювання і зберігання. Гаран­тійні терміни експлуатації і зберігання визначають в роках і міся­цях, а гарантійне напрацювання — у годинах, циклах, кілометрах.

Під напрацюванням розуміють тривалість або обсяг роботи об'єкта* Згідно з традиційними вимогами мінімальна тривалість гарантії має бути не меншою за подвійне середнє напрацювання до виявлення прихованого дефекту. Значення середнього напра­цювання об'єкта від початку його експлуатації до першої відмови визначають за результатами випробувань або контрольної експлу­атації партії продукції.

Створення продуктових інновацій — складний і трудомісткий процес з великим комерційним ризиком. Комерційний успіх но­вовведень може бути досягнутий за умови суттєвого підвищенні надійності проти існуючих аналогів. Цьому сприяє запровадження систем автоматизованого проектування продукції (САПР), ви­користання новітніх методів розрахунків, конструювання, моде­лювання,, створення сучасного випробувального, діагностичного контрольно-вимірювального обладнання.

Покупці завжди ладні платити більшу ціну за надійнішу продукцію, однак співвідношення «ціна—якість» має бути оптима­льним, передбачати можливості та наслідки науково-технічного розвитку й технологічних змін.

Показники транспортабельності товару в маркетинговій діяль­ності мають також важливе значення. Вони уможливлюють оціню­вання придатності виробів для тарування, вантажно-розвантажу- вальних операцій і доставки споживачам конкретним видом транспорту. Здебільшого, ці показники мають вартісне вираження. До показників транспортабельності відносять:

• середню трудомісткість підготовки одиниці продукції до пе­ревезень (з навантаженням та закріпленням включно);

• середню вартість пакування продукції в транспортну тару;

• середню тривалість розвантаження партії товару з одиниці рухомого складу.

Зрозуміло, що різноманітність продукції і видів транспортних засобів не дає змоги дати вичерпний перелік прямих показників транспортабельності.

Ергономічні показники якості служать для оцінювання присто­сованості виробу до взаємодії з людиною-користувачем (оператором). Стосовно споживчих товарів ергономічні показники поділяються на комплексні показники зручності поводження з товаром (зручність маніпулювання виробом та підготовки його до використання), зручності управління технічно складним виробом (наприклад, користування системою дистанційного управління телевізором), легкості засвоєння дій, що їх має виконувати споживач у процесі експлуатації товару (наприклад, настроювання відеомагнітофону на різні режими роботи). Усі комплексні ергономічні показники, що характеризують зручності у використанні та комфортність, розраховуються на підставі гігієнічних, антропометричних, фізіо­логічних і психологічних характеристик виробу. Так, з допомогою антропометричних показників якості визначають пристосованість виробу до розмірів, форми і ваги тіла людини.

Естетичні показники характеризують зовнішній вигляд про­дукції, її виразність, своєрідність, гармонічність, цілісність, відпо­відність середовищу, стилю та моді. До них належать показники:

• інформаційної виразності;

• раціональності форми;

• цілісності композиції;

• досконалості виробничого виконання та сталості товарного вигляду.

Особливість естетичних показників полягає в тому, що визначення їхніх чисельних значень здійснюється за допомогою суб'єктивних методів спеціальною експертною комісією.

Група показників технологічності характеризує властивості продукції, які визначають можливості оптимізації витрат матеріа­лів, праці, засобів і часу за технологічної підготовки її виробницт­ва, продукування і використання. Показники якості цієї групи

уможливлюють оцінювання особливих властивостей виробу як об'єкта проектування, виробництва та експлуатації.

Прогресивність показників визначається комплексом робіт із забезпечення технологічності конструкції виробу. Технологічні вдосконалення здійснюють на всіх стадіях розроблення конструк­торської документації. Мета цієї роботи — зменшення трудоміст­кості, собівартості та тривалості виробництва виробу, а також монтажу, технічного обслуговування і ремонту продукції в спожи­вача. Крім цього, велику увагу приділяють зменшенню загальної матеріаломісткості об'єктів виробництва. Зрозуміло, що в нових виробах треба досягти оптимальної наступності конструктивних і технологічних рішень. Конструктивна й технологічна наступність виробу досягається гармонійним поєднанням у ньому традицій­них і нових складових та методів їхнього виготовлення.

Складність завдань із забезпечення оптимальних властивос­тей конструкції та ефективної підготовки виробництва до випуску нових видів продукції зумовлює різноманітність показників, які використовуються для оцінки технологічності виробу. Вони є структурними утвореннями різного рівня складності. Показники технологічності бувають загальними, питомими і середніми. До загальних відносять трудомісткість виготовлення і технологічну собівартість виробу.

Патентно-правові показники якості служать для визначення кон­курентоспроможності продукції на світовому ринку, перспектив її реалі­зації за кордоном, установлення цін на експортні товари. Ця група складається з показників патентного захисту й патентної чистоти.

Показники патентного захисту показують можливості без­перешкодної реалізації виробів за кордоном, визначають рівень захисту конкретних товарів авторськими свідоцтвами та патента­ми в Україні та країнах майбутнього продажу. Чим більше в продукції втілено вітчизняних технічних рішень, які визнаються винаходами чи науковими відкриттями за рубежем, то вища оїі конкурентоспроможність.

Ш

ХАТЇ-ТЕХ ПРЕС

Показники патентної чистоти свідчать про рівень втілення у виробі технічних рішень, які не підпадають під дію патентів, вида­них у країнах передбачуваного експорту. За створення нових ма­шин, приладів, обладнання, технологічних процесів показники патентного захисту й чистоти визначаються на основі спеціальних досліджень, тобто вивчення досягнень вітчизняної та зарубіжної науки і техніки, які знайшли відображення у відповідних патент­них документах. Безпосередньо патентно-правові показники ви­ражають за допомогою різних вимірників, наприклад,'кількості патентоспроможних (захищених патентами) складових виробу, а також відносного вмісту (за вартістю) в конструкції виробу патент­но чистих елементів. Отже, спеціальна експертиза продуктової інновації на патентну чистоту є однією зі складових зменшення ризику комерційного провалу.

Екологічні показники якості оцінюють рівень можливого шкід­ливого впливу на навколишнє середовище продукції, що спожива­ється або експлуатується. Як правило, ці показники відображають вимоги, виконання яких забезпечує підтримування раціональної взаємодії між діяльністю людини та довкіллям. Для оцінки якості продукції застосовують такі екологічні показники:

1) вміст шкідливих домішок, що викидаються в навколишнє се­редовище;

2) ймовірність викиду шкідливих часток, газів, випромінювань в процесі збереження, перевезення, експлуатації або спо­живання.

Крім цього, вимоги і норми щодо охорони навколишнього середовища встановлено нормативними документами та регламе­нтами ЄС, ІСО та інших міжнародних організацій.

Для оцінювання рівня нешкідливості виробу для людини під час його споживання (експлуатації) застосовуються показники безпеки. Для засобів виробництва показники безпеки враховують комплекс вимог, виконання яких за умов аварійної ситуації захистить працівників від шкідливого механічного, електричного й теплового

ХМ.ТКГЯВ

впливу, а також від обухів, отруйних випаровувань, акустичних шумів, радіоактивних випромінювань* До показників безпеки належать:!

• і можливість безпечної праці людини протягом певного часу;

час спрацювання захисних пристроїв;» електрична міцність високовольтних мереж;

• наявність блокувальних пристроїв, ременів безпеки, аварій­ної сигналізації.

Слід зазначити, що вимоги до безпеки за нормальних умов праці фіксуються в групі гігієнічних показників. Крім цього, вста­новлюючи показники безпеки, беруть до уваги стандарти та ре­комендації ІСО, враховують правила й норми пожежної безпеки, виробничої санітарії.

Показники економного використання сировини, матеріалів, па­лива і енергії свідчать як про технічну досконалість виробу, так і про його суто споживчу цінність. Вони кількісно визначаються питомими витратами матеріальних ресурсів на одиницю корисно­го результату, а також загальними втратами цих ресурсів за регла­ментованих умов споживання. Окремо враховуються показники економічності енергоспоживання, включаючи коефіцієнт корис­ної дії виробів.

У загальній системі класифікації особливе місце належить економічним показникам якості, що визначають витрати на роз­роблення, виготовлення, експлуатацію чи споживання продукції. До економічних показників, наприклад, належать:

• вартість розроблення, виготовлення та випробування дослід­них зразків;

• собівартість виготовлення продукції;

• витрати матеріалів за час експлуатації технічних об'єктів. Слід зазначити, що міжнародний досвід визначення вимог до

якості товарів-послуг значно обмежений і за деталізацією посту­пається матеріальним продуктам. Це спричиняється тим, що в структурі товару-послуги переважають «невідчутні» і дуже часто мінливі властивості. Брак достатніх і постійних критеріїв оцінки властивостей послуг значною мірою ускладнює процедури їх ста­ндартизації — необхідного елемента нормування та управління якістю. До того ж послуги можуть надавати не тільки люди (лі* карі, вчителі, артисти), а й відповідні рекреаційні місцевості (відпочинок у Карпатах), різні організації (оздоровчі спортивні групи, спілка мисливців та рибалок), ідеї (платформа тієї чи ін­шої політичної організації). Саме тому в міжнародному стандарті ІСО 9004.2 Вимоги до якості послуг складаються лише з таких груп показників:

• кількісні — час очікування послуги; час надання послуги; характеристики обладнання, інструментів, матеріалів; надій­ність, точність виконання, завершеність послуги; безпечність; рівень механізації та автоматизації? те™

• якісні — ввічливість, чуйність, компетентність персоналу; до­віра до персоналу; рівень його майстерності; комфортність і дизайн приміщення, де надається послуга; ефективність спіл­кування виконавця та клієнта.

Контрольні запитання

1. Якість товару і її значення в маркетинговій діяльності.

2. Показники технічного рівня якості продукції.

3. Методи визначення технічного рівня якості.

4. Рівень якості виготовлення та споживання товару.

5. Які чинники впливають на успіх або провал нововведень? Наведіть приклади.

6. Що є джерелами та причинами інноваційних ідей?

7. Чи можуть інформація і знання збільшувати вартість продукту, що виготовляється за їхньою допомогою?

ХЛЯ-ТЕКГРЕС

Ефективно працювати на вітчизняному, ринку вже недо­статньо. Організації повинні орієнтуватися на міжнародні ри­нки і визначити конкурентну перевагу саме на міжнародному ринку і передусім на рівні тріади ^ країн Європи, < Північної Америки і Японії.! ал (

Цей ринок нараховує близько 700 млн осіб (15 % населення земної кулі), проте на його частку припадає дві третини валового світового виробництва і приблизно 85 % купівельної спроможнос­ті. Отже, конкуренція і монополія — це ще два важливі чинники, сумісна дія яких спричиняє виникнення інноваційних ідей,

На будь-якому ринку конкуренти намагаються захопити най­більшу його частку. Оскільки фірми контролюють одна одну в до­сягненні цієї мети, то жодній не вдається заволодіти всім ринком. Цей процес змушує фірми працювати не тільки ефективніше, а й стимулювати нововведення для утримання лідируючої позиції у своїй ніші ринку чи проникати на нові ринки.

Фірма «№ке» (США) працювала у сфері виробництва спорти­вного взуття. У 1980 р. вона пропонувала ринку 140 моделей і кон­тролювала майже 50% ринку, випередивши такі відомі іноземні фірми, як «Асіісіаз» і «Рита». Але попит на ринку змінився. Спортивне взуття стало користуватися популярністю не тільки в спортсменів-професіоналів. Скориставшись модою на аеробіку, суперниця «N11(6» фірма «ЯееЬок» почала набирати швидкість завдяки виробництву нової моделі взуття для заняття аеробікою і вийшла на перше місце в галузі, її частка на ринку досягла 27 %_у а частка «№ке» зменшилася з 50 до 23 %.

Слідом за модою на аеробіку на ринку сталася ще одна зміна н~ спортивне взуття взагалі стало модним. І знову фірма «ЯееЬок» швидко відреагувала на зміни й обігнала «Гч'іке», вирвавшись упе­ред. До 1988 р. вона щорічно продавала взуття на 75 млн дол., тоді як «Міке» — лише на 50 млн. Але «І^іке» не мала наміру відступати. Вона створила нову продукцію, звертаючи увагу на стиль і моду. І вже в 1990 р. «ІЧіке» обігнала фірму «КееЬок» на 30%. «КееЬок»

ХАЯ-ТВСЛРЕС

залишилась позаду, але продовжувала нарощувати зусилля, ви­трачаючи близько 70 млн дол. на рекламу та розроблення нової Кїоделі «Памп». У цей час на ринку з'явилась нова фірма <Л. А. Пар», яка стала лідером з виробництва жіночого спортив­ною взуття і посіла третє місце на ринку. Конкурентка боротьба триває і досі.

Достатню розвивається I^і поглиблюється тенденція обміну науковими ідеями між фірмами, активного їх співробітництва з державними лабораторіями, створення науково-дослідної бази за кордоном. Як правило, фірми забезпечують прикладні досліджен­ні і виготовлення експериментального зразка, а лабораторії — теоретичні дослідження. Ця взаємодія є причиною і джерелом інноваційних ідей. Наприклад, фірма «ІВМ» сумісно з «Веіі ЬаЬ$» і Массачусетським технологічним інститутом створили консорціум для технічної реалізації явища високотемпературної надпровід­ності, за відкриття якої вчені фірми «ІВМ» у 1987 р. одержали Нобелівську премію.

Найважливішим джерелом інноваційних ідей є 'творча діяль­ність Людей, погляди Яких виходять за межі традиційного підходу дО вирішення проблем. Американський учений А; Залезник вва­жає, що творчість є досить рідкісним явищем. У корпорації творча активність залежить від наявності обдарованих людей, які здатні на нестандартне мислення. Тобто творчість слід розглядати як здатність відійти від штампів, догм і стереотипів мислення під час розроблення технологічного процесу, що в результаті дає новий спосіб виробництва існуючого продукту або новий продукт (ін­новацію)^ Ш¹ М'5 іі. ц п, 'ііі■ у,щ

Генераторами інноваційних ідей є новатори. До цієї категорії належать винахідники, раціоналізатори, тобто ті люди, які мають здібності, природний хист, обдарованість до певного виду діяль­ності, що розвивається під впливом певних умов, і бажання вира­зити своє бачення через створення новинки, новації. Головну роль у спонуканйі творчої активності новатора відіграють як його

ха Я -те<грес

внутрішні, так і зовнішні мотиви. При цьому свідома дія особистості завжди спрямована на певну мету, якої вона хоче досягти. Мотив і мета тісно пов'язані між собою. Мотив виступає як причина постановки тих чи інших цілей.

Слід зазначити, що взагалі будь-яка дія здебільшого спонука­ється не одним, а кількома мотивами, які перебувають у певній субординації — одні відіграють провідну роль і підпорядковують собі інші. Творчій діяльності новаторів притаманні свої особливості

мотиваційної сфери. $ лЩутікіі^&кК чу,у

Серед зовнішніх мотивів важливу роль відіграє система управління організацією, яка може пригнічувати талант або сфор­мувати умови для його розквіту, розроблення та запровадження ним творчих ідей у життя. Крім цього, зовнішніми мотивами творчої активності є: -, г,г - книЛ іян ліа

• попит у сферах споживання і виробництва на нові товари та послуги;

• досягнення науки і техніки.

Внутрішні мотиви спонукають творчих працівників до задо­волення таких особистих потреб, як:

• самовираження шляхом реалізації свого потенціалу;,

• належність до професійної групи (інженерного корпусу, нау­ковців, винахідників);

• визнання іншими членами організації, суспільства професіоналіз­му, компетентності, значущості особистості;

• матеріальна незалежність і впевненість у майбутньому;

• забезпечення особистої безпеки.

Проте внутрішніх і зовнішніх мотивів недостатньо для синте­зу оригінальної інноваційної, технічно здійсненної ідеї. Крім від­повідних організаційних умов, необхідні індивідуальні якості дослідника, і, насамперед, натхнення, захопленість процесом творчості в пошуку рішень інноваційних ідей. Ніяке управління не зможе пробудити творчу силу, якщо немає натхнення і відсутні здібності до творчої діяльності. >,,

Психологи розрізняють дві групи творчих особистостей: гене­раторів та трансформаторів ідей у конкретне рішення. Генераторам ідей притаманні такі якості:

• широкий світогляд;

• конпептуальність мислення;

• багата уява;

• уміння подивитись на ідею з висоти «пташиного польоту»;

• науково-технічний таланті^и шш

Якості можуть бути розвинені в результаті виховання, освіти, життєвого досвіду, програми особистою тренування спостереження, евристичних прийомів, які забезпечують пошук нових поєднань існуючих явищ.

Звичайно, наявність таланту зумовлена генетично. Він да­ється від народження. Праця може його активізувати, виклика­ючи в дослідника стан осяяння, інтуїтивного бачення шуканого рішення.

Як свідчить практика, для пойви одного життєздатного іннер­ваційного технічного рішення необхідно синтезувати деяку критичну масу ідей, що досягається певною організацією роботи цільових груп дослідників, які володіють необхідним творчим потенціалом. До таких груп, як правило, входять генератори ідей, аналітики, трансформатори ідей, що дає синергетичний ефект, зумовлений сумісною працею.

П. Друкер виокремлює сім джерел інноваційних ідей:

• раптові події для підприємства чи галузі (несподіваний успіх або несподівана зовнішня подія, несподівана невдача);

• неконгруентність ^т невідповідність між реальністю та уяв­леннями про неї;

V- нововведення, що грунтуються па потребі технологічного процесу;

• раптові зміни в структурі галузі або ринку; демографічні зміни;

• зміни у сприйманнях, настроях та ціннісних настановах;

• нові знання.

Перші чотири джерела є внутрішніми і стосуються підприємст­ва, а за своєю суттю це скоріше симптоми, що їх можуть відчувати працівники підприємства або галузі. Водночас вони є високо- надійними індикаторами змін, які можуть бути проведені з незна­чними витратами. Слід зазначити, що межі між ними розмиті; більше того, ці джерела часто перекривають один одного. Разом з тим кожне із зазначених джерел має свої характерні особливості. Розглянемо ЇХ.

Несподіваний успіх — це не просто сприятлива можливість для нововведення, а вона сама зумовлює необхідність цих нововве­день. Наприклад, великі сталеплавильні заводи морально застаріли. Виникла ідея створити міні-заводи.

Несподіваний успіх вивчається з метою виявлення інновацій­них можливостей з допомогою таких запитань:

1. Яку користь дає використання несподіваного успіху?

2. До якого результату це призведе?

3. Що необхідно зробити, щоб перетворити успіх в інноваційну можливість?

4. Як це зробити?

Прийняття рішення про нововведення завжди має ризик, оскільки необхідна певна структурна перебудова, яка може справ­ляти значний вплив на функціонування всіх підрозділів органі­зації. Тому вищій управлінській ланці належить важлива роль, насамперед як ініціатора такої перебудови. Найвище керівництво 1) визначає стратегію щодо нововведень; 2) формує концепцію структурної перебудови організації; 3) є ініціатором нововведень. Тому більшість вдалих інноваційних ідей висувається вищою управлінською ланкою. За даними Т. Коно, початкова ідея дуже успішних виробів надійшла саме від вищого керівництва: ♦Нопсіа Сіуіс», малотоксичний двигун «Хонда Сусс», кварцовий годинник «8еіко», камери з автоматичним фокусуванням виробництва ком­панії «Коні-сі», копіювальна машина «Сапоп», оптичні волокна для передавання інформації компанії «Сумітома» і т. п. Багато

ха*-твк грєс

інноваційних; ідей висувається спеціалістами функціональних відділів.

Несподівана невдача. Невдачі, на відміну від успіху, рідко про­ходять непомітно, їх неможливо ігнорувати, але дк джерело інно­ваційних можливостей вони сприймаються рідко» Класичним прикладом невдачі може бути історія розроблення запам'ятовую­чих пристроїв (ЗП) на циліндричних магнітних доменах (ЦМД) фірмою «Техаз Іп5ішшепі5». Вона розробляла ці пристрої протя­гом семи років з надією завоювати частину колосального ринку напівпровідникових ЗП з довільною вибіркою (ЗПДВ). Проте керівництво фірми неправильно оцінило темпи прогресу в галузі ЗПДВ. До того моменту як 39 ЗП на ЦМД були підготовлені до виходу на ринок, ємність ЗПДВ настільки зросла, а вартість на­стільки знизилася, що виробники ЕОМ не захотіли переходити на інший вид пристроїв пам'яті. Розробка ЗП на ЦМД обійшлася фірмі в десятки мільйонів доларів.

Невідповідність між реальністю та уявленням про неї. Невід­повідність — це розбіжність, дисонанс між тим, що є, і тим, що має бути. Це відповідний розрив (межа), який зумовлює необхідність проведення інновацій. Невідповідність пов'язана з нестабільніс­тю, коли навіть невеликі зусилля можуть спричинити перебудову не тільки галузі виробництва, а й усієї соціально-економічної структури. Проте невідповідність не виявляється кількісно — це якісний показник. Розрізняють такі види невідповідностей:

• невідповідність між економічними реаліями суспільства. Наприклад, Україна бажає увійти до Європейського економі­чного простору, проте в сучасній національній економічній політиці немає чітко спланованої і спрогнозованої інновацій­ної стратегії держави в цьому напрямі;

• невідповідність між реальним становищем у галузі та планами підприємства;

• невідповідність між орієнтацією галузі та цінностями спожи­вачів її продукції;

Ключові терміни: інноваційна ідея, новатор, мотив, генератор ідей, джерела ідей, ризик, якість товару, якість послуг, рівень якості, характе­ристика якості.

Ключові питання розділу

3.1. • Оцінка інноваційних ідей.

3.2. Розроблення і впровадження нового товару на ринок.

3.3. Визначення якості товарів та послуг.

Рівень освоєння матеріалу розділу:

• знати й розуміти: чинники і джерела появи інноваційних ідей, зовнішні моти- ватори творчої активності, характерні особливості джерел формування но­вих ідей, етапи процесу розробки і виведення на ринок нового товару, ризики, що супроводжують виведення нового товару на ринок, тлумачення категорій «якість товару» і «якість послугхарактеристики якості товару;

[1] улити: описувати інноваційну ідею; оцінювати ризики виведення товару на ринок, визначати якість товару і послуг; визначати рівень якості товару.

3.1. Оцінка інноваційних ідей

У науковій літературі існує велика кількість підходів до цієї проблеми, але більшість дослідників схиляється до думки, що го­ловними причинами і джерелами інноваційних ідей є: