Читайте также:
|
У сучасній загальній методиці (М.М.Алексєєва, А.М.Богуш, О.С.Ушакова, В.І.Яшина та інші) розвиток мовлення розглядають як формування навичок і умінь точного, виразного мовлення, вільного і доречного використання мовних одиниць, дотримання правил мовного етикету. Ознаками хорошого мовлення є також правильність, нормативність, логічність, адекватність, естетичність, чистота і лексичне багатство. До старшого дошкільного віку діти в нормі оволодівають не тільки правильним, а й хорошим мовленням.
У дітей же з ПМР порушено чи відстає від норми формування основних компонентів мовленнєвої системи: лексики, граматики, фонетики. Типовими є відхилення або тільки у вимовній, або у смисловій і вимовній стороні мовлення. Як наслідок, у різній формі і ступені проявляються порушення комунікативної здібності, відсутність мотивації до спілкування, невміння орієнтуватися у ситуації, негнучкість у контактах, підвищена емоційна виснаженість.
Основне завдання навчання дітей із ПМР рідної мови - сформувати навички практичного вільного та правильного користування рідною мовою у живому, безпосередньому спілкуванні з оточуючими людьми, розвинути усне виразне мовлення, створити базу для формування писемного мовлення.
Загальне завдання складається з низки часткових, спеціальних завдань, основою для виділення яких є аналіз форм мовленнєвого спілкування, структури мови і її одиниць, а також рівня усвідомлення мовлення.
Лише після оволодіння морфологічними, лексичними та синтаксичними формами, які є операційними компонентами розгорнутого мовлення, дитина може перейти до справжньої мовленнєвої діяльності. Отже, успішне мовленнєве спілкування можливе лише за умови формування і розвитку всіх сторін мовлення дитини: звукової культури, словника, граматичної будови і на їх основі зв'язної розповіді.
Зупинимося коротко на характеристиці кожного завдання. їх зміст визначається лінгвістичними поняттями, психологічними особливостями оволодіння мовою, своєрідністю розвитку мовлення зазначеної категорії дітей.
1. Розвиток розуміння мовлення. Основою оволодіння експресивним мовленням є розуміння мовлення оточення (імпресивне мовлення). Дітей навчають пов'язувати назви предметів і дій із конкретними звукосполученнями і словами, виховують уміння спостерігати і осмислювати предмети і явища навколишньої дійсності, що дає можливість уточнення і розширення запасу конкретних уявлень дитини, розуміння узагальнених понять. За мірою розвитку розуміння мовлення поряд із уточненням значень слів увагу дітей спрямовують на зміну значення слова в залежності від його граматичної форми в окремих словах (стіл - столи, чашка - чашечка, полив - вилив), у складі словосполучень (словозміна за родами, відмінками, особами, часом), речень, розрізнення просторових відношень предметів, виражених прийменниками. Розуміння мовлення значно полегшує наочна, конкретна ситуація (найбільш ранньою і доступною формою мовлення для дітей є ситуативне), з приводу якої відбувається спілкування. В цих умовах, не знаючи слова, діти можуть скористатися жестом, що вказує на предмет або дію, займенником (це, той, таке...)- Уточнення розуміння назв предметів, дій, ознак супроводжується словами: покажи, поклади, дай, принеси, візьми тощо. Інтонація і міміка логопеда також можуть сприяти більш точному розумінню його питань, вказівок, звернень.
2. Розвиток словника. Оволодіння словниковим запасом складає основу мовленнєвого розвитку дітей, оскільки саме слово є основною одиницею-мови. У словнику відображений зміст мовлення. Слова позначають речі, слово виділяє ознаки, дії, відношення, слово об'єднує об'єкти у відомі системи, інакше кажучи, кодує наш досвід (О.Р.Лурія).
Робота над словом спрямована на кількісне збільшення лексичних одиниць, на якісне збагачення словника (засвоєння соціально закріплених значень слів), на формування уміння правильно, точно і виразно використовувати в своїй мовленнєвій практиці лексичні структури української мови. Насамперед діти засвоюють слова, необхідні для їх життєдіяльності і спілкування з оточенням.
Завдання та зміст словникової роботи визначаються з урахуванням мовленнєвих, пізнавальних та вікових особливостей дітей і передбачають засвоєння слова на рівні елементарних понять. В основі збагачення словника лежить утворення зв'язків між уявленнями про об'єкти, дії і відповідними назвами як самого об'єкта, так і певних його ознак, властивостей. Важливо, щоб діти засвоїли поєднюваність слова, його асоціативні зв'язки (семантичне поле) з іншими словами, особливості використання у мовленні. Крім загальних завдань, приділяється увага багатозначності слова у відповідності до контексту, освоєнню лексичних засобів виразності (антоніми, синоніми, метафори тощо). Лексична робота тісно пов'язана з розвитком інших сторін мовлення.
3. Формування звукової культури мовлення передбачає розвиток сприймання звуків рідної мови і їх правильну, нормовану вимову. Завданнями роботи є: розвиток мовленнєвого слуху, на основі якого відбувається сприймання та розрізнення фонологічних засобів мови, навчання правильної звуковимови, виховання орфоепічної правильності мовлення, оволодіння засобами інтонаційно-звукової виразності мовлення (основний тон, темп, тембр, сила голосу, наголос, паузування, мелодика тощо), вироблення чіткої дикції. Для цього необхідно розвивати слухову увагу, мовленнєвий апарат дітей: рухливість артикуляційних органів, правильне мовленнєве дихання, голосові можливості і якості; проводити спостереження над вимовою слова, явищами чергування голосних та приголосних, роллю наголосу у мовленні, зміною інтонації за значенням і смислом.
4. Формування граматичної будови мови передбачає формування морфологічної сторони мовлення (зміна слів за родами, числами, відмінками), способів словотворення і синтаксису (засвоєння різних типів словосполучень і речень). Без оволодіння граматикою неможливе мовленнєве спілкування. Для дітей із ПМР засвоєння граматичної будови мови являє собою великі труднощі, оскільки граматичні категорії характеризуються абстрактністю, наявністю непродуктивних форм і винятків із граматичних норм і правил. Опанування граматичними формам відбувається шляхом виконання граматичних вправ, засвоєння мовних узагальнень, користування граматичними навичками і уміннями у мовленнєвому спілкуванні. Великого значення надається мовному зразку як засобу попередження граматичних помилок.
Мінімальною комунікативною одиницею мовлення є речення. Формування фразового мовлення включає в себе роботу над структурою фрази, її граматичним та інтонаційним оформленням. Необхідно навчати дітей граматично правильно змінювати слова і поєднувати їх у реченні, правильно вживати складні граматичні форми, використовувати у мовленні речення різної граматичної структури (прості, поширені, складні), зі сполучниками, сполучними словами і без них. Звертається увага на засвоєння усіх частин мови, засвоєння різних способів словотворення, словозміни. Закріплення засвоєних граматичних форм відбувається у зв'язному мовленні.
5. Формування та розвиток зв'язного мовлення передбачає навчання дітей діалогічного та монологічного мовлення.
Робота з розвитку діалогічного мовлення спрямована на формування у дітей такого рівня комунікативно-мовленнєвих умінь, який забезпечить можливість вільного і правильного спілкування: побудови і реалізації висловлювання, підкореного завданням комунікації. Дошкільників із ПМР залучають до різних форм активного мовленнєвого спілкування: насамперед виробляють потребу у ньому, поступово збагачуючи мотиви, навчають уважно слухати і розуміти звернене до них мовлення, починаючи з простих форм діалогу формують уміння відповідати на запитання різних видів коротко і докладно в залежності від мети, звертатися з ними до дорослих, однолітків, підтримувати бесіду зі співрозмовником, приймати участь у колективній бесіді, контролювати власні відповіді та відповіді інших дітей, вміти їх доповнити. У процесі мовленнєвого спілкування виховують навички культури мовлення: дотримання правил і норм поведінки під час бесіди, дотримання мовного етикету: вміння звертатися до дорослої людини та однолітків, попросити вибачення, дозволу щось зробити або взяти.
У діалогічному мовленні розвиваються уміння для більш складної форми спілкування - монологу.
У дошкільному віці діти з ПМР повинні оволодіти елементарними формами основних типів зв'язного мовлення (розповідь, опис, роздум). У залежності від віку і мовленнєвих можливостей у дітей спочатку формують уміння слухати і розуміти зв'язні тексти, потім - розповідати самостійно: переказувати невеличкі оповідання та казки, описувати різні предмети, іграшки, людей, тварин, складати розповідь за картиною, серією картин, про події з власного досвіду, розповіді творчого характеру. Під час розповідання діти повинні дотримуватися послідовності і логіки сюжету, чіткості і адекватності викладу. Ці вміння формуються на основі елементарних знань про структуру тексту і типи зв'язку в ньому. Дітей навчають правдиво зображувати дійсність у розповіді на реалістичні теми, давати оцінку героям, життєвим явищам, фактам, використовуючи для цього необхідні мовні засоби.
6. Формування елементарного усвідомлення явищ мови і мовлення забезпечує більш ефективне оволодіння усним мовленням дітей із ПМР, їх підготовку до навчання грамоти. Корекція й розвиток усного мовлення даної категорії дітей відбувається не лише на основі наслідування мовним зразкам, виконання різного роду мовленнєвих вправ, а й на основі усвідомленого формування мовних узагальнень, розвитку ставлення до мовлення як до мовної дійсності. Проводиться робота, спрямована на елементарне усвідомлення звуків мовлення, слів, речень. Дають завдання вслухатися у звучання слів, знаходити однакові звуки у словах, порівнювати їх за акустичними ознаками, пригадувати слова із даним звуком, розрізняти слова-пароніми, підбирати слова-антоніми, синоніми, вставляти необхідні слова за смислом у речення, відшукувати визначення і порівняння у текстах тощо. Старших дітей знайомлять із термінами і поняттями «звук», «склад», «слово», «речення», «текст», навчають усвідомленого звукового та звуко-буквеного аналізу і синтезу слів, словесного складу мовлення, що передбачає уміння вирізняти звук, слово і речення як одиниці мови, чути їх у складі цілого (слова, речення, тексту). Це створює умови для подальшого саморозвитку мовлення, підвищує рівень контролю за власним мовленням.
Крім цього, у старшому дошкільному віці відбувається безпосередня підготовка дітей до навчання процесам письма та читання. Відбувається розвиток оптико-просторового гнозису і праксиса, емоційно-вольових процесів, графомоторних навичок, поскладового повільного читання.
Зважаючи на об'єктивно існуючі зв'язки між різними одиниця ми мови, виокремлення завдань формування і розвитку мовлення має здебільшого умовний характер. У процесі корекційної роботи передбачається взаємозв'язок різних мовленнєвих завдань на основі комплексного підходу до їх учіння, що забезпечує найбільш ефективний розвиток мовленнєвих умінь і навичок.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 232 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |