Читайте также:
|
Розмаїття напрямів та стилів в українському мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст.; їх вплив на творчість видатних українських митців. Неокласицизм в архітектурі та образотворчому мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Розвиток художніх принципів модернізму в українському мистецтві. Засвоєння домінант імпресіонізму та постімпресіонізму українськими митцями. Нова генерація українських художників. Впливи імпресіонізму та постімпресіонізму на становлення творчої манери М. Бурачека, О. Мурашка, О. Новаківського, І. Труша, майбутніх майстрів авангарду та ін. Риси імпресіонізмута постімпресіонізму в ліричних пейзажах М. Бурачека, П. Левченка, А. Маневича, І. Похитонова та ін.
Вплив діяльності «Мира искусства» на художнє життя Києва та інших художніх центрів України. Стиль модерн (сецесіон) в українському мистецтві. Підґрунтя для поширення принципів сецесії в українському мистецтві; його своєрідність як нового стилю. Архітектура стилю модерн: провідні принципи та їх втілення в міському середовищі Львова (будинок товариства «Дністер»). Модерн в архітектурі Києва («Будинок з химерами», Держбанк, Бессарабський критий ринок), Харкова (головний корпус художнього училища, критий ринок), Полтави (будинок Полтавського губернського земства), Одеси (критий ринок), Івано-Франківську та інших міст. Вплив модерну на розвиток скульптури. Монументально-декоративна пластика визначних споруд Києва («химери» Е. Саля), Харкова, Львову та інших міст України.
Особливості художньої образності модерну та символізму в українському живописі та графіці (М. Жук, В. Замирайло, Ф. Кричевський, В. Максимович, О. Мурашко, Г. Нарбут, О. Новаківського, М. Сосенко, О. Судомора, П. Холодний та ін.). Розвиток портретного, побутового, пейзажного жанрів. Образи героя (міщанка та селянка, козак, поет-мислитель тощо) в мистецтві модерна. «Гуцульський модерн» в творчості західноукраїнських митців.
Нові тенденції та національні традиції в монументальному живописі. Розписи церкви Всіх Святих Києво-Печерської лаври (художники кола І. Їжакевича, О. Судомора), каплиці Богородиці в храмі Серця Господня у Жовкві (Ю. Буцманюк).
Проблема національного стилю і форми на межі ХІХ – ХХ ст.: фольклоризм, стилізування, діалог з традицією (С. Васильківський, М. Самокиш, О. Сластьон, Ф. Кричевський). «Український стиль» в архітектурі (В. Кричевський, К. Жуков та інші). Будинок Полтавського земства: архітектурний облік та художнє оформлення.
Приватна художня студія О. Мурашка (поширення нових мистецьких пошуків серед молоді).
Реалістична традиція передвижників в українському живописі початку ХХ століття (С. Васильківський, М. Самокіш, Г. Світлицький, І. Бродський, Б. Греков та інші). Співіснування в творчості митців початку ХХ століття реалізму та нових тенденцій – постімпресіонізму, символізму, модерну.
Особливості художньо-мистецького середовища Львова у першій половині ХХ століття.
Український авангард в історіївітчизняного мистецтва. Історія становлення авангардного руху в контексті революційно-опозиційного менталітету кризового часу. Формування естетичних та світоглядних принципів авангардизму в українському мистецтві. Заперечення провідних принципів академічного мистецтва, видово-жанрових та сюжетно-тематичних меж «старого» мистецтва, його традиційної гармонії на користь граничного індивідуалізму у виборі формальних пластичних засобів.
Розвиток авангардизму в різних регіонах України протягом 1908-1930 рр. Київ, Харків та Одеса як «центри історичного авангарду». Значення Салонів В. Іздебського у розповсюдженні нових напрямів як вітчизняного, так і європейського мистецтва. Критика Салонів з боку художників-реалістів.
Авангардні спрямування в художньому житті Києва. Авангардна виставка «Звено» (1911 р.) Виставки членів групи «Кільце» (1914 р.) та напрями художніх пошуків їх учасників. Значення творчості О. Екстер та О. Богомазова в художньо-мистецькому середовищі Києва та України.
Авангардний рух у Харкові. Художня студія Є. Агафонова «Голубая лілія»; футуристичні об‘єднання «Будяк», «Выкусь». Нові художні принципи в творчості «Союзу семи». Творчі долі його членів (В. Єрмилова, Б. Косарева, В. Бобрицького та ін.). Конструктивізм в архітектурі Харкова. Будівля Держпрому – історія та сучасність. Палац культури залізничників, споруди Главпоштамту та АТС, гуртожиток «Гігант» та ін. Конструктивізм в інших містах України.
Специфіка становлення авангардних напрямків у Львові. Значення творчого доробку українських митців-новаторівв місцевому та світовому контекстах. Значення творчого доробку Г. Нарбута для подальшого розвитку української графіки. Відкриття О. Архипенком пластичних можливостей порожнього простору в скульптурі, створення скульптуро-живопису; архіпенктура. Роль спадщини Д. Бурлюка у розвитку кубофітуристичного руху в Україні та за кордоном. Філософсько-мистецька система К. Малевича та її значення для розвитку радикальних напрямів авангардного мистецтва.
Трагічна доля українського авангарду 20-х – 30-х рр. та створення єдиної радянської культури та формування «інтернаціональної» моделі радянського мистецтва. Формування мистецької ідеології в умовах диктатури пролетаріату. Політизація мистецтва. «Двовимірність ідеології» (Л. Соколюк): «реалізм – формалізм» та «пролетарське – буржуазне». Монополізація реалістичного типу мистецтва.
Активність мистецько-художнього життя 20-30-х рр.; появоа низки мистецьких угрупувань. Значення діяльності АХРР у в реальній активізації художнього життя України.
АХЧУ (Асоціація художників Червоної України). Основні програмні принципи. Звернення до нового глядача більш зрозумілими, ніж то були в мистців «авангардного» фронту, засобами мистецького висловлювання. Ф. Кричевський, М. Жук, І. Їжакевич, Ю. Михайлів як представники АХЧУ (потяг до імпресіоністичної манери, стилістики модерну та символізму, або кращих традицій реалізму, не відкидаючи при цьому нових мистецьких тенденцій).
АРМУ (Асоціація революційного мистецтва України) як перше об’єднанням, що відстоювало інтереси українських митців та вийшло на рівень всеукраїнського масштабу. Формування асоціації як відповідь на прагнення АХРРу ствердити своє панування в межах українського мистецтва. Основні програмні принципи. Традиції та новації в мистецтві очима представників АРМУ. Різність мистецьких спрямувань її членів: від «реалістів» (М. Шаронов, М. Бурачек та ін.), до авангардистів – (В. Єрмилов, В. Татлін, О. Хвостенко-Хвостов та ін.). Вболівання за долю національного мистецтва, прагнення вийти на шлях самостійного розвитку українського мистецтва. «Школа Бойчука» як одна з провідних мистецьких сил АРМУ.
Крім АРМУ та АХЧУ діяли ОСМУ (Об’єднання сучасних митців України), ОММУ (Об’єднання мистецької молоді України), львівська АНУМ (Асоціація незалежних українських митців), одеське Товариство ім. Костанді та ін.
Причини протиборства поміж провідними угрупуваннями на межі 20-х – 30-х рр. Мотиви їх розпаду та виникнення нових угрупувань. ВУАПМИТ (Всеукраїнська асоціація українських митців) та УМО (Українське мистецьке об’єднання) як організації, створені вихідцями з АХЧУ. Робота членів УМО (Ф. Кричевський, К. Трохименко, І. Їжакевич, Г. Світлицький, та ін.) в Києві. Лозунг «Мистецтво в маси» – як основа програмних принципів. Діяльність ВУАПМИТ та його голови А. Комашка в історії українського мистецтва. Об‘єднання «Жовтень». Основні програмні принципи: колективні методи праці, орієнтація на «обслуговування» пролетаріату тощо.
Значення резолюції ЦК РКП(б) 1925 року «Про політику партії в галузі художньої літератури» та Постанови ЦК ВКП(б) 1932 року «Про перебудову літературно-художніх організацій» для розвитку мистецтва другої чверті ХХ століття. Скасування у 1932 році усього розмаїття угрупувань на користь Спілки радянських художників України. Вплив «масового смаку» на превалювання дидактичної описовості та ілюстративності мистецтва «соціалістичного реалізму» (1934 р.).
Соцреалізм в українському мистецтв 30-х – 50-х рр.; «форма» і «зміст» (правда і вимисел). Ідеологічні постулати, політичне навантаження «тоталітарного мистецтва». Поступове введення «соціального замовлення», бажаних і не бажаних тем, образу «нового героя» та «безглузде одуріння» авангарду (формалізму) офіційною радянською критикою.
Розвиток образотворчого мистецтва 1930-х. Суттєве звуження списку художніх традицій в живопису до наслідування принципів передвижників та членів АХРРу. Живопис 30-х як засіб змальовування ідеалів бажаної соціалістичної реальності (авангардизм по-сталінськи). Теми індустріалізації та колективізації, нове тлумачення селянської теми, змалювання побуту селян та робітників з метою прославляння радянського життя. Нова тематика в творчості М. Бурачека, І. Їжакевича, Ф. Кричевського, М. Самокиша.
Особливості розвитку графіки 1930-х: Плакат як різновид радянської графіки (О. Довгаль, Є. Світличний, А. Страхов та ін.). Примусове насадження жанрових композицій, репортажно-ілюстративних тем. «Індустріальний пейзаж» в графіці 30-х (М Глущенко, О. Довгаль, В. Касіян та ін.). Розвиток книги: основні принципи оформлення.; книжкова ілюстрація (С. Гординський, В. Єрмілов, В. Касіян, М. Котляревська, С. Налепінська-Бойчук, І. Падалка, А. Петрицький, О. Сахновська, В. Сідляр та ін.). Екслібрис (С. Гординський, М. Осінчук, Я. Музика та ін.). Художня мова та образно-тематичний лад станкової графіки (Г. Бондаренко, В. Касіян та ін.).
Політико-агітаційний характер скульптури періоду монументальної пропаганди. Соціалістичний реалізм в скульптурі як возвеличення тоталітарної системи: ідеологічність тем і мотивів та натуралістичність пластики. Створення образу радянської людини – будівника соціалізму. Забуття авангардних традицій та прийомів на користь образно-пластичного «узагальнення».
Образотворче мистецтво 40-х – 50-х. Постанови ЦК ВКП(б) 1946 – 1948 рр. щодо зміцнення принципів соцреалізму та поглиблення ідейного змісту творів. Значення діяльності Спілки художників в художньому житті України 30-х – 50-х рр. Зростання обласних культурно-мистецьких осередків.
Розвиток тематичної картини в живопису 40-х – 50-х. Образотворчий літопис героїчних подій Великої вітчизняної війни в живопису 1940-х рр.; змалювання втрат та відображення героїчно-трагедійного пафосу повоєнного часу. Поява плеяди молодих живописців, твори яких визначали рівень українського радянського мистецтва другої половини 40-х – 50-х рр. (С. Григор‘єв, В. Задорожний, В. Зарецький, А. Константинопольський, Г. Меліхов, В. Пузирков, Г. Томенко, Т. Яблонська та ін.). Сюжети на теми української історії (образи Т. Шевченка, Б. Хмельницького та інших історичних постатей), радянського побуту та краєвиду. Тяжіння до великих форм, монументальних рішень, масштабних образів. Розгортання теми мирного громадянського життя радянського народу після війни.
Розвиток портрету: образи Леніна та Сталіна, радянських робітників та селян, героїв та орденоносців (С. Григор‘єв, С. Гуєцький, О. Лопухов, Г. Світлицький, Є. Трегуб, О. Шовкуненко та ін.). Специфіка розвитку пейзажу (краєвиду).
Графіка як провідний вид образотворчого мистецтва 1940-х рр. Станкова графіка: розширення жанрово-тематичного діапазону. Графічні серії на військову, пейзажну, побутову тематику (М. Дерегус, О. Довгаль, В. Касіян, О. Сахновська та ін.). Розвиток літографії в творчості харківських митців (С. Бєсєдін, Г. Бондаренко, Л. Чернов та ін.). Піднесення плакату та карикатури в реаліях тогочасного художньо-культурного життя. Лаконізм та афористична виразність художньої мови. Пошуки дійових художніх засобів для відтворення радянської дійсності: (натурна точність малюнку, довершеність техніки виконання). Нові прийоми, риси національної самобутності й народності, пошуки яскраво художньої мови. Образи боротьби радянського народу проти німецько-фашистських загарбників у плакатах (героїчних та сатиричних), агітвікнах, листівках, агітаційних малюнках воєнного часу. Послідовне розширення тематики політичного плакату повоєнного часу під тиском ідеології (Постанова 1948 року); першість господарчої тематики в плакаті 50-х. Поступовий відхід від домінування натуралістичної тенденції, зовнішньої «парадної» красивості та надмірної деталізації композиції в плакаті другої половини 50-х (В. Ламах, В. Задорожний, Е. Котков та ін.). Розвиток книжкової та журнальної графіки в світлі Постанови «Про поліграфічне оформлення книги» (1945) та Директивах ХІХ з‘їзду. Орієнтація графіки другої половини 40-х – 50-х на мистецькі традиції ХІХ століття. Посторінкові ілюстрації, що розтлумачують ідею літературного твору, характеризують головних персонажів тощо (І. Їжакевич, В. Касіян, М. Дерегус та ін.).
Скульптура. Продовження принципів плану монументальної пропаганди (перемога суспільного над особистісним); превалювання монументальної та монументально-декоративної скульптури; меморіальні комплекси та ансамблі на честь перемоги у Великій вітчизняній війні, пам‘ятники в ознаменування визначних історичних подій. Провідна роль портретного жанру у скульптурі 40-х – 50-х рр. Портрет «нового героя»; відтворення образів історичних осіб та «інтелектуалів епохи»; тема материнства (творчість Е. Блох, І. Кавалерідзе, Б. Кротка та ін. радянського періоду). Поступове виродження культури пластичної мови скульптури та впровадження імперсонального колективно-бригадного виконання основних державних замовлень.
Архітектура та містобудівництво у повоєнний час. Перевантаженість пластичними елементами та архітектурним декором. Відбудова історичних пам‘яток, знищених під час війни. Розбудова Хрещатика в Києві, площі Свободи (Дзержинського) в Харкові; будівництво залізничних вокзалів та привокзальних площ в Дніпропетровську (1951), Харкові (1952), Одесі (1952). Забудова Дніпропетровська, Донецька, Запоріжжя, Тернополя та інших міст.
Специфіка монументального живопису повоєнного часу. Проблема синтезу різних видів мистецтва і архітектури. Принципи станковізму в монументальному малярстві 40-х – початку 50-х рр. Постанова «Про усунення надмірностей в архітектурі та будівництві» (1955 р.) та її вплив на розвиток монументального мистецтва та дизайну.
план практичного заняття № 2
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 219 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |