Читайте также:
|
|
Мета: поглибити і систематизувати знання студентів про дієслово як частину
мови, сприяти зміцненню навичок визначення морфологічних ознак
дієслова;
формувати загально-пізнавальні вміння знаходити дієслова в текстах,
визначати їх роль у реченнях;
розвивати творчі вміння використовувати дієслова у власних
висловлюваннях;
за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу
привернути увагу дітей до культурних скарбів України.
16.1. Дієслово як частина мови.
16.2. Форми дієслів.
16.3. Доконаний і недоконаний види дієслова.
16.4. Способи дієслів.
16.5. Часи дієслова.
16.6. Дієвідміни дієслів.
16.1. Дієслово як частина мови.
Дієслово – це самостійна повнозначна змінна частина мови, що називає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити?
Морфологічні ознаки:
· перехідність/неперехідність;
· вид (доконаний, недоконаний);
· спосіб (дійсний, умовний, наказовий);
· час (минулий, теперішній, майбутній);
· число, особа (у теперішньому і майбутньому часі) або рід (у минулому часі).
Синтаксична роль. У реченні дієслово найчастіше виступає присудком (Тихо плакала за вікном осінь), хоча інфінітив може виступати й будь-яким іншим членом речення:
Лиш боротись – значить жить. Здійснилася моя мрія побувати в Парижі.
Лікар порекомендував поїхати в санаторій. Їдьмо в Карпати кататися на лижах.
Дієслово може означати:
v реальну фізичну дію особи (йти, гребти, сіяти, шити);
v стан, в якому перебуває предмет (спати, сидіти, стояти, журитися, сміятись);
v становлення предмета (розквітати, достигати, молодіти, старіти);
v ставлення особи до кого-небудь чи до чого-небудь (любити, поважати, шанувати);
v бажання (хотіти, бажати, воліти);
v мовлення (говорити, розповідати, радити);
v мислення (думати, мислити, мріяти) тощо.
16.2. Форми дієслів.
Форми дієслова – це інфінітив, особові форми, дієприкметник, дієприслівник та безособові форми на -но, -то.
|
|
|
|
| ||||
Форма | Що означає | На які питання відповідає | Приклади | |
Дієвід-мінювані | особові | дію або стан предмета | що робить? що зробимо? що зробила? тощо | відповідаю полетів чекають |
Відміню-вана | дієприкметник | ознаку пред-мета за дією або станом | який? яка? яке? які? | пошитий сказаний опалий зроблений |
Незмінні | дієприслівник | додаткову дію або стан | що роблячи? що зробивши? | читаючи прочитавши |
інфінітив (неозначена форма) | дію або стан, не вказуючи на рід, число, особу, спосіб, час | що робити? що зробити? | працювати їсти дізнатися вивчити | |
безособові | дію або стан безвідносно до її виконав-ця | що відбувається? що зроблено? | світає хмариться виконано розкрито |
Інфінітив (від лат. infinitus – з неозначений) – це неозначена форма дієслова, його початкова форма, яка означає дію, не виражаючи способу, часу, особи, числа і роду. Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно від того, хто її виконує і коли.
Інфінітиву притаманні загальнодієслівні категорії виду, перехідності/неперехідності, стану.
Інфінітив – це незмінна форма дієслова, яка характеризується наявністю суфікса -ти (-ть), після якого може вживатися постфікс -ся (-сь): говорити, відповідати, вчитися, сміятись. -Ть використовується тільки в діалектах і віршових творах: ходить, робить, носить.
Інфінітив може вживатися з часткою би (б), якщо виражає не реальну, а бажану, можливу за якихось умов дію: Мені б перепочити трохи; Тобі підучити б ще. Може виконувати функцію наказового способу: Встати! Спати! Мовчати!
Дієслова у формі інфінітива бувають доконаного і недоконаного виду: йти – прийти, прати – випрати, стукати – стукнути.
Неозначена форма дієслова найчастіше виступає у ролі головного члена у безособовому реченні: Повірить можна в будь-яку легенду (Л. Костенко); І миті жодної не можна повернути, Щоб заново, по-іншому прожить (В. Симоненко); підмета та іменного складеного присудка: Лиш боротись – значить жить (І. Франко); другорядних членів речення: Ішла швидко, дивлячись під ноги, ніби боялася спіткнутися; Зосталася тільки надія одна: надія вернутись ще раз на Вкраїну (Леся Українка); Коли сказати правду, то я навмисне й прийшов до вас зарані попередити (С. Васильченко).
Особові форми властиві дієсловам наказового способу, теперішнього і майбутнього часу дійсного способу: співай, співаймо, танцюйте, станцюю, лежиш, співають, думатимуть, будеш готувати.
Родові форми характерні для дієслів умовного способу та минулого часу дійсного способу: летів би, побачила б, сміялося б, сказав, скочила, був приніс, були вирішили. Обидві ці форми виражають дію суб’єкта: То я прийду колись до твого дому (Леся Українка); Скажи йому, що сповіді бажає всесвітній грішник Дон Жуан (Леся Українка). Особові форми є дієвідмінюваними.
Дієприкметник – це відмінювана форма дієслова, яка виражає ознаку предмета за дією: З агорами гори, хмарою повиті, засіяні горем, кровію политі (Т. Шевченко).
За будовою, граматичними ознаками і за синтаксичною функцією дієприкметники близькі до прикметників. Подібно до прикметника дієприкметник змінюється за родами, числами й відмінками: залитий сонцем двір, залитого сонцем двору, залиті сонцем двори. За такими граматичними ознаками, як час і стан, дієприкметник наближається до дієслова. Дієслівною ознакою дієприкметника є й те, що він може керувати іменником (гори повиті (чим?) хмарою, двір залитий (чим?) сонцем), а також мати при собі обставинні слова (написаний сьогодні, одержаний давно).
За відношенням до часу дієприкметники бувають т е п е р і ш н ь о г о (згасаючий, сивіючий) і м и н у л о г о (згаслий, посивілий) часу. За відношенням до стану вони поділяються на а к т и в н і (процвітаючий, замерзаючий) та п а с и в н і (скошений, забутий, застелений). Дієприкметники зберігають вид того дієслова, від якого утворені: жовтіти – жовтіючий, але пожовтіти – пожовклий; шити – шитий, але пошити – пошитий.
У реченні дієприкметники виконують функцію означень (Прив’яле, аж посхиляне бадилля од пекучого сонця підіймалось, неначе спросоння, під свіжою росою, потяглося, аж шелестіло, виправляючи просто притомлене листя (І. Нечуй-Левицький)) або іменного складеного присудка (Городи скрізь пообсаджувані понад Россю високими вербами… (І. Нечуй-Левицький)).
А к т и в н і дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією. Вони мають форму теперішнього (достигаючі помідори, догоряючий захід) і минулого часу (зарослий ставок, намоклі дахи).
Активні дієприкметники теперішнього часу творяться від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч (ий), -юч (ий) для дієслів І дієвідміни і -ач (ий), -яч (ий) для дієслів ІІ дієвідміни: текти – тек уч ий, стихати – стиха юч ий, лежати – леж ач ий, сидіти – сид яч ий.
Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л (ий): повеселіти – повеселі л ий, замерзнути – замерз л ий, побіліти – побілі л ий.
П р и м і т к и:
1. Активні дієприкметники теперішнього часу в сучасній українській літературній мові майже не вживаються, хоч у художніх творах зустрічаються (синіючі далі, жовтіючі поля).
2. Активних дієприкметників на -ший, -вший в українській мові майже немає. Іноді вживаються поодинокі слова: перемігший, здолавший, спалахнувший, заснувший. Такі дієприкметники замінюються більш природними для української мови підрядними реченнями: перемігший – той, що переміг; заснувший – той, що заснув та ін.
3. В усному мовленні активні дієприкметники майже не вживаються, вони властиві писемній мові.
П а с и в н і дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета: зоране поле (хтось зорав), посіяне жито (хтось посіяв), пошите пальто, написаний вірш.
Пасивні дієприкметники творяться від основи інфінітива перехідних дієслів доконаного й недоконаного виду за допомогою суфіксів -н (ий), -ен (ий), -єн (ий), -т (ий): писати – писаний, сказати – сказаний, везти – везений, нести – несений, засвоїти – засвоєний, мити – митий, крити – критий.
У суфіксах дієприкметників пасивного стану пишеться одна буква н: зробле н ий, намальова н ий, пофарбова н ий, прода н ий, посія н ий, заглибле н ий, засипа н ий, зав’яза н ий тощо.
П р и м і т к а:
Дві букви нн пишуться у прикметниках дієприкметникового походження, коли наголос на суфікс: нездолá нн ий, несказá нн ий, незлічé нн ий, нездійснé нн ий, незмí нн ий, нетлí нн ий, невпú нн ий, невблагá нн ий та ін.
Дієприслівник – це незмінювана дієслівна форма, яка пояснює в реченні дієслово, вказуючи на додаткову дію: Берези й клени, ще недавно голі, Стоять, зеленим маючи гіллям… (М. Рильський); А слово те, зламавши заборони, Робило тліном трони і корони (А. Малишко). Дієприслівник має ознаки дієслова й прислівника. Дієприслівник з дієсловом має такі спільні ознаки:
· близьке лексичне значення: їдучи поїздом і їхати поїздом;
· твориться від дієслівних основ: йти – йдучи; прийти – прийшовши;
· зберігає вид того дієслова, від якого утворений: виступати – виступаючи (недоконаний вид); виступити – виступивши (доконаний вид);
· керує іменником або займенником: керуючи гуртком, працюючи з ним.
Дієприслівник з прислівником має такі спільні ознаки:
v не змінюється;
v у реченні є обставиною: Аж занишкни всі, вслухаючись, як тане той звук в садку безшелеснім, без відлуння тане в просторах їхньої випускної ночі… (О. Гончар)
В українській мові дієприслівники утворюються від дієслів недоконаного і доконаного виду. Дієприслівники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу за допомогою суфіксів -учи (-ючи) (для дієслів І дієвідміни) і -ачи (-ячи) (для дієслів ІІ дієвідміни): бредучи, вітаючи, лежачи, сидячи.
Дієприслівники доконаного виду творяться від основи інфінітива за допомогою суфіксів -ши (якщо основа закінчується на приголосний) і -вши (якщо основа закінчується на голосний): принісши, сховавши.
Дієприслівники утворюються також від дієслів, які закінчуються на -ся (-сь): задивляючись, посміхаючись (недоконаний вид), задивившись, посміхнувшись (доконаний вид).
П р и м і т к а:
У дієприслівниках недоконаного виду в суфіксі завжди пишеться -учи (-ючи), -ачи (-ячи) (плачучи, знаючи, вантажачи, місячи), а в називному відмінку множини дієприкметники мають закінчення -і: відповідаючі, палаючі, мигаючі, линяючі.
Безособові форми на -но, -то виражають дію безвідносно до діяча, позначеного формою називного відмінка іменного слова, в реченні є незалежними: Ой, у полі жито копитами збито (Народна творчість); Що зроблено, те зроблено. Це, як і дієприслівник, невідмінювана й не дієвідмінювана форма.
Отже, розрізняють дієслівні форми незмінні (інфінітив, дієприслівник, безособові) та змінні – дієвідмінювані (особові, родові), відмінювані (дієприкметник).
16.3. Доконаний і недоконаний види дієслова.
Вид – одна з найважливіших ознак дієслова. Дієслова можуть означати дію завершену і незавершену. Залежно від цього вони поділяються на дієслова н е д о к о н а н о г о і д о к о н а н о г о виду. Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що робив? що роблю? що буду робити? (мити, мив, мию, митиму, буду мити). Дієслова доконаного виду означають дію завершену і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю? (поїхати, поїхав, поїду).
Дієслову одного виду переважно відповідає дієслово іншого виду. Лексичне значення таких дієслів не має змінюватися: іти – прийти, шити – пошити, мести – замести. Такі дієслова утворюють видові пари.
Доконаний вид дієслова утворюється від недоконаного виду за допомогою:
· префіксів: казати – сказати, рости – вирости, в’язати – зв’язати, сіяти – посіяти;
· суфіксів: стукати – стукнути, записувати – записати, заробляти – заробити;
· чергування звуків: сидіти – сісти (и – і); замітати – замести (і – е); скакати – скочити (к – ч);
· наголосу: виміря′ти – вúміряти, розкидáти – розкúдати;
· різних основ: брати – взяти; ловити – піймати.
Є дієслова, які завжди бувають або доконаного, або недоконаного виду, тобто одно видові дієслова.
Лише доконаний вид мають дієслова: розговоритися, наговоритися, розгомонітися, розгніватися, роздратуватися, надуматися, натерпітися, надивитися, насміятися, напрацюватися.
Лише недоконаний вид мають дієслова: гордувати, гербувати, бродити, літати, володіти, зимувати, лихоманити, тріумфувати, намагатися, прагнути, марити, потребувати, зорити, імпонувати.
Окремі дієслова поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду. До них належать дієслова з суфіксом -ува-, переважно іншомовного походження: гарантувати, інтенсифікувати, організувати, телеграфувати, наслідувати, яровизувати, воєнізувати, а також веліти, женити.
П р и м і т к а:
Пам’ятайте, що при творенні видових пар за допомогою префіксів можуть утворюватися дієслова з одним і тим самим лексичним значенням і з різним лексичним значенням. Видовими парами є лише ті дієслова, які мають одне й те саме лексичне значення.
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 136 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |