Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Міжнародні валютно-кредитні організації

Наприкінці XX ст. утворилася розгалужена й досить складна інституціональна структура міжнародного валютно-кредитного ринку, яку складають такі групи інститутів:

— міжнародні банки (транснаціональні банки — ТНБ);

— валютні біржі та ва­лютні фонди;

— державні установи і заклади, що контролюють міжнародну валют­но-кредитну діяльність країни, — міністерства (фінансів, економіки), центральні банки й інші установи;

— міжнародні валютно-кредитні організації, че­рез які здійснюється рух капіталу в сфері міжнародних економіч­них відносин.

Міжнародні фінансові інститути є елементами систе­ми валютно-кредитних відносин. Головне призначення міжнародних фінансових інститутів — регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відно­син з метою ефективного розвитку світогосподарських зв'язків.

Основні цілі міжнародних інститутів:

— стійкий і поступальний розвиток економіки;

— прискорення міжнародної валютної інтеграції як на регіональ­них рівнях, так і в глобальному вимірі;

— нормалізація і стабілізація міжнародних валютно-кредитних відносин;

— лібералізація й координація валютно-кредитної політики у відносинах між країнами;

— надання економічної допомоги країнам, що розвиваються, і краї­нам з перехідною економікою шляхом надання кредитів і кон­сультативної допомоги;

— збирання й обробка інформації, наукові досліди з проблем міжна­родних валютно-кредитних і фінансових відносин.

Серед міжнародних валютно-фінансових організацій провідне місце займають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), регіональні банки, валютно-кредитні організації ЄС – Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Він створений на міжнародній конференції в м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. МВФ має статус спеціалізованого закладу ООН. Членами Фонду є більше 180 держав, в тому числі й Україна. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

Основні цілі МВФ:

■ зміцнення міжнародного співробітництва у валютно-фінансовій сфері в рамках постійної установи, що забезпечує механізм для консультацій і спільної роботи над міжнародними валютно-фінансовими проблемами;

■ сприяння розвитку міжнародної торгівлі та досягнення за рахунок цього високого рівня зайнятості і реальних доходів, а також розвитку виробничих ресурсів всіх держав-членів;

■ сприяння стабільності валют, підтримка впорядкованого валютного режиму серед держав-членів і уникнення використання девальвації валют в цілях отримання переваги в конкуренції;

■ забезпечення життєздатності міжнародної системи платежів, наданя допомоги в створенні багатосторонньої системи розрахунків по поточних операціях між державами-членами, а також в усуненні валютних обмежень, що перешкоджають зростанню світової торгівлі;

■ надання валютних кредитів державам-членам для виправлення диспропорцій в їх платіжних балансах;

■ організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

У своїй кредитній політиці Фонд керується наступними основними принципами:

1. Країна–позичальник повинна бути готова слідувати політиці, наміченій для подолання проблем її платіжного балансу.

2. Політика країни повинна бути сумісна з цілями МВФ і повинна сприяти уникненню введення або посилення нею торгових і валютних обмежень.

3. Політика країни повинна бути направлена на подолання проблеми платіжного балансу протягом періоду не тривалого характеру.

4. Політика країни повинна вести до збільшення її валютних резервів з тим, щоб вона могла викупляти свою національну валюту у МВФ, тобто погашати її кредити.

МВФ виконує такі групи функцій:

– нагляд за валютною політи­кою країн-членів здійснюється в трьох основних формах – консультації, багатосторонній нагляд, поглиблений нагляд;

– кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших функцій МВФ і полягає у використанні фінансових ресурсів МВФ країнами-членами й кредитуванні за допомогою залучених ресурсів;

– технічна допомога;

– емісія СДР.

Структура ресурсів фонду складається з двох частин:

— внесок кожної країни-члена МВФ відповідно до її квоти;

— запозичені кошти (кредитні лінії від урядів і центральних банків його членів).

Кожен член МВФ має свою частку (квоту) участі, виражену в СДР. Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі, вона є базовим елементом у взаємовідносинах країни-члена з фондом. Квота переглядається кожні 5 років. Вона визначає кількість голосів, що має країна-учасник, і дорівнює 250 базисних голосів плюс один голос за кожен мільйон СДР. Квота визначає також суму підписки країни на капітал МВФ і можливості використання ресурсів фонду. Для розрахунку квоти країни-учасника використовують показники річного експорту та імпорту, національний дохід, золоті запаси, поточні доходи та видатки тощо.

Кредитна діяльність МВФ здійснюється у двох напрямах. Це надання валютних коштів країнам із ресурсів фонду та надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції лише з офіційними органами країн — центральними банками, казначействами, стабілізаційними фондами.

Фінансові ресурси МВФ надаються в формі трьох модифікацій, які називаються "фінансовими можливо­стями": регулярні, концесійні і спеціальні.

1. Регулярне фінансування, в свою чергу, поділяється на ко­роткострокове й подовжене.

Короткострокове або "стенд-бай" здійснюється в межах резервних угод строком на 12-18 місяців. На­дається траншами в 25% від квоти. Крім того, надаючи кредит, МВФ стягує одноразовий комісійний збір в розмірі 0,5% від суми угоди. Викуп валюти має відбутися через 5 років.

Подовжені угоди укладаються строком на три роки. Вони спря­мовані на підтримку економічних реформ в країнах-членах. Викуп валюти має відбутися не пізніше, ніж через 10 років.

2. Концесійне фінансування призначене для найменш розви­нутих країн, чий доход на душу населення не перевищує 825 до­ларів. Цей вид фінансування надається на пільгових умовах під 0,5% щорічних з виплатою боргу через 10 років.

3. Спеціальне фінансування надається у зв'язку з надзвичай­ними обставинами. До них належать стихійне лихо, соціальні за­ворушення, різке падіння цін на експортні товари або підвищення їх — на імпортні.

В рамках регулярного фінансування країна може одержати коштів до 300% своєї квоти; за концесійною угодою — до 50%; спеціальне фінансування здійснюється в розмірі до 30% квоти.

Найменш розвинутим країнам кредити надаються на пільгових умовах. Кредити МВФ, попри прямого призначення, відіграють роль га­ранта для одержання країною коштів від інших кредиторів. Якщо МВФ дав кредит, то це — вираження довіри до країни відносно її платоспроможності.

Технічна допомога МВФ полягає в сприянні країнам-членам у здійсненні ними грошової, валютної політики, банківського нагляду, бюджетної і податкової політики, упорядкуванні статис­тики, в розробці фінансового й економічного законодавства.

Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов’язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо.

Група Світового банку – багатостороння неурядова кредитно-фінансова установа, яка об’єднує чотири окремі фінансові установи:

– Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);

– Міжнародну фінансову корпорацію (МФК);

– Міжнародну асоціацію розвитку (МАР);

– Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ).

Офіційні цілі усіх членів Групи Світового банку – зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинених країн до країн, що розвиваються. Кожна з установ Групи Світового банку має свої функції і відіграє самостійну, якісно відмінну роль.

Україна стала членом МБРР у вересні 1992 р., учасницею МФК – у жовтні 1993 р., а повним членом БАГІ – у 1995 р.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку було засновано одночасно з МВФ як частину нової структури в системі організації міжнародного співробітництва на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р. МБРР розпочав свою діяльність 25 червня 1946 р. МБРР нараховує 185 країн-членів.

Мета МБРР – сприяння країнам-членам в економічному зростанні шляхом надання їм довгострокових позик і кредитів, заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь в позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів.

Важливе місце у кредитній політиці МБРР посідає так зване стабілізаційне кредитування – фінансування програм структурної перебудови і галузевої адаптації – галузевих реформ, не пов’язаних з конкретними проектами. Основне призначення кредитів — сти­мулювання розвитку приватного сектору в країнах-членах, сприяння залученню іноземних інвестицій.

Кредити надаються тільки урядам або під їх гарантію державним та приватним організаціям і корпораціям. Чим бідніша країна, тим сприятливіші умови, на яких вона може отримати кредит у МБРР. Кредити надаються здебільшого на строк 15-20 років і мають 5-ти річний пільговий період, протягом якого сплачуються тільки відсоткова ставка та кошти для резервування для клієнта кредитної лінії. Відсоткові ставки по позиках МБРР змінюються кожні 6 місяців. Для країн, що розвиваються, ставка найнижча. Найбіднішим країнам МБРР може надати безвідсотковий кредит.

Джерелами формування ресурсів МБРР є:

— Статутний ка­пітал, що складається підпискою країн-членів. Уряди країн-членів купу­ють акції, але сплачують лише невелику частину їх вартості (6%), решта капіталу є "недоторканою" і може бути затребувана банком лише в разі відсутності в нього ресурсів для термінового погашення своїх зобов'язань.

— Позикові кошти. Характерною особливістю МБРР як міжурядової організації є залучення значної частини коштів на ринках приватного капіталу. Банк продає облігації, векселі та інші гарантії заборгованості безпосередньо урядам, їхнім представництвам і центральним банкам, пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, комерційним банкам та індивідуальним особам у більше ніж 100 країнах світу. Одним з основних інструментів запозичення коштів виступають єврооблігації, які почали випускатися МБРР з 1980 р.

— Платежі в рахунок погашення боргу.

Сукупний обсяг кредитування, наданий МБРР з часу його створення, склав 433 млрд. дол. США. Обсяг кредитування у 2007 фінансовому році – 12,8 млрд. дол. США по 112 операціям в 34 країнах. Основні фінансові показники МБРР за 2003-2007 фінансові роки представлені в табл 8.1.

Таблиця 8.1

Основні фінансові показники МБРР, млн. дол. США [5]

Для сприяння економічному співробітництву та інтеграції країн в різних регіонах у 60-х рр. ХХ ст. були створені регіональні банки розвитку:

— у 1960 р. Міжамериканський банк розвитку (53 країни);

— у 1964 р. Африканський банк розвитку (75 країн);

— у 1967 р. Азіатський банк розвитку (14 країн).

У Європі в рамках ЄС функціонують Європейський центральний банк, Європейський інвестиційний банк і Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Європейський центральний банк створений у зв'язку із впровадженням у 1999 р. Єдиної європейської валюти — євро. Він є емісійним центром євро. Загалом його завдання і функції ідентичні функціям центральних банків.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) – створений у 1958 р. як фінансова організація ЄС, яка надає довгострокові кредити для сприяння збалансованому і рівномірному розвитку країн Союзу. Метою ЄІБ є спрощене фінансування інвестицій в інфраструктуру та промислових інвестицій за проектами, які викликають регіональний, галузевий чи загальноєвропейський інтерес. Більше ніж половина загальної суми кредитів виділяється для інвестицій у виробництво в регіонах, які відстають в індустріальному розвитку, для покращання систем зв’язку та охорони довкілля. Проекти, підтримані позикою ЄІБ, мають найнижчу з можливих відсоткових ставок. Кредити надаються на 20-25 років.

Основними цілями ЄБРР є:

— сприяння економічному розвитку і реформуванню країн Цент­ральної і Східної Європи (ЦСЄ), які заявили про свою при­хильність демократичним принципам;

— надання допомоги каїнам ЦСЄ в модернізації виробничої бази, в організації конкурентоспроможної підприємницької діяль­ності в приватному секторі;

— сприяння залученню інвестицій у виробництво, сферу послуг і фінансовий сектор;

— стимулювання великих економічно обґрунтованих проектів;

— надання технічної допомоги в реалізації проектів:

— сприяння формуванню ринку капіталів.

— сприяння у вирішенні екологічних проблем.

Основними об’єктами кредитування ЄБРР є приватні фірми і державні підприємства, що приватизуються, а також знову створювані компанії, включаючи спільні підприємства з міжнародними інвестиціями. 60% його ресурсів спрямовано на розвиток у цих країнах приватного сектора, а 40% — на розвиток інфраструктури.

Пріоритетними сферами фінансування ЄБРР в Україні є фінансовий сектор, сільське господарство, приватизація, енергетика, транспорт, телекомунікації, охорона довкілля. Банк фінансує проекти вартістю не менше 15-17 млн. дол., максимальна ставка відсотку – 16-18% річних.

Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) –створений у 1973 р. в межах європейської валютної системи. Він надає кредити країнам–членам ЄС для покриття дефіциту платіжного балансу за умови використання ними програми стабілізації економіки, а також виконує функції кредитно-розрахункового обслуговування.

Серед неурядових міжнародних фінансових організацій можна відзначити також Лондонський та Паризький клуби — це об'єднання кредиторів. Лондонський клуб об'єднує 600 великих західних банків-кредиторів. Паризький клуб об'єднує 19 країн, які є головними державами-кредиторами світу.

Отже, міжнародний кредит став невід'ємною складовою процесів фінансової глобалізації і почав відігравати вагому роль у системі світових валютно-фінансових відносин. Включення до системи міжнародних кредитних відносин потенційно може генерувати позитивні результати для окремих країн. Для національних підприємств розширення бази кредиторів та інвесторів, отримання у розпорядження довгострокових фінансових ресурсів, зниження відсоткових ставок за позиками, підвищення ліквідності фінансових інструментів пом'якшує фінансові обмеження та створює сприятливі умови для розширеного відтворення основного капіталу. Однак слід пам’ятати, що насправді вплив міжнародного кредитування на показники економічного розвитку країни є неоднозначним.