Читайте также:
|
Современная институциональная структура характеризуется разветвленной системой межгосударственных организаций и институтов, в состав которой входят как глобальные, так и региональные валютно-финансовые учреждения. Значительную роль в концентрации финансово-кредитных ресурсов и регулировании современного мирового хозяйства сыграют, в частности, такие международные финансовые организации, как Бреттон-Вудские институты, Банк международных расчетов (БМР) и банки региональной специализации (Африканский банк развития, Азиатский банк развития, Межамериканський банк развития и др.).
Бреттон-Вудские институты – это Международный валютный фонд (МВФ) и Мировой банк. Они имеют такое название, поскольку решение об учреждении этих двух организаций было принято на международной валютно-финансовой конференции в городе Бреттон-Вудс. С созданием Бреттон-Вудских институтов международная валютная система становится законодательно регулированной официальными соглашениями.
Международный валютный фонд – международная валютно-кредитная организация, созданная для содействия развития международной торговли и валютного сотрудничества путем установления норм регулирования валютных курсов и контроля за их соблюдением, усовершенствования многосторонней системы платежей, а также для предоставления государствам-участникам средств в иностранной валюте при валютных трудностях, связанных с платежными дисбалансами стран.
МВФ начал свою деятельность в 1946 г., после ратификации договоров, разработанных на Бреттон-Вудськой конференции Организации Объединенных Наций по валютно-финансовым вопросам. МВФ входит в систему ООН как специализированное учреждение. Целями МВФ являются:
§ поощрение международного сотрудничества в области валютной политики;
§ содействие сбалансированному росту мировой торговли для стимулирования и поддержки высокого уровня занятости и реальных доходов, для развития производственного потенциала всех стран-членов как главной цели экономической политики;
§ поддержка стабильности валют и упорядочение валютных отношений между государствами-членами, а также девальвации валют учитывая конкуренцию;
§ участие в создании многосторонней системы платежей, устранение ограничений на трансферт валюты;
§ предоставление средств для ликвидации несбалансированности платежных балансов стран-членов.
Ныне членами МВФ является почти 180 стран, включая все бывшие союзные республики СССР. Штаб-квартира МВФ находится в Вашингтоне.
В области регулирования платежных балансов и внешней задолженности МВФ предоставляет кредиты странам-членам при условии проведения ими определенных изменений в своей экономической политике. Перед получением кредитов страна-заемщик должна согласовать с фондом программу финансово-экономической стабилизации. Предоставление валютных средств осуществляется в зависимости от выполнения этой программы. Наличие подобной программы и соглашения с МВФ обычно рассматривается как международное свидетельство платежеспособности страны.
Мировой банк – многосторонняя кредитная организация, которая включает пять тесно связанных между собой учреждений, которые входят в систему ООН. Общей целью их является мобилизация и перераспределение финансовых ресурсов в пользу стран, которые развиваются, и стран с переходной экономикой за счет развитых стран. Мировой банк, как один из специализированных финансовых учреждений ООН должен оказывать содействие выполнению стратегической задачи: интегрировать экономику всех ее государств-членов с мировой системой хозяйствования и таким образом обеспечивать повышение уровня жизни в бедных странах до уровню развитых.
Группу Мирового банка составляют: Международный банк реконструкции и развития (МБРР), Международная ассоциация развития (МАР), Международная финансовая корпорация (МФК), Многостороннее агентство по гарантированию инвестиций (МАГИ), Международный центр урегулирования инвестиционных споров (МЦУИС).
Наиболее весомой кредитной организацией группы Всемирного банка стал Международный банк реконструкции и развития.
Международный банк реконструкции и развития – межправительственный инвестиционный институт, основными задачами которого является стимулирование экономического развития стран-членов МБРР (в данное время - преимущественно стран, которые развиваются), содействие развитию международной торговли и поддержки платежных балансов, предоставление долгосрочных займов и кредитов, гарантирование частных инвестиций.
Основной деятельностью МБРР является предоставление долгосрочных займов под довольно высокий процент. Большая часть его кредитов предоставляется на условиях, аналогичных условиям частных коммерческих займов. Займы выделяются как государственным, так и частным предприятиям при наличии гарантий их правительств. Значительная часть кредитов направляется в местные (региональные) банки развития, которые перераспределяют полученные от МБРР средства. Большинство кредитов выдается на срок около 20 лет по ставке в размере 10%.
Банк международных расчетов – международная валютно-кредитная организация, которую называют "центробанком центробанков", членами которой являются центральные банки разных стран. Банк международных расчетов (БМР) координирует валютно-финансовую политику стран-участниц.
В уставе БМР указано, что с юридической точки зрения эта международная организация является корпорацией, которая создана в 1930 г. на основе Гаагского соглашения в Базеле. БМР функционирует на коммерческой основе как акционерное общество. Его акционерами являются почти все европейские центральные банки, а также центральные банки США, Канады, Японии, Австралии и Южной Африки, которые принимают участие или тесно связаны с разнообразной деятельностью БМР.
Банк действовал сначала для осуществления урегулирования различных финансовых претензий между странами-кредиторами, связанных с выплатой репараций после первой мировой войны. Ныне основной деятельностью БМР являются операции относительно размещения валютных резервов, осуществления кредитных соглашений как агента доверенного лица, проведение крупных научных исследований, управление резервами центральных банков, традиционные формы инвестирования, размещение на мировых финансовых рынках средств, не затребованных для кредитования других центральных банков.
Основными формами инвестиций являются депозиты в коммерческих банках и купля краткосрочных банковских бумаг, которые конвертируются, включая казначейские векселя США. БМР также кредитует одни центральные банки за счет средств, полученных как депозиты из других центральных банков. Однако БМР не имеет права предоставлять ссуды правительствам и открывать им определенные виды счетов. Также не разрешается проводить операции с недвижимостью. По уставу, при проведении банковских операций БМР должен гарантировать, что его действия не противоречат денежной политике центрального банка - клиента.
Также к институционной системе межгосударственных организаций и институтов входят региональные валютно-финансовые учреждения, в частности, такие региональные банки развития (Африканский банк развития, Азиатский банк развития, Межамериканский банк развития и др.).
Региональные банки развития – банковские учреждения региональной специализации относительно предоставления кредитов на финансирование инвестиционной деятельности частных фирм и международных проектов. Их деятельность осуществляется на ограниченной территории, но влияет на систему международных финансовых отношений и процессы международной экономики.
Діалектика як вчення про розвиток і універсальні зв’язки.
Слово «діалектика» походить від грецького dialektike, що означало вести розмову, бесіду, діалог, зіткнення полярних суджень. Діалектика є осягнення суперечностей у їх єдності (Гегель)
Діалектика є сучасною загальною теорією розвитку всього сутнього, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. І це стосується не лише розвитку "абсолютної ідеї", як у Гегеля, а й матеріального світу. Тобто діалектика поширюється на всю навколишню дійсність і є теоретичним відображенням розвитку як "духу", так і матерії, свідомості, пізнання.
Що ж таке розвиток? Як це поняття трактується у філософії? Розвиток — це незворотна, спрямована, необхідна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів. У результаті розвитку виникає нова якість. Це — загальна властивість матерії, її найважливіша ознака.
Розвиток — це насамперед зміна, рух, але не будь-яка зміна, рух є розвитком. В процесі руху як розвитку створюється нове, необхідне, здатне до саморуху, самовідтворення.
Саморух у таких організованих і цілісних системах, як суспільство, організм, біосфера тощо, здійснюється як саморозвиток, тобто як самоперехід на вищий рівень організації. Саморух і саморозвиток — важливі моменти діалектики як теорії розвитку. Саморозвиток "генетично" виростає з саморуху як невід'ємного атрибута матерії. Саморух відображає зміну явища, речі під дією внутрішніх суперечностей, їм притаманних. Зовнішні фактори не детермінують рух, а лише його модифікують.
Що ж таке рух, зміна? Рух, зміна — це внутрішньо пов'язана єдність буття й небуття, тотожності й відмінності, стабільності й плинності, того, що зникає, з тим, що з'являється. Рух, зміну можна осягнути лише в тому випадку, коли розглядати його суперечливі сторони в єдності та взаємодії. Варто взяти до уваги лише одну його сторону і проігнорувати іншу, як рух, зміна стануть незрозумілими. Такий самий результат буде тоді, коли ми станемо розглядати їх не у взаємодії, а відокремлено. Бо рух — це суперечність, свідчення того, що тіло може рухатись лише тоді, коли воно перебуває в даному місці і одночасно в ньому не перебуває. Це єдність протилежностей, котрі взаємно передбачають одна одну. За Гегелем, "принцип усякого саморуху якраз і полягає... в зображенні суперечностей. Щось рухається не тому, що воно... в цьому...перебуває тут, а в іншому... там, а лише...тому, що воно перебуває тут і не тут..., одночасно і перебуває, і не перебуває... Рух є самою суперечністю". Постійне виникнення і одночасне вирішення даної суперечності і є рухом. Він, як відомо, є абсолютним, невід'ємним атрибутом усього сутнього. Тому розвиток можна вважати вищою формою руху і зміни, точніше, сутністю руху, а рух можна визначити як будь-яку зміну явища чи предмета.
Діалектика як філософська теорія розвитку спирається на такі фундаментальні поняття, як зв'язок, взаємодія, відношення. Поняття зв'язку є одним із найважливіших у діалектиці. Процес пізнання завжди починається з виявлення зв'язків. І будь-яка наукова теорія грунтується на з'ясуванні суттєвих зв'язків. Поняття зв'язку є вихідним для розуміння універсальних (глобальних) зв'язків об'єктивної дійсності. Що таке зв'язок?
Поняття зв'язку відбиває взаємообумовленість речей і явищ, розділених у просторі і часі. Існують різноманітні зв'язки. Вони класифікуються залежно від ознак, які кладуться в основу тієї чи іншої класифікації. Наприклад, залежно від рівня організації і форм руху матерії, зв'язки можуть бути механічні, фізичні, хімічні, суспільні. Суспільні зв'язки у свою чергу можуть бути виробничі, класові, національні, родинні, групові, особисті тощо. Зв'язки можуть бути також об'єктивними і суб'єктивними, внутрішніми і зовнішніми, суттєвими і несуттєвими, простими і складними, необхідними і випадковими, причинними і наслідковими, сталими і несталими, постійними і тимчасовими, прямими і опосередкованими, повторюваними і неповторюваними тощо. Зв'язки можуть бути також одиничними, загальними і всезагальними. Зрозуміло, що дуже важливими для науки і практики є закономірні зв'язки, їх пізнання.
Для розуміння діалектики як теорії розвитку важливим є поняття "взаємодія", що відображає процеси взаємовпливу різних об'єктів один на одного, зміну їхнього стану, взаємоперехід, а також породження одних об'єктів іншими.
Взаємодія носить об'єктивний і універсальний характер. Це те перше, що виступає перед нами, коли ми розглядаємо матерію, що рухається. Гегель стверджував, що взаємодія виступає "взаємною причинністю" взаємно зумовлених субстанцій.
У світі існують тільки речі, їхні властивості й відношення. Кожна річ має свої властивості, котрі є її певними відношеннями з іншими. Річ має здатність бути самою собою й іншою, залежно від її зв'язків із зовнішнім світом. Річ має властивість викликати те чи інше в іншому і лише їй притаманним чином проявлятися у співвідношенні з іншими речами. Тобто річ виявляє свої властивості лише під час відповідного відношення до інших речей. Звідси випливає висновок про філософську вагомість такої категорії, як відношення, котра характеризує взаємозалежність елементів певної системи. Матеріалістична діалектика є вченням про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і пізнання, людського мислення, що осягає світ. У сучасному розумінні — це спосіб світорозуміння, теорія і метод пізнання.
Гегель був першим, хто надав поняттю діалектика значення методу розумного пізнання, що пізнає світ в єдності протилежних визначень і тому в саморусі, саморозвитку.
Діалектика вчить про неосяжний зв'язок, що поєднує між собою всі речі, явища, процеси. Ці зв'язки проникають в їх сутність, тому вирвати явище з них неможливо, оскільки це позбавить нас глибокого і повного його розуміння.
Протилежний діалектиці метод — метафізика — розглядає речі, явища та їх мислені відображення, поняття окремо одне від одного, як обособлені, між собою не зв'язані (або зв'язані лише зовнішніми відношеннями). Вона розглядає речі, явища, а також і поняття поза процесом розвитку, як за суттю своєї незмінності (а якщо й визнає розвиток, то спрощено, поверхово, не розкриваючи його сутності й рушійних сил).
Діалектика — навпаки, обґрунтовує, що все існуюче може бути зрозумілим лише в розвитку і що останній слід розглядати як саморозвиток, що породжується внутрішніми імпульсами і включає в себе не лише поступові зміни, еволюцію, а й перерви поступовості, якісні стрибки, появу нового.
Діалектика визнає як зовнішні, так і внутрішні суперечності, притому у внутрішніх вбачає головний імпульс, рушійну силу саморуху, саморозвитку існуючого і тому на дослідження цих суперечностей звертає головну увагу.
Метафізика вважає речі і явища різними самим собі, самототожними, позбавленими внутрішніх протиріч. Нею визнаються лише зовнішні протиріччя — між різними предметами, — а також протиріччя формально-логічні, що виникають внаслідок непослідовності думки.
Уже в античні часи різні мислителі вкладали в поняття "діалектика" різний зміст: то як теорія розвитку, то як теорія пізнання (гносеологія), а то як наука про загальні закони і форми руху мислення (діалектична логіка). З цього можна зробити висновок, що діалектика розвитку об'єктивної і діалектика суб'єктивної реальності, якщо й не збігаються, то в чомусь єдині. Згодом діалектику об'єктивної реальності стали називати об'єктивною, а діалектику суб'єктивної реальності - суб'єктивною. Г.Гегель на ідеалістичній, а В.І.Ленін на матеріалістичній основах обґрунтували, що діалектика як теорія розвитку, теорія пізнання, діалектична логіка єдині і що їх закони та співвідносні категорії за змістом збігаються, будучи різними за формою.
У своєму історичному розвитку діалектика пройшла три основних етапи (форми):
— першою була діалектика стародавніх (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель та ін). Це була наївна, стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом.
Потім шляхи матеріалізму і діалектики розійшлися. В XVII—XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм, панівними стають ідеї механіцизму (хоч іноді в деяких філософських вченнях все ж проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму зіграло в той час позитивну роль.
Проте це мало тимчасовий характер, оскільки розвиток природи та суспільного життя має діалектичний характер. Тому в той час діалектика почала інтенсивно розроблятись у німецькій класичній філософії, хоч і на ідеалістичній основі. Тому
- другою формою діалектики стала ідеалістична діалектика класичної німецької філософії (в першу чергу філософії Гегеля).
Три великі відкриття, суттєві зрушення в суспільному житті знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі, на ґрунті науки й суспільного досвіду. Так виникає
- третя форма діалектики (марксистська). Будучи найдосконалішою, вона поєднана зі зрілим матеріалізмом.
Ця діалектика наукова й послідовна. Вона не замикає розвиток рамками "духу", показує, як нескінченний розвиток нескінченної матеріальної дійсності відображається в людському пізнанні.
Діалектика як вчення має свою структуру. її елементами є поняття, що обіймають структурні одиниці різних рівнів, планів, аспектів (принципи, закони, категорії). Для розуміння сутності цих понять слід з'ясувати їх місце і роль у системі самої діалектики. А щоб зрозуміти діалектику як систему знань, потрібно вияснити її структуру, тобто проаналізувати її складові, елементи.
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 176 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |