Читайте также:
|
Різноманітні форми міжнародного кредиту загалом можна класифікувати за декількома головними ознаками, що характеризують окремі сторони кредитних відносин.
Розглянемо основні форми міжнародного кредиту:
1. За цільовим призначенням у залежності від того, яка зовнішньоекономічна угода покривається за рахунок позикових засобів, виділяють:
а) Зв’язані кредити, які надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Вони можуть бути:
− комерційні – надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг;
− інвестиційні – використовуються для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;
− «проміжні» –для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).
б) Фінансові кредити – це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.
2. За загальними джерелами розрізнюють:
а) Внутрішні кредити – це кредити, що надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб’єктам.
б) Іноземні (зовнішні) кредити – це кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій.
в) Змішані кредити – це кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження.
Вони тісно пов’язані й обслуговують усі стадії руху товару від експортера до імпортера, включаючи заготівлю або виробництво експортного товару, перебування його в дорозі і на складі, у тому числі за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва і споживання.
3. Залежно від форми кредитування бувають:
а) Товарні кредити– це міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі.
б) Валютні (грошові) кредити – це кредити, надані у грошовій формі (у національній або іноземній валюті).
4. За формою забезпечення виділяють:
а) Забезпечені кредити – кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою, а також гарантією уряду.
Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах:
− тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);
− застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);
− застава товару в переробці (із заставою товару можна виробляти вироби, не передаючи їх до застави в банк).
Застава є засобом забезпечення зобов’язань за кредитною угодою, тому кредитор має право у разі невиконання боржником зобов’язань отримати компенсацію, розмір якої дорівнює вартості застави.
б) Бланкові кредити– це кредити, надані просто під зобов’язання боржника вчасно погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт.
Контокорент – одна з найстаріших форм банківських операцій. Вона є особливою формою кредитної угоди, згідно з якою кредитна операція передбачає відстрочку платежу, який мав би бути здійсненим за відсутності контокорентної угоди. Це здійснюється з метою збереження у клієнтів певних коштів, які вони повинні сплачувати для вирішення інших проблем, що дає змогу прискорити обіг їх коштів, розширити операції.
В англо-саксонських країнах застосовується інша форма короткострокового кредитування, яка має спільні риси з контокорентом, − овердрафт. При наданні овердрафту банк здійснює списання коштів з рахунку клієнта у розмірах, більших ніж залишки на його рахунку, відкриваючи таким чином кредит. Принципова різниці між контокорентом і овердрафтом полягає в тому, що угода про овердрфат кожного разу укладається знову і означає тільки одну домовленість про надання кредиту, тоді як за контокорентом передбачається автоматичне продовження кредитування протягом усього контокорентного періоду.
5. За строками кредти бувають:
а) Надстрокові – добові, тижневі, до трьох місяців.
б) Короткострокові – до 1 року.
в)Середньострокові – від 1 до 5 років.
г)Довгострокові – понад 5-7 років.
Термін міжнародного кредиту залежить від таких факторів цільового призначення кредиту:
− співвідношення попиту і пропозиції на аналогічні кредити;
− розміру контракту;
− національного законодавства;
− міждержавних угод.
Термін залежить також від стадії руху товару, яка покривається кредитом, від характеру цього товару.
Повний термін вважається від моменту початку використання кредиту до його остаточного погашення. Формула розрахунку повного терміну кредиту:
Сн = Пв + Лп + Пп, (8.1)
де Сп − повний термін кредиту;
Пв − період використання;
Лп − пільговий період;
Пп − період погашення.
Пільговий період кредиту дуже важливий у комерційних угодах при постачанні комплектуючих частин, оскільки в цьому разі початок його погашення по можливості наближається до моменту введення в експлуатацію закупленого обладнання.
Середній термін кредиту під час рівномірного використання і погашення визначається за формулою:
Ссер = 1/2Пв + Лп + 1/2Пп, (8.2)
де Ссер − середній термін кредиту.
Короткостроковий міжнародний кредит зазвичай забезпечує оборотним капіталом підприємців і використовується в зовнішній торгівлі, у міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторгові, страхові і спекулятивні угоди. Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестицій в основні виробничі засоби, великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи. Якщо короткостроковий кредит пролонгується (продовжується), він стає середньо- і іноді довгостроковим, а держава виступає в якості гаранта.
У ряді країн (Великобританії, Франції, Японії й ін.) створена спеціальна система середньо- і довгострокового кредитування експорту машин і устаткування. Банки надають довгострокові кредити по компенсаційних угодах. Одержуючи в кредит (на 8 − 15 років) машини, устаткування для створення і реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, позичальник у погашення кредиту здійснює зустрічні постачання продукції побудованих чи споруджуваних підприємств. Відмітна риса компенсаційних угод − великомасштабний і довгостроковий характер.
Частиною довгострокового кредиту є позики - залучення державою і приватними підприємствами, банками позикових засобів на національному і світовому ринках позичкових капіталів шляхом випуску своїх боргових зобов'язань.
6. За валютою позики розрізнюють кредити:
− у валюті країни-позичальника;
− у валюті країни-кредитора;
− у валюті третьої країни;
− у міжнародній грошовій одиниці (СПЗ та ін.).
7. За формою надання виділяють:
− фінансові (готівкові) кредити – зараховуються на рахунок боржника та надходять в його розпорядження;
− акцептні кредити – застосовуються у формі акцепта тратти імпортером або банком;
− депозитні сертифікати – документи, які свідчать про вкладення грошових коштів, поміщення їх на депозитний рахунок у банк під оголошену ставку відсотка;
− облігаційні позики та ін.
8. За способом погашення виділяють кредти:
а) з рівномірним погашенням однаковими частками;
б) з нерівномірним погашенням (залежно від принципу і графіка);
в) з одноразовим погашенням всієї суми зразу;
г) ануїтетні (однакові річні внески основної суми позики і процентів).
9. Залежно від кредиторів можуь бути:
а) приватні кредити, які надаються приватними особами;
б) фірмові (комерційні) кредити – кредити, що надаються фірмами;
в) банківські кредити, тобто кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами);
г) урядові (державні) кредити – це кредити, надані урядовими установами від імені держави;
д) кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій;
е) змішані кредити – в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.
Фірмовий (комерційний) кредитє однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. Він є позичкою, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційний кредит у зовнішній торгівлі. Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має декілька різновидів: вексельний кредит; аванс покупця; кредит за відкритим рахунком. Частіше всього фірмові кредити реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком.
Вексельний кредитпередбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпортера. Останній, одержавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.
Кредит за відкритим рахунком проводять через відповідні рахунки банків імпортера та експортера. Зокрема, згідно з борговою угодою експортер записує на рахунок імпортера його борг у сумі, еквівалентній загальній вартості відвантажених товарів із заліком відсотків, що нараховуються. Імпортер, у свою чергу, зобов’язується в термін, який вказано в угоді, погасити суму кредиту та сплатити відсотки.
За фірмового кредиту імпортер часто сплачує так званий аванс покупця експортеру у розмірі найчастіше 10-20% вартості поставки у кредит. У такий спосіб аванс покупця виступає як свого роду зобов’язання останнього прийняти товари, які поставляються у кредит.
Фірмовий кредит пов’язаний з банківським передусім тому, що хоча він і відображає відносини між постачальником та покупцем, але він все ж таки передбачає участь банківських коштів. При продажу машин, устаткування фірмовий кредит надається на більш довгі строки (до 7 років), що відволікає на тривалий час значні кошти експортера та примушує його звертатися до банківського кредиту або рефінансувати свій кредит у банку.
До початку 60-х років ХХ ст. фірмові кредити були переважною формою зовнішньоторговельного кредиту. Вони за своїм вартісним обсягом більше ніж у 2 рази переважали банківський експортний кредит. Але швидкий розвиток міжнародної торгівлі, необхідність імпорту взаємопов’язаної продукції одночасно у декількох постачальників, збільшення термінів кредиту виявили недоліки фірмового кредиту. Серед них, з точки зору імпортера, найсуттєвішими є: обмежені строки кредиту, порівняно невеликі обсяги кредитування, прив’язаність імпортера до продукції фірми постачальника тощо. Тому із зростанням масштабів міжнародної торгівлі та її диверсифікацією частка фірмових кредитів у загальній сумі зовнішньоторговельного кредиту почала поступово зменшуватися.
Банківський зовнішньоторговельний кредит має для імпортера певні переваги перед фірмовим. Зокрема, вони полягають у тому, що цей вид кредитування надає більше можливостей для маневрування при виборі постачальника певної продукції, а окрім того, забезпечує довші терміни кредиту, більші обсяги поставок за кредитом, порівняно нижчу вартість кредиту.
Банківські кредити за цільовим призначенням поділяють на експортні та фінансові; за технікою надання − на акцептні та акцептно-рамбурсні кредити.
Експортний кредит полягає у тому, що він надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, устаткування і т.п. Ці кредити надаються в грошовій формі та мають “зв’язаний” характер (тобто боржник зобов’язаний використовувати кредит тільки для купівлі товарів у країни кредитора).
Фінансовий кредит дає змогу здійснювати купівлю товарів на будь-якому ринку, і таким чином виникають умови для вибору варіантів комерційних угод. Досить часто фінансовий кредит не пов’язаний з товарними поставками, і він може бути призначений, наприклад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримання валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті тощо. Основними споживачами фінансових кредитів виступають ТНК та ТНБ, які часто використовують їх для різного роду спекуляцій та фінансових маніпуляцій. Фінансові кредити можуть брати також центральні банки промислово розвинених країн, які використовують їх для погашення дефіциту платіжного балансу та здійснення валютних інтервенцій.
Акцептний кредит видається, якщо імпортер згоден оплатити тратту експортера. Перед настанням терміну оплати імпортер вносить в банк суму боргу, а банк в цей термін погашає його зобов’язання перед експортером.
Акцептно-рамбурсний кредит – банк імпортера в межах узгоджених лімітів кредитування виставляє безвідкличні акредитиви на банк експортера, котрий зобов’язується акцептувати трати й оплатити їх з настанням терміну. Після відвантаження товару експортер скеровує платіжні й товарні документи до свого банку. Останній акцептує переказний вексель і виплачує експортерові вартість товару. Потрібні для цього кошти банк експортера отримує через переоблік трати на світовому грошовому ринку. Коли настане термін оплати, останній тримач трати пред’являє її до оплати банкові експортера, який здійснює платіж за рахунок відшкодування отриманого від банку імпортера.
Кредитування зовнішньої торгівлі охоплює кредитування експорту та кредитування імпорту. Кредитування експорту може здійснюватися у таких формах:
а) авансові платежі, які надають країни-експортери іноземним виробникам;
б) банківське кредитування, тобто надання кредитів в дорозі; відкриття кредитних ліній; надання кредитів під товари або товарні документи в країні імпортера; бланкові кредити;
в) факторинг– це міжнародний кредит у формі придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги. Розвиток факторингових компаній з 60-х років XX ст. обумовлено затримками платежів, неплатежами, а також зростаючою потребою експортерів у кредитах. Експортер поступається факторинговій фірмі правом отримання платежів від платників за поставлені товари. Остання в свою чергу зобов’язується повертати йому гроші у міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму відразу. За здійснення факторингових операцій експортер вносить передбачену угодою плату, яка може бути дещо вищою від відсотків за кредит. Величина позички коливається від 70 до 90% суми рахунка-фактури в залежності від кредитоспроможності клієнта. Інші 10-30% після відрахування відсотка за кредит і комісії за послуги зараховуються на блокований рахунок клієнта. Засобу цього рахунка служать для покриття не прийнятих факторинговою компанією можливих комерційних ризиків (недоліки якості товарів, їхня некомплектність, суперечки про ціну і т.д.). Після оплати боргу покупцем компанія ліквідує блокований рахунок і повертає залишок клієнту. Термін кредиту до 180 днів. Угода про факторинг підвищує кредитоспроможність фірми-експортера і полегшує їй одержання кредиту в банку;
г) форфейтинг– це кредитування експортера шляхом придбання векселів, акцептованих імпортером, або інших боргових вимог. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик неоплати зобов’язань та разового збору за зобов’язання купити векселі експортера. Існують обмеження за мінімальним розміром форфейтирування. Векселі повинні бути з авалем банку країни покупця, а інші вимоги – з банківською гарантією. Форфейтинг – одна з нових форм кредитування зовнішньої торгівлі. Її поява зумовлена швидким зростанням експорту дорогого устаткування з тривалим терміном виробництва, посиленням конкурентної боротьби на світових ринках та зростанням ролі кредиту у розвитку світової торгівлі. Для західних банків операції з факторингу і форфейтингу стали добре технічно оснащеними видами фінанасових послуг, що надаються експортерам. Якщо факторинг зручніший для фінансування експорту товарів споживання з терміном кредитування від 90 до 180 днів, то такий вид кредитування, як форфейтинг використовується при фінансуванні експорту товарів виробничого призначення з терміном кредитування до кількох років. Залежно від кредитоспроможності імпортера термін вимог, що купуються, обмежується, як правило, від 180 днів до 5 років, а в деяких випадках – до 7 років. Водночас, факторинг, як правило, не покриває всіх політичних та перевідних ризиків, тоді як форфейтер при форфейтуванні будь-якої вимоги за ці ризики несе відповідальність. У багатьох країнах прийшли до висновку, що форфейтування може бути відносно недорогим, альтернативним іншим формам експортного фінансування, що застосовуються зараз.
Форфейтирування надає експортеру такі переваги:
– збільшення ліквідності;
– страхування від кредитного ризику, ризиків зміни процентних ставок і валютних курсів;
– звільнення від необхідності контролю за погашенням кредиту і роботи з інкасації платежів;
– простота документації та швидкість її оформлення;
– збільшення доходу форфейтера порівняно з кредитною операцією;
– перетворення операції поставки з відстроченим платежем на операцію з готівковим розрахунком.
Недоліком форфейтингу є висока вартість операції і складність знайти форфейтера;
д) лізинг– кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладання орендної угоди, за якої орендар сплачує орендну плату частинами та орендодавець зберігає право власності на товари до кінця терміну. Лізинг передбачає відносини купівлі –продажу та оренди, але основою відносин є кредитна операція – лізингова компанія надає орендатору фінансову послугу. З 50-x років XX ст. ці операції застосовуються в міжнародному обороті. Лізингові компанії надають фірмам устаткування, судна, літаки і т.д. в оренду терміном від 3 до 15 років і більше без переходу права власності. У міжнародній практиці розрізняються два види оренди устаткування: коротко- (рентінг), середньострокова до 3 років для стандартного устаткування, автомобілів, тракторів, залізничних вагонів і т.д.; середньо- і довгострокова (лізинг) для промислового технологічного устаткування, у тому числі комплектного. Лізинговими операціями займаються не комерційні банки, а спеціалізовані компанії. Розвитий ринок лізингових послуг зміцнює виробничий сектор економіки, створюючи умови для прискореного розвитку стратегічно важливих галузей, стимулює приплив капіталів у виробничу сферу.
Переваги лізингу складаються у великому пакеті послуг, він включає: організацію і кредитування транспортування, монтаж, технічне обслуговування і страхування об'єктів лізингу, забезпечення запасними частинами, консультаційні послуги, наприклад з питань оподатковування, дотримання митних формальностей; організаційні, координуючі й інформаційні послуги. В умовах дефіциту платіжного балансу лізинг привабливий ще і тим, що зобов'язання по ньому відповідно до міжнародної практики не включаються в обсяг зовнішньої заборгованості країни;
е) компенсаційні угоди– це форма довгострокового кредитування, за якої в рахунок погашення кредиту здійснюються зустрічні поставки продукції, виробленої на обладнанні, під купівлю якого був наданий кредит.
По суті, міжнародні кредити, які надаються у валюті, це форма трансформації комерційного кредиту у банківський, внаслідок якої експортер отримує ряд переваг. Насамперед, прискорюється одержання ним коштів за товар, що експортовано, а значить і обіг всього капіталу. Експортер звільняється від ризику неплатежу та валютного ризику, а також ризику, пов’язаного з коливанням ставок відсотків. Спрощується баланс підприємства за рахунок часткового звільнення від дебіторської заборгованості.
Проміжною формою між фірмовим і банківським кредитом у деяких країнах (наприклад, Великобританії, ФРН, Нідерландах, Бельгії) є брокерський кредит. Він має відношення до товарних угод і одночасно до банківського кредиту, оскільки брокери звичайно позичають кошти в банках. Брокерська комісія складає 1/50-1/32 суми угоди. Крім здійснення кредитних операцій брокери надають гарантії по платоспроможності покупців.
Урядовий кредит (міжурядові позики) є різновидність міжнародного кредиту, який надається однією країною іншій в товарній або грошовій формі, в рамках міжурядової угоди. Для урядового кредиту характерним є те, що суб’єктами кредитних відносин виступають окремі держави, а об’єктом перерозподілу − їх національний доход. Звичайно, урядовий кредит надається на більш пільгових умовах, ніж приватний. Він може бути безпроцентним, пільговим, може надаватись у вигляді субсидій. Найчастіше урядовий кредит є цільовим для опанування конкретних проектів, програм економічного та соціального розвитку. Міжурядові позики виступають у формі інвестиційного кредиту, який використовується для фінансування капітальних вкладень. Він може направлятись на збалансування платежів між країнами.
В широкому розумінні до міжурядових позик належать кредити міжнародних валютно-кредитних організацій, які надаються через МВФ, групу МБРР, Європейський Інвестиційний банк та інші фінансово-кредитні інститути. Міжнародна економічна допомога поряд з технічною допомогою, безоплатними дарунками, субсидіями включає позики на пільгових умовах. Пільговий міжнародний кредит — міжнародний кредит, що надається на пільгових умовах: на тривалий термін, по занижених ставках у відсотках або навіть на безпроцентних умовах.
Нерідко практикується змішаний вид міжнародного кредиту, наприклад, звичайні форми кредитування експорту сполучаються з наданням допомоги. Новою формою міжнародного кредитування стало так називане спільне фінансування декількома кредитними установами великих проектів, переважно в галузях інфраструктури.
Єврокредити – кредити, що надаються у валюті, яка є іноземною для банку − євровалюті, єврокредити видаються на євроринку. Цей ринок вільний від національної системи державного регулювання, його особливістю є пільговий (реєстраційний, податковий, валютний) режим для банківських операцій.
У 60-х роках XX ст. банківські депозити у великих європейських банках значною мірою були представлені в доларах – так званих євродоларах, що було пов’язано з масовим відливом доларів з США. На депозитах багатьох європейських банків знаходилися й інші валюти, що були іноземними для країни розташування банку. Ці депозити отримали назву євровалюти.
Банки почали використовувати ці кошти для кредитування клієнтів з різних країн. Банки США, розвиваючи мережу філій за кордоном, взяли активну участь у становленні цих ринків. До 90-х років обсяг євродолларового ринку перевищив 2 трлн. дол., а зараз за різними оцінками складає 7-8 і навіть 10 трлн. дол. Приблизно 75% цих коштів знаходиться на банківських депозитах. Банки, що мають такі депозити і надають кредити в євродоларах і євровалютах, називаються євробанки.
Євровалютні ринки не обов’язково пов’язані з європейськими країнами. Окрім фінансових центрів в Європі (Лондон, Париж, Франкфурт-на-Майні, Люксембург), такі операції ведуться в Н’ю-Йорку, Гонконзі, Сінгапурі, Бахрейні тощо.
Найбільші банки мають широку мережу закордонних філій і відділень, через яку вони контролюють фінансові операції на міжнародному рівні. Це – транснаціональні банки (ТНБ), серед яких лідирують американські. В 1960 р. тільки 8 банків США мали філії за кордоном, їх активи складали не менш 4 млрд. дол. В 90-ті роки закордонні філії вже мали більше 100 американських банків із загальними активами більше 500 млрд. дол. Основна клієнтура ТНБ – промислові ТНК, які самі беруть активну участь в світових фінансових операціях.
Єврокредити, як правило, надаються на умовах “рол овер” (роловерний кредит) на строк 5-10 років. Весь договірний строк ділиться на періоди по 3-6 місяців, а тверда відсоткова ставка встановлюється лише для першого періоду. Для кожного наступного вона коректується з врахуванням зміни цін та валютних курсів на міжнародному грошову ринку. До основних форм роловерного кредиту відносять: роловерні європозики, відновлювані роловерні кредити та роловер-стенд-бай єврокредити (роловерний кредит підтримки).
Роловерні європозики на початку свого використання мали фіксовані ставки відсотка. Внаслідок краху Бреттон-Вудської системи при їх наданні почали використовувати “плаваючі” ставки відсотка.
Відсоткова ставка за роловерними кредитами складається з двох частин – базової ставки і маржі. За базу приймаються відсоткові ставки за три- або шестимісячними міжбанківськими депозитами на відповідному ринку, наприклад ЛІБОР (LIBOR) у Лондоні.
ЛІБОР – ставка, запропонована на Лондонському міжбанківському ринку депозитів. Це відсоткова ставка, за якою провідні банки Лондона надають позиковий капітал у певній валюті іншим банкам. Вона служить базовою ставкою для багатьох операцій на міжбанківському ринку позикових капіталів. Маржа коливається від 0,25 до 2% залежно від стану ринку та надійності (рейтингу) позичальника.
По аналогії з ЛІБОР в інших фінансових центрах останнім часом стали формуватися свої базові ставки: ФІБОР – у Франкфурті-на-Майні, СІБОР – в Сінгапурі, БІБОР – в Бахрейні тощо.
В міжнародному кредитуванні широко застосовуються синдиковані кредити, які надаються декількома банками одному позичальнику. Створення синдикату банків дозволяє об’єднати ресурси його учасників для проведення великих кредитних операцій. Обсяги синдикованого кредиту, як правило, сягають декількох мільярдів доларів, а строки досить тривалі – в середньому 7-10 років. Такі умови кредитування дозволяють з одного боку, зібрати таку суму кредиту, яка не під силу одному банку, а з іншого - розподілити кредитний ризик між всіма його учасниками пропорційно їхньої частки в сумі кредиту.
Умови міжнародного кредиту містять поняття: валюта кредиту, валюта платежу, сума, термін, умови використання і погашення, вартість, вид забезпечення, методи страхування ризиків.
Валюта кредиту і платежу важливі для міжнародного кредиту, (оскільки нестійкість валют може спричинити втрати кредитора). На вибір валюти позики впливає низка факторів, зокрема рівень процентної ставки, практика міжнародних розрахунків, рівень інфляції, динаміка курсу валюти. Валютою міжнародного кредиту можуть бути національні валюти, євровалюти, СДР. Якщо кредит наданий будь-якою міжнародною організацією або банком-нерезидентом, то він уже вважається кредитом у євровалюті.
Кредитна заборгованість може бути погашеною в іншій валюті, тобто валюта кредиту та валюта платежу можуть і не збігатися. Цей принцип застосовується у практиці надання так званих м'яких кредитів, які набули поширення у кредитних відносинах розвинутих країн з країнами, що розвиваються, коли погашення боргу відбувається в національній валюті країни боржника.
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 110 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |