Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Малі підприємства

Це найчисельніша група підприємств. Законодавчо малі підприємства визначають за чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки галузей та видів вироб­ництва. У США до малих відносять підприємства з кількістю зайнятих до 500 осіб, у Японії - до 300 осіб. В Україні малими (незалежно від форми власності) визнають підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

В останні десятиріччя XX ст., починаючи від 70-х років, розвиток малих підприємств набув небачених масштабів, що й дало підстави говорити про них, як про своєрідний феномен. У розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 відсотків загальної кількості, а їх частка у створенні ВВП сягає від 20 до 60 відсотків. На цих підприємствах зосереджена значна кількість робочих місць, і вони середньорічно забезпечують удвічі більшу зайнятість на нових робочих місцях ніж великі.

Нинішнє зростання ваги малих і середніх підприємств (малого підприємництва) зумовлене переходом до постіндустріального суспільства, якому властиві суттєві зрушення в організації промислового виробництва: на зміну масовому конвеєрному виробництву (фордизм) приходить так званий постфордизм (тойотизм) Для нього властиве гнучке виробництво на базі багатоцільового устаткування з випуском широкого асортименту продукції. Тойотизм започаткував становлення так званих підприємницьких мереж - взаємопереплетеної мережі малих і середніх підприємств. У нових умовах малі підприємства не просто заповнюють "ніші" на ринку, які не зайняті великим бізнесом або їх обслуговуванням - їх розглядають як самодостатні економічні одиниці передусім тому, що вони мають певні переваги перед великими. Тому в багатьох країнах розробляють спеціальні програми на підтримання малого бізнесу.

Розквіт малого бізнесу в індустріально розвинених країнах тісно пов'язаний з державною підтримкою. Для цього створено спеціальні урядові інститути з розроблення і втілення в життя державних програм допомоги малим і середнім фірмам. Надаються пільгові позики під створення підприємств, розширення та модернізацію виробництва, для придбання нового обладнання. У США позики малим підприємствам надають на 8 років з можливим продовженням до 25 років.

Малий бізнес має великі податкові пільги. У Великій Британії прибуток до 90 тис. фунтів стерлінгів не оподатковують; інвестиції в малі та середні підприємства також не оподатковують. У Німеччині удвічі зменшена ставка податку для малого бізнесу. У Франції про­тягом перших п'яти років роботи малого підприємства ставка податку знижується удвічі.

Держава не стоїть осторонь підтримки й так званих "інку­баторів" з "вирощування дрібного підприємництва", де майбутнім підприємцям надають різноманітну фінансову, матеріальну і консультативну допомогу.

Малі підприємства об'єктивно потрібні сучасній ринковій економіці. Вони виконують важливі функції:

- оперативно реагують на кон'юнктурні коливання ринку;

- забезпечують атмосферу конкуренції, сприятливе середовище для підприємництва та ініціативи;

- створюють нові робочі місця;

- насичують ринок товарами та послугами відповідно до нових потреб;

- сприяють ослабленню монополізму;

- є основою для формування середнього класу;

- чутливі до інноваційної діяльності.

Водночас малий бізнес пов'язаний з постійним ризиком. Практика розвинених країн засвідчує, що через 5-7 років від­бувається майже повна заміна всієї кількості МП. У США половина новостворених малих фірм банкрутує першого ж року. Однак на зміну збанкрутілих МП приходять нові, перспективні підприємства, які працюють для задоволення нових потреб суспільства і людини. Поява нових МП зумовлена й новими технологіями, які часто орієнтуються не на великі площі та велику кількість працівників, а на якість праці, майстерність, індивідуальність виконання, тощо.

Не випадково, що дуже часто засновниками МП є молоді люди (навіть учні та студенти), високоосвічені й ініціативні.

Дуже важливу роль МП відіграють у переході від командної до ринкової економіки. Ця роль пов'язана зі здатністю МП стабілі­зувати споживчий ринок, створювати нові робочі місця, бути чинником формування прошарку середнього класу - основи демократизації суспільства.

Однак кількість МП на тисячу населення України приблизно в 10 разів нижча ніж у країнах Європейського Союзу. До того ж, переважна більшість МП припадає на сферу гуртової і роздрібної торгівлі, тоді як на промисловість, будівництво і транспорт відповідно припадає значно менше. Низька частка МП у промисловості, сільському господарстві, сфері обслуговування, сфері науково-технічних розробок і високих технологій зумовлена обмеженістю інвестиційних ресурсів, відсутністю можливостей тривалого кредитування. Тому малому підприємництву в Україні потрібна ефективна державна підтримка. Вона мала б бути спрямована на:

^удосконалення механізму спрощеного оподаткування (фіксований податок; єдиний податок; спеціалізований торговий патент тощо);

^спрощення процедури обліку й звітності;

^законодавче регулювання, що спрямоване проти чиновницького беззаконня, бюрократичної сваволі тощо;

^спрощення процедури входження і виходу з ринку;

^впорядкування перевірок малих підприємств;

^зниження адміністративного втручання держави в економічні процеси і підприємницьку діяльність. Передача частини функцій держави механізмам ринкової саморегуляції (дерегуляції) і недержавним інститутам.

Слід зазначити, що МП поширені в аграрній сфері. Це фермерські господарства, як дуже ефективний сектор економіки розвинутих ринкових країн, про що, зокрема, свідчить і те, що в сільському господарстві названих країн зайнято менше ніж 10 % населення, а в деяких країнах - 2-3%.

Сучасне фермерське господарство - це високоспеціалізоване й високомеханізоване виробництво, що застосовує нові системи машин, розгалужену систему виробничої та ринкової інфра­структури. Його ведуть кваліфіковані, освічені спеціалісти із широким застосуванням здобутків агрономічної та біологічної наук.

Маємо і певні результати фермерства в Україні, а також і спеціальний закон "Про селянське (фермерське) господарство". Однак, дуже складно йде цей процес: на 01.01.2000 р. в Україні зареєстровано 36 тис. фермерських господарств. У їхньому користуванні було 1162,3 тис. га сільськогосподарських угідь (у середньому по 32 га на господарство), серед них 1084,2 тис. га ріллі (відповідно ЗО га). На цих земельних угіддях (3 % загальної площі ріллі України) фермерські господарства зібрали 2,6 % валового збору зерна і цукрових буряків, 3,5 % соняшнику. Фермери мають багато перешкод на своєму шляху. І чи не головна з них - це відсутність ринку землі.