Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Теоретична частина. 1.1.Основні поняття та елементи мови

1.1.Основні поняття та елементи мови

Програми складаються з синтаксичних конструкцій, які називають командами (операторами, вказівками, реченнями). Команди будуються з лексем – неподільних елементів мови: слів, чисел, символів операцій тощо. Слова поділя-ються на службові, стандартні імена та імена (ідентифікатори), які користувач дає різним об’єктам. Розглянемо основні службові слова мови. Їх можна записувати як великими, так і малими літерами:

Стандартні імена. Великий набір слів є проміжним між службовими словами та іменами користувача. Це стандартні імена. Їх є декілька груп: 1) назви стандартних типів даних: Boolean (логічний), char (символьний), integer (цілий), real (дійсний), text (текстовий файл) тощо; 2) назви стандартних сталих: false (хиб-ність), true (істинність), maxint (максимальне ціле), pi (число П) тощо; 3) назви стандартних функцій: abs, arctan, cos, exp, ln, sin тощо; 4) назви стандартних процедур: read, readln, write, writeln тощо.

Стандартні імена користувач може використовувати для позначення інших об’єктів, однак тоді вони втрачають основне признячення.

Імена, які користувач надає величинам (сталим, змінним), програмі, підпрограмі тощо, мають складатися з латинських літер, цифр, символу “_”. В імені цифра не може бути першим символом. Наприклад, програму можна назвати так: myprogram_1.

Структура програми. Програма складається із заголовка (program <ім’я програми>;), розділів описової частини (uses, label, const, type, var, procedure, function) та виконавчої частини (begin <розділ команд > end.)

Заголовок та усі розділи, окрім останього, є необов’язковими. Розділювачем між конструкціями (командами) програми є символ “;”. У кінці програми завжди має стояти крипка.

Заголовок програмі надає програміст. В іменах, які користувач надає своїм програмам та змінним, великі і малі букви рівноправні: імена А та а (або MyName та myname) позначають один і той самий об’єкт.

У програму можуть входити коментарі. Коментар – фрагмент тексту програми, взятий у фігурні дужки або записаний так: (*коментар*). Коментар слугує для пояснення роботи програми і не впливає на виконання команд. Він може бути розташований у довільному місці програми.

Програма – це послідовність команд, за допомогою яких записують алгоритм розв’язування задачі. Програми (алгоритми) складають за таким принципом: вводять дані, визначають потрібне, виводять результати. Аналогічно розв’язують задачі з математики та фізики, але тут обчислення вручну виконувати не потрібно – їх виконує комп’ютер.

1.2. Типи даних

Стандартні типи даних. Одним з найважливіших понять у програмуванні є змінні. Змінна – це поіменована ділянка оперативної пам’яті комп’ютера, де зберігається значеннядеякої величини. Зміна має такі властивості: назву (ім’я), значення, тип. Кількість змінних та їхні властивості задає користувач. Тип змінної визначає її допустимі значення, а також операції, які можна над нею виконувати. Є такі стандартні типи даних: числові цілі, числові дійсні, символьний та логічний. Усі стандартні типи даних (окрім дійсного) є впорядкованими, тобто для кожного даного визначені наступне та попереднє значення.

Нестандартні прості типи даних. Усі наведені вище типи даних є стандартними, їх не треба описвати у роділі типів. Користувач може визначити свої власні типи даних у розділі type так:

type <ім’я типу 1> = <опис типу 1>;... <ім’я типу n> = <опис типу n>;

До простих нестандартних типів належать перерахований, діапазонний та рядковий типи.

Перерахований тип утворюють з ідентифікаторів (імен користувача) шляхом їх об’єднання у список, який записують у круглих дужках:

type,<ім’я типу> = (<значення 1>, <значення 2>,…, <значення n>);

Діапазонний тип – це звуження деякого базового упорядкованого типу. Його описують наступним чином:

type <ім’я типу> = <значення 1>..<значення 2>;

Рядковий тип даних (string). Значення змінної рядкового типу може бути довільна послідовність, яка складається не більше, ніж з 255 символів. Змінні рядкового типу можна описати у розділі опису констант, типів або оголосити у розділі змінних.

Типовані сталі. Окрім звичайних, є ще типові сталі. Вони дають змогу оголошувати зміну й відразу надавати їй значення. На відміну від звичайних, значення типованих сталих у програмі можна змінювати.

1.3. Прості програми

Прості (інша назва – лінійні) програми складаються з команд присвоєння, введення-виведення даних та викликів процедур.

Команда присвоєння має вигляд:

<ім’я змінної>:=<вираз>;

Обчислюється вираз і його значення надається змінній. Вираз призначений для описування формул, за якими виконуються обчислення. Вираз може містити числа, змінні, сталі, назви функцій, з’єднані символами операцій.

Змінна і вираз мають бути одного типу або узгодженими: змінним дійсного типу можна надавати значення виразів цілого типу, а змінним рядкового типу присвоювати значення виразів символьного типу, але не навпаки.

Команди введення (read, readln) даних. Надавати значення змінним можна двома способами: за допомогою команди присвоєння, наприклад x:=5, або команд уведення даних з клавіатури. Другий спосіб робить програму більш універсальною, оскільки дає змогу розв’язувати задачі для різних значень змінних. Команда read має вигляд:

Read (<змінна 1>,…,<змінна n>);

Виконання програми зупиняється. Система переходить у режим очікування введення даних (екран темний, миготить курсор). Значення цих даних користувач

набирає на клавіатурі через пропуск або натискає після кожного даного на клавішу вводу. У результаті виконання цієї команди відповідним змінним бдуть присвоєні конкретні значення.

Команда readln має виляд:

Readln (<змінна 1>,…,<змінна n>);

Вона діє як команда read з тою різницею, що зайві дані у рядку введення ігноруються. Наступна команда вводу читатиме дані з нового рядка. Цю команду застосовують під час роботи з текстовими файлами.

Команди виведення (write, writeln) даних.. Для виведення на екран повідомлень та результатів обчислень використовують команди write та writeln:

Write (<вираз 1>, <вираз 2>, …,<вираз n>);

У списку виведення можуть бути сталі, змінні або вирази.

Сталі значення змінних та виразів виводяться на екран у вікно виведення, яке можна переглянути за допомогою комбінації клавіш Alt+F5.

Команда writeln (<вираз 1>,…,<вираз n>); діє майже так само як команда write; різниця така: наступна після неї команда write чи writeln буде виводити значення на екран у новому рядку.

Для переходу на новий рядок екрана чи для пропуску рядка використовують команду writeln без параметрів.

Форматний вивід. Команди write та writeln можуть здійснювати форматний вивід даних. Форматування – це подання результатів у наперед заданому користувачем вигляді. Для цього після виразу через двокрапку записують число (: n) кількість позицій на екрані, які треба надати для виведення значення цього виразу. Формат :n застосовують для даних цілого та рядкового типів. Під час виведення даного дійсного типу зазначають загальну кількість позицій для всіх символів (n) та кількість позицій для дробової частини (m), тобто формат має вигляд :n:m.

Якщо не використовувати форматний вивід, то для даних цілого та логічного типу на екрані буде написано до 15 позицій, для даних дійсного типу – 18. Дані дійсного типу виводяться у вигляді x.xxxxxxxxxxEзнакхх, де х – будь-яка цифра, що часто є надлишковим. Такі числа на екрані можуть зливатися.

1.4. Розгалудження

Cкладена програма – це конструкція такого вигляду:

begin <команда 1>;…<команда n>; end;

Складена програма трактується як одна команда.

Логічний вираз – це засіб записування умов для відшукання потрбних даних. Логічний вираз може приймати значення true (істинність) або false (хибність). Логічні вирази бувають прості та складені. Простий – це два арифметичні вирази, з’єднані символом відношення, а складений – це прості логічні вирази, з’єднані назвами логічних операцій: not, and і or.

Подвійну нерівність 1<x<5 як складений логічний вираз записують так: (1<х) and (x<5). Сукупність нерівностей вигляду х<1; x>5 – так: (x<1) or (x>5). Прості логічні вирази, які входять у складені, завжди беруть у дужки.

Команда розгалуення if має два різновиди.

Повна команда розгалуження має такий вигляд:

if <логічний вираз> then <команда 1> else <команда 2>;

Якщо логічний вираз істинний, то виконується команда 1, в протилежному випадку – команда 2. Команди 1 та 2 можуть бути простими або складеними.

У команді розгалуження перед службовим словом else символ ”,” не ставиться.

Коротка команда розгалуження має вигляд: if<логічний вираз> then <команда 1>; якщо логічний вираз істинний, то виконується команда 1, інакше виконується команда, яка знаходиться за даною конструкцією.

Команда goto – це команда безумовного переходу, яка змінює послідовність виконання інших команд програми шляхом переходу до виконання команди, що має позначку (мітку):

goto <позначка>;

Позначка може стояти перед довільною командою в програмі. Вона відокремлюється від команди двокрапкою (:).

<позначка>: <команда>;

Позначку треба заздалегідь оголосити на початку програми у розділі label:

Label <список позначок>;

Позначка може починатися з букви або бути числом від 0 до 9999. Не можна передавати керування команді,яка є в середині підпрограми чи в середині складеної

команди.

Команда вибору (case) має вигляд: