Читайте также:
|
Після ратифікації Верховною Радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у 1997 році в будь-якої особи з’явилася можливість, а в державних службовців, суддів та інших осіб, наділених владними повноваженнями, - навіть обов'язок порівнювати відповідність чинного законодавства та своєї діяльності не лише до вимог Конституції України, а й стандартів захисту прав особи, гарантованих цією Конвенцією.
Особливість Конвенції як міжнародного акта полягає в тому, що її підписання країнами-членами Ради Європи потягнуло за собою створення дієвої системи захисту прав особи на європейському континенті.
В Україні було прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини». У статті 17 цього Закону встановлюється, що «суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права».
Яке відношення мають зазначені положення до адміністративно-деліктного права? Основна проблема застосування європейського законодавства в справах адміністративно-правового характеру.
Так, стаття 6 Конвенції поширює свою дію лише на порядок судового розгляду справ про цивільні права та обов'язки та справ про кримінальне обвинувачення, що зумовлює необхідність визначення змісту поняття «справа про кримінальне обвинувачення» та його відмінностей від справ про адміністративні порушення.
Європейський Суд багато разів констатував, що поняття «кримінальне обвинувачення», яке використовується у статті 6 Конвенції, має автономний характер і його необхідно розуміти лише виходячи з положень Конвенції. Подібне застереження означає, що виведення у законодавстві країн-учасниць з-під юрисдикції кримінальних судів певних видів правопорушень і віднесення їх до юрисдикції інших органів, що може означати визнання національним законодавцем таких проступків адміністративними, для Європейського Суду не матиме значення.
Визначальну роль у процесі ідентифікації правопорушення мають такі критерії, як природа правопорушення та покарання за нього.
Якщо ознака належності певного порушення до кримінально-правової сфери є вразливою, а її зміст може змінюватися залежно від волі держави, то для Європейського Суду стає важливим встановити природу правопорушення. Так, кримінальні правопорушення, на відміну від інших порушень, мають суспільно-небезпечний характер (посягають на загальні, суспільні блага) і можуть бути вчинені будь-якими особами. Такими, що відрізняються від кримінальних порушень, є дисциплінарні проступки, які можуть вчинятися лише окремою групою осіб, які виконують ті чи інші специфічні функції (державні службовці, військовослужбовці тощо).
Але Європейський Суд встановив, що притягнення до відповідальності порушників правил дорожнього руху в адміністративному порядку, тобто визнання таких порушень адміністративними, не суперечитиме вимогам Конвенції. «Враховуючи велику кількість незначних правопорушень - особливо правил дорожнього руху, - характер яких не настільки небезпечний, щоб накладати на порушників кримінальне покарання. Держави-учасниці мають вагомі підстави для введення такої системи, яка розвантажує їх суди від більшості подібних справ. Переслідування і покарання за незначні правопорушення в адміністративному порядку не суперечить Конвенції при умові, що зацікавлені особи можуть оскаржити ухвалене проти них рішення в суд, де діють гарантії статті 6 Конвенції».
Наступною ознакою, що дозволяє відрізнити кримінальні правопорушення від інших видів проступків, є види покарання, які можуть бути застосовані до порушників. Виходячи з видів покарання, однозначно кримінальними правопорушеннями визнаються діяння, що передбачають позбавлення волі особи, яка вчинила певне порушення. Цікаво, що позбавлення прав на керування транспортним засобом розглядається Європейським Судом як кримінально-правова санкція, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним у щоденному житті і для здійснення діяльності».
Аналіз українського законодавства засвідчує існування великої кількості протиправних діянь, не віднесених до сфери кримінального законодавства, але які можуть бути охарактеризовані Європейським Судом як кримінальні правопорушення. Зокрема, використовуючи критерій суворості покарання за вчинення порушення, Європейський Суд визначив, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції.
А такі санкції за вчинення адміністративних правопорушень, як оплатне вилучення або конфіскація майна, позбавлення спеціального права, зокрема права керування транспортними засобами, мають суворий обмежувальний характер щодо прав осіб. Характер цих санкцій, зумовлює, на погляд суду, віднесення цих правопорушень до кримінально-правової сфери.
Також, можуть визнаватися кримінальними порушеннями у розумінні статті 6 Конвенції і адміністративні правопорушення, передбачені Главою 13-А КпАП «Адміністративні корупційні правопорушення».
Отже, «справами про кримінальне обвинувачення» у розумінні Конвенції, на наше переконання, можна вважати не лише власне кримінальні справи, а й справи:
1) про корупційні діяння;
2) про адміністративні правопорушення, санкцією за вчинення яких є арешт правопорушника, сплатне вилучення майна, конфіскація майна чи позбавлення спеціального права, наданого цій особі.
Визнання їх справами про кримінальне обвинувачення автоматично вимагає додержання процедурних гарантій, визначених статтею 6 Конвенції. Серед основних гарантій, які мають бути забезпечені в процедурі кримінального обвинувачення, слід назвати право обвинуваченої особи на
- незалежність і неупередженість суду, в тому числі на відвід упередженого судді;
- публічність судового розгляду;
- розумний строк судового розгляду;
- рівність сторін та змагальність, в тому числі «допитувати свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення» (пункт d частини 3 статті б Конвенції);
- правову допомогу, в тому числі на безоплатну правову допомогу;
- допомогу перекладача;
- оскарження судового рішення.
Переважна частина із названих процесуальних прав осіб, які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення (в розумінні Конвенції), не тільки порушуються В українській практиці, але навіть не передбачені в національному законодавстві, а точніше в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Наближенням дотримання подібних гарантій, на нашу думку, можна вважати обов’язковість участі прокурора при розгляді справ про адміністративні корупційні правопорушення.
Тому очевидною є необхідність посилення гарантій при здійсненні адміністративно-деліктного провадження тих протиправних діянь, які за своїми ознаками визначаються Європейським Судом як кримінальні правопорушення. Для додержання прав осіб ці зміни означатимуть, що всі особи, які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів та окремих нинішніх адміністративних правопорушень), зможуть використовувати широкий спектр гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції.
І навіть якщо з адміністративного права буде вилучено певний перелік кримінально-караних діянь, це не означатиме позбавлення особи процедурних гарантій при накладенні стягнень за вчинення адміністративних проступків. Звичайно, ці гарантії не несуть для держави значних обтяжень, що обумовлене меншою суворістю адміністративних стягнень в порівнянні із кримінальними покараннями.
Про перелік принципів накладення адміністративних стягнень можна дізнатися із положень Рекомендації № В (91) 1 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо адміністративних санкцій 1991 року.
Перш за все, положення рекомендації передбачають, що під адміністративною санкцією розуміється адміністративний акт, тобто прийняте саме адміністративним органом рішення про накладення на особу у зв'язку з її неправомірною поведінкою штрафу чи іншого карального заходу грошового чи не грошового характеру. Положення цієї Рекомендації передбачають вісім загальних принципів. яким має відповідати процедура накладення адміністративних стягнень:
1) законність, тобто визначення адміністративних санкцій та підстав їх застосування виключно в законі;
2) застосування адміністративної санкції лише за дію, яка визнається протиправною на підставі закону, та неможливість зворотної дії закону, який встановлює або посилює тяжкість адміністративної санкції;
3)неможливості двічі притягуватись до відповідальності за одне діяння;
4) розумність строків застосування адміністративних санкцій;
5) обов'язок закінчення будь-якої процедури щодо застосування адміністративних санкцій прийняттям остаточного рішення;
6) необхідність додержання загального права на захист особи знати про можливість застосування адміністративної санкції та про характер доказів проти неї, мати достатньо часу для підготовки свого захисту, мати можливість висловити свою думку, отримати обґрунтоване рішення;
7) тягар доказування лежить на адміністративному органі;
8) рішення про накладення адміністративних санкцій має переглядатися судом.
Крім цього, під час накладення адміністративних стягнень повинні додержуватися загальні принципи адміністративної процедури і права осіб під час її здійснення, передбачені у Резолюції (77) 31 про захист прав особи стосовно актів адміністративних органів влади та Рекомендації № К (80) 2 стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень.
Зазначені вище гарантії можуть стати критеріями для об'єктивної оцінки відповідності процедур накладення адміністративних стягнень в Україні вимогам європейських стандартів.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 203 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |