Читайте также:
|
Cпільний адміністративний простір можливий тоді, коли адміністративні принципи, правила, процедури і положення однаково застосовуються на певній території та узгоджуються з національною конституцією.
Ці принципи, тобто принципи ЄАП, і є саме тим, що називають офіційно неоформленим надбанням Співтовариства в сфері державного управління, яке сприяє утворенню й укріпленню європейського адміністративного простору та європеїзації систем державного управління і адміністративного права країн-членів ЄС.
Суд ЄС встановив загальну частину основних принципів, що складають так зване «європейське адміністративне право», яке не заміняє національне адміністративне право, а працює паралельно з ним, складаючи надструктуру, до якої повинно пристосовуватися національне право.
Ці принципи характеризуються двома особливостями; по-перше, вони ніби вмонтовані в управлінські структури і відображені в адміністративних процедурах на всіх рівнях; по-друге, їх дотримання здійснюється під опікою незалежних контрольних органів, систем правосуддя та парламентського нагляду, у результаті чого забезпечується захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.
Основні принципи права ЄС і адміністративного права, зокрема, виступають у державах-членах ЄС у ролі підвалин європейського адміністративного простору, що є набором спільних стандартів для здійснення державного управління, визначених у законодавчому порядку і запроваджених через систему заходів, процедур та механізмів звітності. Спираючись на ці стандарти, можна оцінити:
- надійність системи державного управління;
- ступінь підзвітності державних службовців та органів влади;
- практичну обґрунтованість процедур прийняття управлінських рішень:
- можливість оскарження цих рішень та відшкодування збитків.
Роль і значення цих стандартів настільки важливі, що вони вже увійшли до конституцій країн-членів ЄС, відображені у багатьох правових актах та запроваджені ними, наприклад, законами про адміністративні процедури, про свободу інформації, про державну службу, тощо.
З урахуванням вищевикладеного вітчизняна адміністративно-правова доктрина потребує комплексного перегляду усталених поглядів щодо визначення принципів адміністративного права, оскільки їх переважна більшість сформувалася в радянський період та потребує якісного оновлення основоположних категорій, в тому числі з урахуванням європейських принципів адміністративного права.
Класифікація принципів ЄАП, наведена у дослідженнях Програми СІГМА та ОЕСР має наступний вигляд:
1) група «Юридична визначеність»: принцип правової держави; принцип верховенства права; принцип надійності; принцип передбачуваності; принцип зв’язаності адміністрації законом; принцип недискримінації; принцип пропорційності; принцип доцільності (обґрунтованості); принцип процедурної справедливості; принцип своєчасності; принцип професіоналізму тощо.
2) група «Відкритість і прозорість»: принцип відкритості на противагу секретності; принцип прозорості на противагу дискретності; принцип винятковості конфіденційного та секретного характеру діяльності органів публічної влади; принцип набрання законної сили тільки після офіційного опублікування; принцип підлеглості публічних адміністрацій зовнішньому контролю; принцип обов’язкового обґрунтування та наведення підстав прийнятого рішення особі, чиї права або законні інтереси зачіпаються у зв’язку із його прийняттям, і т. п.
3) група «Відповідальність»: принцип несення відповідальності органами публічної адміністрації; презумпція вини органу публічної адміністрації у відносинах з громадянином; принцип відшкодування шкоди органами публічної влади, заподіяної правам і законним інтересам громадян та ін. осіб; принцип формалізованих процедур з метою уникнення абстрактної відповідальності; принцип примату інтересів людини і громадянина у відносинах з органами публічної влади, тощо.
4) група «Ефективність і результативність»: принцип ефективної адміністрації; принцип ефективного та результативного виконання європейського законодавства та інші.
Від вищевикладених принципів належної адміністрації необхідно відмежовувати принципи належного управління (з англ. – “ good governance ”), які виступають родовою категорією принципів належної адміністрації, точніше останні виступають одним зі стандартів належного управління.
Принципи належного управління є не просто ідеями, що спираються на добру волю управлінців. Вони містяться в організаційних структурах і адміністративних процедурах на всіх рівнях державного управління. Характеризуючи походження цих принципів, зазначимо, що вони у більшості держав-членів ЄС визначаються адміністративним і дуже часто конституційним правом. Із часу створення Євросоюзу значна кількість принципів належного управління, якими керувалися держави-члени, співіснували і взаємодіяли в об'єднаному просторі установ ЄС. Вони були вдосконалені і чітко визначся таким чином, щоб кожна держава - член цієї організації могла дотримуватися їх у своїй щоденній адміністративній діяльності у контексті міжінституційної співпраці, надання державних послуг тощо.
Підкреслимо, що зараз уся інституційна структура Європейського Союзу функціонує, керуючись принципами належного управління. Це дуже важливо з огляду на те, що дана інституційна система має штучне походження, кожний її елемент був глибоко продуманий і запроваджувався після тривалого і всебічного аналізу. Отже, можна констатувати, що значущість принципів належного управління, які є основою діяльності установ ЄС, а також адміністративної діяльності держав - членів, є безсумнівною. Отже, можна стверджувати, що саме вони становлять основу європейського адміністративного права.
Суб'єкти державного (публічного) сектору зобов'язані дотримуватися цих правових принципів, що забезпечується незалежними контрольними органами, системами правосуддя, судочинства та парламентського нагляду, а також шляхом надання можливостей для проведення слухань і відшкодування як фізичним, так і юридичним особам.
Систематизувавши спільні для держав-членів ЄС принципи адміністративного права, експерти виділяють такі їх групи:
1) Правова визначеність. Надійність та передбачуваність державно-управлінських заходів та рішень забезпечують ряд принципів і механізмів, за допомогою яких у демократичних державах намагаються викорінити свавілля в управлінні суспільними справами.
Верховенство права є багатостороннім механізмом забезпечення правової визначеності. Сутність верховенства права полягає в тому, що органи влади мають виконувати свої функції та зобов'язання у суворій відповідності до законодавства. Принцип верховенства права вимагає чіткої ієрархії правових норм, дотримання яких забезпечується незалежними судовими органами.
Принцип пропорційності означає, що адміністративні дії мають бути вимогливими пропорційно до визначеної законодавством мети, тобто не вимагати від громадян більше, ніж необхідно для її досягнення.
Відповідно до принципу процедурної справедливості адміністративні процедури мають гарантувати точне й неупереджене застосування закону та приділяти увагу таким суспільним цінностям, як повага до людини і захист її гідності.
Своєчасність дій державного управління є необхідним принципом, що підтримує надійність та передбачуваність усієї системи. Дотримання цього принципу дозволяє уникнути затримки у прийнятті необхідних суспільству рішень. Затримка може статися через нестачу ресурсів або брак політичної волі, але найчастіше несвоєчасність рішень або заходів спричинена неефективністю дій та некомпетентністю державних службовців.
Професіоналізм і доброчесність державної служби також сприяють надійності та передбачуваності державного управління. Сучасний державний службовець має бути неупередженим і професійно незалежним.
2) Відкритість і прозорість. Державне управління має бути прозорим та відкритим. Секретними або конфіденційними можуть бути лише питання, які так чи інакше стосуються національної безпеки, або особисті дані. Відкритість означає доступність конкретного адміністративного органу для зовнішньої перевірки або контролю, а прозорість - що він може бути «просвічений наскрізь» з метою перевірки та нагляду.
3) Підзвітність. В адміністративному праві кожен адміністративний орган має нести відповідальність за свої дії перед іншими адміністративними, законодавчими або судовими органами. Відповідно до принципу підзвітності жодний орган влади не може бути звільнений від контролю та перевірок інших органів. Основними механізмами забезпечення підзвітності є судовий розгляд, звернення до вищого адміністративного органу, розслідування уповноваженого у справах людини, інспекторська перевірка спеціальної комісії або колегії, перевірка парламентського комітету.
4) Ефективність і результативність. Визнання ефективності важливою цінністю для державного управління і державної служби відбулося порівняно недавно і тісно пов'язане з перетворенням держави на постачальника суспільних послуг. У цьому контексті сутність ефективності як управлінської цінності полягає у підтриманні найкращого співвідношення між задіяними ресурсами та отриманими результатами. Результативність державного управління означає забезпечення успішного розв'язання суспільних, проблем і досягнення цілей, які були поставлені законодавством та урядом перед системою державного управління. У конституціях деяких держав-членів ЄС (наприклад, Іспанії) ефективність і результативність державного управління визнаються конституційними принципами. Адміністративне право часто посилається на вимоги економії, ефективності та результативності як на принципи, якими мають керуватися державні службовці.
Поряд із цим слід зазначити, що наведений перелік може бути уточнений, адже він сам являє собою уточнення п’яти основних політичних принципів належного урядування, наведених у Білій книзі Європейського урядування (2001 р.): відкритість, участь, відповідальність, ефективність та відповідність (узгодженість). Кожний з цих принципів сприяє утвердженню демократії та верховенства права у державах-членах ЄС, та застосовується на всіх рівнях управління – глобальному, європейському, національному, регіональному та локальному.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 169 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |