Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ — це зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Як і методи навчання форми організації навчання в школі можна поділити на загальні і спеціальні.

Загальні форми організації навчання (А.Алексюк):

Індивідуальна передбачає відособлену навчальну і трудову діяльність учня як найважливіший шлях до оволодіння ним основами наук і праці. Індивідуальна ФОПД створює можливості для врахування рівня розвитку, вікових та індивідуальних особливостей кожного учня, його інтересів та особливостей.

Парна передбачає роботу в постійних парах /учень-учень, учень-вчитель/. У цьому випадку учень одержує можливість отримати інформацію від учителя про помилки і усу­нути їх самостійно, або за допомогою вчителя. Але в умовах великої кількості учнів можливості парної роботи досить обмежені. Організація парної роботи полягає в допомозі сильного слабким і взаємодопомозі. Склад пар визначає вчитель, враховуючи симпатії або працездатність учнів. Пари мо­жуть мінятися. В.М.Дяченко розрізняє пари постійного складу /статичні/ і змінного складу /динамічні/. Така структура роботи дозволяє вчити кожного і вчитися кожно­му. Головне — взаємонавчання і взаємоконтроль.

Групова, як зазначає В.Лозова, найчастіше виступає у двох різновидах за першим — процесом керує вчитель, а при другому — хтось із учнів. Але бригадна форма організації навчання має такі недоліки: виключається загальнокласна робота, значною мірою виключені співробітництво і взаємонавчання учнів, спільність мети реалізується лише частково. Існують і інші підходи до класифікації групових форм організації навчання так, наприклад, І.М.Черецов групову форму поділяє на ланкові, бригадні, кооперативно-групові, диференційовано-групові.

До спеціальних форм організації навчання відносять: лекції, семінари, домашні завдання, факультативи, гуртки, лабораторні, практичні роботи, практикуми, екскурсії, навчальні конференції, диспути, консультації тощо.

Коротко охарактеризуємо кожну із них.

Лекція — використовується в старших класах з метою широкого ознайомлення учнів з основним змістом теоретичного матеріалу, головними ідеями в даній галузі науки, прикладною значущістю цієї науки та перспективами її розвитку. Лекції класифікують:

1) за навчальною метою: вступні, викладення основного теоретичного матеріалу, заключні;

2) за характером викладу: проблемні і непроблемні.

Під час лекційного викладу учні ведуть конспекти повідомлюваного матеріалу.

Семінарські заняття — існують для поглибленого вивчення вузлових питань з теми, з колективним обговоренням і оціненням результатів. Вони створюють умови для розвитку умінь самостійно здобу­вати і опрацьовувати знання.

Враховуючи складність і об’єм вимог шкільні семінари В.Римаренко пропонує умовно поділити на три відносно великі групи: підготовчі (просемінарські) заняття, власне семінарські заняття і міжпредметні семінари.

За цільовою спрямованістю просемінарські заняття можна умовно розділити на семінари повторення і систематизації знань, умінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; комбіновані, що мають на меті розв’язання двох і більше дидактичних завдань. В свою чергу кожна з цих груп ділиться на семінари-бесіди, семінари-обговорення і комбіновані, на яких застосовують різні види роботи.

Власне семінарські заняття за дидактичною метою поділяють на семінари вивчення нового матеріалу, семінари узагальнюючого повторення і змішані (комбіновані). За способом проведення семінарські заняття поділяють на такі види: розгорнута бесіда, коментоване читання, доповіді і повідомлення, розв’язання задач, диспут і комбіновані семінари.

Різновидом міжпредметних семінарів є семінар-конференція. На відміну від інших двох груп, міжпредметні семінари не класифікують на групи за дидактичною метою чи способом проведення, чи будь-якою іншою ознакою, такі семінари спрямовані на розв’язання цілісної навчально-виховної мети, шляхом розгляду, обговорення, аналізу усіх можливих джерел отримання інформації.

Факультативи — мають на меті поглибити знання з навчальних предметів, розвитку творчих здібностей, пізнавальної активності та наукового мислення, стимулюють діяльність дітей особливо обдарованих, здібних.

Гурткова робота — слугує для прищеплення певних інтересів, розширення та поглиблення знань отриманих на уроках, формування й удосконалення умінь і навичок, розвиток здібностей і нахилів. Зміст матеріалу гуртка, якщо це предметний гурток, повинен тісно пов'язуватись із шкільною програмою з даного предмету.

Лабораторна робота — проводиться у спеціально обладнаних приміщеннях, лабораторіях, де у процесі практичної діяльності є змога самостійно або під керівництвом вчителя відкрити нові для учня шляхи підтвердження теоретичних положень. Лабораторній роботі передує: теоретичне вивчення теми, підготовка приладів і матеріалів, розробка плану, обдумання способу оформлення.

Лабораторні роботи за формою діяльності поділяють на: 1) фронтальні, 2) групові, 3) індивідуальні;

або за дидактичною метою на: 1) ілюстративні, 2) частково-пошукові, 3) дослідницькі;

за сте­пенем самостійності, як зазначає А.Алексюк, виділяють: 1) на основі детальної консультації, інструкції окремих вказівок, 2) без вказівок.

Практичні роботи — спрямовані насамперед на формування нових практичних умінь та навичок, на застосування раніше засвоєних знань на практиці.

Практикуми — це серія лабораторних і практичних занять, що проводяться після закінчення тем, розділів, з метою систематизації знань, практичних умінь і навичок.

Навчальні екскурсії — сприяють розширенню світогляду учнів, закріпленню й конкретизації засвоєних на уроці теоретичних знань, збагаченню життєвого досвіду. Як зазначає А.Алексюк обов’язковим є для навчальних екскурсій усний чи письмовий звіт учнів на наступних заняттях. Такий звіт може набувати різних форм: твір, опис, фотоальбом, повідомлення тощо. За дидактичною метою і місцем проведення Ю.О.Кусий поділяє їх:

на вступні які бувають а/ однотемні, б/ багатотемні;

на поточні — а/ однотемні, б/ багатотемні, в/ комплексні;

на підсумково-узагальнюючі — а/ однотемні, б/ комплексні.

Навчальні конференції — це комплексна форма узагальнення результатів, підведення підсумків, самостійної пошуковох діяльності учнів.

Виконання домашніх завдань та самопідготовка також є однією із форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. При виборі домашніх завдань та завдань для самопідготовки необхідно враховувати рівень їх складності та час необхідний для виконання.

Загальний час на виконання домашніх завдань не повинен перевищувати:

1 кл. — до 1 год; 2 кл. — до 1,5 год; 3-4 кл. — до 2 год.

В.Ф.Паламарчук виділяє такі види домашніх завдань:

а/ засвоєння теоретичного матеріалу;

б/ формування умінь і навичок;

в/ застосування знань, умінь і навичок в різних умовах;

г/ узагальнення і систематизація знань;

д/ пропедевтичні заняття;

е/ комбіновані заняття.

Також домашні завдання потрібно диференціювати за рівнем складності:

догматичні, репродуктивні, еврестичні, творчі.

До недавна важливу роль у організації навчально-виховного процесу надавали такій формі організації роботи дітей як групам продовже­ного дня.

Вони можуть працювати як на базі школи, так і інших закладів. Наповнюваність групи складає 30-40 учнів, як правило із одного класу чи потоку.

Харчування дітей оплачують батьки. У режимі роботи обов'язковими є прогулянки, самопідготовка, виховні

заняття, заняття за інтересами. При проведенні самопідготовки вчитель-вихователь не повинен відтворювати урок, а

забезпечити індивідуальну роботу кожного, з метою його всебічного гармонійного розвитку, корекції та поглиблення набутих знань, умінь, навичок. Не потрібно також надавати перевагу фронтальній чи груповій роботі, а оптимально поєднувати усі форми організації пізнавальної діяльності. Заняття дітей у групах продовженого дня повинні бути одним із засобів покращення самопідготовки учнів до уроків.

Усі форми організації навчання Н.Є.Мойсеюк пропонує класифікувати за такими категоріями:

1 за кількістю учнів — масові, колективні, групові, мікрогрупові, індивідуальні;

2 за місцем навчання — шкільні: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо;

позашкільні: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;

3 за дидактичною метою — форми теоретичного навчання: лекція, факультатив, гурток, конференція;

комбінованого або змішаного навчання: урок, семінар, домашня робота, консультація;

практичного: практикуми;

трудового навчання: праця в майстернях, у спеціальних класах,на ділянках тощо;

4 за тривалістю — класичний урок (45 хв.), спарені заняття (90хв.), спарені скорочені заняття (70хв), уроки «без дзвінків». Наприклад Ш.О.Амонашвілі у своїй педагогічній діяльності із шестирічними першокласниками активно використовував мініуроки 15хв.

Форми організації навчання можна об'єднати у ряд таких груп:

за місцем проведення: шкільні (ті що проводяться в класі, лабораторії, майстерні); позашкільні (на виробництві, екскурсії);

за тривалістю навчання: класно-урочні; позакласні.

Правильність відбору вчителем тієї чи іншої форми організації навчання залежить від врахування ним усіх необхідних критеріїв та високої педагогічної майстерності володіння ними.

Загалом на вибір форм впливають такі основні критерії:

* склад тих, хто вчиться,

* місце і час занять,

* зміст навчання,

* ха­рактер навчально-пізнавальної діяльності учнів і послідовність її основних компонентів,

* способи керування з боку вчителя, специфіка взаємостосунків вчителя з учнями, тощо.

Форми організації пізнавальної діяльності — це способи організації навчально-пізнавальної діяльності учня чи об’єднання учнів. Вони базуються на змістові загальних форм організації навчання, тому розрізняють: індивідуальну, парну, групову, колективну форму організації пізнавальної діяльності учнів.