Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поняття позовної давності . Обчислення строків позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

1. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
2. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
3. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.
4. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.
5.Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.
6. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.
7. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день

8. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

9. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

1. Норма ч. 1 ст. 260 ЦК встановлює, що для визначення строків позовної давності застосовуються правила ст. ст. 253 - 255 цього Кодексу, тобто календарний порядок обчислення цих строків, починаючи з наступного дня після відповідної календарної дати, або настання події, з якою пов'язано початок перебігу строку (ч. 1 ст. 253 ЦК).

Позовна давність. Вимоги на які позовна давність не поширюється

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність не поширюється: 1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; 2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; 3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право; 5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування). 2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

1. Стаття містить перелік вимог, на які не поширюється позовна давність. Його перелік не має вичерпного характеру, тобто інші випадки можуть бути передбачені в спеціальних законах. При встановленні цього переліку законодавець виходив зі специфіки правовідносин, оскільки предметом захисту є право, яке не обмежене в часі. Так особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом і фізична особа володіє ними довічно (ст. 269 ЦК). У статті передбачено можливість обмежити її застосування до вимог про захист особистих немайнових прав і інших нематеріальних благ. Правила ч. 1 ст. 268 ЦК (п. 1) статті застосовуються, крім випадків, передбачених у законі.

2. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ст.1058 ЦК). Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст.633 ЦК).

3. Випадки відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю передбачено ЦК (наприклад, ст. ст. 1162, 1166, 1168) та іншими законодавчими актами.