Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Рухова одиниця

Досягнувши рухового нейрона, електричний імпульс йде по ньому до нервово-м'язового сплетення. Тут він поширюється в усі м'язові волокна, які іннервуються певним руховим нервовим волокном. Згадаємо, що руховий нейрон та всі м'язові волокна, які він іннервує, утворює окрему рухову одиницю. Кожне м'язове волокно іннервується лише одним руховим нейро­ном, у той час як кожний рухювий нейрон залежно від функції м'яза іннервує

кілька тисяч м'язових волокон.

М'язові волокна певної рухової одиниці є гомогенними щодо типу волокна. Отож, ви не знайдете рухової одиниці, яка містить як швидко-, так і повільно-скоротні волокна. Вважається;, що характеристики рухового нейрона визнача­ють тип волокна у даній руховій одиниці.

М'язи, що контролюють рухи очей (екстраокулярні м'язи), мають коефіцієнт іннервації 1:15. Це означає, що один нейрон обслуговує усього 15 м'язових волокон, а литковий та передній великогомілковий м'язи мають коефіцієнт іннервації близько 1:2000.

Впорядковане рекрутування м 'язових волокон

Більшість учених вважають, що рухові одиниці, як правило, активуються на основі впорядкованого рекрутування. Це так званий принцип впорядкованого рекрутування, згідно з яким рухові одиниці певного м'яза мають свій порядковий номер. Візьмемо, наприклад, двоголовий м'яз, припустимо, що у ньому міститься 200 рухових одиниць, котрі будуть мати порядкові номери від 1 до 20Ю. Для виконання тонких дій потрібно небагато зусиль, тому буде рекрутована рухова одиниця під номером 1. Зі збільшен­ням зусиль, що докладаються., будуть рекрутуватися одиниці під номерами 2, З, 4 тощо до максимального м'язового скорочення, при якому активуються 50—70 % рухових одиниць. При певному зусиллі завжди будуть рек рутуватися одні й ті самі рухові одиниці.

Нервово-м'язова активність диференціюється на основі фіксованого впорядкованого рекрутування рухових одиниць. Чим більша сила, необхідна для виконаний певного руху, тим більше залучається рухових одиниць. Механізм, котрий хоча б частково дає змогу пояснити це впорядковане рекрутування, заснований на принципі розміру, згідно з котрим залучення рухової одиниці безпосередньо пов'язане з розміром рухового нейрона. Першими рекрутуються рухові одиниці, що мають невеликі рухові нейрони. Оскільки повільноскоротні рухові одиниці мають невеликі рухові нейрони, вони рекрутуються першими для виконання диференційованого руху (від низької до дуже високої інтенсивності вироблення зусилля). Потім зі збільшенням сили, необхідної для виконання руху, рекрутуються швидко-скоротні рухові одиниці. ПОРУШЕННЯ РУХОВОЇ ФУНКЦІЇ

Параліч Гплегія) — повна відсутність м'язового скорочення, парез — часткове випадання рухової функції. Параліч однієї кінцівки — моноплегія, двох однойменних — параплегія, трьох — триплегія, чотирьох — тетраплегія, однієї половини тіла — геміплегія. При ураженні центрального рухового нейрона виникає параліч центрального походження — центральний спастичний параліч, який характеризується відсутністю тільки довільних рухів, підвищеним м'язовим тонусом і сухожильними рефлексами, наявністю синкінезій і гіперкінезів. Спостерігається при ураженні кори передньої центральної звивини або пірамідного шляху в півкулі або спинному мозку. Центральний (спастичний) параліч: Відсутність довільних рухів, гіпертонія м'язів, гіперрефлексія, синкінезії, гіперкінези, порушення координації, вегетативно-трофічні, вищі кіркові функції, психічні порушення. Спостерігається центральний параліч при таких травмах та захворюваннях ЦНС як: — інсульт, черепно - мозкова травма, менінгіт, енцефаліт, дифузний атеросклероз, хвороба Паркінсона, дитячий церебральний параліч, розсіяний склероз, травма і захворювання спинного мозку, мала хорея, пухлини головного і спинного мозку, мієліт, поліомієліт.

При ураженні периферичного рухового нейрона формується перифе­ричний в'ялий параліч, що виявляється відсутністю довільних і мимовільних рухів, зниженням сухожильних рефлексів, низьким тонусом й атрофією м'язів. Спостерігається при ураженні периферичних нервів, корінців спинного мозку або сірої речовини передніх рогів спинного мозку (рис. 1.19). н Симптоми центрального спастичного паралічу:

• гіпертонія м'язів;

• гіперрефлексія (підвищення сухожильних рефлексів);

• синкінезії (наявність співдружніх рухів);

• гиперкінезія.

Гіпертонія м'язів виявляється як їх еластичність. За цією ознакою цен­тральний параліч називають ще й спастичним. М'язи напружені, щільні, при пасивних рухах відчувається тіразний опір. Це результат підвищення тонусу через відключення впливу кори головного мозку. Гіпертонія різних м'язів виражається по-різному. Нерівномірна еластичність м'язів призводить до розвитку типових м'язово-суглобних контрактур і, звичайно, складностей при відновленні.

Периферичний в'ялий параліч, симптоми: відсутність довільних і мимовільних рухів, гіперрефлексія, арефлексія, чутлива^ гіпотонія, атрофія м'язів, вегетативно-трофічна. Спостерігається при таких хворобах як: неврит, плексит, радикуліт, поліневрит, травми і захворювання спинного мозку, травми і пухлини периферичних нервів.

Гіперрефлексія — підвищення сухожильних рефлексів — виявляється як посилена, розгальмована діяльність спинного мозку. При центральних паралічах рефлекси сухожиль та окістя досить інтенсивні.

Синкінезії — мимовільні співдружні рухи, що супроводжують активний руховий акт. Це порушення обумовлене недостатнім гальмівним впливом кори головного мозжу: руховий імпульс поширюється ширше, ніж цього вимагає виконання тога або іншого руху.

Гіперкінези — змінені насильницькі рухи, позбавлені фізіологічного значення, що виникають мимоволі. Гіперкінези пов'язані з подразненням нервових утворень, які беруть участь у скорочувальній діяльності м'язів — смугастого тіла, блідого ядра. Існує кілька видів гіперкінезів: судоми, нер­вовий тик, тремтіння (тремору, атетоз.

Судоми я вляють собою поширений різновид мимовільних скорочень м'язів. Розрізняють два види судом — тонічні й клонічні. Тонічні судоми — це стійкий, тривалий спазм м'язів, характерний для порушення підкіркових утворень, клонічні — швидко переміжні скорочення й розслаблення, що є результатом ураження кори головного мозку.

За поширеністю судоми поділяються на місцеві — обмежені певними м'язовими групами й загальні — судомні напади.

Нервовий тик — це швидкі клонічні координовані судоми, що повто­рюються стереотипно в певній групі м'язів, найчастіше втягуються м'язи об­личчя. Нервовий тик супроводжується цільовими рухами. Наприклад, хворий кілька разів зморщує чоло, піднімає й опускає брови, робить ряд мигальних рухів, веде головою в боки й угору, начебто хоче звільнитися від тісного комірця. Нервовий тик частіше спостерігається при функціональних розладах нервової системи в осіб з невропатичною конституцією, іноді буває наслідком наявності рубців.

Тремтіння (тремор) — зустрічається в неврологічній практиці часто. Може бути швщрсим або повільним, великим за розмахом й малим, локалі­зуватися в окремих м'язових групах або охоплювати все тіло. Спостерігається при ураженні мозочка й підкіркових утворень.

Атетоз — повільні червоподібні рухи пальців, кисті, рук, тулуба, у результаті чого тіло під час ходьби закручується штопороподібно. Пальці рук то повільно згинаються, то розгинаються, відводяться, приводяться, заходять один за інший, набуваючи вигадливих положень. Захворювання пов'язане з ураженням великого підкіркового утворення — смугастого тіла.

Атаксія — це порушення координації рухів (злагодженості, домірнос­ті), що виникає в результаті неузгодженоГ дії м'язїв-антагонїстів і синергіс-тів. Розвиток атаксії пов'язаний з ураженням мозочка, нервових провідників, що зв'язують мозочок з м'язами, вестибулярним апаратом, корою головного мозку.

Розрізняють статичну й динамічну атаксію. Статична характеризується неможливістю утримувати рівновагу в положенні стоячи, динамічна — не­точністю рухів, хиткістю й порушенням ходи. Статична атаксія досліджу­ється прийомом Ромберга, динамічна — пальценосовою й колінно-п'ятковою пробами. Залежно від осередку зараження розрізняють кілька видів атаксій:

• сенситивна — пов'язана з розладом глибокої чутливості, підсилюється при
заплющенні очей;

• статико-моторна — характеризується розладом стояння й ходьби;

• мозочкова динамічна — проіявляється при виконанні рухів кінцівками;

• вестибулярна — пов'язана із втратою рівноваги й супроводжується за­
памороченням, нудотою й блюванням.

Повноцінна координація рухів забезпечується в основному трьома системами: апаратом м'язово-суглобного відчуття; вестибулярним апаратом, що забезпечує сприйняття положення тіла в просторі; мозочком, що забезпечує рівновагу тіла ж м'язовий тонус. Ушкодження кожної із систем веде до порушення рухової функції. 2. ПОРУШЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ

Розрізняють кілька видів чутливості: больову, температурну, тактильну, м'язово-суглобне відчуття. При захворюванні нервової системи чутливість може змінюватися по-різному.

Повна відсутність чутливості — анестезія, зниження чутливості — гіпо-стезія, підвищення чутливості — гіперостезія. Парестезія — патологічна по­рушена чутливість, що являє собою суб'єктивні відчуття, які виникають ми­мовільно, без будь-якого зовнішнього подразнення. Парестезії за своїм ха­рактером можуть бути різноманітні: відчуття бігання «мурашок», оніміння, похолодання. Розглядаючи порушення чутливості, варто спинитися на від­чутті болю. Біль — своєрідне тяжке й гнітюче відчуття, що нерідко завдає хворим великі страждання, він виникає при подразненні чутливих нервових закінчень, закладених у тканинах, а також при ураженні провідних чутливих волокон, що входять до складу того або іншого нерва. М'язовий біль (міалгія) — одна з найпоширеніших скарг хворих, що нерідко призводить до істотного обмеження рухової активності, тривалої та стійкої втрати працездатності.

Система, що забезпечує сприйняття й аналіз м'язового болю, містить больові рецептори м'язів, периферичні провідники больової чутливості, клі­тини задніх рогів спинного мозку (спінальний больовий центр), спінальні й стовбурні шляхи проведення больової чутливості, підкіркові й кіркові боль­ові центри. Подразнення больових рецепторів може спричинятися механіч­ними, хімічними і термічними впливами. Чутливість больових м'язових ре­цепторів збільшується лри підвищенні температури, чим частково поясню ється протибольовий ефект холодових аплікацій. Біль є симптомом різних патологічних станів (радикулопатії, невропатії, міалгії). Розглядаючи питан­ня про розлад чутливості, тріеба знати, що до простих видів чутливості на­лежать поверхнева (тактальна — відчуття дотику, больова й температурна), глибока (м'язово-суглобне відчуття, а також відчуття вібрації, тиску й ваги) і інтероцептивна (вихідні із внутрішніх органів відчуття). Складними видами чутливості є відчуття дискримінації (можливість роз­витку двох одночасно нанесених в одній ділянці подразнень), сприйняття двовимірно-просторових фігур, що малюють на шкірі (букви, цифри, гео­метричні фігури) і стереогнозія (здатність дізнаватися на дотик про вкладені в рутку предмети).

При ушкодженні чутливих сп інальних корінців виникають біль і розлади всіх видів чутливості в зоні іннервації цих корінців. При поліневриті спостерігаються симетричні розлади чутливості, особливо в дистальних відділах кінцівок. Якщо уражений нерв багатий на вегетативні волокна (трійчастий, серединний, сідничний, великогомілковий), то в зоні його ін­нервації виникає сильний біжь й ділянки гіперопатії (якісні зміни чутливого сприйняття; слабкі не сприймаються, сильні сприймаються як надзвичайно неприємні, іррадіювальні). З. ВЕГЕТАТИВНО-ТРОФІЧШ ПОРУШЕННЯ

При захворюваннях нервової системи, як центральної, так і периферич­ної, мають місце різноманітні вегетативні розлади з боку шкіри та її при­датків (сухість або підвищена вологість, зроговіння, деформація або ламкість нігтів, випадання або посилений ріст волосся, утворення трофічних виразок або пролежнів), з боку м'язів (атрофія або схильність до заміщення м'язової тканини на жирову або сполучну), кісток (атрофія, остеопороз або патологічна ламкість), суглобів (деформація або утворення екзостозів), судин (схильність до спазмів або» судинний застій), посилене або ослаблене слиновиділення тощо.

При захворюваннях головного мозку спостерігається незначна атрофія м'язів і шкіри, похолодання, іноді набряклість паретичної кінцівки. Необхідно стежити, щоб не було переохолодження.

Наприклад, у хворих на паркінсонізм спостерігається посилена робота сальних залоз шкіри (голови, обличчя), слинних залоз, пітливість, випадання волосся, схуднення, зниженая артеріального тиску, підвищена стійкість до холоду (можливі простудні захворювання), запаморочення, біль в ділянці серця, психоемоційне напруж ення.

Варто пам'ятати, що- вегетативно-трофічні розлади особливо характерні для захворювань спинного мозку й периферичних нервів. При спінальних Зараженнях спостерігається схильність до розвитку пролежнів і трофічних виразок, порушення оволосіння нижніх кінцівок, їх похолодання, атрофія м'язової й кісткової тканин тенденція до венозного застою в ногах і тазові розлади.

Якщо осередок ураження розташований вище поперекового стовщення, виникають центральні розлади сечовиділення (затримка сечі з періодами

мивовільного спорожнювання сечового міхура, а також важкостримувані

позиви до сечовипускання).

Для захворювання спинного мозку на рівні попереково-крижових сегментів

характерне безперервне відділення сечі, для спінальних уражень — ще й

затримка калу та зниження статевої функції.

4. ПОРУШЕННЯ ВИЩИХ КІРКОВИХ ФУНКЦІЙ

/] орушення вищих кіркових функцій спостерігається при травмах і зах­ворюваннях головного мозку. Якщо уражені певні ділянки кори провідної півкулі головного мозку, виникають афазії. Розрізняють моторну, сенсорну й амнестичну афазії.

Моторна афазія — порушення активної мови. Хворий розуміє звернену до нього мову, може читати, правильно виконує завдання, але сам будь що сказати або написати не може. При аферентній моторній афазії втрачається керування вимовою, замість одного слова вимовляється інше, співзвучне ("мука" — "муха"), при еферентній моторній афазії слова вимовляються правильно, але хворий застряє на них ("словесний ембол").

Сенсорна афазія — біжьш тяжкий розлад мовлення, коли втрачається розуміння зверненої усної й письмової мови. Хоча активна мова зберігається, хворий вимовляє незв'язні звуки, які не складаються в осмислені фрази. Такі хворі важко піддаються лікуванню через неможливість налагодження з ними контакту.

Амнестична афазія — забування назв предметів і подій, хоча хворі можуть пояснити, як використовується даний предмет ("щоб різати" — ніж, "чим малюють" — олівець).

Украй утруднює контакт із хворим апраксія — розлад здатності до ці­леспрямованих дій. При лобових ураженнях виникає ідеомоторна апраксія (утруднення при складанні плану якої-небудь дії), при тім'яних — моторна (порушення правильної послідовності виконання певної програми). У хворо­го, що страждає на апраксію, втрачаються навички вдягання й користування побутовими предметами, уявлення про просторові співвідношення. При апраксії порушується психофізіологічна рухова діяльність, хоча зберігаються елементарні рухові функції й усвідомлення того, які дії треба виконувати. Порушується здатнісїь правильно відтворювати різні пози рук, хворі не можуть без предмета показати, як виконується та або інша дія (як запалити сірник, як налити воду в склянку), виникають утруднення при виконанні просторово-орієнтувальних дій (важко вдягтися тощо),-відключається свідо­мий контроль за програмуванням дій та їх виконанням.

ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ

Майбутнім реабштологам варто звернути увагу на лсжхічні порушення, які спостерігаються при ураженнях головного мозку й знижують ефективність лікування. Прогресування захворювання веде до корінної перебудови особистості. Має місце зниження пам'яті, розлад мислення, слабоумство (деменція), порушення в емоційній сфері: ейфорія — необгрунтовано

підвищений настрій, депресія — постійне зниження настрою, легкодухість — плаксивість, смішливість <&бб ш#^& х^-іч^ь.

Усі психічні розлади залежать від локалізації патологічного осередку. Ураження лобової частки кори головного мозку призводять до "лобової психіки" — хворі стають неохайними, ейфорійними, цинічними, апатичними, недооцінюють тяжкість хвороби.

Захворювання скроневої частки веде до появи нюхових, смакових, слухових галюцинацій, невмотивованого страху й тривоги.

При ураженні лівої тім'яної частки хворі створюють враження недоумку­ватих унаслідок апраксії. При правобічному ураженні тім'яної частки вини­кають психічні розлади, уявлення про наявність "третьої руки". Ураження потиличної частки кори головного мозку супроводжується зо­ровими галюцинаціями, ослабленням пам'яті, уваги, "відходом у хворобу". Психічні розлади при лівопівкульних осередках частіше характеризуються тривожно-депресивним синдромом, при правопівкульних — ейфорією, па­сивністю, відмовою від активної реабілітації.

На тип психічних порушень впливає й характер неврологічного захворю­вання: при атеросклерозі мозкових судин страждають пам'ять та інтелект, при паркінсонізмі спостерігається емоційна тупість, при епілепсії хворі ста­ють злими, егоїстичними й брехливими.

Таким чином, реабілітація неврологічних хворих — складний і тривалий процес. Протипоказань практично немає: дозоване рухове навантаження, психотерапевтична підтримка, стимулювання самообслуговування показані завжди.

При вивченні цієї теми необхідно, насамперед, обґрунтувати лікувальну дію фізичних вправ, які впливають на організм хворого.

Оскільки при травмах і захворюваннях нервової системи часто спостері­гається пригнічення, психіки, виникає стан загальмаваності, свідомовольове виконання вправ знижує це психогенне гальмування. Треба зазначити, що активне залучення хворого до процесу свідомого й дозованого виконання фізичних вправ сприяє посиленню рефлекторних зв'язків, розвитку реакцій пристосувального значення, компенсації й перебудові функцій, створенню нових умов функціонування всіх систем організму.

^л - Велике значення має й метод повторюваності (тренування). У результаті регулярного тренування зменшується м'язовий спазм, зміцнюються роз­тягнуті м'язи, розвиваються замісні рухи.