Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Подовження та подвоєння приголосних

Читайте также:
  1. Взаємодія приголосних з *j

 

Подовження приголосних в українській мові є в усному мовленні, а також передається воно однаковими літерами на письмі. Подовження приголосних звуків пояснюється різними причинами. В одних випадках воно виникало внаслі­док словотворчих процесів: префіксації (оббити, віддати), суфіксації (годинник, змінний), основоскладання (міськком, деффак), а в інших пояснюється змінами, які відбуваються у звуковому складі мови (занепад голосних неповного звучання [ъ], [ь], випадання та уподібнення приголосних): життя, зілля, піччю, суддя.

Подовження приголосних, що виникає при словотворен­ні, ще називається подвоєнням. Воно з’являється внаслідок збігу двох однакових приголосних.

Подвоєння приголосних відбувається в таких випадках:

1. Коли збігаються два однакових приголосних:

- на межі префікса й кореня: вважати, ввічі, ввічливий, віддаль, оббігати, піддашшя, піввійська, роззброїти;

- на межі кореня та суфікса: годинник, денний, законний, корінний, туманний;

- на межі двох суфіксів: іменник, письменник, прийменник (але священик);

- на межі дієслівної основи та постфікса -ся:вознісся, зрісся, обвисся, пасся;

- на межі двох частин складноскорочених слів: деффак(дефектологічний факультет), міськком (міський комітет), юннат (юний натураліст).

2. У збільшувально-підсилювальному суфіксі -енн-:здоровенний, силенний, численний.

3. У прикметниках із наголошеними суфіксами -анн(ий), -янн(ий), -енн(ий): невблага́нний, незрівня́нний, нескінче́нний (але довгождáний, полонéний).

4. У прикметниках на -енн(ий), -янн(ий)старослов’янського походження: благословенний, блаженний, божественний, мерзенний, огненний, окаянний, священний, спасенний (але: свячéний, хрещéний).

5. В іменниках на -їстьі прислівниках, утворених від прикметників із подвоєними нн:здійсненність, невблаганність, невинність, невпинність, непримире́нність, старанність, численність; здійсне́нно, невблаганно, невинна, невпинно, непримире́нно, несказа́нно, старанно, числе́нно,

6. В іменниках старослов’янського походження: богоявлення, вознесе́ння, воскресе́ння, спасе́ння, усікнове́ння, успе́ння й под.

7. У таких словах, як: бовва́н, гаття́, лляни́й, па́нна, сса́ти.

Подвоєння зберігається в похідних від наведених слів: сила-силенна, бовваніти, ссавці.

Подовження приголосних відбувається в таких випадках:

1. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного:

- перед я, ю, і, є в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім Р. в. множини), що закінчуються на -я: насіння, колосся, волосся, зілля, гілля, бадилля, знаряддя, клоччя, роздоріжжя, сторіччя, піддашшя, а також у похідних від них.

Якщо в Р. в. множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігається: відкриттів, почуттів, життів;

- перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого, жіночого та спільного роду І відміни (за винятком Р. в. множини із закінченням -ей):баддя, Ілля, рілля, стаття, суддя (але: кутя, свиня, попадя);

- перед ю в О. в. іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в Н. в. основа їх закінчується на один м’який або шиплячий приголосний: віссю, даллю, міддю, міццю, памороззю, подорожжю, річчю, розкішшю;

- перед я, ю у прислівниках типу навмання, спросоння, зрання, попідвіконню, попідтинню;

- перед є, ю у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллє, ллю, ллєш, ллють, ллємо, ллєте, ллється, ллються та похідних.

2. Подовження не відбувається:

- у словах: отой, оцей, отут, отам, отепер, отоді, піти, дані, даний (але: да́нник, подання́);

- якщо в О. в. іменників жіночого роду III відміни м’який приголосний (зубний або шиплячий) стоїть не між двома голосними: більшістю, областю, жовчю, Керчю, фальшю, честю, радістю, кволістю, заздрістю, вірністю, молодістю, пошестю, швидкістю, смертю.

Викладене вище правило стосується також слів типу: передмістя, тертя, повністю, зап’ясток, подільський (від Поділля), трипільський (від Трипілля), поліський (від Полісся), але даккський (від Дакка), прусський (він Пруссія), філіппінський (від Філіппіни).

Склад

 

У процесі мовлення мовний потік розпадається на відрізки більшої чи меншої довжини. Найбільшими одиницями є речення, що розпадаються на менші одиниці – синтагми. Із синтагм виділяються слова, а зі слів – найменші вимовні одиниці – склади.

Кожна людина, вимовляючи слова, інтуїтивно поділяє їх на склади, установлює кількість складів, проте сама природа складу в українській мові (як і в багатьох інших мовах) до цього часу лишилася невивченою, і тому задовільного і загальноприйнятого визначення складу, яке б відповідало всім науковим вимогам, немає.

Найбільшого поширення набула й стала традиційною теорія повітряних поштовхів (або експіраторна теорія), за якою склад визначається як один звук або сполучення кількох звуків, що вимовляються одним поштовхом видихуваного повітря.

Академік Л.В.Щерба висунув теорію м’язового напруження, за якою склад – це частина слова, утворена поєднанням звуків із зростаючим і спадним м’язовим напруженням при їх артикуляції. Отже, найбільше напруження припадає на вершину складу і найменше буває на межі складів.

За теорією гучності (сонорності), яку на заході особливо розвинув Й.Єсперсен, а в Радянському Союзі її прийняли багато фонетистів (Р.І.Аванесов, О.Н.Гвоздєв), склад – це частина слова, в якій поєднується більш гучний (сонорний) звук з менш гучним. Найгучнішими звуками є голосні, тому саме вони виступають як складотворчі. Усі інші звуки – нескладотворчі. Голосні є вершиною складу. Межа між складами проходить у місці найбільшого спаду гучності.

Є підстави думати, що всі три теорії взаємно не виключають одна одної. Їх об’єднує можливість визначити склад у загальних рисах як сегменто-просодичну одиницю. Склад – це мінімальний відрізок (сегмент) мовлення, що характеризується артикуляційною і акустичною спаяністю звуків, які до нього входять, має єдину вершину гучності, представлену, як правило, голосним; по-друге, склад є носієм різних суперсегментних (або просодичних) особливостей, таких як наголос і мовна мелодія, що не виявляються в окремих звуках як у найменших сегментах.

Українські фонетисти довгий час поділяли визначення складу в дусі експіраторної теорії, що й досі зберігається в шкільних підручниках.

Зміни м’язової напруженості кладуть в основу розуміння складу М.Ф.Наконечний і В.В.Лобода.

М.А.Жовтобрюх визначає склад комплексно: як чисто фонетичну одиницю, елементи якої тісно пов’язані між собою артикуляційно й акустично (залежно від наростання й спаду гучності звуків).

Останнім часом з’явилися спроби аналізувати склад не тільки як явище фонетичне, а й фонологічне (В.М.Брахнов). При цьому акустичною ознакою складу вважається наростання й спад інтенсивності звучання.

Практично в слові буває стільки складів, скільки в ньому голосних звуків. Пор.: го-ло-ва, се-ре-да, кор-дон, гал-ка.

Слова залежно від кількості складів у них бувають односкладові (мак, рік, сіль), двоскладові (о-ко, се-ло, крап-ка), трискладові (мо-ло-ко, ка-мі-нець, гой-дал-кабагатоскладові (не-до-ба-ча-ти, чер-во-но-пра-пор-ний).

Розрізняють склади відкриті й закриті, крім того, виділяють прикриті та неприкриті. Відкритим називається склад, що закінчується на голосний (во-да, со-ло-ма), закритим – склад, що закінчується на приголосний (гір-кий, сол-дат). Прикритим називається склад, що починається на приголосний (пар-та), неприкритим – склад, що починається на голосний (оз-до-ба).

 


Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 28 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2020 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав