Читайте также:
|
|
Заходи правового і соціального захисту працівників прокуратури зазначаються статтею 50 Закону України "Про прокуратуру**.
Прокурор і слідчий прокуратури знаходяться під захистом закону. Нанесення тілесних ушкоджень, образа, погроза щодо працівника прокуратури чи його близького родича, а також знищення їх майна, інші насильницькі дії у зв'язку з виконанням прокурором або слідчим прокуратури своїх обов'язків тягнуть за собою встановлено законом відповідальність. Така ж відповідальність настає в разі вчинення зазначених правопорушень щодо пенсіонера з числа працівників прокуратури або членів його сім'ї і близьких родичів у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків у минулому.
Збитки, заподіяні знищенням або пошкодженням майна прокурору, слідчиму чи пенсіонеру з числа прокурорсько - слідчих працівників, членам їх сімей і близьким родичам у зв'язку з виконанням працівником прокуратури службових обов'язків, відшкодовуються державою в повному розмірі за рахунок державного бюджету.
Життя і здоров'я працівників прокуратури підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою. Порядок та умови державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 486.
Державному обов'язковому страхуванню підлягають Генеральний прокурор та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, слідчі прокуратури (надалі застраховані.
Страхові платежі по державному обов'язковому особистому страхуванню працівників прокуратури, включаючи витрати Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" на його проведення в розмірі 6 процентів від загальної суми цих платежів, перераховується Генеральною прокуратурою (надалі страхувальник) на спеціальний рахунок Національної акціонерної страхової компанії "Оранта".
Розміри страхових платежів установлюються щорічно Національною акціонерною страховою компанією "Оранта" за погодженням з Мінфіном під час формування державного бюджету на наступний рік.
Страхові платежі сплачуються страхувальником щомісячно до 25 числа в розмірі 1 12 річної суми.
Страхові платежі, не використані в поточному році на виплату страхових сум, підлягають зарахування в рахунок чергових платежів, а кошти, яких не вистачає на виплату страхових сум. доплачуються страхувальником.
Національна акціонерна страхова кампанія "Оранпш " виплачує страхові суми: а) у разі загибелі або смерті застрахованого, що склалися при виконанні або у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, його спадкоємцям - у розмірі десятирічного грошового утримання застрахованого за останньою посадою, яку він займав;
Ь) у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, що сталися при виконанні або у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, - у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності, який визначається у процентному відношенні від суми страхування на випадок загибелі або смерті.
З вимогою про виплату страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть звернутися Національної акціонерної страхової комапанії "Оранта" протягом трьох років з дня настання страхової події.
Виплата страхових сум проводиться у семиденний строк з дня одержання Національною акціонерною страховою компанією "Оранта" всіх необхідних документів від застрахованого або його спадкоємців.
Неповнолітньому спадкоємцю виплата страхової суми провадиться шляхом перерахування на його особистий рахунок в установі банку за місцем проживання з одночасним повідомленням про це відповідного органу опіки і піклування.
Страхові суми не виплачуються, якщо страхова подія:
а) настала у зв'язку з вчиненням застрахованим навмисного злочину або є наслідком вчинення застрахованим дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння; Ь) є наслідком навмисно вчинених собі застрахованим тілесних ушкоджень.
У разі загиблі або смерті застрахованого для отриманого спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину орган прокуратури, де працював застрахований, видає спадкоємцям довідку за встановленою формою для
подання нотаріальній конторі.
Органи прокуратури зобов'язані надавати за запитами Національної
акціонерної страхової компанії "Оранта" документи про обставини страхових
подій, необхідні для вирішення питання про виплату страхових сум.
В разі каліцтва чи інвалідності що склалися у зв'язку з виконанням службових обов"язків, прокурор, слідчий прокуратури одержує компенсацію в розмірі від річного до п'ятирічного грошового утримання залежно від ступеня втрати працездатності, а в разі його загибелі із зазначеної причини сім'ї або утриманцям загиблого виплачується одноразова допомога в розмірі десятирічного грошового утримання за останньою посадою і призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника в розмірі його місячного посадового окладу.
За сім'єю загиблого зберігається право на одержання благоустроєного жилого приміщення на умовах і підставах, які існували на час загибелі працівника.
Для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися відповідно до законодавства такі заходи:
а) особиста охорона, охорона житла і майна;
б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;
в) встановлення телефону за місцем проживання;
г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та
інших переговорів, візуальне спостереження;
д) тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку;
е) забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту:
є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна
документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання. В разі встановлення даних, що свідчать про реальну небезпеку посягання на осіб, зазначених у статті 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23.12.1993 року, вживаються заходи щодо особистої охорони працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, їх житла і майна. У разі необхідності житло і майно осіб, взятих під захист, за рахунок коштів місцевого бюджету обладнуються засобами протипожежної і охоронної сигналізацій замінюються номери їх квартирних телефонів і державні номерні знаки належних їм транспортних засобів. Можуть також застосовуватися оперативно-технічні засоби відповідно до Закону України "Про оперативно-розигуковудіяльність" (2135-12).
Залежно від ступеня загрози для життя і здоров'я працівнику суду або правоохоронного органу та його близьким родичам з дотриманням вимог чинного законодавства можуть видаватися зброя, спеціальні засоби індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку.
В разі загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовими заявами або згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів. У ході прослуховування переговорів осіб, взятих під захист, може застосовуватися звукозапис.
У разі необхідності працівник суду або правоохоронного органу, його неповнолітні діти та інші близькі родичі можуть бути за їх згодою тимчасово розміщені у місіїдх. що гарантують їх безпеку, в тому числі в дошкільних виховних закладах або установах органів соціального захисту-' населення України.
За рішенням органів, що забезпечують безпеку, прийнятим відповідно до і*х компетенції, може бути накладено тимчасову або постійну заборону на видачу відомостей про місце проживання осіб, взятих під захист, та інших відомостей про них адресними бюро, паспортними службами, підрозділами державтоінспекції, довідковими службами АТС та іншими офіційними інформаційно-довідковими службами.
В окремих випадках відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть вилучатися в порядку, встановленому законодавством.
За клопотанням або за згодою осіб, взятих під захист, якщо їх безпека не може бути забезпечена іншими заходами, вони тимчасово або постійно переводяться на іншу роботу, направляються на навчання, переселяються в інше місце проживання, можуть бути змінені їх зовнішність, анкетні дані з видачею відповідних, особистих документів.
Зазначені заходи повинні здійснюватися без будь-якого ущемлення житлових, трудових, пенсійних та інших прав осіб, взятих під захист.
При тимчасовому переселенні в інше місце проживання жила площа за постійним місцем проживання підлягаг бронюванню.
Вирішення питань переселення в інше місце проживання, надання жилої площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної плати чи посадового окладу за попереднім місцем роботи працівника суду або іншого правоохоронного органу та працевлаштування забезпечується органом, що прийняв рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Управлінські революції
Перша управлінська революція відбулася 4 — 5 тис. років тому — у період формування рабовласницьких держав на Прадавньому Сході. У Шумері, Єгипту тощо. Перша трансформація — перетворення касти священиків у касту релігійних функціонерів, тобто менеджерів. Побічний результат управлінської діяльності жерців — поява писемності. Отже, у результаті першої революції менеджмент сформувався як інструмент комерційної й релігійної діяльності, перетворившись пізніше в соціальний інститут і професійне заняття.
Друга революція менеджменту відбулася приблизно через тисячу років після першої й пов'язана з іменем вавилонського правителя Хаммурапі (1792- 1750 рр. до н.е.). Видатний політик і полководець, він підкорив сусідні Мессопотамію й Ассирію. Для управління великими володіннями була потрібна ефективна адміністративна система, за допомогою якої можна було б успішно управляти країною не по особистій сваволі або племінному праву, а на основі однакових написаних законів. Знаменитий кодекс Хаммурапі, що містить 285 законів управління різними сферами життя суспільства, створив першу формальну систему адміністрування. Хаммурапі виробив оригінальний лідерський стиль, постійно підтримуючи в підданих образ турботливого опікуна й захисника народу. Сутність другої революції в менеджменті полягає в появі чисто світської манери управління, виникненні формальної системи організації й регулювання відносин людей, нарешті, у зародженні основ лідерського стилю і методів мотивації поведінки.
Третя управлінська революція. Тільки через тисячу років після смерті Хаммурапі Вавилон відроджує колишню славу й знову нагадує про себе як про центр розвитку практики менеджменту. Цар Навуходоноссор II (605 — 562 рр. до й.е.) був автором не тільки проектів Вавилонської вежі й висячих садів, але й системи виробничого контролю на текстильних фабриках і в зерносховищах. На текстильних фабриках Навуходоноссор застосовував кольорові ярлики. З їхньою допомогою метилась пряжа, що надходила у виробництво щотижня. Подібний метод контролю дозволяв точно встановити, як довго перебувала на фабриці та або інша партія сировини. У більш сучасній формі цей метод застосовується, за Р.Ходжеттсом, і в сучасній промисловості.
Значну кількість управлінських нововведень можна виявити в Прадавньому Римі. Але найвідоміші з їх — система територіального управління Діоклетіана (243 — 31.6 рр. н.е.) і адміністративна ієрархія Римської католицької церкви.
Четверта революція в менеджменті практично збігається з великою індустріальною революцією XVIII — XIX століть, яка стимулювала розвиток європейського капіталізму.
У міру того як індустрія переростала межі спочатку мануфактури (ручної фабрики), а потім старої фабричної системи (ранньої машинної фабрики XIX ст.), і дозрівала сучасна система акціонерного капіталу, власники усе більш віддалялися від заняття бізнесом як економічною діяльністю, націленою на здобуття прибутку. Керівник-власник, тобто капіталіст, поступово був замінений сотнями, якщо не тисячами акціонерів. Ствердилася нова, диверсифікована (розпилена) форма власності. Замість єдиного власника з'явилася безліч акціонерів, тобто спільних (часткових) власників капіталу. Замість єдиного керівника-власника — кілька найманих менеджерів-невласників, що рекрутувалися з усіх, а не тільки із привілейованих класів.
Нова система власності прискорила розвиток промисловості. Вона призвела до відділення управління від виробництва й капіталу, а потім і до перетворення адміністрації й менеджменту в самостійну економічну силу.
Адміністрування — формулювання загальних цілей і політики компанії, а менеджмент — контроль над їхньою реалізацією. Такий первісний і вузькотехнічний зміст менеджменту. Демократизація власності призвела до спеціалізації контролю. Колись власник контролював і капітал, і виробництво. Тепер його замінило спільнота пайовиків, а контроль над виробництвом був переданий у руки співтовариства професіоналів. Менеджери й адміністрація, які призначались акціонерами, стали їх представниками на промисловому підприємстві.
У фабричну епоху (XIX ст.) робота менеджера обмежувалася управлінням процесом виробництва, досить далеким від наукової організації праці. Алі пізніше менеджмент розпадається на безліч подфункций — планування, діловодство, збут, закупівлі, організація, статистичний аналіз виробництва. Мова здогадок та інтуїції знаходила чітку калькуляційну основу — усе переводилося у формули й на гроші. Створюється сучасна система бюджету підприємства.
Таким чином, кожний виробничий процес виділився в самостійну функцію й сферу діяльності менеджменту. Але як тільки функцій стало багато, з'явилася проблема їх координації й з'єднання на новій основі. Отже, початком четвертої революції в управлінні з'явилася буржуазна революція, що символізувала вихід на історичну сцену нової фігури — капіталіста. Коли він обжився й зрозумів, що поодинці йому не зіграти всю п'єсу, виникла нова фігура — найманий менеджер. Початок епохи — поява капіталіста, а її кінець — прихід менеджера.
Тільки епоха монополістичного капіталізму дала перші школи бізнесу й систему професійного навчання управлінців. З появою класу професійних менеджерів і відділенням його від класу капіталістів стало можливим говорити про новий радикальний переворот у суспільстві, який потрібно вважати п'ятою революцією в управлінні. Її змістом стало перетворення менеджерів спочатку в професійну страту, а потім в окремий від капіталістів - соціальний клас.
Індустріальна революція довела, що чисто управлінські функції не менш важливі, ніж фінансові або технічні. Хоча багато, у тому числі й Адам Сміт, у цьому мали сумнів: для них у середині XIX ст. головним героєм залишався менеджер-фабрикант (капіталіст). Вже К.Маркс, написавши «Капітал» наприкінці 60-х років XIX ст., не вірив в історичну перспективу капіталіста, у його здатність ефективно управляти надскладною економікою й високотехнологічним виробництвом.
Однак згодом, теоретики й практики починають усвідомлювати, що капіталіст в управлінні виробництвом — фігура аж ніяк не найголовніша. Він повинен поступитися на своєму капітанському містку. Алі кому саме? К. Маркс вважав, що пролетаріату, і не помилився, оскільки саме пролетаріат завоював пануючі позиції в соціалістичних країнах, включаючи СРСР. Макс Вебер бачив його наступником бюрократію, і теж виявився правий, тому що бюрократія є потужним чинником розвитку у всіх країнах світу.
Відмінність поглядів соціолога М.Вебера й економіста К.Маркса досить помітна. Маркс і Энгельс бачили, що капіталіст — фігура минуща. Про теж ж саме говорив і Вебер. Зародження акціонерного капіталу, поява величезних корпорацій, централізація банків і транспортних мереж робили зайвою фігуру індивідуального власника. Його місце займає бюрократ — державний чиновник. Укрупнення підприємств і поява акціонерної форми власності сприяють витисненню індивідуального капіталіста з виробництва точно також, як ручна праця витісняється машинною. Энгельс і Маркс призивають капіталіста «піти у відставку», поступитися своє місце робітничому класу. Формується теорія соціалістичної революції. М.Вебер також пропонує капіталістові подати у відставку, але поступитися місцем менеджерам і бюрократам. Вебер заклав основи теорії менеджерської революції й соціології бюрократії.
Веберівська концепція бюрократії послужила теоретичною платформою менеджерської революції. Хоча деякі її ключові положення, на думку видного американського соціолога М.Цейтліна, беруть свій початок з ідей Гегеля й Маркса про сутність і роль корпорацій у капіталістичному світі. Наприкінці XIX — початку XX ст., коли Вебер створював соціологію бюрократії, теоретики німецької соціал-демократії Є.Бернштейн і К.Шмідт висунули гіпотезу про те, що власність у своїй корпоративній формі є ознака наступаючого процесу відчуження сутності капіталізму. Згідно із цією теорією, клас капіталістів поступово витісняється адміністративною стратою, інтереси якої протилежні інтересам власників.
Зростання бюрократії насправді відбивав той факт, що в капіталізмі XX ст. управління виробництвом перестало служити прямою функцією власності на знаряддя праці. Та й сама власність втрачає індивідуально-приватний характер, стаючи усе більше корпоративно-колективною. «Люди, що панують у бюро», монополізують техніку управління й канали комунікації. Усе частіше вони засекречують інформацію під приводом «службової таємниці», створюють такі механізми підтримки ієрархічної структури, які виключають конкуренцію, вибори й оцінку працівників за діловими якостями.
Бюрократія несумісна з участю всіх або більшості членів організації в прийнятті управлінських рішень. Вона вважає тільки себе компетентною в таких діях, вважаючи, що управління — функція професіоналів. Чиновники — це насамперед ті, хто пройшов спеціальну підготовку й займається управлінням усе життя.
Ускладнення управління виробництвом призводить до монопольного захоплення ключових позицій «статусною групою», що має свою ідеологію й систему цінностей. Відбувається тотальна бюрократизація управлінського апарата. Бюрократія перетворюється в пануючий елемент соціальної структури — настільки життєздатний елемент, що практично не піддається знищенню. З усього різноманіття соціальних дій на виробництві єдино раціональними й законними є такі з них, що здійснюються саме бюрократією або служать підтримцю його статус-кво.
У 1941 р. Дж.Бернхайм пише книгу «Менеджерська революція» [70], основний пафос якої полягає в тому, що клас капіталістів практично витиснутий класом управляючих. По суті його ідеї багато в чому збігаються з думками Вебера, з тою лише різницею, що замість бюрократії пануючої силою проголошуються менеджери. Він вважав, що капіталіст-власник переставши бути необхідною передумовою нормального функціонування виробництва, що менеджери — такий же соціальний клас, як бюрократи або буржуазія. Власність, вважає Бернхайм, це не просто капітал або упредметнена праця, а насамперед контроль. Якщо немає контролю, то немає й власності. Сакме контроль перебуває тепер у руках менеджерів, а власність в колишньому її розумінні не існує.
Менеджмент універсальний і готовий перебудувати будь-яку область людської діяльності на раціональних початках. Проник він і в «третій сектор». Ще 1920 роки тому добровольцями були домогосподарки, пенсіонери й взагалі випадкові люди, що працювали заради задоволення, а не зазаради грошей. Але тепер їх навчають і інструктують, відбирають у відповідності зі спеціальними тестами. До добровольців ставляться як до неоплачуваних співробітників, а не як до випадкових аматорів.
По суті «третій сектор» — альтернатива одержавленню громадського життя, перетворенню її у формальний придаток і виконавця вказівок «зверху». А раз так, то в добровільному русі — нової форми участі в суспільному житті — велике майбутнє у всіх країнах. Як знати, може бути, мі стаємо свідками зародження нової революції в менеджменті, говорить П.Друкер.
З КОДЕКСУ ЗАКОНІВ ХАММУРАПІ
Деякі законі мудрейшего правителя стародавності повчальні для нащадків. Відповідно одному з їх, батьки могли продавати дітей, якщо до того їх примушувала вбогість. Якщо замужню жінку заставали з коханцем, то її кидали у воду; а на невірного чоловіка можна було тільки скаржитися до суду. За несправедливе обвинувачення наклепник карався судом обстриженням скроневих волось. За вбивство чоловіка винуватницю саджали на кіл. За лихослів'я на батьків відрізали язика, за побої — відрубували руку. Чоловік нічого не одержував з спадку покійної дружини — воно належало дітям. Напроти, вдові повертали її придане й подарунки чоловіка, вона користувалася залишеним майном разом з дітьми.
Начальники за утиск солдатів зазнали смертної карі. За злодійство - смертна кара, за крадіжку зі зломом грабіжника вбивали в стіни будинку й закопували на місці. До злодія прирівнювався, той, що продав вкрадену річ, а також її покупець, що не довів, що він купивши не свідомо крадене. Хірург, що зробив вдалу операцію знатній людині, одержував 10 сиклий, простому — 5, але за невдалу операцію втрачав руку.
Архітектора винагороджували згідно до величі будівлі, по мірці за кожну одиницю простору. Якщо будинок рушився й задавлював господара, архітектор зазнавав страти; якщо гинув син хазяїна, страчували сина архітектора. У випадку замічених погрішностей будівлі ремонт проводився архітектором. Ті ж принципи діяли відносно корабельників і представників інших професій.
Кодекс законів Хаммурапи розглядає провини винятково з погляду матеріальної шкоди для особистості або небезпеки для держави й суспільства. Він гарантує права всім замужнім жінкам на особисту безпеку, у ньому повністю відсутнє правило родової помсти. Тому вважається, що закони Хаммурапі вперше створила правильно організована культурна держава, яка забезпечувала захист підданих і кару вбивцям.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 271 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |