Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ПОЛІОМІЄЛІТ

Отимістичні прогнози, зроблені вченими на початку 60-х років мину­лого століття щодо ліквідації поліомієліту як інфекції, не справдилися. Не була врахована здатність полівірусу тривалий час зберігатися в об'єктах навколишнього середовища й у процесі циркуляції змінювати свої власти­вості.. Найбільшого поширення поліомієліт набув у 40—50-х роках, періодично вражаючи десятки тисяч людей. Масові щеплення інактивованою поліоміелітною вакщтою почали проводитися з 1955 р., що дозволило захистити 60—80 % дітей від паралітичного захворювання, однак частина щеплених дітей залишалися сприйнятливими до поліомієліту.

Поліомієліт — гостре інфекційне захворювання, яке характеризується поширеним запальним процесом у ЦНС із переважним ураженням передніх рогів спинного мозку й розвитком в'ялих паралічів і парезів. Поліомієліт — ентеровірусне захворювання, збудником якого є три самостійні типи вірусу, що не створюють перехресний імунітет. У зовнішньому середовищі вірус стійкий — 114 днів зберігається в стерильній воді кімнатної температури, у молоці ЗО днів, добре переносить холод, висушування, не чутливий до дії багатьох антибіотиків, але гине при кип'ятінні.

Вхідними воротами інфекції є шлунково-кишковий тракт, рідше носо­глотка. У нервову систему вірус попадає через кров. При поліомієліті ура­жуються різні відділи нервової системи, але найбільше страждають пери­феричні мотонейрони в передніх рогах спинного мозку і ядрах черепно-мозкових нервів. Сприйнятливість до захворювання, прояв інфекційного процесу й характер імунної відповіді у хворих украй неоднорідні. Дитина може хворіти на поліомієліт, але може й тривалий час бути вірусоносієм.

Захворювання отримало назву від локалізації запального процесу в пе­редніх рогах спинного мозку (поліос — сірий, мієліт — запалення спинного мозку). Проте при поліомієліті страждає не тільки сіра речовина спинного мозку, а й ядра стовбура, кора великих півкуль, підкіркові утворення, мозо­чок. Частіше страждає поперековий відділ, потім шийне стовщення, грудний відділ спинного мозку й довгастий мозок. У тяжких випадках страждають внутрішні органи (серце — міокардит, легені — пневмонія). Джерелом ін­фекції є хворі на всі форми поліомієліту. Найчастіше передача вірусу відбу­вається через брудні руки, продукти, воду, предмети побуту, за допомогою мух. Іноді збудник вірусу передається повітряно-краплинним шляхом.

Клініка. Інкубаційний період триває від б—7 до 12—17 днів, з'являють­ся погане самопочуття, катаральні явища, стомлюваність, кишкові розлади, температура. З боку нервової системи — головний біль, блювання, потьма­рення свідомості, сонливість, млявість, тремтіння, судороги. Відзначаються болі при згинанні голови й тулуба, при натисканні на хребет, у кінцівках. Парези й паралічі в більшості випадків виникають на 2—4-й день хвороби. Розподіл паралічів має строкатий, мозаїчний характер, перше місце за часто­тою (58—82 %) посідають ураження нижніх кінцівок і паралічі дельтоподіб­ного м'яза. Залежно від того, які відділи ЦНС уражаються, в клінічній карти­ні переважають в'ялі паралічі кінцівок, тулуба, шиї, діафрагми або розвива ються порушення ковтання, мовлення, дихання, парези мімічної мускулатури.

Після періоду найбшьш вираженого розвитку паралічів, що триває І —2 дні (не більше 3 днів), починається період зворотного розвитку (2—3-й тижні хвороби). Тривалість відновлпюваного періоду може бути різною і залежить як від особливостей ураження, так і від проведеного лікування. Найбільш інтенсивне відновлення руху відзначається в першому півріччі. При систематичному, послідовному, активному лікуванні хворих з паралічами поліпшення функцій може настати й через багато років.

Стадія залишкових явищ (резидуальна) характеризується стійкими в'ялими паралічами й парезами, відставанням кінцівки в рості, остеопорозом, різкими атрофіями, м'язово-суглобними контрактурами, а іноді деформаціями кінцівок і тулуба. Нерідко такі хворі залишаються стійкими інвалідами. Форми поліомієліту:

• абортивна — характеризується гострим початком, підвищується тем­
пература, з'являються катаральні явища, розлад шлунково-кишкового тракту.
Перебіг сприятливий, зі швидким видужанням (на 5—7-й день).

• менінгеальна — розвивається гостро, з'являються симптоми менінгіту —
блювання, ригідність м'язів шиї, головний біль, гіперостезія, іноді при­
єднується радикуліт. При відповідному лікуванні перебіг цієї форми поліо­
мієліту сприятливий, видужання настає до кінця 2—4-го тижня.

• паралітична — найбшьш "тяжка. Паралічі розвиваються на фоні другого
підвищення температури. Розрізняють спінальну, понтінну й бульбарну
форми:

спінальна — найбільш поширена, характеризується розвитком в'ялих, атрофічних паралічів, частіше страждають ноги, рідше руки. Може супро- воджуватися парезом дихальних м'язів, особливо небезпечні паралічі між­реберних м'язів і діафрагми. При спінальній формі паралітичного поліоміє­літу переважно страждають проксимальні відділи, розвивається гіпотонія, гі-порефлексія, дифузійний остеопороз. Тривалість відновлювального періоду залежить від перебігу й поширення ураження. Повне відновлення може не наступити, оскільки кінцівки відстають у рості;

понтінна — розвивається раптово й супроводжується периферичним паралічем мімічних м'язів, частіше з одного боку. Ступінь відновлення зале­жить від глибини ураження лицьового нерва;

бульбарна — тяжка, що обумовлено локалізацією ураження в життєво важливих центрах стовбура головного мозку. Симптоми — загальномозкові, парез гортані, голос гугнявий, порушення ковтання, розлад дихання може бути пов'язаний з периферичмим паралічем дихальних м'язів або ураженням дихального центру довгастого мозку,

У гострому періоді стаціонарне лікування спрямоване на підвищення імунобіол|»їі«них захисних сил організму, ліквідацію запальних явищ, зняття больового синдрому й відновлення функції уражених м'язів. Для попередження викривлень хребта, перерозгинання суглобів, деформацій грудної клітки й кінцівок, а також для зняття больового синдрому необхідне зіологічного й емоційного тонусу хворих дітей. Особливої уваги потребують діти, які змушені довго лежати у ліжку.

У процедуру ЛГ у великому обсязі включають активні вправи; пасивні вправи розглядаються як доповнення й частіше використовуються разом з масажем. Пасивну гімнастику здійснюють по кілька разів на день з малим дозуванням, без зусиль, в обсязі нормальної рухливості суглобів. Пасивні вправи — один з методів профілактики контрактур. Рухи проводять у нап­рямку, протилежному контрактурам, що формуються. Так, наприклад, при загрозі згинальної контрактури тазостегнового й колінного суглобів, необ­хідно здійснювати, розгинання; при розвитку "кінської стопи" необхідно проробляти тильне розгинаная стопи.

ЛГ широко використовують й у відновлювальному періоді (з 3—4-го тижня), коли активні рухи стають можливими. Паретичні м'язи швидко стомлюються, тому гімнастичні вправи виконують із полегшених вихідних положень. Процедуру їїочинакуть із вправ для здорової кінцівки, потім пе­реходять до ураженої, для якої створюють полегшені вихідні положення (підвішують ногу, руку на рушник). Для полегшення активних рухів хворі виконують вправи в теплій воді. Великого значення в цей період набуває розвиток опорної функції. Вправи починають виконувати з вихідного положення леїкачи, упор стіп, напівміст, далі переходять до вправ навпочіпки, на колінах, стоячії з опорою об снаряди, за допомогою.

Методичні вказівки до виконання спеціальних фізичних вправ при поліомієліті

Всі гімнастичні вправи необхідно чергувати з дихальними, ширше вико­ристовувати коригувальні вправи для хребта, звертати увагу на зміцнення розгиначів тулуба, м'язів пояс а верхніх кінцівок і грудної клітки.

• ЛГ хворим на поліомієліт необхідно призначати з урахуванням функці­
ональних можливостей, стану внутрішніх органів, віку, фізичної підготовки
хворого, характеру ураження й термінів захворювання.

• У відновлювальному періоді необхідно виконувати вибіркове тренування
м'язів.

• При залишкових явищах поліомієліту тренування м'язів повинно бути
спрямовано на вироблення нових рухових зв'язків за рахунок м'язів-синер-
гістів, відновлення порушених або ослаблених функцій.

• Відновлення нових координаційних зв'язків вимагає активної свідомої
участі дитини. Тому ЛГ потрібно здійснювати емоційно, створюючи зацікав­
лення, максимально використовуючи ігрові елементи. а

• Варто підбирати таке вихідне положення для виконання фізичної вправи,
яке може полегшити або ускладнити виконання руху.

• Незалежно від локалізації, ступеня ураження, тривалості процесу й віку
хворого необхідно використовувати коригувальні і дихальні вправи.

• Особливу увагу звертати на розвиток побутових навичок й елементів
самообслуговування.

■