Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Основні принципи навчання

Читайте также:
  1. II. Основні засоби
  2. Uml; Основні теоретичні положення
  3. Uml; Основні теоретичні положення
  4. Антикорупційні принципи
  5. Базисні умови постачання відповідно до правил “Інкотермс-2000”. Основні обов’язки сторін за базисом постачання
  6. Біологічні принципи боротьби з трансмісійними та природно осередкованими захворювання. Воші
  7. Богословсько - юридичні принципи
  8. В основі здорового способу життя лежать соціальні і біологічні принципи.
  9. В) Екзистенціалізм та його основні напрями.
  10. В.Г. Афанасьєв називає наступні основні управлінські функції: вироблення і ухвалення управлінського рішення; організація; регулювання і корегування; облік і контроль.

Первая мировая война поколебала веру европейцев в неограниченный линейный прогресс, в универсальность западных ценностей. В Европе начал приобретать популярность исторический релятивизм, учение об относительности достижений каждой отдельной цивилизации.

Немецкий мыслитель О. Шпенглер (1880-1936), популяризировавший теорию культурно-исторических типов на Западе, стал одним из первых выразителей данных настроений. В своем релятивизме он доходил до того, что утверждал множественность математик и физик, а не только самобытных культур. Кроме Н. Я. Данилевского, на его мировоззрение повлияли Ф. Ницше и другие представители немецкой философии жизни, а также И. В. фон Гете.

Свои взгляды Шпенглер изложил в книге «Закат Европы», первый том которой вышел в 1918 г., а второй – в 1922 г. Идеи философа были хорошо приняты как немецкими, так и зарубежными интеллектуалами. Однако его учение попало под негласный запрет в Третьем рейхе. Нацисты верили, что созданное ими государство будет существовать неограниченно долго, и навязывали данную точку зрения немецкому народу. Шпенглер же утверждал, что старые культуры неизбежно приходят в упадок и вытесняются новыми, история человечества носит циклический характер, а линейный прогресс – это иллюзия.

Культура, по Шпенглеру, – это неповторимый «образ действительности», в ней выражает себя коллективная душа народа, которую можно описать только косвенно, анализируя ее проявления во внешнем мире.

Прежде чем изложить свою версию мировой истории, Шпенглер подробно описывает принятый им метод исследования. «Средство для познания мертвых форм – математический закон. Средство для понимания живых форм – аналогия». (Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. Гештальт и действительность. – М.: Эксмо, 2006. – 800 С. – С. 157). Задача историка состоит в том, чтобы исключить из своих аналогий все произвольное, случайное и поверхностное, придать им научную строгость. Чтобы избежать ошибок, подстерегающих исследователя на пути к данной цели, необходимо отказаться от применения естественнонаучных методов в истории. Есть большая разница между природой (царством бытия) и историей (царством становления). Первая управляется системой математических законов, опирающихся на принцип причинности. Вторую нужно рассматривать с точки зрения хронологии и судьбы. Содержание истории определяется гештальтами – некими первообразами, развитием которых служат великие культуры мира. Естественнонаучные методы подходят для изучения механических, но не органических явлений. Между разными гештальтами или разными проявлениями одного и того же гештальта нет причинно-следственной связи. Настоящее историческое исследование основывается на фантазии, вживании, внутренней уверенности, в нем больше искусства, чем науки.

Каждой культуре присуще особое отношение к истории. Древние греки и индийцы так и не создали самобытной историографии, а европейцы и древние египтяне, напротив, весьма в этом преуспели. Древним грекам был нужен миф, а не история, развитие народа или отдельной личности во времени их не интересовало.

Вера в реальность единой всемирной истории – часть западного мироощущения, она не является общечеловеческой. Цель западных ученых – довести данную концепцию до совершенства, очистив ее от наслоений и заблуждений. Линейная схема всемирной истории (Древний мир – Средние века – Новое время) и европоцентризм неверны. Обе теории игнорируют тот факт, что человечество распадается на несколько самобытных культурных миров, каждый их которых проходит свой путь развития, обладает самостоятельной ценностью и не смешивается с соседями. Понятие Европы ненаучно, поскольку оно основано на произвольном соединении разнородных явлений – западной и русской культуры.

Западные историки верят в превосходство своей культуры над всеми остальными и готовы даже объявить ее общечеловеческой. С их точки зрения недавние события по умолчанию важнее удаленных во времени. Исследования, основанные на такой искаженной перспективе, по необходимости приводят к неверным, тенденциозным выводам.

Каждая культура является своеобразной «исторической личностью» со своим неповторимым мироощущением, а также произведением искусства, выражающим одну идею в одном последовательно выдержанном стиле. Также ее можно рассматривать как живой организм. Это означает, что существует широкая аналогия между биологическими и социальными законами. Каждая культура обладает внутренним единством, она обособлена от других культур. Подобно живому существу, она рождается, растет и развивается, достигает расцвета, а потом стареет и умирает. Шпенглер сравнивал ее возрасты со временами года, от весны до зимы. Также исследуемая концепция заставляет вспомнить древний миф о золотом веке, который лежит в глубокой древности и от которого люди постепенно и необратимо удаляются. Действительно, философ не верил в достижимость «земного рая» для человечества.

Разные культуры имеют разные «первосимволы» – базовые представления, определяющие все многообразие их проявлений. Для эллинов таким «первосимволом» было тело, для арабов – пещера или арка, для египтян – дорога, для европейцев – бесконечность. Культура впервые складывается в неповторимом материнском ландшафте, который влияет на все ее проявления и с которым она сохраняет живую связь до конца своего существования. Таким образом, Шпенглер до известной степени предвосхитил категорию месторазвития, позже введенную в науку Л. Н. Гумилевым.

Всего в мире насчитывается восемь культур: египетская, индийская, вавилонская, китайская, греко-римская, византийско-арабская, западноевропейская и мексиканская, в будущем возможно возникновение самостоятельной русско-сибирской культуры. Естественный срок их жизни составляет около тысячи лет, от рождения до смерти они проходят три стадии развития – мифосимволическую, метафизико-религиозную и цивилизационную. Первую из них можно назвать весной культуры. В данный период народ создает национальный эпос, делает первые попытки осмыслить мир и свое место в нем. Возведение древнеегипетских пирамид и готических соборов тоже сюда относится.

Метафизико-религиозную стадию можно сравнить с летом и осенью. Тогда формы культуры достигают полного развития, зрелости, задатки ее носителей проявляются с предельной ясностью. Для древних греков данная эпоха пришлась на правление Перикла в Афинах, для европейцев – на Высокое Средневековье и Возрождение. Примерами «осеннего» творчества могут служить дворец Альгамбра в Гранаде и музыка барокко.

Последний из упомянутых этапов заслуживает более подробного рассмотрения.

Шпенглер жестко противопоставляет культуру и цивилизацию, ассоциируя первую с творчеством, а вторую – с бесплодием. Эпоха цивилизации характеризуется чрезмерной урбанизацией и индустриализацией, господством техники, тиранией и империализмом. Вступая в нее, общество переходит от интенсивного развития к экстенсивному. Духовный поиск вытесняется из центра его внимания более приземленными занятиями – предпринимательством, политикой, войной. Интеллект занимает место души, развивается культ денег. На историческую сцену выходит «массовый человек», лишенный высоких стремлений. Каждый исторический народ проходит данный этап в свое время и придает ему особый тон. В то же время цивилизация – это период умирания культуры, утраты ею индивидуальности. Культуры эпохи расцвета резко различаются между собой. Приходя в упадок, они становятся все более похожими друг на друга. Для древних греков период цивилизации начался после походов Александра Македонского (эллинизм), для Европы – в XIX в.

Шпенглер был убежден, что история повторяется, нужно только научиться правильно сопоставлять однородные события, чтобы понять это. Анализируя исторические факты, он стремился вывести общую закономерность развития культурно-исторических типов. Зная ее, можно не только объяснять прошлое, но и предсказывать будущее, например, неизбежный закат Европы. Шпенглер утверждал, что ее история близится к завершению. Признаком упадка европейской культуры он считал нивелирование духовной и материальной жизни. В начале XX в. большинство европейцев одинаково зарабатывали деньги и тратили их на одинаковые удовольствия, мыслили расхожими шаблонами и легко поддавались стадному инстинкту. Ярко выраженная индивидуальность и превосходство любого рода вызывали у них глубокую неприязнь.

В первом томе «Заката Европы» Шпенглер обосновывает изолированность, замкнутость культур, отсутствие единой общечеловеческой культуры. Данный тезис является краеугольным камнем любой теории цивилизаций, его отрицание неизбежно приводит исследователя к всемирно-историческому подходу. Однако во втором томе своего труда мыслитель высказывает ряд идей, которые заставляют переоценить его учение. По его мнению, фаустовская (западноевропейская) культура ориентирована на неограниченное познание, на всемерное расширение горизонта мысли и деятельности. Соответственно, она, не теряя своей неповторимой индивидуальности, вбирает в себя достижения всех предыдущих культур.

Фаустовский человек покоряет пространство, совершая географические открытия и осваивая новые земли. Он ввел понятие бесконечности в науку, создав математический анализ. Построив готические соборы, он выразил свою тягу к бесконечности в искусстве. Его религиозные переживания, связанные, в частности, с церковным таинством покаяния, не имеют себе равных по глубине и интенсивности. Религиозное чувство европейцев было главным фактором, сформировавшим их уникальное отношение к истории. Европейский историзм и европейская же пространственная устремленность – тесно взаимосвязанные явления.

Интересны рассуждения Шпенглера о судьбе России, призванной, по его мнению, подхватить эстафету умирающей западной цивилизации. Россию ждет невиданный духовный подъем, торжество «иоанновского христианства», «христианства Достоевского». Пока страну продолжают сковывать чуждые ей формы жизни, но она уже готова пробудиться и создать новую, самобытную культуру. Духовный путь, пройденный Россией к началу XX в., большей частью остался вне поля зрения Шпенглера. Это объясняется тем, что он считал русское православие лишь частным случаем «магической» (византийско-арабской) культуры, отказывая ему в самобытности.

Критикуя данный взгляд, современный исследователь С. С. Аверинцев отмечает, что и византийская, и русская культура обладают рядом характерных черт, более существенных, чем «магизм». Он утверждает, что созданная Шпенглером схема мировой истории в некоторых отношениях является односторонней и искусственной.

По Шпенглеру, Россия продлит жизнь христианской культуры еще на какое-то время. В этом – великая миссия русского народа.

В мировоззрении философа теория цивилизаций была органически связана с оригинальной политической концепцией, призванной по возможности задержать закат Европы. Мыслитель объявляет Германию новым Римом, последней носительницей истинно европейского духа. В эпоху мировых войн сильное государство является необходимым условием выживания народа. Немцы должны построить такое государство на основе сплава прусского духа и социалистических идей. Одряхлевшая Европа еще некоторое время продержится на прусских штыках и создаст свои последние творения. Она должна желать уготованной ей судьбы или вообще ничего не желать.

Своими консервативными идеями Шпенглер объективно способствовал возникновению Третьего рейха. Позже, увидев повседневную практику нацизма, философ резко осудил его, но было уже поздно.

Основні принципи навчання

Навчання як цілеспрямований, системний і послідовний процес підпорядковане певній системі принципів, дотримання яких забезпечує його ефективність.

Принципи навчання (дидактичні принципи) - основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи школи.

Принцип навчання, відображаючи якийсь один істотний аспект процесу навчання, є основою для формулювання правил навчання, які залежать від принципу навчання, конкретизують його, підпорядковуються йому і сприяють його реалізації. Вони функціонують як практичні вказівки, якими користуються в конкретній навчальній ситуації.

Історії педагогічної науки відомі різні обґрунтування системи дидактичних принципів і трактування окремих з них. Першу спробу створення цілісної системи принципів навчання здійснив Я.-А. Коменський. Його система спирається на принцип природовідповідності: у навчанні та вихованні слід враховувати природні, вікові та психологічні особливості дітей. Оскільки природа розвивається поступово, у навчанні необхідно дотримуватися принципу послідовності, поступовості й систематичності. Одним із найважливіших принципів він вважав наочність, згідно з яким учитель повинен домагатися, щоб учні все сприймали чуттям.

Ф.-В.-А. Дістервег, прагнучи розкрити дидактичні принципи і правила якомога конкретніше, розглядав їх як вимоги до змісту навчання, до вчителя й учнів.

Цінними теоретичними положеннями, що збагатили систему принципів навчання та їх трактування, багата педагогічна спадщина К. Ушинського. За його переконаннями, в навчанні слід враховувати зміст і дозування навчального матеріалу, посильність його для учнів, послідовність вивчення, розвиток свідомості, діяльності й активності учнів, міцність засвоєння знань, виховуюче навчання та ін. Дидактичні принципи він розглядав у зв'язку з формами й методами навчання.

Попри те що класики педагогіки теоретично обґрунтували основні положення систематичності, доступності, наочності, провідної ролі вчителя, активності та свідомості учнів, не вони є їх відкривачами. Ці положення свого часу постали як результат педагогічного досвіду. Класики педагогіки об'єднали розрізнені положення в систему, обґрунтовували і поширювали їх.

Сучасна дидактика актуальними вважає такі принципи навчання:

1. Принцип науковості.

Відповідно до нього, факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути науково правильні. Цим вимогам мають відповідати спосіб обґрунтування положень, законів, формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послуговується певна наука. Він вимагає: розкриття причинно-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій; проникнення в сутність явищ і подій; демонстрації могутності досягнень людських знань і науки та ознайомлення з методами науки, пізнання; розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; орієнтації на міждисциплінарні наукові зв'язки.

2. Принцип систематичності й послідовності навчання.

Зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, які залежать від вікових закономірностей розвитку дітей. Передбачає системність у роботі вчителя (постійну роботу над собою, опору на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і між-предметних зв'язків), а також системність у роботі учнів (систематичне відвідування школи, виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок у виконанні домашніх завдань, час виконання завдань, систематичне повторення навчального матеріалу).

3. Принцип доступності навчання.

Передумовами успішного, ефективного навчання є відповідність його змісту, форм і методів віковим особливостям, розумовим можливостям учнів. Як стверджував К. Ушинський, тільки система дає цілковиту владу над знаннями. Голова, наповнена безсистемними знаннями, на його думку, подібна до комори, в якій немає порядку, і сам господар не може відшукати потрібну річ. Голова, в якій лише система без знань, подібна до крамниці, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо. Реалізація цього принципу передбачає врахування рівня розвитку індивідуальних, вікових особливостей учнів, дотримання правил: від простого - до складного, від відомого - до невідомого, від близького - до далекого.

Сутність доступності полягає в тому, що діти повинні сприймати і розуміти пояснюваний матеріал. Доступно організувати навчання означає звертатися до найвищої межі можливостей учнів з метою постійного підвищення їх можливостей. Цю межу не можна переступати, оскільки чимало у змісті навчання стане незрозумілим.

Згідно з обґрунтованими Я.-А. Коменським правилами для забезпечення доступності навчання його слід починати своєчасно, поки не зіпсувався розум, оскільки воно можливе за належної підготовленості розуму. У процесі навчання необхідно просуватися від загального до часткового, від легкого до важчого, не перевантажуючи дітей навчальним матеріалом, не поспішаючи, не нав'язуючи того, що не відповідає віку дітей і методу навчання.

4. Принцип зв'язку навчання з життям.

Ґрунтується він на об'єктивних зв'язках між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Теоретичні знання (загальноосвітні, політехнічні, спеціальні) є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню. Реалізацію цього принципу забезпечують використання на уроках життєвого досвіду учнів, набутих знань у практичній діяльності, розкриття практичної значимості знань, безпосередня участь школярів у громадському житті.

Наголошуючи на важливості поєднання навчання з життям, Я.-А. Коменський вважав, що учень легше засвоюватиме навчальний матеріал, якщо знатиме, яку користь має те, що вивчається, в повсякденному житті. Він пропонував дотримуватися цього правила в граматиці, математиці, фізиці.

5. Принцип свідомості й активності учнів у навчанні.

Цей принцип є провідним, оскільки визначає головне спрямування пізнавальної діяльності учнів й управління нею. Він випливає з мети і завдань національної школи, з особливостей процесу навчання, які передбачають осмислений і творчий підхід до опанування знань. Свідомому засвоєнню знань сприяють: роз'яснення мети і завдань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для перспектив учня; використання у процесі навчання мислительних операцій (аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції); позитивні емоції; мотиви навчання; раціональні прийоми роботи на уроці; критичний підхід у процесі викладання матеріалу та його засвоєння; належний контроль і самоконтроль. Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем активності учнів. Активізації пізнавальної діяльності сприяють: позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу; позитивні емоції, викликані навчальною діяльністю; тісний зв'язок навчання з життям, що актуалізує значення наукових знань; єдність інтелектуальної та мовленнєвої діяльності учнів; взаєморозуміння між учителем і учнями; використання на практиці засвоєного матеріалу, умінь і навичок; систематичне повторення засвоєних знань; варіантність та диференціація вправ; робота щодо засвоєння важкого матеріалу доступними методами; використання знань для узагальнення інтелектуальних умінь при розв'язанні конкретних завдань; проблемне навчання; диференціювання матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів; використання сучасних технічних засобів навчання; уміння вчителя враховувати психічний стан учнів і стадії їх психічного розвитку.

6. Принцип наочності в навчанні.

Обґрунтований у XVII ст. Я.-А. Коменським у праці "Велика дидактика", який сформулював "золоте правило" дидактики: "...все, що тільки можна, подавати для сприймання відчуттями, а саме: видиме -- для сприймання зором, чутне - слухом, запахи - нюхом, смакове - смаком, доступне дотику - через дотик. Якщо якісь предмети одразу можна сприймати кількома відчуттями, нехай вони одразу охоплюються кількома відчуттями..."

Залежно від характеру відображення дійсності наочність поділяють на такі види: а) натуральна - рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін.; б) зображувальна - навчальні картини, репродукції художніх полотен, макети, муляжі та ін.; в) схематична - географічні, історичні карти, схеми, діаграми, графіки, малюнки тощо.

Використання наочності залежить від творчого потенціалу вчителя. Наприклад, донецький учитель математики В. Шаталов активно використовував рисунки - так звані опорні сигнали, в яких в образно-символічній формі відображено суть факту чи явища. Вони настільки прості, що учень може їх запам'ятати й відтворити, зберігаючи в пам'яті за їх допомогою основний зміст нового матеріалу, їх цінність полягає у сконцентрованості інформаційного змісту, в адаптованості до дитячого сприйняття.

Використання наочності у навчанні сприяє розумовому розвиткові учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і життям, між теорією і практикою, полегшує процес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знань, допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків, стимулює розвиток мотиваційної сфери учнів. При цьому важливо дотримуватися таких дидактичних вимог: не перевантажувати процес навчання наочністю - це знижує самостійність і активність учнів у осмисленні навчального матеріалу; чітко дотримуватися мети використання наочних засобів у структурі уроку (коли ввести, з якою метою, який висновок буде зроблено); представлення заздалегідь усіх наочних засобів дезорганізовує сприймання учнів, розсіює їхню увагу. Учні повинні у потрібний момент зосередитися лише на необхідному об'єкті, решта мають бути закриті. Наочний об'єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не викликати в учнів побічних асоціацій (не слід, наприклад, для створення уявлення про змішаний ліс, використовувати картину, на передньому плані якої зображено дітей, що збирають гриби). Наочність має відповідати віку школярів.

Сприймається наочність не одномоментно. У першій фазі зображені об'єкти постають "розмито", невиразно; у другій - увага учнів концентрується на об'єкті, сприймання стає чіткішим, залишаючись, однак, загальним; у третій - сприймання об'єктів диференційоване. На всіх трьох фазах учитель повинен поєднувати наочність із поясненням. Адже його слово передусім спрямовує безпосереднє сприймання змісту навчального матеріалу, відображеного в наочності, допомагає осмислити спостережуване і сформулювати зв'язки між фактами і явищами. Тому коментар наочності дає додаткову інформацію про спостережуваний об'єкт, його зв'язки, які безпосередньо не сприймаються.

7. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок.

Головною ознакою міцності є свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, глибоке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними і всередині них. Реалізація цього принципу передбачає: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового навчального матеріалу, спираючись на пройдений; активізацію учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою його систематизації; виділення при повторенні головних ідей; використання в процесі повторення різноманітних методик, форм і підходів, вправ; самостійну роботу щодо творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для їх трактування з нової точки зору.

Психологічною основою міцності є пам'ять - збереження в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді. Вона дає змогу повторювати, закріплювати засвоєне, щоб не забути його або відновити забуте. Цей принцип спирається також на мислительні, емоційні, вольові процеси пізнавальної діяльності учнів.

8. Принцип індивідуального підходу до учнів.

Дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі по-своєму оволодівати навчальним матеріалом, ураховувати рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, працездатності. Для цього учитель повинен уважно вивчати своїх учнів, знати їх індивідуальні інтереси та схильності, розвиток і домашні умови та ін. Значної уваги потребують виявлення причин відхилень у навчально-пізнавальній діяльності й поведінці окремих школярів та їх усунення. Обов'язок учителя - організувати індивідуальну допомогу відстаючим у навчанні.

9. Принцип емоційності навчання.

У процесі пізнавальної діяльності в учнів виникає певний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати успішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяють логічний, жвавий, образний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, використання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу - керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлюють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування інших. Зокрема, правильно поєднати теорію з практикою можна лише за умови, що навчання є водночас доступне, наукове й систематичне, що вчитель спонукає учнів до творчої діяльності та ін. Отже, у процесі навчання вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допоможуть правила навчання.

Народна педагогіка про принципи навчання:

Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як поздовж, то тоді його вже трудно вчити.

Чого Івась не навчиться, того Іван не знатиме (природовідповідність).

Усяк розумний по-своєму: один спершу, другий - потім.

Що голова, то розум (вікові та індивідуальні особливості).

Краще раз побачити, ніж сто разів почути (наочність). Хто думає, той і розум має (свідомість). Хто що вміє, то і діє (зв'язок із життям). Спочатку ази та буки, а потім підуть науки.




Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 90 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав