Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Богословсько - юридичні принципи

Читайте также:
  1. Антикорупційні принципи
  2. Біологічні принципи боротьби з трансмісійними та природно осередкованими захворювання. Воші
  3. В основі здорового способу життя лежать соціальні і біологічні принципи.
  4. Г) юридичні та фізичні особи, які у визначеному законом порядку можуть набути право користування землею для відповідних цілей і мають у зв’язку з цим певні права й обов’язки.
  5. Дидактичні принципи
  6. Дидактичні принципи та вимоги до організації процесу навчання мови
  7. Доходи та принципи їх формування. Проблема нерівності в доходах.
  8. Екологічні закони та головні принципи екологічної безпеки
  9. Екологічні закони та головні принципи екологічної безпеки

(Див. Додаток нр. 5: Дванадцять подружніх перешкод)

 

1. Суть і мета (кан. 1055, § 1)

Цей канон подає визначення подружжя, яке відповідає навіть тим, хто його укладає лише на підставі природного права. «Подружній союз (foedus/contractus – союз/договір/угода), яким чоловік і жінка установлюють між собою спільноту життя (totius vitae consortium), зі своєї природи спрямований для добра подружжя (bonum coniugum) та для народження і виховання дітей (bonum prolis): союз цей між охрещеними був піднятий Христом Господом до гідності таїнства»[22]. Августин, який боровся з маніхеїзмом (погордливе ставлення до подружжя), пояснює, що «добро подружжя» полягає на bonum proles (народження/виховання дітей), bonum fides (подружня вірність), bonum sacramentum (подружня нерозривність). Цих три bonum, навіть сьогодні застосовують у церковних судах, як причини визнання недійсності укладеного раніше шлюбу[23].

2. Подружній союз і таїнство (кан. 1055, § 2)

Між охрещеними, не може бути іншої правосильної подружньої угоди, яка б не була одночасно таїнством. Подружня угода є оригінальною з огляду:

- на Боже установлення, закорінена в природному праві;

- на предмет, тобто себе самого (кан. 1057, § 2);

- на істотні прикмети: єдність і нерозривність (кан. 1056);

- на свою мету: народження/виховання дітей і добро супругів (кан. 1055, § 1);

- на приватний характер: бажання самих наречених (кан. 1057, § 1).

3. Істотні прикмети (кан. 1056)

Єдність і нерозривність в подружжі між охрещеними набувають особливої сили з огляду на таїнство. Єдність полягає на одруженні одного чоловіка з однією жінкою, отож виключає полігамію в одній чи іншій формі. Нерозривність чинить подружжя, зв'язком на усе життя[24].

4. Конституційний елемент (кан. 1057)

Цим елементом є подружня згода, яку юридично здібні особи виражають згідно з правом; цю згоду не може замінити жодна людська влада.

Подружня згода є актом волі, яким чоловік і жінка, укладають нерозривну угоду, даючи та отримуючи себе самих у дар для заснування подружжя.

У подружжі доречним елементом є любов[25], але вона не є невід’ємним елементом.

5. Ius connubi (кан. 1058)

Подружню угоду, можуть заключити усі ті, кому це не заборонене правом. Одне з головних прав людської особи: право на одруження, вільно вибираючи собі супруга. Однак, з огляду на спільне добро, публічній владі слід регулювати це право.

6. Компетентність Церкви(кан. 1059)

Католицьке подружжя, навіть якщо лише один подруг охрещений, регулюється не лише Божим, але і церковним правом, з дотриманням компетенції державної влади стосовно чисто цивільних наслідків подружжя.

Виключна компетенція Церкви над подружнім зв’язком, це наслідок нерозривності, яка існує між угодою і таїнством.

7. Favor iuris (кан. 1060)

Подружжя користується прихильністю права, тому поки не буде доведено протилежне, його слід вважати дійсним. Слід тому, хто вважає його недійсним, представити вірогідні докази на протилежне. Існує правило: Factum non presumitur sed probandum est (факт слід довести, а не здогадуватися).

8. Заключене і доповнене (ratum et consummatum) (кан. 1061, §§ 1-2)

Правосильне подружжя укладене між охрещеними, називається лише заключеним. Якщо супруги, в людський спосіб, вчинили між собою подружній акт направлений на народження дітей, воно називається заключеним і доповненим. Церква, утворили цей поділ лише з практичних причин. Подружжя лише заключене, на підставі поважної причини, може бути роз’єднане Папою Римським, який має plenitudo potestatis. Коли ж подружжя заключене і доповнене, йог може роз’єднати лише смерть.

9. Гадане подружжя[26] (кан. 1061, § 3)

Недійсне подружжя називається гаданим, якщо було заключене у добрій вірі хоча б одним су пругом, поки дві сторони не впевняться у його недійсності. Гадане подружжя, зовні здається дійним, тому що було заключене: а) у добрій вірі хоча б одного подруга; б) згідно канонічної форми. Насправді ж воно неправосильне, тому що існує: а) розриваюча перешкода; б) дефект згоди.

Протилежністю гаданого подружжя буде «подружжя-спроба». На відміну від першого, друге заключається у злій вірі двома особами, які свідомі того, що воно недійсне.

Наслідки гаданого подружжя:

- зачаті і народжені діти є законними на відміну від «подружжя-спроби» (кан. 1137);

- незаконні діти, узаконюються подальшим подружжям батьків, дійсним або гаданим, або рескриптом Апостольської Столиці (кан. 1137).

10. Заручини (кан. 1062)

Обіцянка заключити подружжя, одностороння або двостороння, називається заручинами[27]. Заручини регулюється територіальним правом Конференції єпископату, якій слід взяти під увагу цивільні норми, якщо такі існують. Заручини можуть бути розірвані з різних причин. Вони не є підставою вимагати заключення подружжя, але заручини можуть бути підставою для вимагання відшкодування шкоди, якщо така мала місце[28].

ДВАНАДЦЯТЬ ПОДРУЖНІХ ПЕРЕШКОД:

1. НИЗЬКИЙ ВІК impedimentum aetatis (кан. 1083)

Раніше Церква слідувала римському праву, яке мало за правило: matrimonium contrahi non potest, nisi inter puberes (лише між двома зрілими особами). Церква вимагала 14/12 років для заключення шлюбу, однак робила винятки коли вважала, що кандидат осягнув фізичну і розумову зрілість для подружнього зв’язку.

Кодекс з 1917 року, підніс віковий рівень до 16/14 років беручи під увагу, що зрілість повинна бути не лише фізична, але і психічна. Новий Кодекс не змінив піднесеного віку, але додав норму про компетенцію конференції єпископів, яка була відсутня у попередньому Кодексі.

Сучасний канон говорить про те, що не можуть укласти дійсне подружжя чоловік до закінчення 16 роківі жінка до закінчення 14 років. Конференція єпископів, може встановити вищий вік для вінчання зваживши на фізичне та психічне дозрівання молоді. Слід пам’ятати про те, що для дійсності шлюбу вимагається передбачений мінімальний вік 16/14 років, якщо ж єпископи вирішать піднести рівень віку понад мінімальний, то вищий вік буде вимагатися лише для дозволеності/гідності таїнства, тобто шлюб уділений без диспензи буде дійсним, але не дозволеним.

Вік цей 16/14 стосується лише католиків, некатоликам слід дотримуватися своїх законів[29].

Душпастирі повинні відраджувати молодим нареченим заключати подружній зв'язок перед віком, який зазвичай вимагають місцеві звичаї (кан. 1072), оскільки такі подружжя закінчуються розлученням.

Вірним слід пояснювати, що в жодному випадку вагітність не може бути причиною для шлюбу, тим більше коли майбутні батьки є ще підлітками.

Диспензу від встановленого Кодексом віку 16/14, єпископи уділяють лише з дуже поважних причин, після того як впевняться у фізичній та психічній зрілості.

2. СТАТЕВЕ БЕЗСИЛЛЯ impotentia coeundi (кан. 1084)

Імпотенція – це нездатність до статевого акту, який призначений до народжування дітей. Імпотенція, яка чинить недійсним заключений подружній зв'язок повинна бути: попередня і тривала(antecedens et perpetua), з боку чоловіка або жінки, абсолютна або відносна - лише така імпотенція розриває подружжя з самої його природи.

У випадку сумніву, не слід забороняти подружжя, ані поки існує сумнів, визнавати його недійсним.

Поняття статевого безсилля чоловіка полягає на нездатності статевим членом проникнути в піхву жінки і вилити сім’я. Імпотенція може бути результатом:

1. Психологічних факторів, які випливають з підсвідомості чоловіка і призводять до недостатньої ерекції чоловічого пеніса або передчасної еякуляції;

2. Фізіологічних факторів, які є наслідками таких дисфункцій як: анатомічні вади або деформації (відсутність члена або яєчок (кастрація), або їх деформація); функціональні фактори (передчасна еякуляція).

Відсутність справжнього сім’я - це не перешкода для дійсності шлюбу[30]. Часткове проникнення у піхву, виключає статеве безсилля чоловіка вважають каноністи.

Поняття статевого безсилля жінки полягає на нездатності без перешкод прийняти пеніс чоловіка у свою піхву. Жіноча імпотенція може бути результатом:

1. Психологічних факторів, які є причиною вагінізму (vaginismus), який спричиняє сильний біль або взагалі унеможливлює введення статевого члену;

2. Анатомічних вад, як наприклад відсутність справжньої піхви, або її деформація.

Відсутність яєчок є причиною неплідності, але не імпотенції. Ретропозиція матки також не є перешкодою до заключення шлюбу – вважають каноністи.

Щоб імпотенція була причиною визнання недійсності раніше заключеного подружнього зв’язку, слід довести:

1. Час появи. Статеве безсилля повинно передувати подружжю, а не зявитися після його заключення;

2. Виліковність. Тільки невиліковна імпотенція може уневажнити подружжя. Невиліковною вважається така недуга, яку можна вилікувати лише морально незаконними засобами, або тими які є загрозою для життя або здоровя, або коли доступні засоби є сумнівно успішні;

3. Міра безсилля. Вона може бути абсолютною, тобто щодо всіх осіб іншої статі, або відносною, тобто лише щодо свого партнера. Як одна так і інша є перешкодою;

4. Впевненість у існуванні статевого безсилля (impotentia certa). Якщо вона сумнівна, переважає право одружуватися. Сумнів зазвичай відноситься до існування імпотенції і її тривалого стану. Статеві відносини перед шлюбом, не можуть бути засобом перевірки існуючих сумнівів, оскільки вони є неморальними.

Оскільки перешкода імпотенції вважається перешкодою з Божого природного права, а не церковного, вона відноситься до усіх осіб, навіть неохрещенихі від неї не можна отримати диспензу.

Безплідність (impotentia generandi seu sterilitas) – це нездатність народжувати дітей. Вона не забороняє подружжя, ані не розриває його.

Церква завжди благословляла подружжя літніх людей, але якщо чоловік видається зовсім статево безсилим через похилий вік, подружжя може бути визнане недійсним.

Факт безплідності прихований нареченим (ною), може бути причиною визнання недійсності шлюбу. Cуд в жодному разі не визнає недійсним шлюб через безплідність, а на підставі обману, щоб змусити іншу сторону дати подружню згоду (кан. 1084, § 3).

3. ПОПЕРЕДНЄ ПОДРУЖЖЯ impedimentum vinculi (кан. 1085)

Ця перешкода виникає з природного та об’явленого Божого права і звісно, що від нього не можливо отримати диспензу і ця перешкода відноситься як до християн так і до нехристиян.

▪ Неправосильно намагається укласти подружжя той, хто вже зв’язаний вузлами попереднього подружжя, ще за життя свого супруга пробує заключити новий подружній зв'язок.

▪ Навіть коли б здавалося, що не має сумнівів відносно недійсності попереднього подружжя, забороняється заключати нове, поки, згідно з правом і напевно не буде стверджена неправосильність або розв’язання першого.

Католицька Церква не визнає сертифікатів про розірвання подружжя, його недійсності, або його розлучення, видані цивільною, або іншою церковною владою. Лише католицька Церква мусить оцінити правосильність будь-якого, чи то сакраментального чи несакраментального подружжя.

Слід пам’ятати про те, що колиіснує сумнів щодо дійсності попереднього подружнього зв’язку, ніколи не слід уділяти нове таїнство подружжя.

Новий подружній зв’язок слід уділяти лише представивши наступні документи:

1) у випадку недійсного подружжя: вирок церковного суду про його недійсність (кан. 1684). Слід пам’ятати про те, що вирок може заборонити заключення наступного подружжя одній або двом сторонам;

2) у випадку смерті супруга: свідоцтво про смерть від церковної або цивільної влади, коли ж це неможливо, слід мати декларацію про гадану смерть від єпархіального єпископа (кан. 1707);

3) у випадку розірвання Святішим Отцем заключеного, але недоповненого сакраментального, або несакраментального подружжя на користь віри: слід мати свідоцтво про уділений рескрипт (кан. 1706).

Слід пам’ятати про те, що католик, який заключає подружній зв'язок не дотримуючись канонічної форми (кан. 1117), наприклад у РАЦСі[31], або перед некатолицьким служителем, окрім православного (кан. 1127, § 1) – заключає його недійсно, отож для нього не існуватиме цієї перешкоди. Більше того, для ствердження недійсності такого подружжя, не слід вдаватися до процесуальних формальностей. Вистачить, що парох під час передшлюбного екзамену, особисто ствердить його недійсність, оскільки для католики такий шлюб є лише публічним гріхом, який карається недопущенням до прийняття святих тайн. Пароху однак, згідно кан. 1071, § 1, 3º, слід запитати про дозвіл єпископа, особливо коли існують обов’язки з попереднього недійсного шлюбу.

4. РІЗНИЦЯ ВІРИ impedimentum disparitatis cultus[32] (кан. 1086)

▪ Сучасне навчання Церкви наступне: недійним буде подружжя між двома особами, перша з яких через хрещення або прийняття належить до католицької Церкви, друга ж є нехрещеною.

▪ Після виконання умов про які говорять канн. 1125 і 1126[33], ординарій може уділити диспензу від цієї перешкоди[34]. Мова про три умови: 1) заява, про готовність відсунути від себе небезпеку втрати віри і щира обіцянка, зробити усе в міру сил, щоб діти були охрещені і виховані в католицькій вірі; 2) друга нехрещена сторона повинна бути повідомлена про обіцянки католика; 3) обидві сторони повинні бути ознайомлені з цілями і істотними обов’язками подружжя, яких жодна з них не може виключати.

Слід бути уважними з хрещенням отриманим у інших віросповіданнях, оскільки не завжди хрещення вони розуміють так як розуміє його католицька Церква. Наприклад, хрещення Свідків Єгови вважається недійсним, оскільки воно уділяється не з посиланням на Пресвяту Трійцю, але «в ім’я Ісуса на відпущення гріхів». Досі невідомо, чи хрещення в Церкві Ісуса Христа Останніх Святих (Мормонів) є дійсним.

5. СВЯЧЕННЯ ordines sacri (кан. 1087)

Недійсним буде подружжя тих, хто отримав (вищі[35])свячення: дияконат, пресвітерат і єпископат. Інші ступні священнослужіння (нижчі свячення): лекторат, аколітат, кандидатура – не входять в обсяг цього канону[36]. Ця розриваюча перешкода церковного права.

Що стосується диспензи від перешкоди свячень[37], то папа почав її уділяти священикам і дияконам не так давно за умови, що ті попросять дозвіл про повернення до мирського стану. Єпископам ж ця диспенза не уділяється. За диспензою слід звертатися лише до Апостольської Столиці (кан. 1078, § 2, нр. 1), яка її уділяє з поважної причини дияконам і з дуже поважної причини священикам.

Ординарій[38] не може уділити диспензу від священицьких свячень навіть у небезпеці смерті, натомість може уділити її від дияконських свячень (кан. 1079, § 1).

Постійні диякони не мають обов’язку целібату, якщо вони одружитися до отримання дияконських свячень (кан. 1042, нр. 1), якщо ж диякон не зробив цього (кан. 1037), або коли диякон став вдівцем – він має обов’язок целібату.

Карне право передбачує суворі покарання для духовних, які б заключити подружній зв'язок, навіть лише цивільний. Такий духовний на міці самого права втрачає свій уряд (кан. 194, § 1, нр. 3), суспендується latae sententiae, а коли не зважатиме на догани, карається суворими карами включно з видаленням зі священицького стану (кан. 1394, § 1). Окрім цього, духовний негідно виконує свою послугу (канн. 1041, нр. 3; 1044, § 1, нр. 3). Покарання видалення зі священицького стану, не включає диспензу від целібату, яку слід просити окремо (кан. 291)[39].

6. ОБІТ ЧИСТОТИ votum publicum perpetuum castitatis (кан. 1088)

Недійсним буде подружжя того, хто склав довічний і публічний обіт чистоти в Інституті Релігійного Життя. Ця перешкода церковного права. Особа, яка склала такий обіт, повинна бути вірною Богу, до того ж подружній зв'язок не дозволив би їй виконувати свої обіти.

Цей канон стосується лише тих:

а) хто склав обіт чистоти (voto castitatis), а не тих, хто склав обіцянку, або присягу зберігати чистоту;

б) хто склав обіт у релігійному інституті(in instituto religioso) (канн. 607-), а не світському інституті (канн. 710-), або товаристві спільного життя по формі ченців (канн. 731-);

в) чий обіт був публічним (voto publico), тобто прийняті в ім’я Церкви законним настоятелем;

г) хто склав вічний обіт (voto perpetuo), отож тимчасовий обіт не становлять перешкоди.

Від перешкоди можна звільнитися трьома способами:

а) прохання (з поважних причин) і отримання індульту від Апостольської Столиці (кан. 1078, § 2), або від дієцезіяльного єпископа, коли мова про релігійний інститут дієцезіяльного права (кан. 691);

б) виключення з релігійного інституту (кан. 701) на підставі декрету про відпущення (decretum dimissionis). Вищий настоятель повинен видавати цей декрет лише у випадках передбачених правом (канн. 694-700);

в) отримання диспензи від цієї перешкоди. Однак у практиці прохання про лише диспензу трапляється дуже рідко, оскільки отримання секуляризаційного індульту включає також отримання самої диспензи.

7.ВИКРАДЕННЯ impedimentum raptus (кан. 1089)

У первісній Церкві, викрадення жінки сурово заборонялося. Загально відомою було правило: non fit raptus propriae sposae. Тридентський собор вирішує вважати викрадення розриваючою перешкодою, яка чинить подружжя неправосильним.

Недійсним буде подружжя з викраденою жінкою (mulier abducta), або хоч би затриманою (mulier retenta) з наміром одруження. Латинський Кодекс, на відміну від східного Кодексу[40], вживає слово «жінкою», однак згідно усіх каноністів, цей канон має на увазі також викраденого чоловіка.

Насильно вивезена, викрадена особа може змінити свою думку і одружитися з викрадачем, але для того щоб перешкода зникла, під час прийняття рішення особа повинна перебувати у безпечному та вільному місці, тобто в стані повної свободи.

Диспензуслід уділяти єпископу, однак у практиці таких випадків майже не буває. Коли викрадена жінка вже перебуває у безпеці, перешкода викрадення автоматично зникає. Про диспензу можна просити у випадку, коли викрадена жінка з якоїсь поважної причини не хотіла, або не змогла залишити чоловіка, який її викрав або затримав. Єпископу однак слід бути переконаним, що жінку до подружжя вже ніхто не змушує.

8. ВБИВСТВО СУПРУГА impedimentum criminis seu coniugicidii (кан. 1090)

Ця перешкода може мати дві форми:

а) недійсним буде подружжя того, хто заради нового подружжя, заподіяв смерть своєму супругові або супрогові особи на якій хоче одружитися.

б) недійсним буде також подружжя того, хто через фізичну або моральну взаємну співучасть спричинив смерть супруга.

Кодекс підкреслює наступні елементи: смерть супруга повинна бути певною і з наміром одружитися з іншою особою. Однаково чи вона була заподіяна фізичними або моральними діями, безпосередньо або посередньо (заохочення, підказування стосовно засобів і т. д.).

В звичайних умовах диспензу від цієї перешкоди може дати лише Апостольська Столиця (кан. 1078, § 2, 2º). В надзвичайних умовах, тобто у небезпеці смерті (кан. 1079, § 1), або ситуації коли omnia sunt parata (кан. 1080, § 1), диспензу може уділити місцевий ординарій. За тих самих умов її може уділити парох, делегований служитель, асистуючий служитель (канн. 1079, § 2, 1080, § 1) і сповідник (канн. 1079, § 3, 1080, § 1). Зазвичай про цю диспензу рідко просять, оскільки супруг який вчинив вбивство, знаходиться довгий час у в’язниці, отож не може реалізувати свій намір одружитися.

9. КРОВНЕ СПОРІДНЕННЯ impedimentum consanguinitatis (кан. 1091)

Кровне споріднення – це зв'язок між людьми, які мають принаймні одного спільного предка.

Право Мойсея забороняло подружжя між рідними (Свящ. 18, 6-18), св. Павло

Кровне споріднення визначається лініями та ступенями. Правила підрахування ступенів споріднення у прямій лінії, ніколи не викликала протиріч, завжди робили це згідно з римським правом. У прямій лінії (linia recta) існує стільки ступенів, скільки осіб, не враховуючи спільного предка:

А

Б Між A i В два ступені (покоління).

В

▪ Новий Кодекс у кан. 1091, § 1, вирішує: «У прямій лінії кровного споріднення, недійсним є подружжя між усіма висхідними і низхідними, як природного так і правного походження». У бічній лінії (linia collateralis) існує стільки ступенів, скільки осіб в обох вітках, враховуючи спільного предка:

А

 

Б Г

│ │ Скільки народжень, стільки ступенів, наприклад: В i Д = 4.

В ↔ Д

 

▪ Новий Кодекс у кан. 1091, § 2, вирішує: «У бічній лінії кровного споріднення, подружжя буде недійсним аж до четвертого ступеня включно». Можемо скласти перелік тих, кого сягає перешкода у бічній лінії до четвертого ступеня:

- другий ступінь: рідні (брат – сестра);

- третій ступінь: вуйко/тітка – племінник/племінниця;

- четвертий ступінь: двоюрідні;

▪ Перешкоди кровного споріднення не помножуються[41], у випадку коли споріднені особи мають більше ніж одного спільного предка. Наприклад, якщо дві кровно споріднені особи одружилися, або якщо пара рідних, одружилася з парою рідних, або якщо чоловік (жінка) одружилися із двома сестрами (братами) та мали дітей з обидвох подружжів (кан. 1091, § 3).

▪ Кровне споріднення у першому ступені прямої лінії, вважається перешкодою з Божого природного права, такий шлюб був бридким навіть для язичницьких народів. Не існує однак згідної позиції між каноністами стосовно наступних ступенів прямої лінії і другого ступеня бічної лінії, тому Церква ніколи не наважувалася визнати недійсним і розривати такі шлюби після їхнього навернення на християнство.

Натомість усі каноністи вважають, що споріднення у третьому і четвертому ступені бічної лінії є перешкодою з церковного права, отож від неї можна уділяти диспензу. Таким чином Церква боролася з язичницькими звичаями заключення подружжя між близькими рідними.

Церква вирішила ніколи не уділяти диспензи від перешкоди споріднення в усіх ступенях прямої лінії і до другого ступеня бічної лінії (кан. 1078, § 3), отож забороняється уділяти подружжя, навіть коли існує сумнів щодо споріднення у прямій лінії або споріднення у другому ступені бічної лінії (кан. 1091, § 4).

10. ПОСВОЯЧЕННЯ affinitas (кан. 1092)

Посвоячення – це такі стосунки, які існують між одним партнером та кровноспорідненими другого партнера, тобто між чоловіком і рідними жінки і навпаки. Посвоячення повстає навіть з заключеного, але недоповненого шлюбу (кан. 109, § 1).

Посвоячення розриває подружжя в будь-якому ступені прямої лінії[42].

Посвоячення слід підраховувати на взір кровного споріднення у прямий лінії, тобто рідні чоловіка у тій самій лінії і у тому самому ступені є рідними для його жінки і навпаки (кан. 109, § 2).

Ця перешкода з церковного права, отож стосується лише католицьких подружжів, тому єпископ може уділити від неї диспензу. Церква установила цю перешкоду щоб охороняти єдність подружжя і з огляду на повагу до рідних другого супруга. Щодо охрещених некатоликів та неохрещених, слід звернутися до їхнього відносного закону для встановлення дійсності попереднього подружжя. Щодо подружжя між католиком і посвояченим некатоликом/неохрещеним, першому слід просити про диспензу від посвоячення, а коли мова про шлюб з неохрещеним, слід ще й просити про другу диспензу від різної віри.

Неможливо отримати диспензу, коли існує підозра про споріднення сторін у прямій лінії (кан. 1091, § 4).

11. ПУБЛІЧНА ПРИСТОЙНІСТЬ publica honestas (кан. 1093)

Це перешкода розриває подружжя в першому ступені прямої лінії, між чоловіком та спорідненими жінки і навпаки. Ця перешкода повстає:

1) з недійсного подружжя після початку спільного життя[43];

2) з публічного або явного[44] наложництва (конкубінату)[45];

3) з початку спільного життя тих, яких зобов’язувала канонічна форма подружжя, та які намагалися одружитися в присутності некатолицького служителя або цивільного службовця.

Цю перешкоду ще називають «майже посвоячення» (quasi-affinitas), однак слід пам’ятати про різницю між ними: посвоячення виникає з дійсного, а публічна пристойність з недійсного подружжя.

Оскільки ця перешкода виникає з церковного права від неї можна отримати диспензу. Слід однак пам’ятати про те, що перешкода не зникає в наслідок оголошення недійсності подружжя, отримання цивільного розлучення, або зникнення конкубінату.

Неможливо отримати диспензу, коли існує підозра про споріднення сторін у прямій лінії (кан. 1091, § 4).

12. ПРАВОВЕ СПОРІДНЕННЯ cognatio legalis (кан. 1094)

Кодекс вирішує, що недійсним буде подружжя між тими, хто є зв’язаний між собою правовим спорідненням[46], яке повстало з усиновлення в прямій лінії або в другому ступені бічної лінії. Усиновлення відбувається згідно з цивільним правом окремої країни (кан. 110), однак не залежно від того як цивільне право окремої країни ставиться до усиновлення, згідно церковного права воно є завжди розриваючою перешкодою.

Ця перешкода виникає лише з усиновлення (adoptione) дитини, а не з опіки або піклування над дитиною[47].

Правове споріднення є перешкодою з церковного права, отож коли на це є слушні причини, від єпископаможна отримати диспензу. Оскільки ця перешкода виникає з усиновлення згідно цивільного права, потрібно визнати, що вона зникає, коли згідно цивільного права усиновлення припиняється (якщо таке можливо).

→ Цікаво знати, що Кодекс канонів східних Церков установив ще одну розриваючу перешкоду, яка зобов’язує католиків східного обряду, але в жодному разі не стосується католиків латинського обряду. Вона відсутня у латинському Кодексі, оскільки той скасував її: духовне споріднення (кан. 811). Воно виникає на підставі хрещення між батьком і похресником та його батьками. Це розриваюча перешкода, яка виникає з церковного права. Східний Кодекс підкреслює, що коли хрещення повторюється умовно, то перешкоди не виникає, хіба що в обряді знову брав участь той самий хресний батько.


Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 17 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.068 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав