Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґрунтовий поглинальний комплекс

Читайте также:
  1. Q]3:1: Комплекс мер, направленных на устранение изменений централизации и
  2. SWOT-анализ ООО «Санаторно-курортный комплекс «Волжанка».
  3. А. Адлер Комплекс неполноценности и комплекс превосходства
  4. Аграрное право как комплексная отрасль.
  5. Агропромыш. комплекс (АПК), его роль в экономике страны. Структура АПК. Перспективы развития АПК Беларуси
  6. Агропромышленный комплекс
  7. Адаптивная физическая культура- составнаячасть комплексной реабилитации инвалидов
  8. Анализ комплексной программы по ФВ.
  9. Аналитическая справка к комплексной образовательной программе эстрадного вокально-хореографического коллектива
  10. Антивирусные программы и комплексы

Учебно-методический комплекс

 

Редактор А.Д. Турко

Подписано в печать. 2012.Формат 60х84/16.

Бумага офсетная. Объем 2,5 п.л.

Тираж 50 экз. Заказ №

 

 

Издательство Южно-Российского института управления РАНХиГС

344002, г. Ростов-на-Дону, ул. Пушкинская, 70

 

 

Ризограф Южно-Российского института управления РАНХиГС

344002, г. Ростов-на-Дону, ул. Пушкинская, 70

 

 

Ґрунтовий поглинальний комплекс

ГПК - це сукупність мінеральних, органічних і органо—мінеральних сполук високого ступеня дисперсності, нерозчинних у воді і здатних поглинати й обмінювати поглинуті іони.

Ґрунт належить до гетерогенних полідисперсних утворень, для яких колоїдний стан речовини має велике значення. Поглинальною здатністю володіють як колоїдні частинки, так і передколоїдна фракція. Діаметр частинок 1 мкм являє собою границю, яка відокремлює механічні елементи з різко вираженою поглинальною здатністю.

Загальна кількість усіх поглинутих (обмінних) катіонів, які можуть бути витіснені з грунту, називається ємністю поглинання (ЄП), або ємністю катіонного обміну (ЄКО).

Виражається ємність катіонного обміну у міліграм-еквівалентах на 100 г грунту (мг-екв/100 г грунту).

Залежить від вмісту в ґрунті колоїдної і передколоїдної фракцій, будови їх поверхні, природи ґрунтового поглинального комплексу, реакції середовища: а) при збільшенні ступеня дисперсності частинок ємність поглинання підвищується; б) органічна частина володіє значно більшою ємністю поглинання, ніж мінеральна; в) монтморилонітова група глин володіє дуже високою ємністю поглинання; г) з підвищенням рН збільшується ємність поглинання.

Ємність поглинання грунтів коливається від 5-10 до 50-60 мг-екв/100 г грунту, залежить від його гранскладу, рН, вмісту гумусу (тобто вмісту колоїдів), мінералогічного складу.

Сума ввібраних основ (СВО) - вміст в ГПК лужних та лужноземельних іонів (Са, Мg,Na, К), в мг - екв/100 г ґрунту.

Крім цих катіонів, до складу ГПК можуть входити також Н і А1, але до ввібраних основ вони не відносяться, оскільки викликають формування кислотності ґрунтів.

Ступінь насиченості основами (СНО)- це процентний вміст у ГПК ввібраних основ:

 

CHO (%) = CBO*100 ЄКО

Питома поверхня (м2/г) колоїдів гумусного горизонту різних 4 суглинкових ґрунтів складає: дерново-підзолистих - 29; сірих лісових - 33; чорноземів - 48.


Питання 3. Родючість ґрунту

3.1 Поняття про родючість грунту та її категорії

Під родючістю ґрунту розуміють здатність його задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, забезпечувати їх достатньою кількістю повітря, тепла.

Родючість грунту розглядається як результат розвитку природного ґрунтотворчого процесу, а у сільськогосподарському використанні ще й процесу окультурення ґрунту. У випадку неправильного використання може проявлятися деградація (руйнування або погіршення) родючості, що в кінцевому результаті призводить до зниження продуктивності сільськогосподарських угідь.

Природна, або потенційна, родючість створюється у ґрунті в результаті природних процесів ґрунтоутворення і властива ґрунтам, які ще не оброблялись (цілинні та перелогові землі). Вона залежить від мінералогічного і гранулометричного складу, фізико-хімічних властивостей, реакції ґрунту, вмісту та якості гумусу.

Ефективна, штучна або культурна, родючість ґрунту виникає у процесі його використання (обробіток, сівба, догляд за рослинами тощо). Всі ці заходи безпосередньо спрямовані на окультурення ґрунту.

Економічна родючість грунту - це та частина потенційної (природної) родючості, яка реалізується у вигляді урожаю рослин за відповідних кліматичних (погодних) і техніко-економічних (перевалено технологічних) умов.

Щодо родючості ґрунту в минулому висувались різні теорії, гіпотези і закони, в тому числі так званий закон "спадної родючості ґрунту". Зараз уже чітко доведено, що під впливом раціональних заходів землеробства ґрунт не погіршується, а, навпаки, постійно поліпшується. В цьому полягає специфічна особливість ґрунту, чим він відрізняється від інших засобів виробництва. Якщо, наприклад, трактор, плуг, культиватор й інші засоби виробництва у процесі їх використання зношуються, то за умов правильного використання ґрунт поліпшується. Саме ця особливість лежить в основі раціонального ведення господарства, коли в результаті високої культури землеробства не тільки підвищується врожайність сільськогосподарських культур, а й систематично поліпшується родючість ґрунту.

3.2. Показники родючості та окультуреності грунту

До біологічних показників родючості та окультуреності ґрунту належать вміст у ґрунті органічних речовин, мікрофлора, чистота ґрунту від насіння бур'янів, шкідників і збудників хвороб сільськогосподарських культур.

Органічні речовини є найважливішим біологічним показником родючості ґрунту, оскільки вони є основним джерелом поживних речовин і середовищем для розвитку мікробіологічних процесів. Під впливом органічних речовин поліпшуються структура та фізичні властивості ґрунту, ґрунти стають пухкішими і добре пропускають воду. У ґрунтах з високим вмістом органічної речовини (гумусу) створюється оптимальна загальна пористість, підвищується вміст водотривких агрегатів, поліпшуються умови живлення рослин.

До агрохімічних показників родючості та окультуреності ґрунту належать: вміст у ґрунті поживних речовин, вбирна здатність ґрунту, реакція ґрунтового середовища тощо.

У родючому і добре окультуреному ґрунті завжди більше поживних (особливо у доступних для рослин формах), ніж у менш окультурених. Вміст поживних речовин у ґрунті помітно збільшується за умов систематичного внесення добрив, запровадження правильних сівозмін, обробітку ґрунту і т. д. Під час окультурення грунту збільшується вбирний комплекс, що має велике значення для умов росту рослин. Це обумовлено тим, що у ґрунтах із більшим вбирним комплексом менша можливість вимивання поживних речовин з добрив. Підвищена буферність у ґрунтах запобігає різким змінам реакції та концентрації солей у ґрунтовому розчині навіть у випадку внесення високих доз добрив. Важливим агрохімічним показником родючості та окультуреності ґрунту є реакція ґрунтового середовища. По-перше, як кисла, так і лужна реакція ґрунтового розчину є шкідливими для більшості рослин. По-друге, від кислотності залежить і засвоєння рослинами окремих елементів живлення. Наприклад, доведено, що оптимальне значення рН для живлення рослин азотом становить 6-8, фосфором - 6,25-7, калієм і сіркою - 6-8,5, кальцієм і магнієм - 7-8,5, залізом і марганцем - 4,5-6, бором, міддю та цинком - 5-7, молібденом - 7-8,5. Основним заходом регулювання реакції ґрунту є внесення добрив, які містять кальцій (вапнування), а також гіпсування.

До агрофізичних показників родючості та окультуреності ґрунту належать: товщина орного шару, будова ґрунту, гранулометричний склад, щільність твердої фази, щільність складення, пористість і структурність.

Товщина орного шару є важливим показником родючості та окультуреності ґрунту: чим вона більша, тим родючіший та окультуреніший ґрунт, її можна збільшувати шляхом землевання або поглибленням оранки з одночасним внесенням підвищених норм органічних і мінеральних добрив.

Будова ґрунту - це співвідношення між об'ємами твердої, рідкої і газової фаз ґрунту. Оптимальним співвідношенням вважається, коли на тверду фазу припадає 50 % об'єму ґрунту, а на рідку і газову - по 25 %. Будова ґрунту залежить від гранулометричного складу, структури і складення тощо.

Із гранулометричним складом тісно пов'язані тепловий, водний і поживний режими, а також водно-фізичні властивості ґрунту.

Зокрема, легкі супіщані та піщані ґрунти прогріваються скоріше, ніж важкі, вони належать до теплих ґрунтів. Вони мають високу повітропроникність. У результаті високої аерації органічна речовина рослинних залишків і добрив у таких ґрунтах швидко мінералізується, а процеси гуміфікації, навпаки, послаблені. Низька вологоємність перешкоджає нагромадженню в них вологи і призводить до вимивання елементів живлення з ґрунту і добрив. Важкосуглинкові та глинисті ґрунти, навпаки, добре прогріваються, вони "холодні", слабо-, водо- і повітрепроникні, погано поглинають атмосферні опади. Значна частина ґрунтової води й запасів елементів живлення недоступні і рослинам. У перезволожених місцях у цих ґрунтах можливий розвиток оглеєння. За гранулометричним складом кращими вважаються суглинкові ґрунти.

Із щільністю твердої фази (питомою масою) ґрунту пов'язані зусилля, які доводиться витрачати на обробіток ґрунту. Щільність твердої фази мінеральних ґрунтів коливається у межах 2,4-2,8 г/см3, і від агротехнічних заходів (обробітку ґрунту, внесення добрив тощо) вона змінюється мало.

Щільність складення (об'ємна маса) ґрунту характеризує його ступінь розпущеності. Насамперед вона залежить від гранулометричного складу.

За даними І. Ревута та І. Качурової, ґрунт, який складається з макроагрегатів (більше 0,25 мм), рідко ущільнюється більше 1,1-1,2 г/см3, тоді як ґрунт, що складається з мікроагрегатів (менше 0,25 мм) може мати щільність складення 1,55-1,60 г/см3. Для більшості сільськогосподарських культур оптимальною вважається щільність складення у межах 1,1-1,3 г/см3.

На щільність складення ґрунту дуже впливають ходові частини тракторів і сільськогосподарських машин. Наприклад, підчас сівби та догляду за цукровими буряками у 10-сантиметровому шарі ґрунт ущільнюється до 1,26-1,38 г/см3, що перевищує оптимальну щільність складення. Щоби зменшити небажаний вплив тракторів та інших машин на ґрунт, необхідно, у міру можливості, зменшувати кількість їх проходів по полю, використовуючи комбіновані агрегати, та впроваджувати інші заходи системи мінімального обробітку ґрунту. Ущільнення ґрунту також можна зменшувати шляхом внесення у ґрунт органічних добрив, вирощування сидератів, багаторічних та однорічних трав.

Родючість ґрунту та його окультуреність значною мірою залежить від структурності. Грунт вважається структурним, якщо в ньому переважають агрегати (грудочки) розміром від 0,25 до 10 мм. Структурні ґрунти мають більш сприятливий водний і повітряний режими, в яких краще проростає коренева система, тому потребують менше витрат енергії на обробіток і краще обробляються. Такі ґрунти також менш схильні до ущільнення, запливання й утворення міцної кірки, і накінець, що дуже важливо, менше піддаються водній та вітровій ерозії.

3.3 Прийоми відтворення і підвищення родючості ґрунту

Родючість грунту є такою властивістю, яка здатна до відтворення і в природних умовах, і при сільськогосподарському використанні грунту.

Відтворення родючості може бути розширеним, простим і неповним.

Розширене відтворення родючості - це поліпшення сукупності властивостей грунту, які впливають на його родючість.

Просте - це відсутність помітних змін сукупності властивостей грунту, які впливають на його родючість.

Неповне - це погіршення властивостей грунту, які впливають на його родючість. Це широко розповсюджене як у світі, так і у нашій країні, явище має негативні наслідки в природному й соціально-економічному відношеннях.

Зниження родючості грунту відбувається за рахунок трьох основних процесів. Перший - антропогенна деградація (ерозія, викликана людиною, вторинне засолення, вторинне заболочення). Другий - виснаження грунту (зменшення запасів гумусу, поживних речовин тощо). Третій - стомлення грунту (накопичення в ньому різних токсичних елементів, викликаних неправильними сівозмінами, надлишком хімічних засобів тощо). Для підвищення ефективної і природної родючості треба впроваджувати науково обгрунтовані системи землеробства, що може забезпечити окультурювання грунтів.

Окультурювання грунтів - систематичне використання заходів щодо підвищення їх родючості з врахуванням генетичних властивостей, вимог сільськогосподарських культур, тобто формування грунтів із більш високим рівнем ефективної й потенційної родючості.

Проте, не можна забувати, що окультурювання грунту має бути науково обґрунтованим із використанням екологічного підходу. Ще В.В.Докучаєв (1883), порівнюючи грунт з породистим конем, зазначав, що нещадна експлуатація та голодний раціон обов'язково викличуть виснаження навіть найсильнішої тварини, тобто найродючішого грунту. Окультурювання ґрунту - це екологічна реорганізація всіх компонентів біогеоценозу, що призводить до антропогенної зміни ґрунтових режимів під потреби однієї рослини. Таке штучне обмеження біорізноманітності в агроценозі робить подібні екосистеми нестійкими. Саме тому едафотопи агроценозів потребують прискіпливої уваги та бережного ставлення.

У поліській зоні України особливого значення набувають правильне і систематичне застосування добрив та вапнування кислих ґрунтів. Для ґрунтів надмірного зволоження перш за все треба відрегулювати водно-повітряний режим, використовуючи відповідні меліорації.

У зоні зрошувального землеробства важливе значення має правильне зрошення, яке виключає можливість заболочування і вторинного засолення ґрунтів.

 

 


Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 53 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав