Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

В.О.Сухомлинський про формування гуманної особистості

Читайте также:
  1. Актуальність соціальної роботи у світлі реформування пенітенціарної системи України.
  2. Введення аналогових сигналів і формування дискретних статичних сигналів
  3. Вибори- це встановлена законодавством процедура формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування безпосередньо виборцями шляхом голосування.
  4. Вимоги до особистості педагога-дефектолога
  5. Виникнення та формування концепції системного підходу.
  6. Вікові та індивідуальні особливості особистості та їх урахування в педагогічному процесі.
  7. ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ
  8. Вплив Визвольної війни (Національної революції ) середини XVII ст. на формування національної самосвідомості українців
  9. Гальмування - механізм формування умовних рефлексів.
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

 

Педагогом була запроваджена у Павлиській середній школі система розумового виховання, спрямована

Ø на піднесення в учнів життєвої цінності знань,

Ø на залучення їх до розумової праці,

Ø на вироблення у них вміння і бажання вчитися.

Він закликав до створення у школі культу знань. У Павлиській середній школі учням прищеплювалась думка, що знання не путівка до вузу, а багатство, яке є необхідним незалежно від того, ким стане дитина.

Сухомлинський вважав, що успішне розумове виховання можливе за умови, коли вчитель на кожному уроці буде одночасно викликати в учнів жадобу до навчання і вчити їх вчитися.

Вся методика Сухомлинського спрямована на одне: збільшити частку розумової праці дитини, примусити, навчити її розум трудитися збудити в дитині любов до розумової праці, до праці думки.

Сухомлинський рекомендує з цією метою ряд засобів:

  1. уроки думки. Він виявив, що думка дитини починає працювати, якщо повести клас в ліс, в поле, і там задавати дітям тисячі питань «чому?», і там чекати від них відповіді. Уроки в природі він називав подорожами до джерела живої думки. На цих уроках діти вчились не просто спостерігати, а думати, встановлювати причинно-наслідкові залежності, описувати їх. Емоційна радість, спільне переживання краси, спільне прагнення зрозуміти і дають це бажання пробудження думки;
  2. творчість. Праця думки, на думку Сухомлинського, неможлива, якщо немає творчості. Складання казок, маленьких творів, самостійних доповідей, самостійне вивчення окремих тем програм, складання математичних задач — всі ці форми сприяли роботі розуму і з успіхом використовувались в Павлиській школі;
  3. домашні уроки. Без них, на думку Сухомлинського не обійтись, але при одній умові: необхідно скоротити час на їх виконання до мінімуму. Час, необхідний для домашніх занять, обернено пропорційний вільному часу учня;
  4. інтелектуальний фон. Інтерес до навчання, загальний розвиток учня неможливі, якщо в класі немає багатого інтелектуального фону – постійного обміну знаннями;
  5. оцінка. Не можна ловити учнів на незнанні, треба досягти, щоб вони зрозуміли, справились з роботою, і лише тоді ставити оцінку. Учитель ніколи не повинен забувати про морально-психологічний аспект оцінювання знань учнів. Несправедливо оцінювати тільки кінцевий результат навчання – знання, ігноруючи ступінь старанності, ретельності учня. Не можна перетворювати оцінку на загрозу, пугало, як не можна й робити з неї «пряник». За переконанням Сухомлинського, оцінка повинна окрилювати дитину, бути, як правило, позитивним стимулом навчання (особливо це стосується молодших школярів) і ніколи — засобом покарання. Не можна допускати й того, щоб оцінка розбещувала учнів, як це має місце в окремих школах. Сказала дитина слово – їй вже ставлять п'ятірку. В результаті у дітей формується легковажне ставлення до учня. Дитина завжди повинна усвідомлювати оцінку як результат розумових зусиль;
  6. захоплення. У кожного учня повинен бути улюблений предмет, в знанні якого учень перевершував би інших дітей; у кожного вчителя-предметника повинно бути кілька учнів, яким дають додаткову літературу, додаткові завдання. Це і створює інтелектуальний фон класу, розвиває інтерес до знань, розвиває таланти;
  7. книга. Учіння – це перш за все робота з книгою. Уміти читати і перечитувати книги, вибрати книгу – обов'язкова вимога до дітей;
  8. проблемне навчання. Новий матеріал повинен задаватися як проблема, яку учні при допомозі учителя повинні розв'язати;
  9. шахи. Гра в шахи дисциплінує мислення, виховує зосередженість. Але головне — розвиває пам'ять. Гра в шахи повинна увійти в життя школи як один з елементів розумової культури.

Переслідуючи ідею залучення учнів до розумової праці, Сухомлинський стверджував, що остання є не просто сидіння на уроці або дома за книжкою. Розумова праця – це зусилля думки. Мислення в учнів з'являється там, де є потреба відповісти на запитання, прагнучи до поєднання праці душі, мислення і рук. Важливе місце у цьому відводив проблемному навчанню, коли новий матеріал учитель подає як проблему, яку учні разом із ним повинні розв'язати.

 

Для вироблення вміння вчитися важливо дотримуватись самодисципліни у розумовій праці.

Проте, на думку Сухомлинського, не можна зводити духовний світ дитини лише до навчання. Якщо учителі будуть прагнути до того, щоб всі сили школяра були поглинуті уроками, життя його стане нестерпним.

Виходячи з однієї з основних ідей своєї педагогіки – повноти щастя дитини – Сухомлинський вважав, що дитина не може бути щасливою, коли їй у школі погано. Запорука щастя – у шкільних успіхах. Дитині треба допомагати вчитися. Треба дати їй відчути себе достатньо здібною для оволодіння шкільною наукою. Вирішувати цю проблему Сухомлинський радить через відкриття навіть перед найважчим учнем тих сфер його розвитку, де він може досягти вершини, бути кращим за інших. Цьому сприяє, передусім, залучення дітей до участі у різних гуртках.

Для переборення слабких сторін (в т. ч. і неуспішності з того чи іншого предмета) дитина черпає моральні сили у своїх успіхах в інших видах діяльності, де вона може найкраще проявити себе, розкрити свої духовні сили. Вихователі у Павлиші вбачали своє завдання, перш за все, у тому, щоб помітити у кожному вихованцеві все найкраще і розвинути його, не обмежуючись рамками шкільної програми.

 

Сухомлинський суттєво розширив вчення Макаренка про колектив. Одна з перших його книг називалась "Виховання колективізму у школярів".

Макаренко багато разів попереджував, що виховання у колективі зовсім не означає нівелювання дітей, підгін під загальний шаблон. Смисл виховання в колективі, на його думку, в розквіті особистості дитини. Ось цю сторону колективізму і досліджував Сухомлинський. Там, де іноді бачать одне відношення: вплив колективу на особистість, там він встановив двосторонні відношення, говорячи і про вплив особистості на колектив.

Сухомлинський вважав, що дитячий колектив створюється поступово, крок за кроком і розглядає його як дуже складну єдність кількох наріжних каменів: ідейної, інтелектуальної, емоційної, організаційної спільності. Стійкість, міцність одного наріжного каменя залежить від міцності, стійкості всіх інших.

На думку Сухомлинського, для закладення початкових підвалин колективу надзвичайно важливо, щоб діти прагнули робити добро, утверджували добро своєю діяльністю і водночас були нетерпимі, непримиренні до зла.

Сухомлинський вважав, що колектив лише тоді є великою виховною силою, коли він увесь час духовно зростає. Це можливо лише там, де сьогодні кожен розумніший, розвиненіший, щедріший серцем, ніж учора. Мова йде про постійне, безперервне духовне самозбагачення колективу, про те, щоб він, як один із скульпторів, що творять нову людину, завжди працював над своєю власною статуєю – над самим собою, збагачуючи її все новими й новими найтоншими рисочками.

Сухомлинський застерігав проти поділу колективу на актив і пасив. Кожен член колективу нехай виявляє свою активність у тій сфері діяльності, в якій найповніше розкриваються його задатки, здібності, нахили.

Новим для педагогіки є положення Сухомлинського про гармонію інтересів особистості і колективу. Видатний педагог виступав проти підпорядкування окремої особистості колективу, виключав будь-які форми конформізму: "як всі, так і я", "колектив завжди правий" тощо. Колектив, з його точки зору, стає дійовою силою лише тоді, коли особа вкладає сили своєї душі в іншу людину, турбується про неї. Одне з найживодайніших джерел виховної сили колективу полягає в тому, щоб вихованець прагнув бути хорошим, щоб про нього добре думали.

Розумною має бути влада колективу при розгляді конфліктних ситуацій. Чим менше колектив займається розглядом конфліктів, тим більшу виховну силу він має. Треба вміти згладити, нейтралізувати конфлікт у самому його зародку.

Майже в кожній своїй роботі Сухомлинський знову і знову говорить про роль вихователя в дитячому колективі, вважаючи, що без розумного педагога немає колективу.

Мудрість педагога-вихователя полягає у тому, щоб вихованці не відчували його дріб'язкової опіки й формального нагляду, щоб задум педагога діти висували і здійснювали як власний задум. Підлітки вже прекрасно розуміють, що педагог має бути взірцем, ідеалом, совістю їхнього колективу. Вихователь колективу є тією силою, завдяки якій ніколи не припиняється духовний (моральний, інтелектуальний, емоційний, естетичний) розвиток колективу.

 

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 33 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав