Читайте также:
|
Педагогом була запроваджена у Павлиській середній школі система розумового виховання, спрямована
Ø на піднесення в учнів життєвої цінності знань,
Ø на залучення їх до розумової праці,
Ø на вироблення у них вміння і бажання вчитися.
Він закликав до створення у школі культу знань. У Павлиській середній школі учням прищеплювалась думка, що знання не путівка до вузу, а багатство, яке є необхідним незалежно від того, ким стане дитина.
Сухомлинський вважав, що успішне розумове виховання можливе за умови, коли вчитель на кожному уроці буде одночасно викликати в учнів жадобу до навчання і вчити їх вчитися.
Вся методика Сухомлинського спрямована на одне: збільшити частку розумової праці дитини, примусити, навчити її розум трудитися збудити в дитині любов до розумової праці, до праці думки.
Сухомлинський рекомендує з цією метою ряд засобів:
Переслідуючи ідею залучення учнів до розумової праці, Сухомлинський стверджував, що остання є не просто сидіння на уроці або дома за книжкою. Розумова праця – це зусилля думки. Мислення в учнів з'являється там, де є потреба відповісти на запитання, прагнучи до поєднання праці душі, мислення і рук. Важливе місце у цьому відводив проблемному навчанню, коли новий матеріал учитель подає як проблему, яку учні разом із ним повинні розв'язати.
Для вироблення вміння вчитися важливо дотримуватись самодисципліни у розумовій праці.
Проте, на думку Сухомлинського, не можна зводити духовний світ дитини лише до навчання. Якщо учителі будуть прагнути до того, щоб всі сили школяра були поглинуті уроками, життя його стане нестерпним.
Виходячи з однієї з основних ідей своєї педагогіки – повноти щастя дитини – Сухомлинський вважав, що дитина не може бути щасливою, коли їй у школі погано. Запорука щастя – у шкільних успіхах. Дитині треба допомагати вчитися. Треба дати їй відчути себе достатньо здібною для оволодіння шкільною наукою. Вирішувати цю проблему Сухомлинський радить через відкриття навіть перед найважчим учнем тих сфер його розвитку, де він може досягти вершини, бути кращим за інших. Цьому сприяє, передусім, залучення дітей до участі у різних гуртках.
Для переборення слабких сторін (в т. ч. і неуспішності з того чи іншого предмета) дитина черпає моральні сили у своїх успіхах в інших видах діяльності, де вона може найкраще проявити себе, розкрити свої духовні сили. Вихователі у Павлиші вбачали своє завдання, перш за все, у тому, щоб помітити у кожному вихованцеві все найкраще і розвинути його, не обмежуючись рамками шкільної програми.
Сухомлинський суттєво розширив вчення Макаренка про колектив. Одна з перших його книг називалась "Виховання колективізму у школярів".
Макаренко багато разів попереджував, що виховання у колективі зовсім не означає нівелювання дітей, підгін під загальний шаблон. Смисл виховання в колективі, на його думку, в розквіті особистості дитини. Ось цю сторону колективізму і досліджував Сухомлинський. Там, де іноді бачать одне відношення: вплив колективу на особистість, там він встановив двосторонні відношення, говорячи і про вплив особистості на колектив.
Сухомлинський вважав, що дитячий колектив створюється поступово, крок за кроком і розглядає його як дуже складну єдність кількох наріжних каменів: ідейної, інтелектуальної, емоційної, організаційної спільності. Стійкість, міцність одного наріжного каменя залежить від міцності, стійкості всіх інших.
На думку Сухомлинського, для закладення початкових підвалин колективу надзвичайно важливо, щоб діти прагнули робити добро, утверджували добро своєю діяльністю і водночас були нетерпимі, непримиренні до зла.
Сухомлинський вважав, що колектив лише тоді є великою виховною силою, коли він увесь час духовно зростає. Це можливо лише там, де сьогодні кожен розумніший, розвиненіший, щедріший серцем, ніж учора. Мова йде про постійне, безперервне духовне самозбагачення колективу, про те, щоб він, як один із скульпторів, що творять нову людину, завжди працював над своєю власною статуєю – над самим собою, збагачуючи її все новими й новими найтоншими рисочками.
Сухомлинський застерігав проти поділу колективу на актив і пасив. Кожен член колективу нехай виявляє свою активність у тій сфері діяльності, в якій найповніше розкриваються його задатки, здібності, нахили.
Новим для педагогіки є положення Сухомлинського про гармонію інтересів особистості і колективу. Видатний педагог виступав проти підпорядкування окремої особистості колективу, виключав будь-які форми конформізму: "як всі, так і я", "колектив завжди правий" тощо. Колектив, з його точки зору, стає дійовою силою лише тоді, коли особа вкладає сили своєї душі в іншу людину, турбується про неї. Одне з найживодайніших джерел виховної сили колективу полягає в тому, щоб вихованець прагнув бути хорошим, щоб про нього добре думали.
Розумною має бути влада колективу при розгляді конфліктних ситуацій. Чим менше колектив займається розглядом конфліктів, тим більшу виховну силу він має. Треба вміти згладити, нейтралізувати конфлікт у самому його зародку.
Майже в кожній своїй роботі Сухомлинський знову і знову говорить про роль вихователя в дитячому колективі, вважаючи, що без розумного педагога немає колективу.
Мудрість педагога-вихователя полягає у тому, щоб вихованці не відчували його дріб'язкової опіки й формального нагляду, щоб задум педагога діти висували і здійснювали як власний задум. Підлітки вже прекрасно розуміють, що педагог має бути взірцем, ідеалом, совістю їхнього колективу. Вихователь колективу є тією силою, завдяки якій ніколи не припиняється духовний (моральний, інтелектуальний, емоційний, естетичний) розвиток колективу.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 281 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |