Читайте также:
|
1.Проблеми української культури в контексті світового розвитку.
З 1991 p. розпочався новий період в історії українського народу, який піднявся на розбудову незалежної держави. В світі з'явилась нова самостійна країна. Поразка радянського централізму, крах комуністичного тоталітарного режиму відкрили шлях націям колишнього СРСР до самовизначення. 24 серпня 1991 p. Український республіканський парламент одностайно прийняв Акт проголошення незалежності України: “Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 p., продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України...” Всенародний референдум в Україні 1 грудня 1991 p. 90 % учасників підтримав цей Акт.
Державна незалежність відкрила Україні, як великій європейській державі, можливість для встановлення прямих взаємовигідних відносин у всіх сферах суспільного життя з іншими державами світу, для її входження в світові соціально-економічні, культурні, освітні, духовні процеси.
Розпад Радянського Союзу і блоку країн прорадянської орієнтації, крах комуністичної системи ознаменували початок нової історичної доби як в політиці, ідеології, так і в культурній сфері. Оцінюючи сучасний стан світової культури, можна стверджувати, що теперішні політична та геополітична карти світу більш схожі на плюралістичний образ дискурсу різних культур і цивілізацій в ціннісне рівнозначними історичними надбаннями, ніж утілюють класичну ідею раціонально осяженого руху всіх країн до стану єдиної суспільної довершеності.
У сучасних розвинених постіндустріальних державах можна виокремити три найголовніші моделі взаємовідносин держави з культурною сферою: американську, британську і французьку. Вони відрізняються рівнем державного втручання в процеси підтримки культури, обсягами й механізмами недержавної підтримки митців та мистецьких заходів.
Американська модель відзначається децентралізацією підтримки культури, провідною роллю приватних спонсорів і фундацій, високим рівнем власної господарської ефективності культурно-мистецьких закладів.
Британська модель передбачає підтримку культури держави за принципом “витягнутої руки”, розподілом бюджетних коштів через автономні недержавні й напівдержавні інституції.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 35 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |