Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Народний Рух України та його програмні документи.

Читайте также:
  1. VII. Антропологічний склад народів України
  2. Аварійно - рятувальні служби України.
  3. Автоматизація оброблення інформації у податковій системі України
  4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  5. Адвокатура України у радянський період.
  6. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
  7. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України у системі органів державної влади та його завдання.
  8. Адміністративно-правовий статус Президента України
  9. Адміністративно-правовий статус Президента України.
  10. Адміністративно-територіальними одиницями України мали б стати: область (земля), район, місто, селище і село.

НАРОДНИЙ РУХ УКРАЇНИ (НРУ) — політична партія (з 1993 р.), яка веде свою історію від заснованої 1989 р. громадсько-політичної організації «Народний рух України за перебудову».

Улітку 1988 необхідність створення демократичної організації на зразок прибалтійських народних фронтів обстоювалася новими неформальними об’єднаннями у Львові, Києві, на Вінниччині.

Ідея створення «Народного руху України за перебудову» була формалізована в Спілці письменників України восени 1988 року. Її підтримали на початку 1989 року установчі конференції українського «Меморіалу» та Товариства української мови імені Т. Шевченка.

Проект програми Руху був надрукований у «Літературній Україні» 16 лютого 1989 року і, порівняно з програмами прибалтійських народних фронтів, був поміркованішим. Зокрема, у ньому була відсутня вимога про новий союзний договір і містилося формальне положення про визнання «керуючої ролі» компартії.

8—10 вересня 1989 відбувся установчий з’їзд, на якому був заснований «Народний рух України за перебудову».

З’їзд прийняв:

· Декларацію про створення Народного руху України за перебудову;

· програму і статут Руху;

· відозву "До народу України";

· звернення "До всіх неукраїнців в Україні", "Проти антисемітизму", "На підтримку прагнень кримськотатарського народу", "До українців, що проживають на території Української РСР і обрали своєю рідною мовою російську";

· заяву "Про вибори".

Як видно з назви організації, спочатку вона підтримувала офіційний курс на перебудову, не ставлячи формально вимогу незалежності України. Але будь-які згадки про «керівну роль» компартії вже зникли. Натомість вимоги перетворення СРСР на «союз дійсно суверенних держав» на основі нового союзного договору фактично означали підтримку ідеї конфедерації, а не федерації.

Рух підтримав культурне відродження національних меншин, зокрема євреїв і кримських татар, виступив зі спеціальним зверненням до росіян в Україні.

Проголошення принципів економічного, політичного та ідеологічного плюралізму дало змогу на першому етапі діяльності об’єднати в Русі представників різних поглядів: від комуністів-реформаторів до членів Української Гельсінської спілки та організаційцій, що виступали з позицій антикомунізму.

Участь відомих письменників, літераторів, філософів надала ідеї Руху своєрідної легітимності, дала змогу залучити до нього більшу кількість людей, ніж могли на той час повести за собою дисиденти-правозахисники.

Таким чином, на початку свого існування Рух був широким демократичним фронтом, який залучив до своїх лав представників різних ідеологій та поглядів.

На час установчого з’їзду його чисельність склала 280 тис. осіб. Головою Руху став поет і громад. діяч І. Драч, заступниками – Михайла Гориня, Сергія Конєва, Володимира Яворівського, головою секретаріату — правозахисник і член Української Гельсінської спілки М.Горинь.

У перший рік існування Рух провів низку суспільних та культурних заходів, метою яких були консолідація української нації, відтворення історичної пам’яті народу та посилення ролі української мови.

21 січня 1990 Рухом було організовано «живий ланцюг» між Львовом і Києвом, присвячений 71-річчю Акту злуки між УНР та ЗУНР. Ця акція символізувала єдність українського народу. У вересні 1990 відбулося святкування 500-річчя запоріжського козацтва, що супроводжувалося масовим виїздом на Нікопольщину та Запоріжжя, великими заходами під Берестечком, Батурином, у Лубнах і Хотині.

Рух виявив значну активність у політичній сфері. У результаті спільних дій Руху і демократично налаштованих депутатів СРСР від України (об’єднаних у Республіканський депутатський клуб) восени 1989 вдалося внести важливі поправки у вироблений комуністичною номенклатурою проект закону про вибори до ВР УРСР.

З метою участі у виборах до ВР УРСР наприкінці 1989 на основі Руху був створений Демократичний блок України, що об’єднав сили, опозиційні до Комуністичної партії України.

9 лютого 1990 Рух був офіційно зареєстрований владою як громадсько-політична організація. На виборах у березні 1990 Демократичний блок України завоював чверть місць у парламенті УРСР і створив парламентську опозицію — Народну раду. При цьому в 3-х західних областях — Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській — Рух одержав перемогу і прийшов до влади.

Перебуваючи в складі ВР УРСР, Рух мав сильний вплив на позицію, зокрема, так званого націонал-комуністичного крила КПУ на чолі з Л.Кравчуком. Завдяки тискові і впливу Руху 16 липня 1990 ВР УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

В умовах посилення політичної боротьби восени 1990 року 25—28 жовтня відбулися 2-гі Всеукраїнські збори Руху. Кількість членів Руху на час з’їзду склала 633 тис. осіб, що стало піком масовості цього громадсько-політичного об’єднання.

2-гі збори Руху закріпили в програмних документах зміни в політиці, що відображали процес його радикалізації. Було підкреслено, що «необхідна не перебудова, а повний демонтаж тоталітарної системи», тому з назви «Народний рух України за перебудову» зняли слова «за перебудову».

На цьому зібранні було прийнято 12 документів, зокрема:· заяву проти підписання союзного договору;· звернення "До українського народу" з приводу спроби московського патріарха Алексія провести богослужіння в Софійському соборі та побиття народних депутатів під стінами собору; · звернення "До громадян України – членів КПРС" – із закликом виходити з лав Компартії; · звернення "К гражданам Украины, считающим русский язык своим родным" – із закликом підтримати боротьбу за незалежність України; · звернення "До парламенту і народу України щодо ситуації в Криму" – проти сепаратизму та з вимогами щодо забезпечення юридичних і матеріальних гарантій повернення до Криму кримських татар; · ухвалу "Про міжнаціональні відносини в Україні" та інші документи.

Якщо раніше Рух виступав за новий союзний договір, то тепер його головною метою стала побудова ненасильницьким шляхом української незалежної держави і усунення Комуністичної партії Радянського Союзу від влади.

Участь членів КПРС у Русі була заборонена.

Заради запобіганню відпливу активістів Руху в різні новостворені партії на з’їзді було запроваджено асоціативне членство. Проте Українська республіканська партія (УРП) та Демократична партія України (ДемПУ), що відігравали значну роль у діяльності Руху, відмовилися бути його асоційованими членами.

Протягом 1991 Рух продовжував мати значний вплив на представників націонал-комуністичного крила КПУ, які в умовах послаблення режиму були змушені значною мірою запозичувати рухівські гасла.

Після путчу, організованого ДКНС у серпні 1991 року, коли відкрилася можливість для реалізації завдань, поставлених НРУ, ідея державотворення отримала надзвичайно сильну підтримку серед народу. Рух виступив могутньою силою опору і відіграв вирішальну роль у формуванні суспільної думки, котра отримала яскравий вираз у результатах усенародного референдуму.

24 серпня 1991 ВР УРСР був прийнятий Акт проголошення незалежності України, а на референдумі 1 грудня 1991 незалежність України підтримав 91 % виборців з тих 84 %, хто взяв участь у голосуванні.

Під час президентської виборчої кампанії 1991 рішенням Великої ради Руху кандидатом від нього був висунутий В.Чорновіл, проте інші лідери Руху — І.Драч та М.Горинь — агітували за лідера УРП Л.Лук’яненка.

Роздрібленість опозиційних сил (5 кандидатів) сприяла перемозі вже в 1-му турі Л.Кравчука — 61,6 %. В.Чорновіл зібрав 23,3 % голосів, Л. Лук’яненко — 4,5 %.

Після референдуму і виборів 1 грудня перед Рухом постала дилема — співпрацювати з президентом незалежної України чи залишитися в опозиції.

На 3-му з’їзді Руху, що відбувся 28 лютого — 1 березня 1992, офіційного розколу вдалося уникнути завдяки обранню 3-х співголів Руху — І.Драча, М.Гориня та В.Чорновола.

Рішення про те, щоб залишитися в опозиції, підтримував лише В.Чорновіл, прихильники якого, проте, отримали перевагу на з’їзді. Колишні союзники Руху — УРП і ДемПУ — проголосили необхідність підтримки президента Л.Кравчука.

На 4-му з’їзді Руху, що відбувся у грудні 1992 року, єдиним його головою було обрано В.Чорновола. З’їзд засвідчив перетворення Руху на політичну партію. Офіційно Рух був зареєстрований як партія 1 лютого 1993 року.

 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 183 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав