Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 3. Фінансові інвестиції

На реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних кош­тів, що відкривають­ся в органах державного казначейства, зараховуються асигнування від розпоряд­ників коштів вищого рівня на забезпечення виконання бюджетними установами покладених на них функцій та інших заходів, передбачених кошторисами.

Кожний конкретний розпорядник коштів у системі казначейства мо­же мати декілька реєстраційних рахунків. Ще залежить від деталізації напрямів викорис­тан­ня бюджетних коштів відповідно до бю­джетної класифікації.

Кошти з реєстраційних рахунків розпорядників та одержувачів коштів спису­ються лише за розпорядженням їх власників. Оплата витрат розпорядників бюд­жет­них коштів з реєстраційних рахунків здійснюється шляхом проведення платежів з цих рахунків при наявності в обліку органів казначейства зареєстро­ваних зобов’язань та в межах залишків коштів на їх рахунках. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу отримання розпорядником коштів певних робіт, товарів, послуг.

Оплата видатків розпорядників коштів прово­диться органами казначейства як шляхом безготівкового здійснення платежів безпо­се­редньо на користь суб’єктів господарської діяльнос­ті, які виконали роботи чи надали послуги, так і шляхом надан­ня дозволу на отримання готівки в установах банків на потреби, передбачені кошторисами чи нормативно-право­вими актами.

Для забезпечення планомірної та безперебійної організації грошового обігу у державі більшість розрахунків у бюджетній сфері здійснюється у безготівковій формі. Бюджетна установа самостійно обирає форму безготівкових розрахунків і погоджує її у відповідній угоді (договорі, контракті), укладеній з постачальником.

Різні форми безготівкових розрахунків передбачають використання різних видів розрахункових документів. Відповідно до Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” № 2346-ІІІ від 05.04.2001 р. розпорядники бюджет­них коштів при здійсненні розрахункових операцій можуть застосовува­ти такі види розрахункових документів: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки.

Найпоширенішими у казначейській практиці є розрахунки за допомогою пла­тіжних доручень та меморіальних ордерів, які є підставою для оплати видатків розпорядників бюджетних коштів. За фактами виконаних робіт, отриманих товарів чи наданих послуг розпорядник бюджетних коштів готує та подає до відповідного органу казначейства платіжне доручення на перерахування коштів з його реєстра­ційного рахунку на рахунок постачальника товарів (робіт, послуг).

До належно оформлених платіжних доручень розпорядники та одержувачі коштів додають підтверджуючі документи (рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, трудові угоди, акти виконаних робіт тощо), що підтверджують факт виконання робіт, отримання товарів чи послуг. На підставі підтверджуючих документів органи казначейства контролюють цільо­­ве спрямування бюджетних коштів на стадії проведення платежу.

За допомогою програмного забезпечення проведені операції відображаються на реєстраційних рахунках розпо­ряд­ників та одержувачів бюджетних коштів. На реєстраційних рахунках розпорядника коштів відобра­жаються всі суми отри­маних асигнувань, здійснених видатків на підставі платіжних доручень, грошових чеків, а також кошти, які повертаються на рахунки як відновлення касових видат­ків. За результатами кожного окремого дня на реєстраційних рахунках підсумо­ву­ються загальні обороти по дебету та кредиту та виводить­ся залишок коштів.

При відкритті реєстраційних рахунків у внутрішній платіжній системі казна­чейства за допомогою програмного забезпечення АС “Казна” відкриваються особові картки розпорядників та одержувачів коштів загального фонду бюджетів. В осо­бових картках відображається інформація про суми затверджених розписів і кошторисів, прийнятих зобов’язань, виділених асигнувань, проведених касових видатків та залишки коштів у розрізі кодів бюджетної класифікації видатків.

Інформація про проведені на реєстраційних рахунках операції формується в двох примірниках. Перші примірники реєстраційних рахунків і платіжних дору­­чень та заявки на отримання готівки залишаються в папці документів дня органу казначейства, звідки передаються до поточного архіву в кінці кожного місяця. Другий примірник, який є випискою з реєстраційного рахунку, разом з підтверд­жен­ням інформації про проведені операції, а також другі примірники платіжних документів передаються розпоряднику коштів.

На наступний після проведення видаткових операцій день в органах казна­чейст­ва перевіряється повнота та правильність прове­дених виплат. Разом з тим формується відомість обігу коштів на реєстрацій­них рахунках.

Помилки в записах на реєстраційних рахунках виправля­ються шляхом прове­дення на них зворотних записів і коригуючих проведень у зв’яз­ку з чим випису­ються виправні меморіальні ордери.

Після закінчення місяця на підставі даних по особових картках розпорядників та одержувачів коштів в органах державного казначейства формується звіт про використання бюджетних коштів по розпорядниках коштів, який звіряється з відповідними звітами розпорядників коштів.

На спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів, відкриті в органах державного казначейства, зараховуються надходження, як виділені асигнування по інших коштах спеціального фонду, а також доходи по власних надходженнях бюджетних установ.

Власні надходження бюджетних установ – це кошти, отримані від комер­ційної діяльності. Вони є додатковим джерелом фінансування бюджетних установ. При їх наявності у бюджетної установи з’являється можливість зміцнити свою матеріально-технічну базу, удосконалити систему оплати праці працівників, роз­ширити сферу свої діяльності.

За умови недостатності асигнувань, які виділяються бюджетним установам з відповідних бюджетів, поєднання бюджетного фінансування з комерційною діяль­ністю установ сприяє більш раціональному використанню ними коштів як загаль­ного, так і спеціального фондів бюджетів.

Тому бюджетні установи формують кошти спеціального фонду за рахунок власних надходжень. Право формувати спеціальні кошти надається бюджетним установам у тому разі, якщо видатки, пов’язані зі здійсненням зазначеної діяль­ності, не повністю покриваються одержуваними з бюджету асигнуваннями.

Для посилення контролю за витрачанням коштів спеціального фонду установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, наказом Головного управління Державного казначейства України від 25.03.1999 р. №27 затверджено “Порядок казначейського обслуговування позабюджетних коштів державного бюджету”. Згідно з Порядком кошти державних позабюджетних фондів переведено на казначейське обслуговування. Акумуляція коштів спеціаль­­ного фонду на рахунках, відкритих в органах державного казначейства, дозволила значно прискорити проходження коштів спеціального фонду, підвищити ефектив­ність контролю за їх рухом.

Враховуючи вище зазначене та відповідно до листа Держав­ного казначейства України від 03.01.2002 р. №07-06/18-59 бюджетній установі можуть бути відкриті спеціальні реєстра­ційні рахунки за трьома групами коштів спеціального фонду:

Плата за послуги, що надаються бюджетними установами.

Інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

Інші кошти спеціального фонду.

Органи державного казначейства відкривають бюджетним установам спе­ціаль­ні реєстраційні рахунки з урахуван­ням груп спеціальних коштів в розрізі кодів програмної класифі­­кації видатків державного бюджету та тимчасової функ­ціональної класифікації місцевих бюджетів. Залишки невитрачених у поперед­­ньому бюд­жет­ному періоді коштів, які були одержані на виконання відповідних завдань, переносяться на відкри­ті у наступному бюджетному році відповідні спеціальні реєстраційні ра­хунки.

Планування доходів і видатків спеціального фонду здійснюється в коштори­сі бюджетної установи. Надходження та використання коштів спеціального фонду відображаються в обліку та звітності органів казначейства. Облік коштів спеціаль­­ного фонду ведеться за єдиним Планом рахунків бухгалтерського обліку вико­нан­ня державного та місцевих бюджетів та в розрізі кодів бюджетної класифікації.

Кошти спеціального фонду, які надійшли як власні надходження установ та субвенції, передані з місцевих бюджетів розпорядникам коштів державного бюд­жету на соціально-економічний та культурний розвиток, зараховуються як доходи на спеціальні реєстраційні рахунки без конкретного віднесення до кодів економіч­ної класифікації видатків. Однак, здійснення видатків проводиться відповідно до кошторису бюджетної установи за конкретними кодами економічної класифі­ка­­ції видатків з урахуванням довідок про внесення змін до кошторису за спе­ціальним фондом.

Зарахування надходжень на спеціальні реєстраційні рахунки здійснюється безготівковим перерахуванням коштів або шляхом внесення платежів готівкою в касу установи.

Усі суми коштів, що надходять готівкою в каси установ, спочатку обов’язково повинні бути зараховані на спеціальні реєстраційні рахунки установ, відкриті в органах казначейства. Після цього вони можуть витрачатися за призначенням згідно з кошторисом установи.

Порядок проведення операцій на спеціальних реєстрацій­них рахунках анало­гічний до порядку, що застосовується до реєстраційних рахунків. Для проведення операцій по здійсненню видатків за рахунок коштів спеціального фонду до органу казначейства подаються платіжні та підтверджуючі документи, які дозволяють здійснювати контроль за цільовим спрямуванням коштів.

Відповідно до чинних нормативно-правових актів зі спеціальних реєстрацій­них рахунків, на яких обліковуються власні надходження установ, розпорядники бюджетних коштів можуть здійснювати перерахування коштів вищим та підвідом­чим установам та організаціям у разі, якщо забезпечені ресурсами основна діяль­ність установи та заходи, що передбачалося здійснити на початок року.

Для таких проведень не вимагається подання підтвердних докумен­­тів. Вони здійснюються тільки на підставі платіжних доручень та відображаються в обліку як зменшення надходжень.

[1] Файл – сукупність записів визначеної структури і змісту, що зберігається на носії електронної інформації (магнітний диск, жорсткий диск ПЕОМ тощо) та може передаватися каналами зв’язку.

Тема 3. Фінансові інвестиції

План лекції:

1. Поняття та види фінансових інвестицій.

2. Інвестиції в цінні папери.

3. Ринок цінних паперів. Його учасники.

4. Суть, учасники та функції фондової біржі. Фондові та біржові індекси.

5. Сутність інвестиційного портфелю. Види інвестиційних портфелів.

1. Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких переважають цінні папери, із метою одержання доходу (прибутку) у майбутньому.

Згідно з Законом "Про цінні напери та фондовий ринок" фінансові інструменти - це цінні папери, строкові контракти (ф'ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) в разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу чи фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони).

Відповідно до стандартів бухгалтерського обліку, під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно призводять до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства та фінансового зобов'язання або інструмента власного капіталу в іншого.

Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напрямами:

– інвестиційні операції з традиційними фінансовими інструментами;

– придбання похідних цінних паперів (деривативів);

– депозитні операції;

– пайова участь у спільних підприємствах.

Фінансові інструменти поділяють на:

1) фінансові активи, які поєднують:

- грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти;

- дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу;

- фінансові інвестиції, що утримуються до погашення;

- фінансові активи, призначені для перепродажу;

- інші фінансові активи;

2) фінансові зобов'язання - містять фінансові зобов'язання, призначені для перепродажу, та інші фінансові зобов'язання;

3) інструменти власного капіталу - це прості акції, частки та інші види власного капіталу;

4) похідні фінансові інструменти - ф'ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні цінні папери.

Основою фінансових інструментів є цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), та власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передавання прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Усі цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) Пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента.

До пайових цінних паперів належать:

а) акції;

б) інвестиційні сертифікати.

2) Боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання.

До боргових цінних паперів належать:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов'язання України;

д) ощадні (депозитні) сертифікати;

е) векселі.

3) Іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечений іпотечним покриттям (іпотечним пулом), та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів.

До іпотечних цінних паперів належать:

а) іпотечні облігації;

б) іпотечні сертифікати;

в) заставні:

г) сертифікати фонду операцій із нерухомістю.

4) Приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) Похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний із правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.

6) Товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Основними формами цінних паперів є:

• бездокументарна - це здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір;

• документарна - паперова форма цінного паперу, що містить реквізити відповідного виду цінного паперу певної емісії, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими паперами.

2. Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими та ін.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Казначейська зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові — від 5 до 10 років;

б) середньострокові — від 1 до 5 років;

в) короткострокові — до одного року.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Таким чином, емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг.

Дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати базовий актив (цінні папери) на визначених ним умовах у майбутньому. Існують такі форми деривативів:

• Ф'ючерсний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання зобов'язань сторонами контракту.

• Опціон — це стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

• Варант — це різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом з власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною.

Порядок випуску та обігу усіх цінних паперів регламентується Законом України "Про цінні папери та фондову біржу".

3. Ринок цінних паперів - це складний механізм, за допомогою якого встановлюються відповідні правові та економічні взаємовідносини між підприємцями, корпораціями га іншими структурами, яким необхідні фінансові кошти для свого розвитку, та організаціями й громадянами, які їх можуть позичити (надати) на певних умовах.

Класифікація ринку цінних паперів:

1. Міжнародний ринок.

2. Національний ринок:

а) первинний;

б) вторинний:

- біржовий ринок;

- позабіржовий ринок.

Для функціонування цивілізованого ринку ЦП мають бути дотримані принципи:

- прозорості;

- відкритості;

- упорядкованості функціонування;

- конкурентності.

Відповідно до форм укладання угод на ринку ЦП його учасники поділяються на три групи:

1. Індивідуальні учасники – фізичні особи.

2. Інституційні учасники – юридичні особи, які не є органами державно-правового регулювання і характеризуються організаційною єдність, наявністю розрахункового рахунку в банку, можливістю вступати від свого імені у відносини з приводу ЦП.

3. Органи державно-правового регулювання – органи законодавчої, виконавчої та судової влади, а також державні органи, підпорядковані законодавчій владі.

Залежно від характеру діяльності учасники ринку ЦП поділяються:

- на основних (інвестори, емітенти, фінансові посередники);

- інфраструктурні (реєстратори, зберігачі, депозитарії, клірингово-розрахункові установи).

4. Фондова біржа — це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондову біржу", інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі.

Фондова біржа виконує такі функції:

- відкриває доступ підприємствам до позикового небанківського капіталу;

- координує розміщення державних цінних паперів;

- забезпечує переміщення фінансового капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;

- впорядковує ринкові відносини з приводу обігу фінансових інструментів.

Основними учасниками фондових бірж є:

Брокерські компанії — це компанії, що здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.

Дилерські компанії — це компанії, що здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам.

Маклери — це особи, які виступають посередниками при укладанні угод на біржі.

Залежно від виду торгівельної діяльності члени біржі поділяються на чотири категорії:

• брокер-комісіонер збирає у брокерських фірм заявки клієнтів, доставляє їх в зал біржі і відповідає за їх виконання;

• біржовий брокер виконує доручення інших брокерів;

• біржовий трейдер здійснює операції лише за власний рахунок, правилами біржі йому заборонено виконувати розпорядження клієнтів;

• "спеціаліст" виконує три основні функції: здійснює виконання заявок з певними групами цінних паперів, діючи при цьому, як брокер; діє як дилер, тобто купує та продає цінні папери за власний рахунок; виконує завдання підтримки стабільності на ринку певних цінних паперів шляхом компенсації тимчасових дисбалансів попиту та пропозиції. Спеціаліст є центральною фігурою на фондовій біржі.

Усі операції на фондовій біржі поділяють на:

· касові (спотові)

· строкові.

Касова угода (спотова) — її особливість у тому, що цінні папери оплачуються та передаються покупцю, як правило, в день угоди або протягом 1-3 днів.

Угоди, які мають предмет поставки активу у майбутньому називаються строковими. Предметом строкових угод можуть бути будь-які активи. До строкових угод відносять: опціони, ф'ючерси, варанти.

Біржові фондові індекси є середніми або середньозваженими показниками курсів цінних паперів, (як правило, акцій), що дають уяву про стан і динаміку фондового ринку.

Більша половина фондових індексів належить до однієї з двох груп: капіталізовані і цінові індекси.

Капіталізовані індекси - це тип індексів, які вимірюють загальну капіталізацію підприємств, цінні папери яких використовуються для розрахунку індексу на конкретну дату. (Капіталізація - це добуток ринкової вартості цінних паперів і їх чисельності, що перебуває в обігу). До капіталізованих індексів належать індекси "Standart and Poors", зведений індекс Нью-Йоркської фондової біржі, індекси газети "Moskow News" тощо.

Цінові індекси вираховуються як середнє арифметичне вартості акцій компанії, що входять у базовий список індексу. До цінових індексів відносять індекс Доу-Джонса ("Dow-Jones"), індекс фондової біржі у м. Токіо (Японський індекс Nikkey-225), Американської фондової біржі - АМЕХ та ін.

Індекс - це відношення порівнюваної величини до певної величини, яку приймають за базу.

Кожен індекс має такі характеристики:

1. Список індексу (набір акцій - представників).

2. Базисне значення індексу - це значення на початок розрахунку індексу, тобто на початок базисного періоду. Базою індексу є вибірка підприємств - емітентів, ринкові вартості акцій яких використовуються для розрахунку індексу. Підприємства, що входять до бази індексу, мають визначати розвиток галузі чи економіки в цілому, а також відрізнятись надійністю та стійкістю. Коливання цін на акції цих підприємств мають тісно взаємодіяти з загальними тенденціями зміни ринкових цін.

3. Статистична база (дані про кількість акцій, показники фінансової звітності підприємств, емітентів тощо).

4. Види ваг до курсових вартостей акцій - це вид зважування, яке може проводитись за ринковою вартістю акцій або за ринковою капіталізацією корпорацій, що входять до бази індексу.

5. Метод зведення до середнього (метод усереднення) - це метод використання середніх арифметичних та середніх геометричних вибраних значень.

Найвідоміші індекси світового фінансового ринку - це: Індекс Доу-Джонса - історично перший і найбільш відомий понадбіржовий індекс, запропонований у 1884 р. Чарльзом X. Доу і Едуардом Д. Джонсом. Розраховується за цінами акцій 12 найбільших американських компаній. З часом на зміну цьому індексу прийшла система індексів Доу-Джонса, яка сьогодні є системою 4-х самостійних індексів:

- промислового (Dow-Jones Industrial Average - DJIA) – простий середній показник руху курсів 30 найбільших промислових корпорацій;

- транспортного (the Dow Jones Transportation Average – DJTA) – середній показник, який характеризує рух цін на акції 20 транспортних корпорацій (авіакомпаній, залізничних та автомобільних компаній).

- комунального (the Dow Jones Utility Average DJUA) – середній показник руху курсів акцій 15 корпорацій, що займаються газо- та енергопостачанням.

- комплексного (Dow Jones Composite) – відомий ще під назвою «Індекс – 65» – показник, який розраховується на базі промислового, транспортного та комунального індексів.

Індекси Американської фондової біржі. Американська фондова біржа публікує 2 основних індекси, які розраховуються на різній основі:

1. Основний ринковий індекс Американської фондової біржі (AMEX Major Market Index) є простим середнім показником руху цін акцій 20 провідних корпорацій. Його було задумано Американською фондовою біржею в якості своєрідного аналога промислового індексу Доу Джонса. Хоча він розраховується і публікується Американською фондовою біржею, до його складу входять акції корпорацій, що зареєстровані на Нью-Йоркській фондовій біржі.

2. Індекс ринкової вартості Американської фондової біржі (AMEX Market Value Index) розраховується на принципово іншій основі: він є показником, зваженим за ринковою вартістю всіх випущених акцій тих корпорацій, які входять до його складу в якості компонентів.

Індекс Уілшир визначається за 5 тисячами компаній та відображає вартість акцій усіх корпорацій, які котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі. Індекс розраховується приватною компанією «Уілшир асошіейтс».

На відміну від США, в інших країнах, частково в Західній Європі та Японії, розраховується менше біржових індексів і, як правило, діє один основний індекс. Так, в Англії – це індекс Рейтера, у ФРН – індекс «Франкфурте Альгемайне Цайтунг» (ФАЦ), у Франції – індекс «Каркоран», в Японії – індекс «Ніккей».

Усі індекси визначаються як середньозважена курсів акцій різної кількості компаній, встановлених у тій чи іншій країні.

Основна мета біржових індексів, які розраховуються компаніями чи самими біржами, полягає в тому, щоб надавати інвесторам інформацію про динаміку руху курсів цінних паперів (частково – акцій). Це дозволяє як індивідуальному, так і колективному інвестору приймати рішення про вкладення в акції та інші цінні папери.

Фондові індекси в Україні:

Індекс ПФТС; Індекс UTX; Індекс UX; Індекс UAI-50; KAC – 20; Індекс SB50 Ukraine; Індекс КР – Драгон; Індекс "Wood-15".