Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Проведення операцій на реєстраційних та спеціальних реєстраційних рахунках розпорядників та одержувачів бюджетних коштів

Невід’ємним спеціалізованим елементом практично всіх фінансових операцій, пов’язаних з передачею інформації та переказом грошових коштів, є пла­тіжні системи. Платіжну систему можна представити у вигляді набору платіжних інструментів, банківських процедур, а також між­бан­ківсь­ких систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституцій­ними та орга­нізацій­ними правилами та процедурами, що регламен­ту­ють вико­ристан­ня цих інструментів та механізмів.

У складі національної платіжної сис­теми держави можна виділити декілька самостійних систем, кожна з яких задо­вольняє вимоги окремої платіжної сфери. Такі си­стеми мож­на класифікувати за різними характеристиками та ознака­ми.

Виходячи з того, яку роль відіграють платіжні си­стеми відповідно до харак­­теру здійснюваних платежів, розрізняють:

Системи міжбанківських розрахунків, які призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, обумовлених вико­нанням платежів їхніх клієнтів або власних зобов’язань одно­го банку перед іншим. Для них необхідною ста­дією є транс­портування документа між банком платника та банком одер­жу­вача за допомогою однієї із систем електрон­них між­банківсь­ких розрахунків. Найчастіше – це система електронних платежів (СЕП), але мож­ливі варіанти двосторонніх кореспондентських від­носин між банка­ми, міжнародних платіжних систем тощо. Харак­терним для цих розрахунків є їх відобра­ження на кореспон­дент­сь­ких ра­хунках банків–учас­ників розрахун­ків. Джере­лом надход­ження міжбанківських платіжних документів у СЕП може бути як Операційний день банку (ОДБ), так і розра­хунковий центр внутрішньої платіжної системи.

Внутрішньобанківські платіжні системи створюються, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови щодо проходження платежів між установами, що належать до однієї групи. Їх основу складає програмно-тех­нічний комплекс із власними засобами захисту інфор­мації, який експлуатується комерційним банком (або фінансовою установою, яка забезпечує проходження платежів) або об’єд­нанням банків і здійснює розрахунки між установами цього банку (об’єднання) та, можливо, іншими банківськими установа­ми поза межами СЕП. При цьому розрахунки виконуються через систему кореспондентсь­ких рахун­ків у центральній установі, яка висту­пає як банк бан­ків відповідної структури. Всередині струк­тури може також створюва­тися єдиний центр для виконан­ня клірингу та розра­хунків. Центральна установа в такому випадку, крім забезпечення проходження платіжних документів всередині об’єднання, забезпечує обмін платежами з інши­ми учасниками СЕП. Тому важливою умовою їх ефективного та надійного функ­ціонування є тісна співпраця з міжбанківськими системами.

Системи “клієнт-банк” призначені для розрахунків між клієнтом банку та банком в електронній формі, що дозволило практично уник­нути затримки пла­тежів на міжбанківському рівні. Використовуються банками, які пропо­нують платіжні послуги своїм клієнтам на базі сучасних тех­нологій. Крім оперативної передачі платіжних документів в банк, системи “клієнт-банк” надають можливість клієнту в режимі реального часу отримувати виписки по своїх рахунках, здійсню­вати інший документообіг між банком і клієнтом.

В умовах конкуренції банки змушені розробляти спе­ціальні ділові та ринкові стратегії використання платіж­них по­слуг, забезпечуючи, таким чином, свою кон­курентну спроможність функціонувати в обмеже­ному секторі ринку платіжних послуг і пропонувати клієнтам більш широкий їх набір. Однією з перших у цьому плані була американська система телефонної оплати рахун­ків, яка, однак, не отримала поширення через інертність спожи­вачів, які не бажають змінювати усталені форми розрахун­ків. Нині все більшого поширення набуває банківське обслу­говування вдома або “домашній банк” – комплекс по­слуг щодо надання клієн­там банків фінансової інформації, а також здійснення за їх ініціативою різних банківських транс­­­ак­цій з переда­ван­ням ін­формації телефонними кана­лами або через двосто­ронню си­стему кабельного телеві­зійного зв’язку.

Системи масових платежів набувають все більшого поширення у всіх державах світу. Незважаючи на те, що традиційні безготівкові платіжні інструмен­ти (чеки, платіжні доручен­ня тощо) достатньо розповсюджені, останнім часом усе ширше впроваджується система масових (споживчих) платежів з використан­ням плас­тикових карток. Швидке розповсюдження пластикових платіжних карток, їх перетворення у масовий інструмент розрахунків пояснюється тими перевагами, які отримують учасники системи. Це, зокрема, зручність карткової системи розра­хун­ків для користувача, а також можливість отримання кредиту без спеціаль­ного звернення до банку. У цих си­сте­мах задіяні кредитні картки, дебетні картки, “елект­­­рон­ні гаманці”, а також картки для отримання грошей з бан­ківських автоматів.

Необхідними елементами ефективно функціонуючих пла­тіж­­них систем є:

нормативно-правова база, що регулює платіжні відносини, створюючи сприят­ливі умови для забезпечення потреб успішного функціонування платіжної системи;

бухгалтерська й технологічна модель (сукупність бухгалтерських і організа­ційних засобів) є основним операцій­ним механізмом здійснення платежів, що ґрунтується на прин­ципах бухгалтерського обліку і звітності, включає пла­тіж­ні інструменти та механізми переказу коштів;

технологічна інфраструктура є основою життєздатності платіж­­­­ної системи. Вона включає, зокрема, програмні й тех­нічні засо­би обробки та передачі даних, засоби аварійного резервування та відтворення даних, обслуговуючий персо­нал тощо;

захист інформації як сукупність програмно-технічних, нор­ма­тивно-правових, адміністративно-організаційних засобів.

Платіжні системи забезпечують переказ грошових коштів і пере­дачу потоку інформації, який містить деталі платежу. Якщо система здійснює тільки передачу інформації про розрахунки, то вона не є платіжною, а вважається транспортною. Таким чином, будь-яка платіжна операція у пла­тіжній системі повинна містити як потік інформації, так і безпосе­редньо потік грошових коштів. Платіжна операція повинна також містити необхідні елементи, основними з яких є:

зобов’язання, яке необхідно виконати;

сторона, що здійснює платіж (платник);

сторона, яка отримує платіж (одержувач);

інструмент платежу;

фінансові посередники (як правило, це банки), які переказують кошти, спи­су­ючи необхідну суму з ра­хунку платника і зараховуючи її на рахунок одержувача.

При здійсненні платежів використовують як загальновизнані засоби платежу і погашення боргових зобов’язань – грошова готівка і кошти на депозитних рахунках у банківських установах, так і інструменти безготівкових розрахунків – пластикові картки, платіжні доручення, векселі, чеки тощо. Відтак, платіжний інструмент характеризується:

своєю формою (традиційно поширені у минулому паперові платіжні інструмен­ти поступаються місцем пласти­ковим карткам або електронним повідомленням);

засобами захисту та підтвердження справжності (замість тра­диційного підпису все ширше застосовують персональні іденти­­фікаційні номери, паролі або елект­ронні підписи);

кредитовим чи дебетовим характером дії. При кредитовому переказі платник передає своєму банку розпорядження дебе­тувати його рахунок і перерахувати кошти на ра­хунок одер­жу­вача платежу, після чого кошти зараховуються на раху­нок одержувача. При дебетовому переказі одержувач платежу віддає банку платника (на підставі повноважень, на­даних йому платником) розпорядження на списання коштів з рахунку плат­ника, переказ цих коштів одержу­вачу платежу та їх зарахування на рахунок останнього.