Читайте также:
|
Педагогічна етика, яка визначає етичні принципи професійної поведінки педагога у взаємостосунках з учнями, їх родичами, колегами по роботі та суспільством вцілому, у загальному вигляді єдина для різних педагогічних дисциплін. Проте особливості кожної педагогічної спеціальності визначає не однакове виявлення загальних принципів у різних дисциплінах.
Етико-деонтологічні проблеми в дефектологічній педагогіці мають свої специфічні риси, які визначаються специфікою учнів і навчально-виховної роботи з ними, її методів, особливостями її зв’язку із загальною педагогікою. Більш того, дефектологу доводитися займатися не тільки організацією навчання і виховання хворої дитини, але і соціальними питаннями, „лікуванням” і т.ін. При цьому діяльність дефектолога регламентована лише документами організаційного характеру.
У світлі сказаного зрозуміло виняткове значення має обґрунтування етико-деонтологічних проблем, з якими стикається дефектолог. Бальзак писав, що „...Добре ми знаємо, що не знаємо законів життя”.
Будувати свою діяльність відповідно до вимог деонтології в дефектології може вчитель, який вибрав свою професію за покликанням. Але це не говорить про перебільшення ролі природних задатків особистості у професійній діяльності вчителя-дефектолога. У підсумку фахівець формується всією системою навчання і виховання. Етичне ж виховання вчителя спрямоване на вироблення у нього відповідних переконань, етичних схильностей, звичок, стійких моральних якостей. З урахуванням професійної діяльності вчителя-дефектолога йому треба володіти витримкою, самоконтролем, високою самосвідомістю – тоді він зможе здійснювати контроль над своїми емоціями та почуттями, підпорядковувавши їх професійному обов’язку, принципам дефектологічної етики і деонтології.
Етика – одна з найдавніших теоретичних і практичних дисциплін, об’єктом вивчення якої, є мораль. Тягу до етики кожна людина несе глибоко всередині себе. Справа тільки у тому, що, як говорив Сократ, ми повинні знов зустрітися із самим собою, і щоб в цьому магічному дзеркалі побачити своє справжнє обличчя. Аристотель вперше використав термін „етика” для позначення особливої галузі знань. Одна з основних проблем етики – обґрунтування моралі. Інша проблема етики – проблема загального критерію оцінки морального значення людських дій. У етиці розрізняють і деонтологію.
Деонтологія – розділ етичної теорії (вчення про мораль), в якому розглядаються проблеми боргу, моральних вимог і нормативів. Термін введений англійським філософом Бентамом, який застосовував його для позначення вчення про мораль вцілому. Сукупність етичних норм, яких дотримуються працівники при виконанні своїх фахових обов’язків.
Особливим розділом етики є професійна етика педагога, яка досліджує моральні аспекти взаємостосунків вчителів між собою, з учнями і навколишнім суспільством.
Поняття „етика” і „деонтологія” в рівній мірі застосовуються і повинні застосовуватися до будь-якої сфери професійної діяльності: педагогічної, медичної, психологічної, юридичної, інженерної та ін.
Наведені положення складають основу при розгляді питань етики і деонтології в дефектології.
У процесі спілкування виділяють форму і зміст. Під змістом розуміється пізнавальна, етична та естетична інформація. Зміст знаходить свою реальність в певних формах спілкування, які володіють і власною цінністю. Сукупність думок у педагога при роботі з учнями включає науку етику, естетику, психологію, деонтологію. Все це активізує навчально-виховну роботу і по суті є основою психологічної культури, яка полягає у тому, що здатність зрозуміти має велике значення, ніж знати. Розвиток техніки – це добре, техніку потрібно приймати і поважати, але не „слід так гуркотіти!”. Це стосується дітей з порушеннями розумового розвитку.
Стосовно дефектології завдання етики полягає в обґрунтуванні вищої моралі вчителя-дефектолога, психолога-дефектолога, дефектолога дошкільного закладу та ін., які виховують та навчають дітей з порушеннями фізичного та розумового розвитку.
У вужчому значенні під „дефектологічною деонтологією” слідує розуміти сукупність етичних норм професійної діяльності фахівців і співробітників, які зайняті в дефектологічних установах. В рамках дефектологічної етики слід розглядати такт і етикет вчителя-дефектолога та інші питання, які оцінюють вчинки та дії педагога і всього персоналу навчально-виховних установ з етичних позицій.
Дефектологічна деонтологія, перш за все, виявляється в системі „вчитель-учень”. Вона включає специфічні, професійні та етичні вимоги, яких необхідно дотримуватись вчителю-дефектологу при виконанні службового боргу.
Немало складних етико-дефектологічних та правових проблем виникає в системі відносин „вчитель-учень-школа-сім’я-суспільство”, які доводиться вирішувати дефектологу. При вирішенні цих проблем можуть виникнути конфлікти. Вони у сфері педагогічної практики завжди викликають інтерес у громадськості. Оперативний збір, обробка та оцінка об’єктивної інформації про конфліктну ситуацію, з етико-деонтологічних і нормативних позицій, дозволить знайти найефективніший „інструмент” для ліквідації конфлікту.
Взаємостосунки дефектолога та учня є головною складовою частиною складних проблем педагогічної етики взагалі і дефектологічної деонтології зокрема. Це пояснюється особливою специфікою діяльності педагога-дефектолога, якому добровільно довіряється здоров’я і виховання дитини, розкриваються перед ним всі, навіть самі інтимні переживання.
Відповідальність за виховання та навчання учня і турбота про його здоров’я – головна риса етичного боргу вчителя-дефектолога.
Майстерність вчителя-дефектолога – це творчий процес, мистецтво умілого поєднання високо розвинутого анатомо-фізіологічного мислення з чуйним відношенням до учня з високою особистісною, професійною культурою навчання та виховання. Анатомо-фізіологічне мислення вчителя-дефектолога – це не тільки вміння узагальнити та оцінити наявні дані психолого-медико-педагогічної консультації, але і встановити особистий контакт з учнем. Для успішної організації навчально-виховного процесу вчитель-дефектолог повинен скласти повне уявлення не тільки про хворобу взагалі та її прояви у кожному конкретному випадку, але і про особливості особистості хворого учня. Тактика вчителя, його поведінка завжди повинні будуватися залежно від характеру хворого учня, рівня його виховання, важкості захворювання. Для кожного учня потрібен індивідуальний підхід та індивідуальні заходи дії.
У всіх випадках учні потребують утіхи. У випадках, коли в наявності незворотні патологічні зміни, вихованцю не слід говорити правду. Дитина шукає не правду, а надію. Вчитель-дефектолог зобов’язаний у кожному випадку вирішувати питання про те, „що” говорити учню і „як” говорити. Розмова вчителя з учнем – мистецтво.
Вчителю не можна не відповісти на будь-яке, навіть саме дріб’язкове питання. Відповідь повинна звучати правдоподібно і переконливо. Етико-деонтологічний принцип в дефектології вимагає, щоб викладач в процесі спостереження підтримував моральний стан учня якою-небудь доречною реплікою або підкресленням позитивного значення навіть самого незначного зрушення в навчанні та вихованні. У той же самий час необережне слово вчителя, його байдуже або безвідповідальне відношення до учня може з’явитися причиною не тільки погіршень результатів навчання та оздоровлення, але і можливо не передбачуваними наслідками.
Іноді вчителем допускається нічим не виправдана поспішність і безапеляційна претензійність при прогнозуванні можливості навчально-виховної роботи з учнем. Етична категорія справедливості тісно пов’язана з поняттями „педагогічний борг”, „етичний ідеал педагога” та іншими категоріями етики і деонтології. У складному і багатогранному процесі взаємостосунків педагога та учня важливу роль виконує мовленнєве спілкування. Під час діалогу вчителя з учнем виникає „силове поле”, воно виявляється тим рельєфом, коли обидва партнери, учасники діалогу, відчувають, зрозуміло, кожен по-своєму, індивідуальний підхід. Тоді вчитель і учень стають як би „своїми” по відношенню один до одного, вчитель ототожнює себе з учнем, і взаємно цим ототожненням обмінюються. Всі ці особистісні якості педагога-дефектолога складають невід’ємну частину його професійної культури.
Питання про взаємодію вчителя-дефектолога з родичами учнів – одне з якнайменше розроблених і найважчих питань. Педагог-дефектолог не повинен жаліти часу на пояснення з родичами про стан здоров’я і про можливий прогноз навчання та виховання. При розмові потрібно уникати як елементів зайвого оптимізму, так і залякування. Особливої уваги вимагають ті сім’ї, де одна дитина, де дітей вже більше не буде.
У взаємостосунках з дитиною важливе, значення має такий моральний принцип, як доброта. Проте в практичній діяльності педагога-дефектолога зустрічаються випадки, коли окремі підлітки та їх родичі зловживають цією якістю, використовуючи добрі відносини до них в суто егоїстичних цілях. У таких випадках педагог, спираючись на професійний та етичний досвід, повинен бути справедливим і неупередженим при оцінці своїх і чужих дій, бо там, де порушується етична міра справедливості, як правило, створюються об’єктивні умови для виникнення конфліктів.
Хвора дитина потребує особливого підходу педагога та лікаря. Педіатричний контроль за розвитком дитини часом обмежується констатацією зрісто-вагових і соматичних показників без достатнього урахування психоневрологічних особливостей, сімейної обстановки. Навіть фахівці – дитячі невропатологи і психіатри – часом схильні прописувати які-небудь медикаментозні засоби замість того, щоб намітити програму індивідуальних педагогічних заходів. Головна причина – в недостатності педагогічних і психологічних знань.
Часто виникає необхідність своєчасних консультацій з колегами, лікарями та ін. Якщо виявляється „помилка” будь-якого характеру, у присутності учня (його родичів), особливо старшого віку, обговорювати ці питання абсолютно не припустимо.
У створенні оптимальної обстановки (школа, інтернат та ін.) педагогу-дефектологу допомагає допоміжний персонал. Останні повинні добре володіти мистецтвом слова, в спілкуванні з учнями та їх родичами дотримуватись відчуття міри і такту, прикладати максимум зусиль для створення обстановки довіри між дитиною та вчителем.
Допоміжний персонал не повинен інформувати ні учня, ні його родичів про все, що стосується власного захворювання і характеру навчально-виховної роботи.
Слід пам’ятати, що навіть кращі навчально-виховні заклади не можуть адекватно замінити благотворного впливу матері на розвиток дитини. Тому слід звернути увагу на важку роботу по догляду за цією категорією дітей. Необхідно годувати, поїти їх по декілька раз на день, міняти натільну та постільну білизну, іноді, ночами чергувати у ліжка. Таку роботу може виконувати тільки мужня людина, з чуйною душею.
У наш час етико-деонтологічні проблеми в дефектології набувають нових рис. Науково-технічний прогрес, порушення екологічної рівноваги в природі, але не тільки в природі зовнішній сприяють виникненню проблеми охорони рівноваги у внутрішньому середовищі.
Дотримуватись вимог деонтології в дефектології може вчитель, який обрав свою професію за покликанням. З урахуванням професійної діяльності вчителя-дефектолога йому треба володіти витримкою, самоконтролем, високою самосвідомістю – тоді він може здійснювати контроль над своїми емоціями і відчуттями, підпорядковуючи їх професійному обов’язку, принципам дефектологічної етики і деонтології.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 81 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |