Студопедия
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Технології соціальної реабілітації із різними категоріями осіб з обмеженими можливостями

Читайте также:
  1. Актуальність соціальної роботи у світлі реформування пенітенціарної системи України.
  2. Взаємозв'язок і відмінності між фінансами та іншими економічними категоріями
  3. Взаємозв'язок соціології та соціальної роботи.
  4. Взаємозв'язок теорії та практики соціальної роботи
  5. Взаємозв’язок технології та організації виробництва.
  6. Визначити напрямки та перспективи розвитку біотехнології.
  7. Випадки, коли посягання співучасників кваліфікуються за різними статтями Особливої частини
  8. Відношення держави до дітей з обмеженими можливостями здоров'я
  9. Внаслідок проходження виробничої практики з аптечної технології ліків студенти повинні
  10. Гуманістично-екзистенційна модель соціальної роботи

 

У вітчизняній літературі технології соціальної реабілітації трактуються як сукупність прийомів, методів та впливів, які застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соціальними працівниками з метою досягнення ycпixy соціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення.

Технології, що застосовуються в соціальній роботі, виступають переважно у формі знань (наука); знань та умінь (навчання); знань, ум1нь, досвіду та практики (діяльність). Діяльнісний аспект трактування соціальних технологій дозволяє визначити наступні їх види: соціальний контроль, соціальну профілактику, терапію, реабілітацію, соціальну допомогу та захист, соціальне страхування, соціальне обслуговування, соціальне опікунство та соціальне посередництво.

Діти з порушеннями опорно-рухового апарату. Наслідком порушень ОРА є обмеження життєдіяльності у сфері самообслуговування, яка включає: задоволення основних фізіологічних потреб; дотримання правил особистісної гігієни; приготування їжі; задоволення побутових потреб.

Параметрами при оцінюванні обмеження здібності до самообслуговування можуть бути:

r оцінка потреби у допоміжних засобах, можливості корекції здібностей до самообслуговування за допомогою допоміжних засобів і адаптації житлового середовища;

r оцінка потреби у сторонній допомозі при задоволенні фізіологічних та побутових потреб;

r оцінка часових інтервалів, через які виникає подібна потреба(1-2 рази на тиждень), тривалі інтервали (1 раз на добу), короткі (декілька разів на добу), постійна потреба.

Проблеми здійснення самообслуговування і самостійного пересування розв’язуються в ході соціально-побутової реабілітації.

В ході здійснення технологій соціально-побутової реабілітації так звана соціальна інформація, яка одержується фахівцем з соціальної роботи, включається в індивідуальну програму реабілітації дітей з обмеженими можливостями.

Головна функція фахівця з соціальної реабілітації по відношенню до всіх соціальних інститутів, які здійснюють реабілітаційні заходи, – координаційна.

Процес соціальної реабілітації з даною категорією дітей повинен включати як мінімум чотири позиції:

1) збір інформації про можливо повніший обсяг діагностичних, реабілітаційних, освітніх та інших заходів, які здійснюються в установах різних форм власності як державного, так і недержавного секторів;

2) надання повноцінної інформації батькам та координація в процесі проведення всіх компенсаторно-коррекційних заходів;

3) створення внутрішнього реабілітаційного простору в умовах сім’ї;

4) формування зовнішнього реабілітаційного простору (за межами реабілітаційних установ) із залученням всіляких засобів (технічні засоби реабілітації, а також допоміжні і транспортні засоби, зміна інфраструктури житлових і навчальних приміщень, сприяння в організації додаткової освіти дітей та навчання батьків, налагодження мікроклімату в середовищі спілкування і т.ін.).

Здійснення соціально-побутової реабілітації дітей з порушеннями функцій ОРА передбачає навчання їх прийомам відновлення втрачених навичок із соціально-побутового самообслуговування.

Завершальним етапом соціально-побутової реабілітації дітей з обмеженими можливостями є соціально-побутові пристрої – їх мешкання в квартирі із спеціально створеними побутовими умовами, які відповідають всім їхнім потребам.

При організації соціально-побутової реабілітації дітей з ураженням ОРА необхідно виходити з наступних принципових положень:

1. Передбачити можливість використання дітьми з обмеженими можливостями звичайного господарсько-побутового обладнання шляхом навчання (перенавчання).

2. Оснастити наявне обладнання елементарними спеціальними пристосуваннями (насадками, важелями і т.ін.) для їхнього використання дитиною з обмеженими можливостями.

3. Обладнати квартиру новими спеціальними адаптивними технічними засобами з урахуванням потреб дітей з ураженнями ОРА, ґрунтовно пристосувати житлові умови до їхніх потреб з урахуванням типу дефекту.

Адаптоване житлове приміщення включає наступні пристосування: фіксовані (стаціонарні) та індивідуальні (нестаціонарні).

До обладнання і оснащення пред’являються наступні вимоги:

1. Медичні (точна відповідність типу дефекту).

2. Технічні (безпека користування, надійність, простота конструкції, що забезпечує доступність для користувача).

Реалізація вказаних положень розрізнятиметься залежно від локалізації анатомічного дефекту (пошкодження верхніх або нижніх кінцівок). Разом з тим незалежно від локалізації пошкоджень необхідно передбачити послідовність технології соціально-побутової реабілітації осіб з обмеженими можливостями.

Порушення слуху відносяться до порушень сенсорного пізнання миру. Навіть незначний рівень зниження слуху, не говорячи вже про серйозні дефекти слухової функції, робить негативний вплив на формування психічного статусу дитини, в першу чергу на розвиток мовлення, комунікативної діяльності і логічного мислення.

В даний час у проектуванні соціальної політики різних країн, незалежно від їх державного ладу, виділяються дві тенденції по відношенню до цієї категорії населення.

Прихильники першої тенденції вважають, що суспільство повинне практично приймати проблеми глухих і слабочуючих та створювати їм комфортні умови у середовищі тих, які чують. Наприклад, у Швеції всьому населенню країни рекомендується вивчати жестове мовлення.

Друга тенденція пропонує розглядати осіб з порушеннями слуху як особливу соціальну групу, що має свою систему соціальних потреб в плані подолання обмежень і труднощів комунікації, але є однією з рівноправних складових частин суспільства, існуючу з ним в єдиному соціокультурному середовищі.

Сьогодні використовуються різні підходи до реабілітації глухих і слабочуючих. Це білінгвістична система навчання на основі словесного мовлення, верботональна система, які сприяють вирішенню проблеми соціальної інтеграції в суспільство осіб з порушеннями слуху.

Зі всіх видів обмежень життєдіяльності для цієї категорії осіб з обмеженими можливостями найбільш значущими є обмеження здібності до спілкування.

Параметрами оцінки обмежень здібності до спілкування у осіб з порушеннями слуху можуть бути:

– здатність говорити (плавно вимовляти слова, розуміти мовлення, вимовляти і виробляти вербальні (словесні) повідомлення, передавати значення за допомогою мовлення);

– здатність слухати (сприймати усне мовлення, вербальні та інші повідомлення);

– здібність до символічної комунікації – невербального спілкування.

В цілях соціально-побутової та соціально-средовищної реабілітації осіб з порушеннями слуху використовується багато технічних засобів. Серед них індивідуальні слухові апарати.

Для створення максимального комфорту особам з частковою втратою слуху рекомендується оснастити побутові та виробничі приміщення наступною апаратурою:

q індикатор телефонного виклику з можливістю підключення кімнатного світильнику;

q телефонна трубка з підсилювачем;

q світловий сигналізатор двірного дзвінка;

q будильник із світловою, вібраційною індикацією,

q детектор диму із світловою індикацією;

q телефон-принтер з пам’яттю із вбудованим екраном.

В реабілітаційних цілях застосовують звукоізоляцію, дистанційне керування.

Для дієвої реалізації програм соціальної реабілітації осіб з порушеннями слуху важлива увага приділяється субтитруванню суспільно значущих інформаційних та інших телепередач, випуск відеопродукції (з субтитрами) публіцистичної, науково-пізнавальної спрямованості, яка до них адресована.

Специфіка роботи фахівця із соціальної реабілітації з категорією дітей, що мають порушення слуху, полягає в наданні батькам повноцінної інформації про системи і форми спеціальної освіти, в створенні комплексу умов для організації заходів, які пов’язані з проблемами розвитку та навчання дітей в рамках обраної системи, сприянні формуванню комунікативної діяльності для повноцінної інтеграції в суспільство осіб з глухотою і туговухістю.

Зір є однією з провідних функцій людини, воно забезпечує отримання більше 90% інформації про навколишній світ. При частковій або повній втраті зору людина зазнає великі труднощі в самообслуговуванні, пересуванні, орієнтації, спілкуванні, навчанні, трудовій діяльності, тобто в здійсненні всієї повноти життєдіяльності.

Громадські традиції сприйняття сліпоти зводяться до двох позицій. Перша відображає громадську думку, що сліпота є фатальним чинником в долі людини. Дитина, позбавлена найважливішого органу сприйняття навколишнього світу – зору, пізнає мир спотворено, лише частково відчуваючи його різноманіття. Така людина не може бути визнана нормальною. Друга позиція оцінює динаміку розвитку психічних процесів сліпої дитини, фактично ідентифікуючи їх з розвитком зрячих. Сліпий може активно сприймати навколишній світ за рахунок використання компенсаторних процесів.

Залежно від того або іншого громадського погляду на проблему сліпоти конструюються організаційні форми соціальних інститутів допомоги.

Найважливішим видом обмеження життєдіяльності інвалідів з порушеннями зору є обмеження здібності до орієнтації – здібності визначатися у часі та просторі. Вона включає:

– здібність до визначення часу за загальноприйнятими ознаками (час доби, пора року та ін.);

– здібність до визначення місцезнаходження за просторовими орієнтирами, запахами, звуками;

– здатність правильно розташовувати за місцем зовнішні об’єкти, події і самого себе по відношенню до тимчасових і просторових орієнтирів;

– здібність до орієнтації у власній особистості, схемі тіла, розрізнення правого і лівого та ін.;

– здібність до сприйняття і адекватного реагування на інформацію, яка поступає (вербальну, невербальну, зорову, слухову, смакову, яка одержана шляхом нюху та дотику), розуміння зв’язків між предметами та явищами.

Соціально-побутова і соціально-середовищна реабілітація осіб з порушеннями зору забезпечується системою орієнтирів – дотикових (тактильних), слухових та зорових, які сприяють безпеці переміщень і орієнтуванню у просторі.

Дотикові орієнтири: поручні, які спрямовують, рельєфні позначення на поручнях, таблиці з випуклими надписами або шрифтом Брайля, рельєфні плани поверхів, будівлі і т.ін.; змінний тип покриття підлоги перед перешкодами (поворотами, драбинами, підйомами, входами).

Слухові орієнтири: звукові маяки при входах, радіотрансляція.

Зорові орієнтири: різні спеціальні освітлювальні покажчики у вигляді символів та піктограм з використанням яскравих, контрастних кольорів; контрастне кольорове позначення дверей і т.ін.; текстова інформація на таблицях повинна бути максимально короткою. Будівельні елементи на шляхах руху у осіб з ослабленим зором (сходові клітки, ліфти, вестибюлі, входи, початок та кінець коридорів та ін.) повинні бути обладнані системою типових орієнтирів-покажчиків, які виконані на основі кольорового, акустичного і тактильного контрасту з навколишньою поверхнею.

Важливе значення для соціальної інтеграції осіб із зоровими розладами мають міри соціальної реабілітації. Для реалізації цих заходів необхідно забезпечення незрячих допоміжними тіфлотехнічними засобами:

– для пересування і орієнтування (тростина, системи для орієнтації – локатори лазерні, світлові та ін.);

– для самообслуговування – тифлозасоби культурно-побутового і господарського призначення (кухонні прилади та пристосування для приготування їжі, для догляду за дитиною та ін.);

– для інформаційного забезпечення, навчання (прилади і пристосування для читання, листи за Брайлем, системи „мовленнєва книга”, спеціальні комп’ютерні пристрої та ін.);

– для трудової діяльності – тифлозасоби і пристосування, якими незрячих забезпечує виробництво залежно від виду трудової діяльності.

Для осіб із залишковим зором і слабозорих необхідні спеціальні засоби корекції зору: приставки, які збільшують, лупи, гіперокуляри, телескопічні, сферопрізматичні окуляри, а також деякі тіфлотехнічні засоби побутового, господарського та інформаційного призначення.

Застосування тифлотехнічних засобів разом з іншими реабілітаційними заходами створює передумови для досягнення рівних із зрячими можливостей і прав для різнобічного розвитку, підвищення культурного рівня, розкриття творчих здібностей незрячих, їх активної участі в сучасному виробництві і суспільному житті.

Завданням соціально-реабілітаційної діяльності з цією категорією дітей є забезпечення процесу компетентного супроводу розвитку дитини на всіх етапах життя. Сюди входить:

– інформаційна підтримка батьків (відомості про засоби реабілітації, навчання, спортивні заходи);

– забезпечення ранньої діагностики та ранньої комплексної допомоги дитині;

– створення умов для автономної самостійної життєдіяльності дітей на кожному віковому етапі, включаючи спеціальне навчання соціальним і побутовим навичкам із залученням фахівців (догляд за собою, мобільність, комунікабельність, налагодження міжособистісних відносин у кризових ситуаціях і т.ін.);

– сприяння інтегрованому навчанню дітей в умовах масової школи;

– організація психологічної підтримки дитини в період адаптації в умовах інтегрованого навчання;

– організація участі батьків та дитини в складанні індивідуальної навчальної програми (індивідуального навчального плану);

– створення умов для того, щоб усі шкільні заходи були доступні для дитини;

– максимальне сприяння прояву здібностей і талантів дітей, допомога в організації додаткової освіти;

– сприяння в професійній орієнтації;

– допомога в працевлаштуванні.

Важливу роль в соціальній реабілітації сліпих і слабозорих, в покращенні якості їх соціального захисту і розширенні обсягу соціальних послуг грає в Всеукраїнське товариство сліпих (ВТС), де здійснюються самі різні форми соціальної реабілітації, які сприяють їх інтеграції. У системі ВТС є широка мережа виробничих підприємств і об’єднань, де створені спеціальні умови організації праці, що враховують функціональні можливості незрячих.

Категорія інвалідів з психічними порушеннями неоднорідна як за проявами психічних (та інтелектуальних) розладів, так і з причин, що викликали ці розлади. Серед інвалідів з психічними розладами особливу групу складають інваліди з розумовими порушеннями.

Соціально-реабілітаційна діяльність покликана забезпечити дієву підтримку в створенні відповідних умов у соціумі як в технічному, так і в психологічному відношенні кожній людині з розумовою відсталістю.

При психічних захворюваннях і розумовій відсталості страждають всі психічні функції або більшість з них, які викликають:

– обмеження здібності до самообслуговування;

– обмеження здібності до самостійного пересування;

– обмеження здібності до навчання;

– обмеження здібності до трудової діяльності;

– обмеження здібності до орієнтації в інформації, часі, просторі і власній особистості;

– обмеження здібності до спілкування;

– обмеження здібності контролювати свою поведінку.

Програма соціальної реабілітації інвалідів з психічними розладами спрямована на забезпечення реалізації їх прав мати друзів, сім’ю, вибирати місце роботи. У програмі передбачено адаптаційне навчання, підготовка до незалежного способу життя, користування побутовими приладами, розробка індивідуальних рішень адаптації житлово-комунальних умов до особи з обмеженими можливостями.

Програма включає навчання заходам безпеки, спілкуванню. Особливе місце в програмі соціальної реабілітації осіб з психічними розладами займає навчання сім’ї відношенню до хворого і створенню сприятливого мікросередовища, підтримці контактів із соціальними службами.

При значно виражених порушеннях психічних функцій програма соціальної реабілітації містить навчання життєвим навичкам за персональним доглядом (зовнішній вигляд, особистісна гігієна) і персональною безпекою (користування газом, електроприладами).

При помірних порушеннях психічної діяльності практикується терапія відпочинком, дозвіллям, яка спонукає до розвитку інтересів, організація здорового способу життя, сексуальне виховання.

Соціальна реабілітація з розумово відсталими людьми повинна бути спрямована в першу чергу на їх розвиток. Її зміст полягає в тому, щоб організувати компетентний супровід розвитку людини з розумовою відсталістю на всіх вікових етапах життя. Це торкається посередництва фахівця у створенні відповідних умов і залученні всіх соціальних інститутів допомоги для розвитку у людини з інтелектуальними проблемами соціально значущих навичок, здібностей, особистісних якостей, вміння пристосовуватися до вимог суспільства, в якому вона живе.

Соціально-педагогічна діяльність із соціального обслуговування людини з розумовою відсталістю складається з наступних напрямів:

1) взаємодія з медичними установами і службами, які здійснюють виявлення і облік випадків народження дітей з органічними ураженнями мозку, генетичними порушеннями та „групи ризику”;

2) контроль за наданням батькам адекватної інформації про перспективи розвитку дитини і довгострокових заходів допомоги батькам в умовах сім’ї та спеціальних установ з метою запобігання випадкам відмови від дитини;

3) організація психологічної підтримки матері у відділеннях для новонароджених;

4) організація взаємодії сім’ї із службою ранньої допомоги або медико-психолого-соціальними центрами;

5) участь e складанні індивідуальної програми реабілітації дитини із залученням всіх необхідних соціальних інститутів допомоги;

6) організація медико-соціально-педагогічного патронажу сімей, які мають дітей з порушеннями інтелектуального розвитку: формування педагогічного середовища в умовах сім’ї, навчання батьків, допомога в складанні освітнього маршруту;

7) підготовка середовища для відвідування дитиною дошкільної освітньої установи (спеціалізованого або масового) залежно від рівня розвитку дитини та її можливостей;

8) організація підготовки до навчання і заняття процесом навчання у школі; допомога в налагодженні взаємостосунків з однолітками, вчителями, в сімейно-сусідському оточенні;

9) допомога в профорієнтації і професійному навчанні;

10) допомога в працевлаштуванні;

11) допомога в організації незалежного життя в суспільстві: сприяння в отриманні житлоплощі, веденні домашнього господарства, організації дозвілля, додаткової освіти, самостійного сімейного життя.

Програма соціальної реабілітації інвалідів з вираженою дебільністю включає заходи за всіма напрямами:

– побутова галузь (знання про оточуючу дійсність, облаштуванні побуту з нормами і правилами гуртожитку);

– соціально-средовищна реабілітація (родинне виховання, уникання негативного впливу оточуючих);

– навчання засобам фізкультури та спорту;

– навчання діяльності з організації дозвілля;

– вирішення особистісних проблем.

Програма соціальної реабілітації інвалідів з вираженою імбецильністю включає:

– формування навичок самообслуговування;

– формування навичок соціально-средовищної реабілітації (знайомство з містом, транспортом, магазинами, сферою обслуговування, виробничими відносинами);

– формування елементів етично-естетичного виховання (навичок повсякденної поведінки, правила поведінки в громадських місцях, правила поведінки людини в робочому колективі, розуміння дружби, товариськості, колективу і т.ін).

Показником якості життя осіб з розумовою відсталістю може бути загальноприйнятий в Європейських країнах комплекс чинників, які визначають якість життя будь-якої людини, незалежно від обмежень здоров’я, труднощів соціалізації, наявності інвалідності. Цими основними чинниками є:

1) здоров’я (знання правил здорового способу життя та їх реалізація);

2) матеріальний добробут;

3) робота, творчість (практична готовність до побутової і виробничої праці, наявність хобі);

4) відносини з близькими людьми (частота і характер спілкування, добровільність та самостійність контактів);

5) безпека (знання та виконання норм безпеки в різних громадських місцях, у власному житлі, в екстремальних ситуаціях);

6) безпосередня включеність у співтовариство (усвідомлення власної соціальної ролі та готовність її виконувати у спілкуванні і взаємодії з різними групами людей);

7) емоційне здоров’я (розуміння власних відчуттів, відчуттів та емоцій інших людей, уміння контролювати свої емоції і адекватно виражати їх вербальними і невербальними способами).

Кожний з цих чинників, який визначає поняття „якість життя”, можна розглядати на різних рівнях: суспільство, мала соціальна спільнота, особистість, але завжди в комплексі.

 

Питання та завдання для контролю

 

1. Розкрийте сутність поняття „соціальна реабілітація”.

2. Охарактеризуйте поняття „соціальна реабілітація” з точки зору її варіантів: соціальна реабілітація як процес, як кінцевий результат та як діяльність.

3. Надайте характеристику напрямам соціально-реабілітаційної діяльності.

4. Дайте характеристику принципам соціально-реабілітаційної діяльності.

5. Визначте технологію соціальної реабілітації осіб з ураженням опорно-рухового апарату.

6. Охарактеризуйте особливості соціальної реабілітації інвалідів з вираженою дебільністю.

7. Висвітліть програму соціальної реабілітації інвалідів із психічними розладами.

8. Наведіть практичні приклади застосування розглянутих засобів, форм та методів реалізації мети та завдань соціально-реабілітаційної діяльності осіб з обмеженими можливостями в умовах спеціалізованих центрів реабілітації.

9. Охарактеризуйте специфіку соціальної реабілітації осіб з розладами слуху.

10. Визначте заходи, які забезпечують комплексний супровід розвитку дитини з порушеннями зору на всіх вікових етапах життя.

11. Надайте загальні рекомендації щодо удосконалення соціально-реабілітаційної діяльності для всіх нозологічних груп.

 

Література

 

1. Акатов Л.И. Социальная реабилитация детей с ограниченными возможностями здоровья. Психологические основы: Учебн. пособие для студ. высш. учебн. заведений. – М.:ВЛАДОС, 2003. – 368 с.

2. Аксенова Л.И. Социальная педагогика в специальном образовании: Учебн. пособие для студ. сред. пед. учебн. заведений. – М.: Академия, 2001. – 192 с.

3. Дементьева Н.Ф., Устинова З.В. Формы и методы медико-социальной реабилитации нетрудоспособных граждан. – М., 1991. – 158 с.

4. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. – М.: Пед. пресса, 2002. – 183 с.

5. Социальная работа с семьёй ребёнка с ограниченными возможностями /Под ред. Н.Ф. Дементьевой. – М.: Академкнига, 1996. – 185 с.

6. Соціальна реабілітація осіб з обмеженими можливостями /За заг. ред. С.В. Толстоухової. – К.: УДЦССМ, 2000. – 172 с.

7. Соціальна робота з дітьми та молоддю: проблеми, пошуки, перспективи //За заг. ред. Пінчук І.М., Толстоухової С.В. – К.: УДЦССМ, 2000 р. Випуск 1. – 276 с.

8. Теория социальной работы /Под ред. Е.И. Холостовой. – М., 1977.

9. Технології соціально педагогічної роботи: Навчальний посібник /За заг. ред. проф. А.Й. Капської. – К., 2000. – 372 с.

10. Холостова Е.И., Дементьева Н.Ф. Социальная реабилитация: Учебное пособие. 2-е изд. – М.: „Дашков и К0”, 2003. – 340 с.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 241 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.019 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав