Читайте также:
|
Головне завдання осіб, які працюють з дитиною, що має обмежені можливості, полягає в тому, щоб забезпечити позитивні зміни у розвитку її як особистості. Але для цього необхідні не разові та не однобічні заходи, а комплексний, системний підхід, який припускає облік як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, що впливають на особистість. От чому діяльність фахівця з соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я повинна бути багатоплановою та включати всі основні напрями соціально-реабілітаційного процесу:
1. Організаторська діяльність – це діяльність, яка спрямована на досягнення певної мети або цілей. Вона пронизує всі сфери життя людини і необхідна там, де виникає потреба керувати людьми або організовувати себе на виконання конкретних завдань. Даний напрям пов’язаний зі всіма іншими напрямами соціально-реабілітаційної діяльності і виступає як необхідна, обов’язкова їх складова.
Організаторська діяльність є реалізацією на практиці завдань соціальної реабілітації та умовою більш цілеспрямованого і реального проектування своєї діяльності. По суті, кожна дія фахівця з соціальної реабілітації носить організаторський характер.
В структурі організації соціально-реабілітаційної діяльності можна умовно виділити два великі аспекти: підготовчий (конструктивний) і організаційний.
q Підготовчий аспект включає діяльність, яка пов’язана з проектуванням, плануванням процесу соціальної реабілітації, визначенням його змісту, цілей та завдань; умов, змісту і форм проведення корекційних і розвиваючих занять; участі дітей в ігровій, трудовій, обслуговуючій діяльності, варіанти організації міжособистісних відносин і т.ін. Готуючись до зустрічі з дітьми, фахівець з соціальної реабілітації підбирає методики і технології взаємодії з ними, готує відповідне обладнання, обмірковує послідовність власних дій, а також дій кожної конкретної дитини та групи в цілому.
q Організаційний аспект. Фахівець з соціальної реабілітації реалізує на практиці цілі і задачі соціальної реабілітації. До числа основних організаторських дій, які використовуються в роботі з людьми, відносять: прохання, поради, побажання, вказівки, зауваження, вимоги.
2. Діагностика психічного і особистісного розвитку дитини. Мета діагностики – з’ясування за допомогою психодіагностичних засобів індивідуально-психологічних особливостей особистості, прогнозу подальшого розвитку і розробки рекомендацій, які визначаються завданнями обстеження. Основними етапами психодіагностичного обстеження є: збір даних та їх обробка; встановлення психологічного діагнозу і визначення на його основі прогнозу розвитку.
Психологічна діагностика – невід’ємна частина процесу соціальної реабілітації. Її результати необхідні для:
q складання соціально-психологічного портрету дитини з порушеннями психофізичного розвитку;
q з’ясування сильних і слабких сторін в її розвитку як особистості;
q визначення змісту і форм соціально-реабілітаційної роботи, вибору засобів і форм психологічної корекції та особистісного розвитку дитини;
q встановлення зворотного зв’язку, який сигналізує про зміни в психічному та особистісному розвитку на різних етапах процесу соціальної реабілітації.
Діагноз нерозривно пов’язаний з прогнозом. Згідно теорії Л.С. Виготського, зміст прогнозу і діагнозу співпадають, але прогноз будується на вмінні настільки зрозуміти внутрішню логіку саморуху процесу розвитку, щоб на основі минулого і справжнього намічати шлях подальшого розвитку. Прогноз рекомендується розбивати на окремі періоди і вдаватися до тривалих повторних спостережень.
3. Розвиваюча і корекційна діяльність. Даний напрям є центральним в соціально-реабілітаційній роботі з дітьми та підлітками. Його початковими даними є результати психодіагностичного обстеження. Зміст, форми та методи розвиваючої і корекційної роботи повинні забезпечувати цілісну дію на особистість дитини або підлітка.
Розвиваюча робота традиційно орієнтована на розвиток пізнавальної, емоційної, вольової та соціальної сфер особистості (ігрова, обслуговуюча, трудова діяльність, навчальна, спеціальні розвиваючі заняття, на яких розв’язуються завдання, наприклад, формування навичок спілкування, співпраці або конкурентної поведінки).
Корекційна робота орієнтована на вирішення конкретних проблем, які пов’язані з вторинними порушеннями у розвитку дитини. Основним її інструментарієм є корекційні методики і технології, які дозволяють моделювати ситуації, в яких найбільш повно задіяні сфери особистості дитини, що потребує виправлення. Дана робота здійснюється в двох формах: індивідуальній і груповій.
4. Освіта і консультування дітей та підлітків, батьків і співробітників, які беруть участь в обслуговуванні дітей з обмеженими можливостями.
Психолого-педагогічна освіта (певні знання і навички, які покликані допомогти їм успішно взаємодіяти з іншими людьми, підвищити мотивацію життєдіяльності, активність).
Консультування – розраховане на роботу з дітьми старшого віку (проблеми розвитку та особистісного самовизначення підлітка, взаємодії з іншими людьми, статевих взаємостосунків і т.ін.).
У функції фахівця з соціальної реабілітації входить освіта і консультування батьків.
5. Діяльність по охороні здоров’я і безпечній життєдіяльності. Фахівець з соціальної реабілітації повинен знати закономірності виникнення, течії і результат хвороби як базової передумови при визначенні та розробці основних підходів до соціальної реабілітації дитини. До завдань оздоровчої роботи входить розвиток і зміцнення фізичних сил та можливостей дитини.
6. Соціально-диспетчерська діяльність. Мета – отримання дітьми, їх батьками та колегами від фахівця з соціальної реабілітації соціальної і психологічної допомоги, по-перше тієї, що виходить за рамки його функціональних обов’язків, а, по-друге – за рамки його компетенції. У цих цілях він повинен володіти банком даних про служби і фахівців, які змогли б надати реальну допомогу дитині. Причому, фахівець з соціальної реабілітації не тільки дає консультацію, але і сам організовує цю взаємодію.
В рамках соціально-диспетчерського напряму передбачається рішення наступних завдань:
r визначення характеру проблеми та можливостей її вирішення;
r пошук служби або фахівця, який здатний надати дитині допомогу;
r підготовка необхідної супровідної документації;
r відстежування результатів взаємодії дитини з фахівцем;
r надання психологічної підтримки дитині під час його взаємодії з фахівцем;
r контроль за організацією допомоги дитині в умовах освітньої установи.
У соціально-реабілітаційній практиці принципи відображають основні вимоги, які висуваються до соціально-реабілітаційної діяльності і визначають її організацію, зміст, форми та методи реабілітаційних дій.
1) Принцип гуманістичної спрямованості – вимагає підпорядкування всього соціально-реабілітаційного процесу формуванню особистості дитини, яка зорієнтована на відносини гідності. У такій культурі провідною цінністю є цінність особистості людини. Саме культура гідності створює кращі умови для виходу із соціальних катаклізмів, тому що дитина, яка вихована в культурі гідності, як підкреслював Л.С. Виготській, „пристосована до соціальної динаміки, а не до соціальної статики”.
2) Принцип єдності діагностики та корекції відображає цілісність надання допомоги дитині в умовах соціально-реабілітаційного процесу. Його суть у тому, що, по-перше, соціально-реабілітаційній дії обов’язково повинен передувати етап комплексного діагностичного обстеження дитини, на основі якого складається первинний висновок про рівень її розвитку, і формулюються цілі і задачі корекційно-розвиваючої роботи. По-друге, реалізація плану соціально-реабілітаційних заходів вимагає постійного контролю динаміки змін особи, її поведінки, діяльності, емоційних станів, відчуттів та хвилювань. Такий контроль дозволяє вносити необхідні корективи у програму соціальної реабілітації, вчасно змінювати і доповнювати методи та засоби дії.
3) Принцип нормативності розвитку дитини припускає обов’язковий облік особливостей вікового розвитку дитини та змін, що відбуваються, на всіх етапах процесу соціальної реабілітації.
Нормативність розвитку розуміється як послідовність вікових етапів в онтогенезі, які змінюють один одного. Кожен віковий етап в житті людини характеризується своєю соціальною ситуацією, динамікою розвитку, психічними новоутвореннями, провідною діяльністю. Реалізація названого принципу припускає обов’язковий облік особливостей вікового розвитку дитини і змін, які відбуваються, на всіх етапах процесу соціальної реабілітації. Разом з поняттям „вікова норма” в соціально-реабілітаційній практиці широко використовується поняття „індивідуальна норма”, яка дозволяє вносити корективи в програму соціальної реабілітації з урахуванням індивідуальних особливостей дитини, специфіки та важкості дефекту і самостійного шляху розвитку.
4) Принцип опори на провідну діяльність – відповідність провідній діяльності, яка характерна для кожного вікового етапу (гра, навчання, спілкування) і психологічним можливостям та обмеженням, що пов’язані з віковими особливостями (самооцінка, самосвідомість та ін.).
5) Принцип навчання діяльності припускає активізацію дітей з метою оволодіння ними різними видами діяльності. У дітей повинні бути сформовані вміння контролю та самоконтролю, оцінки та самооцінки. Дитина повинна вміти самостійно ставити цілі і організовувати свою діяльність для їх досягнення.
6) Принцип розвитку припускає виділення не тільки провідного дефекту, але і вторинних порушень, оцінку причин їх виникнення і прогнозування наслідків, орієнтує на цілісний розвиток особистості дитини, її готовність до подальшого самовдосконалення. Процес соціальної реабілітації повинен бути націлений на те, щоб кожній дитині були створені такі умови, в яких вона могла б максимально реалізувати не тільки свій інтелект, здібності, активність, а, перш за все, особистість.
7) Принцип оволодіння культурою. Культура – це здатність людини орієнтуватися у світі та діяти відповідно до результатів такої орієнтації і з інтересами та очікуваннями інших людей. Використання даного принципу в процесі соціальної реабілітації полягає у тому, що дитина, включаючись в систему запропонованих форм дії, засвоює нормативні способи дій в навколишньому світі та соціальному середовищі.
8) Принцип опори на позитивні і сильні сторони особистості дитини. У кожної дитини, навіть якщо у неї є значні проблеми у розвитку, є прагнення до етичного самовдосконалення. Це прагнення можна і погасити, якщо до неї звертатися за допомогою докорів і нотацій, та підсилити, якщо дорослий вчасно помітить навіть щонайменші позитивні зміни у поведінці або діяльності дитини. Якщо дитина, опановувавши новими формами поведінки та діяльності, добивається позитивних результатів, вона переживає радість, яка зміцнює впевненість у своїх силах, прагнення до подальшого зростання.
8) Принцип психологічної комфортності припускає створення в соціально-реабілітаційному процесі атмосфери довіри, розкутості, яка стимулює активність дитини, з опорою на внутрішні мотиви і, зокрема, на мотивацію успішності.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 137 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |