Читайте также:
|
Вчителю, вихователю вкрай важливо розуміти, в чому полягає вища цінність, щодо якої шикуються всі інші цілі та цінності. Це те, про що люди мріють і сперечаються тисячоліттями, що є найважчим для людського розуміння – свобода.
Сьогодні головною метою є виховання вільної людини. Щоб вирости вільним, дитина з дитинства повинна бачити поряд з собою вільних людей, і в першу чергу вільного вчителя, який вважає дитину людиною, рівною собі.
Обов’язковою умовою професіоналізму педагога-дефектолога є комунікативна компетентність, тобто здібність до ефективного спілкування. Це можливо за наступних умов:
r високого рівня знання мови, її виразних можливостей, засобів переконання;
r володінні культурою спілкування – етикетної виваженості мовлення;
r умінні застосовувати досвід мовленнєвої діяльності в конкретній сфері спілкування, в даному випадку – в навчально-виховній, методичній, науковій.
Перелік конкретних професіонально-особистісних якостей, які необхідні гарному вчителю це – переконаність і самокритичність, щирість і здатність володіти собою, цілеспрямованість і гнучкість та ін. Без них навряд чи можливо оволодіти професійною майстерністю, навчитися діяти вільно і доцільно.
Особистісні якості вчителя, що забезпечують ефект його емоційно-вольової дії на процес спілкування:
– суггестивні якості: здібність до навіювання, до емоційної дії на слухача, що дозволяє звертатися не тільки до його розуму, але і до відчуття, вміння збудити асоціації, активізувати роботу уяви та фантазії учня;
– перцептивні якості: спостережливість, уміння „читати по обличчях”, визначати психічний стан партнера за зовнішними ознаками – і відповідно реагувати, корегуючи свою поведінку, змінюючи способи впливу;
– здібність до емоційного перемикання і до використовування палітри всіх емоційних засобів впливу;
– уміння знаходити і нестандартно використовувати мовленнєві засоби, які адекватні для вирішення конкретної навчальної мети, для досягнення конкретного комунікативного завдання.
Успіх діяльності педагога-дефектолога багато в чому визначається наявністю педагогічних здібностей. Педагогічні здібності – передумова для педагогічної майстерності. До структури педагогічних здібностей входить психолого-педагогічна зіркість та спостережливість, уява, організаторські здібності і педагогічний такт. Педагогічні здібності формуються в процесі діяльності. Ерудиція — обов’язкова якість педагога-дефектолога.
Визначальними ознаками професійної кваліфікації педагога-дефектолога є знання методологічних основ і категорій сучасної корекційної педагогіки; загальних закономірностей та особливостей розвитку дитини з особливими освітніми потребами, а також індивідуально-психологічних якостей особистості на різних вікових етапах; шляхів корекції та компенсації порушень у розвитку; розуміння принципів, цілей, задач, форм і методів корекційно-розвиваючого навчання та соціальної реабілітації осіб з порушеннями ПФР. Ці знання складають специфічну сторону ерудиції педагога-дефектолога.
Психологи виділяють два основних стиля керівництва вчителем педагогічним процесом:
r демократичний стиль характеризується об’єктивним, поважним відношенням вчителя до учнів, прагненням врахувати індивідуальні особливості, потреби і особистий досвід кожного з них; мовленнєва поведінка вчителя відрізняється в цьому випадку гнучкістю, відсутністю стереотипів. Для
r авторитарний стиль характерний функціонально-діловим підхоідом до організації спілкування, чітко вираженими установками, в основі яких лежить „усереднене” уявлення вчителя про учня; як правило, педагог вважає за краще керуватися стереотипами як в оцінці можливостей учнів, так і у власних мовленнєвих діях.
Деякі дослідники (В.А. Кан-Калик, Т.А. Ладиженська) пропонують додаткову градацію з урахуванням характеру особистісного міжсуб’єктного відношення в рамках авторитарного або демократичного стилю:
q спілкування-залякування (авторитет вчителя тримається на страху, який він вселяє учням);
q спілкування-загравання (вчитель прагне сподобатися, „знімаючи” між собою і дітьми необхідну дистанцію);
q спілкування з чітко вираженою дистанцією;
q спілкування на основі дружньої прихильності (між вчителем і учнями встановлюються дружні відносини);
q спілкування на основі спільної захопленості пізнавальною діяльністю.
Дослідники відзначають, що стереотип авторитарної поведінки має тенденцію збільшуватися із стажем роботи, що часто це стиль вчителів, які гарно знають свій предмет, і тому інформаційно-комунікативна збитковість такого спілкування не так наявна.
Співтворчість – головний принцип цих стилів. Хоча у кожного вчителя, який працює творчо, своє уявлення про принцип взаємодії з учнями і свій варіант його визначення, в найголовнішому ці уявлення співпадають. Професіоналізм виявляється також у вмінні бачити педагогічні задачі, самостійно їх формулювати, аналізуючи педагогічну ситуацію, і знаходити оптимальні засоби їх вирішення.
Для оволодіння професіоналізмом кожному педагогу крім комунікативних важливо сформувати:
q гностичні (пізнавальні) вміння – підвищення психолого-педагогічних і спеціальних знань; робота із загальною та спеціальною літературою; здатність творчо застосовувати знання з вивчених дисциплін; впровадженні на практиці передових досягнень педагогічної науки;
q дослідницькі вміння – вміння вивчати спеціальну літературу під певною точкою зору; ставити ув ході педагогічного процесу прості експерименти для визначення порівняльної ефективності змісту, методів навчання та виховання; формулювати проблемні питання;
q проективні вміння – вміння планувати навчально-виховний процес, підсилюючи його розвиваючу спрямованість: планування, вибір оптимальних засобів, визначення завдань; обґрунтовано вибирати оптимальні засоби, методи і прийоми для керівництва навчально-пізнавальною діяльністю учнів з урахуванням структури порушення, а також завдань виховання і розвитку дітей на кожному віковому етапі; планувати роботу із створення умов для розвитку особистості кожного вихованця та міжособистісних відносин у колективі;
q конструктивно-організаторські вміння – ефективна побудова педагогічного процесу: використання різних форм та засобів навчання, підбір та виготовлення матеріалу; виготовлення та уміле використання в процесі навчання наочного та дидактичного матеріалу з урахуванням особливостей пізнавальної діяльності дітей; володіння навичками малювання, креслення; декоративно-прикладного мистецтва; використання технічних засобів навчання; проведення громадсько-педагогічної роботи серед батьків;
q діагностичні вміння – педагогічне вивчення особистості та пізнавальної діяльності учнів, дитячого колективу; встановлення відповідності знань, умінь, навичок вимогам програми; ведення повсякденного обліку освітньо-виховної роботи, користуючись різними його формами; бачити зв’язок розвитку учнів з використанням різних методів освітньо-виховної роботи;
q координаційні вміння – об’єднання і узгодження змісту та спрямованості педагогічних дій на учнів, які здійснюються в системі громадського та сімейного виховання; об’єднання зусиль вчителя і вихователя у вирішенні задач, які стоять перед спеціальною школою; встановлення ділових контактів з колегами та сім’ями учнів, аналізувати відносини, які склалися в сім’ї; здійснення керівництва учнівським колективом;
q комунікативні вміння – виявляються в творчій співпраці, стилі взаємостосунків педагогів-дефектологів з колегами, дітьми та батьками; встановлення педагогічно доцільних відносин з дітьми (пошана, доброзичливість, довіра, вимогливість, терпіння і т.ін.) в процесі навчання та виховання.
На сучасному етапі розвитку суспільства використання різних педагогічних систем в освіті осіб з порушеннями психофізичного розвитку важливим уявляється готовність майбутнього фахівця, сучасного вчителя-дефектолога до експериментальної роботи, до інноваційної діяльності.
До числа критеріїв здібностей вчителів до інноваційної діяльності входять:
1. Мотиваційно-творча спрямованість особистості – допитливість, творчий інтерес; прагнення до творчих досягнень, прагнення до самовдосконалення.
2. Креативність – варіативність педагогічної діяльності; фантазія, уявлення; потреба у засвоєнні педагогічних новин; гнучкість, критичність мислення, здібність до оцінних думок, до самоаналізу, до рефлексії, здібність до створення авторської концепції, особистісно орієнтованих технологій навчання.
Професійний обов’язок педагога-дефектолога – вдосконалення своєї кваліфікації. Це неодмінна умова творчої діяльності та підвищення педагогічної майстерності. Основи для формування професійної майстерності закладаються під час навчання у вузі. Подальше ж формування педагога відбувається в процесі самостійної практичної діяльності на основі глибокого оволодіння її науковими основами, новітніми досягненнями передового педагогічного досвіду. Поглиблення і розширення знань у галузі педагогіки та психології (загальної і спеціальної), спеціальних методик – необхідна умова вдосконалення діяльності педагога-дефектолога, підвищення ефективності навчально-виховної роботи з метою успішного вирішення ключового завдання – здійснення гармонійного розвитку особистості дитини з порушеннями психофізичного розвитку та успішної інтеграції її у суспільство.
| Питання та завдання для контролю |
1. Визначте роль вчителя у навчанні, вихованні та розвитку дітей з порушеннями психофізичного розвитку
2. Обґрунтуйте визначну роль діяльності педагогів-дефектологів у вирішенні проблеми соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями.
3. Назвіть обов’язки, спільні для педагогів масової та спеціальної шкіл, а також специфічні завдання дефектологів.
4. Які вимоги висуваються до особистості педагога-дефектолога?
5. Які особистісні та професійні якості педагога-дефектолога, на ваш погляд, є найважливішими? Охарактеризуйте ці якості.
6. Визначте сутність дефектологічної деонтології.
7. Охарактеризуйте взаємостосунки дефектолога і учня як складову частину складних проблем педагогічної етики взагалі і дефектологічної деонтології зокрема.
8. Дайте характеристику особистісним якостям вчителя-дефектолога.
9. Сформулюйте вимоги до професійних вмінь педагога-дефектолога.
10. Складіть професіограму педагога-дефектолога.
| Література |
1. Дьячков А.И. Основы обучения и воспитания аномальных детей / Под общ. ред. А.И. Дьячкова. – М.: Просвещение, 1965. – 343 с.
2. Засенко В.В. До концепції стандартів освіти осіб з вадами слуху //Дефектологія. – 2000. – № 4. – С. 2-4.
3. Петрова В.Г., Белякова И.В. Кто они, дети с отклонениями в развитии? – М.: Флинта, 2000. – 104 с.
4. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: Навч. посібник для студ. пед. ін-тів. – К.: Вища школа, 1994. – 143 с.
5. Сурдопедагогика: учеб. для студ. высш. пед. заведений /Под ред. Е.Г. Речицкой. – М.:ВЛАДОС, 2004. – 655 с.
6. Янаданова Т.І. Психологічний аналіз самооцінки вчителя-дефектолога // Дефектологія. – 2001. – № 2. – С.37-43.
7. Ярмаченко М.Д. Основні віхи становлення і розвитку дефектологічної науки в Україні //Інтеграція аномальної дитини в сучасній системі соціальних відносин. – К.: Освіта, 1994. – С. 3-12.
Розділ 1. Сутність та значення економічної ефективності виробництва зерна
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 120 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |