Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Огляд літературних джерел

Читайте также:
  1. II. Огляд окремих частин тулуба
  2. Internet-джерела
  3. Internet-джерела
  4. А* колодязну та джерельну воду
  5. Акти судової влади як джерела трудового права
  6. Аудиторський огляд документів
  7. Виборче право та його джерела.
  8. Вивчення літературних джерел та оформлення списку використаних джерел
  9. Види джерел міжнародного права
  10. Види інформаційних джерел.

1. Відсутність єдинoгo метoду oцінки енергетичнoї ефективнoсті oбтяжує здійснення швидкoї і дoстaтньo тoчнoї oцінки ефективнoсті викoристaння ПЕР нa підприємстві. Тoму дуже aктуaльнoю є прoблемa пoшуку універсaльнoгo метoдичнoгo підхoду дo кoмплекснoї oцінки ефективнoсті викoристaння ПЕР.

2. Oснoвними метoдaми oцінки викoристaння енергетичних ресурсів нa підприємстві є: метoдикa визнaчення ІПЕ зa дoпoмoгoю універсaльнoї шкaли енергoефективнoсті, індексний метoд oцінки ефективнoсті викoристaння енергoресурсів, кoмплексний метoд oцінки ефективнoсті викoристaння енергії, метoдикa aгрегoвaнoї oцінки ЕВЕР нa підприємстві.

3. Меoди oцінки ефективнoсті викoристaння енргресурсів мaють певні труднoщі в свoїй реaлізaції, a тaкoж знaчнoю мірoю зaлежaть від спеціaлізaції підприємствa дo якoгo зaстoсoвується тoй чи інший метoд. Тoму для вибoру нaйбільш oптимaльнoгo спoсoбу oцінки прoведемo рoзрaхунoк рівня ЕВЕР в aерoпoрту Жуляни зa цими метoдaми в рoзділі 2.

 

 

РОЗДІЛ 1

Огляд літературних джерел

Багато вчених досліджували кормові культури, перші записи про них з’явилися ще в стародавньому Єгипті. З розвитком технологічного процесу зявились нові методи та способи дослідження кормових культур та урожайності вцілому. Кормові́ культу́ри — рослини (одно і багаторічні), що вирощуються на корм сільськогосподарським тваринам: кормові трави,коренеплоди і бульби, зернофуражні, баштанові, силосні [5, с. 87 - 93]. Питанням економічної ефективності кормових культур зокрема та сільськогосподарського виробництва в цілому, присвячені роботи: Анненков Микола Іванович, Богач Петро Григорович, Вавилов Микола Іванович, Вернадський Володимир Іванович, Гаркавий Прокіп Хомич, Гришко Микола Миколайович, Мусійко Олександр Самсонович, Оканенко Аркадій Семенович, Поляков Ілля Михайлович, Сапєгін Андрій Опанасович, Хаджинов Михайло Іванович, Юр'єв Василь Якович та інших науковців. Всі вище перераховані вчені досліджували ефективність кормових культур, прагнули покращити їхню урожайність та створювали нові сорти рослин або покращували наявні сорти, робили їх витривалішими до навколишнього середовища [8, с. 57].

Головним чином основна проблема полягає в урожайності. Урожайність впливає на економічний стан сільського господарства та окремих господарств та й на економіку вцілому. Урожай і урожайність – найважливіші результативні показники землеробства і сільськогосподарського виробництва в цілому. Рівень урожайності відображає вплив економічних і природних умов, а також якість організаційно-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і господарств [8, с. 69]. Під урожаєм (валовим збором) у статистиці розуміють загальний обсяг продукції, зібраної з усієї площі посіву окремих сільськогосподарських культур або їх груп. Урожайність –це середній обсяг продукції з одиниці посівної площі. Для культур, що вирощуються у відкритому ґрунті, урожайність визначають з розрахунку на 1ra, a y закритому ґрунті – на 1 м2. У процесі аналізу даних про урожай і урожайність оцінюють рівень виконаних планових робіт урожайності і валового збору, досліджують дінаміку урожайності, а також визначається вплив природокліматічніх і економічних факторів на її рівень для виявлення резервів підвіщення урожайності і збільшення виробництва продукції рослинництва. Рівень виконаного плана робіт валового збору і урожайності визначаються способом різніць, задопомогою індексів [5, с. 341]. Усі кормові культури і види кормів мають неоднаковий вміст поживних речовин та інших цінних складників, характеризуються різною кількістю трудових і матеріально-грошових витрат на їх виробництво. Крім цього, всі сільськогосподарські культури значно відрізняються між собою за врожайністю. Щоб виявити найефективніші кормові культури в конкретних природно-економічних умовах окремого підприємства, проводять їх порівняльну комплексну економічну оцінку з використанням низки показників. До таких показників належать:

- урожайність кормових культур;

- вихід кормових одиниць і перетравного протеїну з одного гектара посіву кормової культури;

- собівартість одного центнера кормів у натурі, кормової й умовної кормопротеїнової одиниці;

- вихід кормів і умовних кормо-протеїнових одиниць на одну людино-годину й одну гривню виробничих затрат;

- розмір валової продукції й чистого доходу на один гектар посіву певної кормової культури або одиницю кормів.

Визначаючи економічну оцінку, велику увагу приділяють рівню урожайності кормових культур. Він виявляє кількість отриманих кормових одиниць і перетравного протеїну з одиниці площі посіву, а зростання урожайності забезпечує скорочення посівних площ під певною культурою і, відповідно, зниження собівартості виробництва одиниці корму. Важливим показником якості кормових культур є вміст у них кормових одиниць, перетравного протеїну, вітамінів і мікроелементів. Культурам з кращими показниками урожайності, вмістом кормових одиниць, вітамінів, а також менш трудомістким і дешевшим за виробництвом відводять найбільшу посівну площу [8, с. 23]. Економічну доцільність виробництва кормових культур і кормів можна виявити з порівняння сукупного вмісту кормових одиниць і перетравного протеїну в них. Для цього використовують поняття умовної кормопротеїнової одиниці, яку визначають за формулою

Урожайність культур у кормових одиницях, перетравному протеїні та в кормопротеїнових одиницях (шукані величини) визначають множенням натуральної урожайності культури на відповідний коефіцієнт шуканої величини. Для переведення всіх фізичних кормів у кормові одиниці використовують такі коефіцієнти: зернові- 1,26; цукрові буряки- 0,26; картопля- 0,30; кормові коренеплоди- 0,12; силос кукурудзи - 0,20; сіно однорічних трав - 0,47; сіно багаторічних трав - 0,52; зелена маса однорічних трав- 0,16; зелена маса багаторічних трав - 0,28; солома зернових - 0,22; природні сіножаті - 0,42. Дані економічної оцінки кормових культур або окремих видів кормів на практиці використовують для визначення найефективніших кормових раціонів і типів годівлі тварин окремого виду. Основну частину кормів підприємства отримують з польового кормовиробництва, невелику - з природних лук і пасовищ і незначну - від переробної промисловості [4, с. 167]. За рівнем розвитку кормовиробництво значно відстає від потреб і рівня розвитку тваринництва майже в усіх аграрних підприємствах. У цій галузі низький рівень механізації виробничих процесів, недостатньо застосовуються нові методи заготівлі, зберігання та використання кормів. Зазвичай посіви кормових культур розміщують на малопродуктивних землях, і їм виділяється недостатня кількість добрив, слаборозвинута селекційна робота. Кардинальним напрямом розв'язання всіх цих питань є інтенсифікація кормовиробництва, спрямована на збільшення виходу кормів з одного гектара та поліпшення їх якості. Основними чинниками, що сприяють підвищенню врожайності кормових культур, зниженню трудомісткості й здешевленню кормів, є індустріалізація галузі, впровадження прогресивних технологій, нових форм організації та оплати праці. Підвищення врожайності кормових культур досягається, насамперед, унесенням достатньої кількості органічних і мінеральних добрив безпосередньо під посів кормових культур. Досвід засвідчує, що внаслідок унесення добрив і застосування хімічного прополювання врожайність кормових культур може бути підвищена на 45-50 %. Внесення добрив забезпечує не лише зростання врожайності, а й поліпшення якості кормів, підвищуючи вміст перетравного протеїну, мінеральних речовин і вітамінів [7, с. 184 - 203]. У складі польового кормовиробництва основне місце посідають зернові та посіви трав, причому на годівлю тваринам більшість підприємств використовує продовольче зерно. Щоб поповнити нестачу білка в інших кормах, важливо розширити, посіви зернобобових культур - гороху, вики, кормових бобів, сої, люпину, викосумішей і под. Більшість зернобобових культур сприяє збагаченню ґрунту азотом та іншими поживними речовинами, а також поліпшує його структуру і є добрими попередниками для просапних культур [7, с. 243]. У заходах, спрямованих на зміцнення кормової бази, має знайти місце впровадження науково обґрунтованої структури посівів зернофуражних і кормових культур. Згідно з рекомендаціями Інституту землеробства УААН, оптимальною є така структура посівів кормових культур: багаторічні трави- 49,2%; силосні культури - 29,6; однорічні трави - 13,7; кормові коренеплоди та баштанні - 7,0; інші культури - 0,5 %. Посіви багаторічних трав у групі кормових культур повинні займати в зоні Полісся 55-60 %, Лісостепу за достатнього зволоження - 60-65, а в умовах несталого зволоження - 45-50, Степу на богарі - 42-45 і на зрошуваних землях - 55-60 %. Резервом збільшення виробництва кормів у польовому кормовиробництві є розширення посівів проміжних культур, а також післяукісних і післяжнивних посівів. Упровадження прогресивних технологій виробництва, збирання, зберігання і приготування кормів, зокрема сінажу з багаторічних і однорічних трав, - важливий напрям підвищення їх якості, зменшення втрат поживних речовин і залежності від погодних умов. Існують і інші фактори впливу, такі як собівартість. Продукція рослинництва після збирання транспортується і відповідним чином доробляється: висушується, очищується, сортується тощо. З огляду на це виникає необхідність визначення витрат, які повинні бути включені у виробничу собівартість продукції [7, с. 64]. Собівартість продукції - це вартісна (грошова) оцінка витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Собівартість продукції належить до числа найважливіших показників роботи підприємства. Вона характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються: рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці, частка затрат на виробництво за окремими статтями та елементами і інші витрати на випуск продукції. Вона використовується як показник для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. Собівартість продукції тісно пов’язана з господарським розрахунком. За умов самофінансування зниження собівартості продукції є основним джерелом зростання прибутку підприємства. Через собівартість відшкодовуються витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів і засобів праці, робочої сили, природних ресурсів тощо [8, с. 41 - 58]. Таким чином у собівартість продукції включають такі витрати:

· на проведення дослідження ринку для виявлення потреби в певному виді продукції;

· підготовку й організацію освоєння виробництва нової продукції;організацію виробництва, виключаючи усі витрати на сировину, матеріали, теплову і електроенергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу тощо;

· обслуговування виробничого персоналу та управління ним;

· реалізацію продукції (упакування, транспортування, рекламу, інформаційне забезпечення і інші витрати);

· розвідування, використання й охорону природних ресурсів (геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, охорону повітряного й водного басейнів);

· організацію навчання й підготовку кадрів;

· поточну раціоналізацію виробництва (вдосконалення техніки і технології виробництва, якості продукції);

У собівартість продукції також включаються витрати від браку, недостач, і псування матеріалів у межах встановлених норм, які передбачені технологічним регламентом.

Собівартість продукції є мірилом рівня затрат на виготовлення тієї чи іншої продукції. Вона використовується для контролю за використанням матеріальних і всіх інших ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів.

Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві. По окремих видах продукції її рівень залежить від місцевих агрономічних, зоотехнічних, технічних, організаційно-економічних і природних умов.

Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі форми її, як середньогалузева (обчислюється по країні в цілому в розрізі кожного виду продукції), середньозональна і зведена. Остання визначається відповідно до адміністративно-територіального принципу — по району, області [10, с. 172].

Собівартість продукції - це вартісна (грошова) оцінка витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Собівартість продукції належить до числа найважливіших показників роботи підприємства. Вона характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються: рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці, частка затрат на виробництво за окремими статтями та елементами і інші витрати на випуск продукції.

Завдання статистики полягають в тому, щоб правильно визначати рівні урожаю і урожайності та їх зміни порівняно з минулими періодами і планом; розкрити шляхом аналізу причини змін у динаміці і фактори, які спричинили відмінності у рівнях урожайності між зонами, районами, групами господарств; виявити невикористані резерви підвищення урожайності [10, с. 224 - 235].




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 47 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав