Читайте также:
|
В період останніх координаційних змін у багатьох зарубіжних країнах посилюється регулююча роль держави у аграрних відносинах, а особливо у сільськогосподарських та земельних. Основними передумовами формування такого світо погляду є наявність відповідних вимог цінового регулювання, встановлення системи оподаткування отриманих результатів, запровадження кредитно-фінансового механізму. Тим паче безпосередній вплив на становлення умов розвитку та укріплення аграрної системи правовідносин здійснили світова фінансова криза та економічний дефолт.
Система аграрних відносин у різних зарубіжних країнах і регулюється, звісно, по-різному. Власне, існують і різноманітні учасники аграрного ринку, які покликані сприяти поліпшенню ситуації та кращому розвитку аграрних відносин. Одним із таких учасників аграрних відносин є аграрна біржа, яка є різновидом звичайних товарних бірж. Біржа є некомерційною структурою, учасником ринкових відносин, в рамках якої здійснюється ряд різноманітних операцій (перерозподіл капіталу, товарів). Аграрні біржі є не такими поширеними, як товарні, фондові чи валютні. Вони створюються лише у випадку нормального розвитку аграрних відносин та при наявності сільськогосподарських товарів. Біржі є спеціалізованими установами, які створюються спеціально для здійснення централізованої торгівлі відповідними товарами шляхом об’єднання пропозиції та попиту. Біржі реалізують свої дії згідно єдиним правилам та технології.
В історичному сенсі поняття біржі сприймалось та трактувалось по-різному. На перших порах біржами іменувалися спеціальні місця, де збиралися продавці та покупці та здійснювали угоди купівлі-продажу. Наявність такого місця була вигідна для обох сторін, так як передбачала можливість зустріти партнера по угоді на біржі. В подальшому, біржі перетворилися на установи, які спеціалізувалися на наданні послуг та матеріальному забезпеченні торгівлі. Угоди між учасниками біржі тепер укладалися у відповідний час та у відповідному місці; коло учасників стало більш чітким, а перелік товару відповідав потребам часу.
Першою функцією біржі була функція управління та впорядкування процесу біржової торгівлі. Автоматизація процесу здійснення біржової торгівлі зробила біржі ще більш сучасним та досконалим інструментом торгівлі. Якщо прослідкувати розвиток бірж у світовому аспекті, то можна виділити декілька етапів її становлення:
– зміна способів торгівлі, наприклад, доповнення традиційних аукціонів електронними торгами;
– укладення угод в рамках біржової діяльності та за її межами;
– здійснення декількох процедур с урахуванням різноманітних режимів – оцінки якості, надійності та перспективності товарів;
– ріст ролі інформаційних факторів, які б забезпечили рівні умови доступу учасників біржової торгівлі до інформації;
– ріст значення моральних факторів – добросовісності, порядності, чесності.
На сьогоднішній день біржі можуть використовувати та створювали лише відповідні юридичні особи, в рамках відповідних норм законодавства. В Україні біржі розвинуті не настільки сильно, як в деяких європейських країнах (Німеччина, Гонконг, Франція). Аграрні біржі взагалі є особливими учасниками товарних відносин. Вони виникають лише у випадку необхідності, так як передбачають заняття діяльністю відповідної направленості. Власне, аграрні біржі задіяні у сільськогосподарських відносинах та функціонують в межах аграрного ринку.
Якщо порівнювати процедуру становлення та визначення предметних характеристик аграрних бірж зарубіжних країн з Україною, то це дасть можливість визначити недоліки та переваги безпосередньо самого регулювання бірж, проте не дасть змоги в повній мірі визначити умови виникнення, а тим паче їх зародження.
Наприклад, в Італії система функціонування аграрних бірж заснована не на процедурі державного регулювання, а на процедурі цивільно-правового втручання, тобто умови визначення сукупності та комплексності норм засновується саме на принципах встановлення владного характеру норм цивільного законодавства.
Країни Західної Європи встановлюють систему аграрних та правових норм на біржах не завдяки конституційним приписам щодо впровадження механізмів регулювання, а покладають в основу фундамент сукупних та спільних правовідносин, що активно використовуються у всьому світі та знайшли своє підтвердження на практиці. Тим самим вони визначають спільний предмет діяльності аграрних бірж. Загальною системою для цих країн є встановлення спільності та непорушності норм функціонування для всіх аграрних бірж, які знаходять своє відображення у призмі відносин Європейського Союзу. Мотивація таких дій є наступною.
Для чого складати та викликати зайві труднощі правовим регулюванням та додатковими процесами нормотворчості, адже й так вся діяльність спрямована на досягнення єдиного позитивного результату, тобто уніфікація системності норм аграрного права відбувається на рівні міждержавних відносин, які визначають єдиний загальний предмет та об’єкт діяльності та націлюють власні дії на досягнення єдиної спільної мети. Важливо зазначити, що дії країн Західної Європи є обдуманими та доволі прогресивними, що дає установу всім іншим країнам відноситися до такої системи як до спрощеної, проте жорстко регульованої єдиними імперативними нормами. Причому методи регулювання держави визначають самі, так як всі приписи та настанови Європейського Союзу носять виключно рекомендаційний характер, та не можуть бути використані як примушування до порушення внутрішніх правил контролю та державності в цілому [8, с. 5].
Для країн Східної Європи є суттєвим встановлення загальних меж діяльності аграрних бірж, які не мають перевищуватися, так як можуть порушити всю цілісну систему товарних відносин в рамках ринку. В повній мірі не можна сказати, що регулювання аграрних відносин є відповідно порушеним чи обмеженим. Тобто, країнам Західної Європи, наприклад, Великій Британії притаманно використання судових та адміністративних прецедентів, використання законодавчих норм, які можуть сягати віку більшого, ніж декілька століть відповідно до функціонування аграрних бірж [4, с. 122]. Тобто практика їх виникнення, розвитку та функціонування обумовлена нормами звичаєвого права, результатами напрацьованого досвіду та внутрішніми корпоративними норм бірж як специфічної організаційної форми.
Система аграрного права країн, яким властиве англо-американське право, мають інший предмет регулювання, проте єдине, що найбільш тісно їх об’єднує з іншими державами правових родин, так це те, що вони відповідно націлені на єдиний результат підвищення рівня розвитку аграрного права та захист прав та свобод людини. Перебудова системи аграрного сектора властива історичним процесам майже всіх держав, проте не всі можуть сказати проте, що поставлений предмет був досягнутий, а результати перевищили всі очікування.
Відповідно до загальної характеристики, є сенс сказати проте, що держави з явно вираженим рівнем регулювання та обмеження правових норм будь-якої сфери складніше переживають реформаційні процеси. Проте, рівень розвитку системи та предмету аграрного права дає можливість вивчати специфічні особливості різноманітних держав, тобто, сутність вираження аграрної політики завжди знаходить своє відображення або в системі законодавчих змін, або в предметі реалізації запланованих змін.
Відповідно до цього, можна встановити, що предметом діяльності аграрних бірж зарубіжних країн є сукупність норм, які цілеспрямовані, та для яких є суттєвим наявність відповідних результатів та сподівань. Відповідно, до різноманітних держав, це поняття може змінюватися частково, тобто доповнюватися суттєвою процедурою запровадження механізму захисту прав і свобод, або визначення виключних меж здійснення діяльності аграрних бірж, або встановлення режимів контролю як за діяльністю, так і за результатами.
Особливостями системи зарубіжних країн англо-американського права є наявність імперативних норм та приписів, які чітко відповідно до предмету визначають межі реалізації та застосування норм аграрного законодавства до бірж. Для країн романо-германської правової родини є суттєвим та обов’язковим встановлення можливостей постійних змін та диспозитивних виборів, які можуть позитивно вплинути на очікуваний результат діяльності аграрних бірж. Важливими особливостями різноманіття системи діяльності аграрних бірж є те, що дії спрямовують предмет на досягнення різних цілей. У першому випадку на дотримання законодавчих приписів, у другому на отримання позитивного результату, який би свідчив про високий рівень гуманності та демократичності дій [6, с. 12].
У законодавстві, практиці і правовій доктрині зарубіжних країн склалося кілька юридичних моделей реформування сільського господарства та становлення аграрних відносин.
Перша юридична модель реформування сільського господарства, яка закріплена у законодавстві країн Східної Європи, заснована на розумінні того, що колишні ідеологічні постулати (націоналізація землі, монополія державної власності на землю), на яких базувався раніше земельний устрій східноєвропейських країн, що з'явився у результаті повоєнної земельної реформи, несумісний із ринковою економікою. Це стало спонукальним мотивом для радикальної зміни системи землеволодіння, пов'язаної з відновленням і оновленням права приватної власності на землю, що відкрила найбільш швидкий шлях входження сільського господарства в ринкову економіку через розвиток приватних підприємницьких структур у сфері агробізнесу, заохочення різних кооперативів нових земельних власників і акціонування державних сільськогосподарських підприємств [7, с. 36].
Друга юридична модель реформування земельних відносин і соціально-економічної структури сільського господарства закріплена законодавством Китаю, що легалізувало роздачу землі селянським господарствам. Особлива цінність цього правового досвіду, що сприйняли В'єтнам, Лаос та інші країни Південно-східної Азії, полягає в тому, що незважаючи на прихильність законодавця до державної і колективної власності в сільському господарстві і заперечення будь-якої еволюції в напрямку до приватної власності на землю і приватнопідприємницької діяльності в сільському господарстві, він містить багато корисного в питаннях публічно-правового регулювання земельних відносин у рамках таких правових інститутів як державне регулювання ціноутворення, кредитування, фінансування, оподатковування сільськогосподарських товаровиробників.
Третя юридична модель земельного реформування, пов'язаного зі зміною форм власності і господарювання на селі, закріплена законодавством країн Латинської Америки. Уругвайська Декларація 1961 р. проголосила намір 19 держав проводити політику, спрямовану на заохочення, відповідно до особливостей кожної країни, проведення програм усеосяжних земельних реформ, що ведуть до перетворення, де це необхідно, несправедливих структур і систем землеволодіння і землекористування [2, с. 145].
Правове оформлення цих положень програми перетворень земельної власності було здійснено виданням спеціальних нормативних правових актів про земельні реформи, що встановлюють ряд юридичне обов'язкових умов по наділенню землею безземельного селянства або через механізм примусового відчуження крупної власності (Мексика і Перу), або через механізм освоєння (колонізації) незайнятих земель (Еквадор і Бразилія).
Спеціальне законодавство ряду латиноамериканських країн рішуче змінило ставлення до питання про колективну (общинну) власність селян, яка подібна до ехідальної, яка традиційно розглядалася як безальтернативна форма організації земельних відносин. У руслі цього процесу розвивається, зокрема, аграрне законодавство Мексики, що виходить із необхідності модернізації сільського господарства в напрямку надання сільськогосподарським товаровиробникам широкої господарської та юридичної самостійності, капіталізації сільського господарства, створення юридичної основи для подолання соціально-економічного відставання розвитку села [5, с. 5-6].
У ряді латиноамериканських країн положення про реформування земельної власності зведені в ранг конституційних норм, що забезпечують конституційні гарантії права приватної власності селян на землю, соціальні функції земельної власності. На конституційному рівні зазначені і багато інших питань реформування структури існуючої земельної власності вирішуються, зокрема, у Конституціях Бразилії, Перу, Венесуели, Мексики, Колумбії.
Отже, аграрні біржі в Україні та зарубіжних країнах функціонують на різних умовах. Тобто, можна визначати недоліки та переваги при реалізації правових норм, проте порівнювати системність та комплексність необхідно за загальними тенденціями та історичними передумовами. Наприклад, при порівнянні реалізованих правил та приписів діяльності аграрних бірж у США та Великій Британії, яким властива єдина правова система та які здійснюють свою державну діяльність на спільних правилах та принципах. Тобто, наявність жорсткого квотування практично всіх сфер аграрних бірж є нормальним явищем для цих країн. Аграрною біржею є організований та постійно функціонуючий ринок з купівлі-продажу продукції сільськогосподарського призначення. Аграрна біржа мобілізує та перерозподіляє вільні грошові фонди між компаніями, галузями господарства та іншими галузями, встановлює риночку вартість. Виникнення та розвиток аграрних бірж пов’язані з активним накопиченням капіталу.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 51 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |