Читайте также:
|
На даний момент в логопедії існують дві класифікації мовленнєвих порушень – клініко-педагогічна і психолого-педагогічна. Між цими класифікаціями немає суперечностей, вони доповнюють одна одну і розроблені переважно з урахуванням первинного порушення мовлення дітей, тобто тих, у яких немає порушень слуху та інтелекту.
Клініко-педагогічна класифікація спирається на традиційну для логопедії співдружність з медициною, але, на відміну від чисто клінічної, види мовленнєвих порушень, які в ній виділяють, не прив’язуються строго до форм захворювань.
Вона орієнтована в основному на корекцію дефекту мовлення, на розробку диференційованого підходу до їх подолання та націлена на граничну деталізацію видів і форм мовленнєвих порушень, тому ґрунтується на підході від загального до приватного.
Всі види порушень, які розглядаються в даній класифікації, на основі психолого-лінгвістичних критеріїв можна підрозділити на дві великі групи залежно від того, який вид мовлення порушений: усне або письмове.
Порушення усного мовлення, у свою чергу, можуть бути розділені на два типи: 1) фонаційного (зовнішнього) оформлення вислову, які називають порушеннями вимовної сторони мовлення, і 2) структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення вислову, які в логопедії називають системними порушеннями мовлення.
Фонаційні порушення диференціюються залежно від ураження тієї або іншої ланки вимовної сторони мовлення: а) голосостворення; б) темпо-ритмічної організації вислову; в) інтонаційно-мелодійного; г) звуко-вимовного. Перераховані розлади можуть спостерігатися ізольовано, або у різних поєднаннях.
I. Розлади фонаційного оформлення вислову:
1. Дисфонія (афонія) – відсутність або розлад фонації (голосу) унаслідок патологічних змін голосового апарату. Виявляється або у відсутності голосу (афонія), або у порушенні сили, висоти або тембру голосу (дисфонія).
2. Браділалія – патологічно сповільнений темп мовлення.
3. Тахилалія – патологічно прискорений темп мовлення.
Браділалія і тахилалія об’єднуються під загальною назвою – порушення темпу мовлення. Наслідком порушеного темпу мовлення є порушення плавності мовленнєвого процесу, виразності.
4. Заїкання – порушення темпо-ритмічної організації мовлення, яке обумовлене судорожним станом м’язів мовленнєвого апарату.
5. Дислалія – порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовленнєвого апарату. Виявляється у спотвореному вимовленні звуків, заміні звуків або їх змішенні.
Дефект може бути обумовлений тим, що у дитини не повністю сформувалася артикуляторна база (не засвоєний весь набір позицій артикуляції, необхідних для вимовляння звуків).
6. Ринолалія – порушення тембру голосу і звуковимови, які обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату внаслідок порушення нормальної участі носової порожнини у голосостворенні. Всі звуки стають надмірно назалізованими (носовими), спотворено звучать носові звуки „м”, „н”; мовлення при цьому малорозбірливе, монотонне.
7. Дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, яке обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату. Дизартрія є наслідком органічного порушення центрального характеру, що призводить до рухових розладів. Виникає в результаті різних органічних уражень ЦНС (при ДЦП). Виражається в різному ступені – від нечіткої вимови окремих звуків до повної нездатності вимовляти звуки.
II. Порушення структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення вислову:.
1. Алалія – відсутність або недорозвинення мовлення унаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини.
Один з найскладніших дефектів мовлення, при якому порушені операції відбору і програмування на всіх етапах породження і прийому мовленнєвого вислову, унаслідок чого мовленнєва діяльність дитини виявляється не сформованою.
Розрізняють моторну і сенсорну алалію. При моторній алалії зберігається розуміння звернутого повсякденного мовлення та різко порушена здатність породжувати мовлення, при сенсорній – різко порушене розуміння звернутого мовлення, унаслідок чого не відбувається оволодіння ним. Велике значення має відмежування алалії (як первинного дефекту) від вторинних порушень мовленнєвого розвитку при розумовій відсталості і порушеннях слуху.
2. Афазія – повна або часткова втрата мовлення, яка обумовлена локальними ураженнями головного мозку.
У дитини втрачається мовлення в результаті черепно-мозкових травм, нейроінфекції або пухлин мозку після того, як мовлення вже було сформовано. На відміну від афазії дорослих є дитяча, або рання афазія.
Залежно від зони ураження виділяють моторну і сенсорну афазію. При моторній афазії вражається руховий мовленнєвий центр (центр Брока) і дитина втрачає здатність говорити (порушується експресивне мовлення), при сенсорній – вражається чутливий (сенсорний) центр мовлення (центр Верніке) і дитина перестає розуміти мовлення (імпресивна сторона). Сприйняття немовленнєвих звуків звичайно не порушено.
Порушення письмового мовлення підрозділяються на два види: продуктивний (порушення акту письма) або рецептивний (розлад читання).
1. Дислексия – часткове специфічне порушення процесу читання, яке пов’язане з ураженням деяких ділянок кори головного мозку. Виявляється в утрудненні при пізнанні та пізнаванні букв, при злитті букв у склади і складів у слова, що призводить до сповільненого характеру читання, неправильного розуміння навіть простого тексту.
2. Дисграфія – часткове специфічне порушення процесу письма. Виявляється в нестійких оптико-просторових образах букв, в спотвореннях звуко-слогового складу слова та структури речення. В основі дисграфії у дітей звичайно знаходиться недорозвинення усного мовлення та недоліки вимови.
У разі несформованості процесів читання і письма (у ході навчання) говорять про алексію і аграфію.
Психолого-педагогічна класифікація виникла в результаті критичного аналізу клінічної класифікації з погляду застосовності її в педагогічному процесі, якою є логопедична дія. Увага дослідників була спрямована на розробку методів логопедичної дії для роботи з колективом дітей (групою, класом).
Порушення мовлення в даній класифікації підрозділяються на дві групи.
Перша група – порушення засобів спілкування:
1. Фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення (ФФН) – порушення процесів формування вимовної системи рідної мови у дітей з різними мовленнєвими розладами унаслідок дефектів сприйняття і вимови фонем (звук мовлення, за механізмом утворення поділяється перш за все на голосні і приголосні). Серед дітей з порушеннями мовлення ця група є найчисленнішою. В усному мовленні у дітей з ФФН можуть спостерігатися наступні відхилення у вимові: відсутність звуку (ука-рука), заміна одного звуку іншим певним звуком (суба-шуба), змішення тих звуків, які входять до складу певних фонетичних груп. Спостерігається нестійке вживання цих звуків в різних словах. Відповідно вони випробовують значні утруднення при навчанні письму та читанню.
2. Загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) – різні складні мовленнєві розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи, які відносяться до звукової і смислової сторони.
Як загальні ознаки наголошуються: пізній початок розвитку мовлення, мізерний словарний запас, аграмматизм, дефекти вимови, дефекти фонемостворення.
Дане мовленнєве порушення викликане органічним ураженням ЦНС або периферійного відділу мовленнєвого апарату (алалія, афазія, дизартрія, ринолалія), або функціональними порушеннями (затримка розвитку мовлення). При цьому у дітей відмічається збереження слуху і задовільне розуміння доступного для певного віку мовлення, яке до неї звернуте. Це порушення може бути виражене різною мірою: від відсутності мовлення або її лепітного стану до розгорненого, але з елементами фонемного і лексико-граматичного недорозвинення. Ступінь вираженості порушення мовлення може бути діагностовано у дітей будь-якого віку. Грубе загальне недорозвинення мовлення є причиною порушення формування пізнавально-розумової діяльності вторинного характеру.
У дітей з ЗНМ внаслідок недостатності мовленнєвомисленної діяльності страждає процес формування мовленнєвих умінь та навичок. У дошкільному віці в них не формуються узагальнені уявлення про мовленнєві одиниці різних рівнів: звуки, фонеми, лексеми, граматичні форми та конструкції, закономірності побудови зв’язного вислову. Це виражається в системному недорозвиненні усіх сторін мовлення, його усної та письмової форм.
У частини дітей цієї групи недорозвинення мовлення може бути виражене нерізко, тобто порушення всіх рівнів мовленнєвої системи виявляються в незначному ступені. Такі діти, як правило, навчаються у масових школах, хоча успішність у них низька. Вони зазнають певні труднощі при засвоєнні навчального матеріалу, часто відмічаються специфічні помилки письма та читання: заміни фонологічного характеру, структурні порушення слова, аграмматизми; в них утруднені процеси аналізу письмового тексту. Ці діти також потребують систематичної логопедичної допомоги.
Друга група – порушення у застосуванні засобів спілкування, до яких відноситься заїкання, яке розглядається як порушення комунікативної функції мовлення при засобах спілкування, які правильно сформувалися та є складним порушенням мовлення, що характеризується розладом її ритму та плавності. Як правило, заїкання виникає у дітей 2-5 років, тобто в період формування розгорненого фразового мовлення, частіше – у дітей, які легко збуджуються.
Викликається заїкання судомами м’язів мовленнєвого апарату, які періодично виникають та до яких іноді приєднуються і судоми обличчя та кінцівок. Можливий і комбінований дефект, при якому заїкання поєднується із загальним недорозвитком мовлення.
Логоневроз – невротичне захворювання розладу мовленнєвої функції, яке виникає в результаті психічної травми і з часом пом’якшується. Виявляється у вигляді заїкання та мутизму (відмові від активного мовлення – повне або вибіркове мовчання). Характеризується загальноневротичними проявами (зниження самооцінки, зростання тривожності, пригнічений настрій і т.ін.), а також невротичним ураженням мовлення, зокрема у вигляді логофобії (страху мовлення). При цьому болісне передчуття неповноцінності свого вислову блокує механізм звуковимови. Лікування проводиться переважно методами психотерапії.
Приведені класифікації відображають сучасний стан теорії логопедії. Між ними немає суперечностей – вони доповнюють одна одну.
Для дітей з важкою формою заїкання, ринолалією, порушеннями голосу і темпу мовлення характерна фіксація на дефекті, яка є одним з основних чинників, що ускладнюють структуру порушення і визначають ефективність його подолання. Цим дітям необхідне спеціальне (корекційне) навчання, яке спрямовано на подолання первинного дефекту, корекцію емоційно-вольової сфери, подолання вторинних порушень.
Діти з мовленнєвими порушеннями звичайно мають функціональні або органічні відхилення в стані центральної нервової системи.
Наявність органічного ураження мозку сприяє тому, що такі діти погано переносять жару, духоту, поїздки транспортом, нерідко вони скаржаться на головні болі, нудоту і запаморочення. У багатьох з них спостерігаються різні рухові порушення: порушення рівноваги, координації рухів, не диференційованість рухів пальців руки та артикуляційних рухів. Такі діти швидко виснажуються будь-яким видом діяльності (тобто швидко втомлюються). Вони характеризуються дратівливістю, підвищеною збудливістю, руховою розгальмованістю, не можуть спокійно сидіти, бовтають ногами та ін. Діти емоційно нестійкі, в них швидко змінюється настрій. Нерідко виникають розлади настрою з проявом агресії, нав’язливості, занепокоєння, іноді спостерігається загальмованість та в’ялість. Діти доволі швидко втомлюються, причому втома накопичується наприкінці дня, а також наприкінці тижня. Стомлення відбивається на поведінці дитини, на його самопочутті; посилюються головні болі, з’являється розлад сну, млявість або, навпаки, підвищена рухова активність. Дітям важко зберігати всидливість, працездатність та увагу протягом всього уроку. Рухова розгальмованість цих дітей виявляється у тому, що вони виявляють рухове занепокоєння, під час уроку встають, ходять по класу, вибігають у коридор. На перервах діти надмірно збудливі, не реагують на зауваження, після перерви важко зосереджуються на уроці.
У таких дітей відмічаються нестійкість уваги та пам’яті, низький рівень розуміння словесних інструкцій, недостатність регулюючої функції мовлення, низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність. Психічний стан дітей нестійкий, у зв’язку з чим їх працездатність різко змінюється. В період психосоматичного благополуччя такі діти можуть досягати досить високих результатів у навчанні.
Діти з функціональними відхиленнями у стані ЦНС емоційно реактивні, легко дають невротичні реакції, навіть розлади у відповідь на зауваження, погану відмітку, неуважне відношення з боку вчителя та дітей. Їхня поведінка може характеризуватися негативізмом, підвищеною збудливістю, агресією або, навпаки, підвищеною соромливістю, нерішучістю, лякливістю. Все це в цілому свідчить про особливий стан центральної нервової системи дітей, які страждають на мовленнєві розлади.
7.3. Основні види логопедичної допомоги дітям,
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 1432 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |